Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії ІІ семестр.doc

Великої Британії, США і Франції. Берлін виділявся в особливий

район, який теж окуповувався військами чотирьох держав.

• Управління Німеччиною мала здійснювати Контрольна Рада союзни-

ків, яка включала головнокомандуючих окупаційними військами.

• Німеччина мала сплатити репарації у сумі 20 млрд доларів.

• Досягнута домовленість про роззброєння і розпуск збройних сил

Німеччини, установлення контролю над воєнною промисловістю,

заборону нацистської партії, покарання воєнних злочинців.

Польське

• Західний кордон Польщі визначався уздовж річок Одер і Нейсе.

• Західна Україна і Західна Білорусія залишалися у складі СРСР.

• Радянський Союз погоджувався визнати польський Тимчасовий уряд

національної єдності, який мав провести в країні вільні вибори.

Японське

• СРСР зобов’язувався вступити у війну з Японією не пізніше ніж

через три місяці після розгрому Німеччини на умовах приєднання

Південного Сахаліну, Курильських островів, прав на оренду

Порт-Артура і спільну експлуатацію разом із Китаєм залізниць у Маньчжурії.

Інші

• Прийняття рішення про скликання установчої конференції ООН для

вироблення статуту міжнародної організації для підтримки миру та

безпеки. Визначено основні принципи діяльності організації, її структуру.

• Прийняття «Декларації про визволення Європи», у якій говорилося, що

союзні держави будуть узгоджувати свої дії під час вирішення політичних,

економічних проблем післявоєнної Європи.

Визволення Польщі. На територію Польщі Червона армія вступила у липні 1944 р. Радянський Союз дав згоду на те, щоб органи місцевої влади формував щойно створений Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Еміграційний уряд 1 серпня 1944 р. підняв повстання проти фашистів у Варшаві. Повсталі сподівались на допомогу Червоної армії. Проте Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська зупинились і варшавське повстання захлинулось; столиця зазнала жахливого руйнування. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави.

Визволення Румунії. На території Румунії активні бойові дії розгорнулись в серпні 1944 р. Після завершення Яссько-Киши-нівської операції фашистські війська не здатні були чинити тут серйозного опору. Ще до підходу Червоної армії в столиці Румунії відбулося повстання, яке закінчилось перемогою над диктатурою генерала Антонеску. Країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні територію Румунії було визволено.

Визволення Болгарії. Болгарія не воювала проти Радянського Союзу, хоч і виступила на боці Німеччини, оголосивши війну США і Великобританії. СРСР заявив, що оскільки Болгарія була в стані війни з ним і з його союзниками, то тепер вважає своїм обов'язком вступити у війну з Болгарією, яка сприяла агресору. 8 вересня 1944 р. Червона армія перейшла кордон і не зустріла ніякого опору. Наступного дня 9 вересня у Софії відбулось антифашистське повстання і до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту. Протягом вересня Болгарію було звільнено.

Визволення Югославії. У Югославії з 1942 р. вела активні бойові дії Народно-визвольна армія (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії - Антифашистське віче на чолі з Й.Броз Тіто. НВАЮ нараховувала близько 400 тис. бійців. 20 жовтня столиця Югославії була визволена від фашистських окупантів. На цвинтарі в Белграді поруч поховано сотні радянських і югославських воїнів. Спільними зусиллями частин 3-го Українського фронту і НВАЮ країна була визволена, зазнавши тяжких матеріальних і людських втрат.

Визволення Угорщини. Разом з Болгарією і Румунією Угорщина під час Другої світової війни входила до гітлерівського блоку. У 1938 р. і 1940 р. при підтримці Німеччини вона захопила Південну Словаччину, Закарпатську Україну і Північну Трансільванію. Ці обставини змушували уряд Хорті вперто триматися свого союзника. Однак Гітлер наказав окупувати Угорщину і привів до влади свого ставленика Салаші. Опір наступаючій Червоній армії на території Угорщини був запеклим. Найтяжчі бої відбувались у районі Будапешта та озера Балатон. Територію Угорщини повністю було визволено лише в квітні 1945 р.

Визволення Чехословаччини. У бойових діях Чехословаччини брали участь чехословацькі війська під командуванням Л. Свободи. На території СРСР він організував бригаду, в якій билися проти гітлерівців чимало вихідців із Закарпатської України. Червона армія підтримала Словацьке національне повстання проти фашистів 1944 р. На початку травня 1945 р. розпочалось антифашистське повстання у Празі. Його підтримали частини Російської визвольної армії (РОА) колишнього радянського генерала Власова, який у 1942 р. перейшов на бік німців. Власівці сподівались, що першими до Праги підійдуть американські війська. Однак вони помилились і змушені були залишити місто. 9 травня 1945 р. радянські війська ввійшли до Праги. Відповідно до угоди між Чехословаччиною і СРСР від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна була передана Радянському Союзу і ввійшла до складу України.

Висновок - Радянський Союз зробив вирішальний внесок у розгром фашистських загарбників. У країнах Центральної та Східної Європи після їх визволення формувались демократичні режими. Однак Радянський Союз "забув" вивести свої війська із визволених територій і нав'язав ряду європейських держав сталінську модель соціалізму. Тоталітарні режими за радянським зразком проіснували до кінця 1980-х років.

Другий фронт у Європі. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту. На світанку 6 червня 1944 p. почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня, їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини.

Визволення Франції. Виконання плану "Енвіл" по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн. В тилу у німців діяли озброєні де Голлем і союзним командуванням багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єднались з американською армією.

Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Політичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля, виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля. У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали.

Наступ німецьких військ в Арденах. У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було оволодіння Руром - промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено. Війська союзників, які постачалися всім необхідним з США та Англії, були прив'язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які у свою чергу залежали від пропускної здатності портів на Півночі Франції, Бельгії, Голландії. Німецькі війська, відступаючи, намагалися максимально зруйнувати портові споруди, комунікації. Єдиний великий порт, який дістався союзникам без значних ушкоджень, був Антверпен. Він знаходився близько до фронту і був ідеальним з точки зору постачання військ союзників. Метою операції було оточення союзних військ і захоплення Антверпена. На початку січня німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі Склалась ситуація, при якій ні союзники, ні німецькі війська н могли переломити хід боїв на свій бік. У.Черчілль звернувся до Й.Сталіна, з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня радянські війська перейшли в атаку на 1200 км фронту. Таким чином, останнє сподівання Гітлера на злам у ході війни не виправдалось.

Нацистський "новий порядок» у Європі. Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням "нового порядку". Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з'явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 p.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди. Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання.

Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно з планом "Ост". Окуповані радянські території були розділені на три частини. Тилові райони німецьких груп армій було передано під управління воєнного командування, а інші підпорядковано "східному міністерству" на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріати - "Остланд" (Прибалтика й більша частина Білорусі) та "Україна". Західноукраїнські землі були приєднані до польського "генерал-губернаторства". Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях "життєвий простір для німецької нації". Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція ліквідована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. осіб. Всі інші підлягали знищенню.

Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню. З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спочатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки за роботу на окупантів. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводились депортації працездатного населення. Близько 4 млн. жителів окупованих областей опинилися на чужині в тяжких умовах. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн. радянських людей.

Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. Важливим елементом у насадженні "нового порядку" були концентраційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічувалося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них -Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.

Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: "Створення процвітаючої Азії", "Звільнення Азії від білих колонізаторів". До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території.Після запровадження "нових порядків" поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу проти ворога.

Рух Опору в окупованих країнах. Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції значно посилюється рух Опору проти окупантів у країнах Європи. В багатьох з них створювалися партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об'єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.