Файл: Філософія.pdf

його межами, десь попереду, то монадологічне уявлення інше. Нелінійний підхід бачить цивілізацію як процес її самовизначення і внутрішньої реалізації суспільного ідеалу, створення самобутніх структур з обов'язковим засвоєнням цінностей загальнолюдського характеру. Такі структури і цінності належать лише даній цивілізації і є архетипними утвореннями.

В той же час цивілізація чутливо сприймає всі цінності, що були створені раніше іншими цивілізаціями, тобто залишається відкритою для інших архетипних утворень. Так, кожна цивілізація, самоідинтифікуючись, проходить головні ступені людського поступу, і її критерієм є не щось зовнішнє, неконкретне, а повнота розгорненості та людської доцільності. Таким чином, формується майбутнє людства.

Наявність різноманітних підходів до виявлення сутності культури і цивілізації ускладнює визначення їх співвідносності. Проте більшість філософських поглядів на цю проблему сходяться на ширшому тлумаченні поняття культури ніж цивілізації. Адже вважається, що лише загальні досягнення культури можуть об'єднати людство в русі до сучасного стану цивілізації. Недаремно ще засновник київської філософської школи Микола Бердяев (1874-1948) вказував на необхідність культурної цивілізації.

З цієї причини суспільство в наш час вважається тоді цивілізованим, коли в ньому на найвищому рівні реалізуються усі культурні надбання і розгорнені усі сфери життєдіяльності людей. У такому разі, всім членам суспільства доступні у повній мірі здобутки суспільного виробництва, досягнення науки і техніки, освіта та мистецтво. А соціально-політичні умови життя спонукають та забезпечують вільний розвиток і повну самореалізацію кожного індивіда.

Саме гуманна культура детермінує розгорнення цивілізаційного генома, оскільки вона виховує і соціалізує людину та активізує її творчу діяльність. Тоді культура в цивілізаційному процесі спрямовує людину на добро, красу, істину, любов. Таким чином, на засадах гуманістичних досягнень культури забезпечуються творчий рух людства до сучасної цивілізації. Тому невід'ємною і сутнісною рисою нинішнього цивілізаційного розвитку має бути гармонійна єдність культури і цивілізації.

3. Соціальне прогнозування

Людство завжди націлене в майбутнє і передбачення прийдешнього завжди було його віковічною мрією. Необхідність в цьому диктується не безпредметною зацікавленістю, а життєвою необхідністю. Річ у тім, що людям притаманна доцільна діяльність і її мислене продовження (надія). Для досягнення певної мети необхідно узгодити цілі і засоби дії та передбачити їх наслідки.

Передбачення - це знання про прийдешнє, про те , чого ще не має, але воно можливе. Ще в архаїчні часи люди придумали мантику (грецькою - "мистецтво віщування") як засіб визначення чогось наперед. Проте лише з розвитком наукових знань про світ і суспільство стало можливим прогнозування майбутнього - його передбачення на підставі досягнень наукової теорії і практики. Мова йде не про вгадування того, що може настати, а про використання сучасних знань, законів і закономірностей світу. На цій підставі прогнозуються зміни як оточуючого нас середовища, науки, техніки тощо, так і самого суспільства.

140

Наприкінці ХХст. на Заході з'явилася футурологія (латиною - "вчення про майбутнє"). Нею займається багато дослідницьких організацій, наукових об'єднань та установ. Головна мета цього руху, як зазначив перший президент Римського клубу (найважливішої футурологічної організації) А.Печчеї, передбачити й усвідомити труднощі людства.

В останній час оптимістичні надії футурології на досягнення благополуччя завдяки прогресивним соціальним теоріям чи високим технологіям, робототехніці і кібернетиці і т.п. згасають і з'являються похмурі пророцтва про загибель цивілізації внаслідок безконтрольного розвитку науки і техніки та занепаду релігії, моралі, культури взагалі.

У прогнозуванні панує закономірність: чим далі в часі здійснюється передбачення, тим менш конкретним і точним воно стає. Щоб запобігти тому, майбутнє поділяють на:

-безпосереднє, з прогнозом на 20-30 років (воно найбільш точне);

-найближче, що сягає більшої частини століття і має невисоку вірогідність;

-віддалене, яке бачиться за межами століття і судження про нього є гіпотетичними.

Соціальне прогнозування є найскладнішою частиною наукового передбачення. Адже, коли відомий закон існування якогось явища природи, то не так важко визначити не лише його теперішній стан, а й майбутні зміни. У соціальному прогнозуванні це робити набагато складніше. Тут, в основному, проявляються статистичні, вірогіднісні закони, оскільки прогнозується майбутнє людського життя, в якому переплітається безліч інтересів, цілей, надій як окремих індивідів, так. і соціальних груп, народів.

Від соціального прогнозування чекають відповідей не лише на запитання "що станеться в майбутньому?" а й "коли цього чекати, в яких формах воно здійсниться

іна скільки вірним е прогноз?" Це дуже складне завдання і тому напрацьована значна кількість різноманітних методів, спеціальних методик і підходів, які можна об'єднати в декілька груп.

1. Екстраполяція (латиною - "змінювати за межами"). Це, коли в майбутньому очікуються наявні в даний час стабільні характеристики і тенденції відповідного об'єкта. Наприклад, якщо в ньому спостерігається прискорення, то передбачається його продовження. Для екстраполяції необхідні глибокі і всебічні знання об'єкта.

2. Експертні оцінки. Їх проводять групи фахівців шляхом інтуїтивно-логічного вирішення проблеми. Узагальнена думка експертів вважається найбільш вірогідною. Необхідно, щоб соціальні об'єкти оцінювали різноманітні фахівці: економісти, політологи, соціологи, правознавці, психологи, історики, філософи та ін.

3. Моделювання. Тут досліджується не об'єкт, а його модель (латиною - "взірець"). Моделювання буває предметне, математичне, імітаційне, комп'ютерне та ін. Воно надає можливість проводити різноманітні експерименти, створювати екстремальні умови існування моделі, формувати різноманітні ситуації для перевірки й життєздатності. Тоді, відповідно до результатів, робляться висновки щодо майбутнього об'єкта, що моделювався.

4. Історична аналогія (грецькою - "подібність") е виявленням закономірностей

ітенденцій зміни системи і розрахунком таких умов її подальшого розгорнення,

141

які відкидають випадковості.

5. Сценарії майбутнього. Це результат використання багатьох методів і технологій наукового передбачення. Він являє собою багатоваріантний прогноз з різноманітними, нерідко протилежними висновками і пропозиціями. Як правило, він носить описовий характер і розгортається у різних футуристичних теоріях та вченнях.

Таким чином, розгорнення культури, цивілізаційні процеси є способом і умовою існування людства. Вони досить суперечливі і бувають загрозливими для його існування. Використання наукових досягнень у передбаченні майбутнього - один із найкращих шляхів соціального розвитку.

Контрольні запитання:

1.Що таке культура? Який її зміст?

2.Як культура реалізується в житті людей?

3.Розкрийте сутність цивілізаційного процесу.

4.Що таке монадологічний підхід до пояснення цивілізації?

5.Охарактеризуйте методи соціального прогнозування.

142

Виготовлено на обладнанні СумДПУ ім. А.С.Макаренка

144