Файл: Філософія.pdf

Релігія (латиною "релігіо" - набожність, святиня) - є основою такої форми світогляду, в якій засвоєння людиною світу здійснюється через його поділ на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Принципово важливо зрозуміти, що найважливішою ознакою релігії є існування надприродної сили - бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в бога. При вивченні особливостей зазначеного типу світогляду варто мати на увазі, що сучасні світові релігії виникають внаслідок тривалого розвитку попередніх релігійних уявлень (тотемізму, фетишизму, анімізму тощо). Слід також уяснити, які регулятивні функції виконує релігія в житті соціуму, як вона сприяє консолідації суспільства.

Філософія є таким історичним типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання у більшості підходів раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції, віру і т.п. феномени людини. Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом. Варто також зазначити, що світогляд у певній своїй формі притаманний будь-якій людині. Причому формування вищого типу світогляду не приводить до повного зникнення попередніх його форм: вони співіснують, хоча історично попередній тип світогляду й відсувається на задній план і виконує підпорядковуючу роль в порівнянні з домінуючою формою. Так, міфологія не зникає з утворенням релігії і філософії і почасти виконує в першій з них чи не найголовнішу роль. Відомо, наприклад, наскільки міфологічним був світогляд радянських людей стосовно проблем "світлого майбутнього", ролі вождів в його створенні і у відношенні до власного народу. Це ж стосується, хоча і в меншій мірі, й інших сучасних суспільств.

4. Соціальні функції філософії

Філософія, як сфера духовної культури, виконує певні соціальні функції.

Найважливішими з них є світоглядна, методологічна, гносеологічна, ціннісна та

праксиологічна. Світоглядна функція філософії виявляється в тому, що вона осмислює й обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. У філософії відбувається рефлексія світоглядних проблем, виробляється понятійний інструментарій для аналізу і порівняння різних світоглядів, для обґрунтування переваг одного світогляду над іншими.

Прагнення обґрунтувати різні концепції, ідеали ставлення до світу потребує різних філософських підходів. Так, релігійне і матеріалістичне відношення до світу виходять з принципово протилежних засад. Проте порівняння і обґрунтування неоднакових підходів до світу здійснюється за допомогою загальних законів мислення, що й дає філософії можливість виконувати світоглядну функцію.

Методологічна функція виявляється передусім в тому, що філософ виробляє загальні принципи і норми пізнавальної діяльності. Однак методологічна функція не зводиться до методології пізнання: у ній йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому. Філософія повинна зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, вказати найбільш оптимальні з них. Філософія, як методологія пізнання і соціальної дії, окреслює магістральні шляхи розвитку суспільства, визначає основні тенденції духовно-практичного осягнення світу, постійно актуалізує докорінні проблеми людини і буття на шляхах утвердження

8

високих загальнолюдських цінностей.

Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія - розділ філософії, в якому досліджуються проблеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критерії форм останніх. Найважливішими критеріями теорії пізнання є категорії форм чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного пізнання в науці: істина, помилка, абстракція, узагальнення та ін. Хоча теоретико-пізнавальна проблематика почала розроблятись ще в античній філософії, чітко відокремлено вона була поставлена у філософії Нового часу.

Контрольні запитання:

1.Які джерела та особливості філософського знання?

2.У чому полягає сутність картини світу?

3.Яка структура та основні функції філософії?

4.Які основні історичні типи світогляду?

5.Які основні структурні елементи світогляду?

Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя

1.Філософія Стародавнього сходу.

2.Розвиток філософії у Стародавній Греції.

3.Середньовічна філософія.

Література:

1.Брайчевський М. Середньовіччя і сучасність / Наука і культура. Україна. - 1989.- №23.

2.Кессиди. Об одной особенности менталитета древних греков //Вопросы философии. - 1996.- №2.

3.Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997. - С. 31-57.

4.Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. - М.:

Высш. школа. -1981.

5.Чанышев А.Н. Курс лекций по древней й средневековой философии. - М.: Высш. школа. - 1991.

6.Відповідні статті у філософських словниках та енциклопедії.

Знати основні поняття:

Веди, йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята, платонізм, неоплатонізм, арістотелізм, піфагорійство, кініки, стоїцизм, скептицизм, епікурійство, схоластика, реалізм, номіналізм, теологія, натуралізм.

1. Філософія Стародавнього сходу

Перші прояви філософського мислення відображені у ведичних літературних

9

джерелах Стародавньої Індії. Веди (знання) - це збірник релігійних гімнів, досвідних знань, моральних правил індійського народу, що творилися більше 4 тисяч років тому. В них закладено основи декількох своєрідних філософських систем: брахманізму, бхагаватизму, буддизму, джайнизму.

Якщо брахман є безликим абсолютним началом усього існуючого, тобто з нього виник Світ, то бхагава є саме буття, існування всього сущого. Буддизм же формувався як філософсько-етичне вчення, відповідно якому людина позбавляється страждань через самовідречення від зовнішнього світу. В основу джайнизму покладено принцип вдосконалення особи через відповідне виховання. На підставі цих світоглядних уявлень сформувалася значна кількість філософських шкіл. Вони поділилися на таких, які визнають авторитет Вед (називаються астіка) і тих, що їх не визнають (настіка). До перших відносяться йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя. Не визнає величного вчення, перш за все, чарвакалокаята. Який їх зміст?

Так, йога розбудована на ідеї необхідності постійного вдосконалення душі і тіла, що досягається шляхом медитації, самозаглиблення у свій внутрішній світ. Філософські ідеї санкх’я, як і йоги, висвітлюють зв'язок вільної душі і фізичного (пасивного) тіла. Але у ній першопричина світу розтлумачується, як результат взаємодії вільних начал - духовного (пуруші) і тілесного (пракріті).

Міманса обґрунтовує вічність і незмінність світу, хоча окремі речі в ньому виникають, змінюються і гинуть. Суттєвим у мімансі є тлумачення про зв'язок мови і мислення, слова і його значення. Філософська школа веданта, навпаки, вважає основою буття - Брахмана, надприродну духовну силу. Брахман і є реальним світом, тому людська душа завжди має прагнути до злиття з цією вищою силою.

Вчення вайшешики пов'язане з науково-природничими уявами про світ. Він існує об'єктивно і поєднує у собі воду, землю, повітря тощо. Усі речі складаються з первинних часток (атомів). Завдяки відчуттю людиною речей, вона їх пізнає. Ще грунтовніше процес пізнання розглядала н'яя, називаючи витоками пізнання чуттєве сприйняття світу, порівняння, логічний висновок та судження авторитетів.

На підставі названих ведійських вчень в Індії розгорнулися релігійнофілософські напрями індуїзму, буддизму, джайнізму та ін. Провідною їх ідеєю є відречення від життєвих насолод, позбавлення страждань шляхом нірвани - кінцевої мети існування, що досягається згасанням, охолодженням людських пристрастей. Подібні думки були необхідні при існуванні тих індійських варн (суспільних каст), що жили в злиднях і були соціальне пригнобленими. Вихід вбачався у втечі від повсякденних реалій.

Протилежністю античних філософських шкіл виступала чвака-локаята. Відкидаючи ідеї Вед про наявність першотворця світу, її представники закликали до пошуків людського щастя у земному житті. Людина сама може його творити та досягати життєвої насолоди, активно пізнаючи світ і змінюючи його за власною вподобою.

Таким чином, у різноманітних філософських школах Стародавньої Індії сформувалися думки про цілісність світу, єдність тіла і душі людини, можливості пізнання світу та побудову людського щастя.

Якщо староіндійська філософія була спрямована на осмислення існування

10

окремої людини, індивіда, то в Стародавньому Китаї вона набула соціального забарвлення. Безпосередньо філософська думка в Китаї сформувалася у У-ІУ ст. до н.е. З часом в ній з'явилося багато різноманітних напрямів і вчень.

Наприклад, дуже популярним було і залишається тепер вчення Конфуція (551479 до н.е.). Відповідно філософії цього мислителя творцем світу і людської долі е Небо. Воно постійно стежить за справедливістю на землі. У суспільному житті, визначає Небо, все повинно бути незмінним, чітко підпорядкованим владі. Всі піддані мають шанувати господаря, простолюдини - чиновників, діти - батьків тощо. Така історична традиція. Але у всьому необхідно бути справедливим. "Стався до інших так, як би'ги хотів щоб відносилися до тебе", — повчав філософ.

У трактаті "Бесіди і судження" послідовники Конфуція виклали його погляди на моральний закон. Окрім беззастережної покори молодших старшим, конфуціанці обстоювали вічність соціальної нерівності. Кожна людина має знати своє місце в суспільстві і чітко виконувати свої обов'язки. Адже Небо призначило одних керувати, а інших виконувати їх вимоги.

Подальший розвиток конфуціанства здійснив Мен-Пзи (372-289 до н.е.). Його погляди на суспільство і людину були дещо демократичнішими. Життєва сила людини, її енергія, за Мен-Цзи, мають підкорятися волі й розумові. Природа людини взагалі прагне до добра, тому немає кращого служіння Небові, ніж бути добрим. Ось чому представники вищих станів повинні турбуватися про простолюдинів. Конфуціанство в Китаї переросло в релігійне вірування і з II ст. до н.е. було визнане офіційною державною ідеологією.

Ще одним поширеним філософським вченням у Стародавньому Китаї був даосизм. В його основу покладено "дао" - всеосяжне світоглядне поняття. Воно розумілося як першопочаток і першооснова всього існуючого в світі. В книзі "Даодендзин" доказується, що первинним у відношенні до світу є небуття - дао. Воно породило нове дао, тобто все що існує - буття. Зміни відбуваються тому, що якісь із протилежних сторін чи характеристик речей або подій максимально виростають, і тоді цей об'єкт набуває нової якості: при народженні все ніжне, тендітне, при смерті - грубе, міцне. Це вже була ідея саморозвитку світу.

Даосизм вчить, що спокій - це головне в русі. І це тому, що все має відповідати вимогам закону дао. Воно керує і природою, і людиною. Все приходить само собою, і тому лише підпорядкування людиною свого життя дао веде її до благополуччя, успіху і повної свободи.

Окрім названих філософських вчень тривала історія Китаю знає багато інших. Скажімо, Ян Чжу (395-335 до н.е.) відкидав віру в небо та в безсмертя душі, а Ван Чун (27-97) не визнавав впливу на людей та природу потойбічних сил, вірив в пізнавальні здібності людини і її творчі сили. Але названі спочатку вчення особливо сильно вплинули на подальший розвиток світогляду і життя китайського народу.

2. Розвиток філософії у Стародавній Греції

Тут філософія сформувалася у VI – Vст. до н.е. і пройшла шлях від наївностихійного стану до класичного (взірцевого) виміру. Із знаменитих грецьких філософських шкіл першою виникла школа в м. Мілеті (VІІст. до н.е.), де творили Фалес, Анаксімандр, Анаксімен. Вони вбачали першопричину світу у конкретно-

11