Файл: Філософія.pdf

Потреба в сенсі - це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному поясненні (пояснювальному принципі). Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе.

Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей.

Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність. свого індивідуального буття.

Контрольні запитання:

1.Як співвідносяться поняття цінності і культури?

2.Як класифікуються цінності?

3.Дати визначення таких понять: цінності, ціль, ідеал, сенс життя, гуманізм, культура.

4.Чи однакові цінності у різних людей, від чого це залежить?

5.Яке місце посідають цінності в структурі людської діяльності?

6.Чи може існувати людина без сенсу життя?

Тема XIX. Культура і цивілізація

1.Сутність, зміст і функції культури.

2.Співвідношення культури і цивілізації.

3.Соціальне прогнозування.

Література:

1.Бердяев Н. Человек й машина //Вопросы философии. 1989.- №2.

2.Загороднюк В. Доцільність культури і сенс людського життя //Філософська і соціологічна думка. - 1992.- .№9.

3.Лісовий В. Культура та цивілізація //Філософічна і соціологічна думка. - 1993.

№1.

4.Павленко Ю. Стадійна та полілінійна природа цивілізаційного процесу

//Сучасність. - 1996.- .№5.

5.Павленко Ю. Загальні контури цивілізації історії людства //Сучасність. - 1997.- №6.

6.Ракитов А. Культура й цивилизация, технология и рынок //Вопросы философии. - 1992.- №5.

7.Фрейд Зиґмунд. Неудовлетворенность в культуре //Философские науки. - 1989.- №1.

8.Мир философии, ч. II, раздел 8. - М.: Политиздат. - 1991.

Знати основні поняття:

Філософія культури, ідеальні типи, культура, цивілізація, культурно-історичні типи. Виклик, Відповідь, монадологічний підхід до аналізу цивілізації, геном, мантика, наукове передбачення, соціальне прогнозування, футурологія, екстраполяція.

135

1. Сутність, зміст і функції культури

Людство живе особливим, притаманним лише йому способом життя у створеному ним же особливому середовищі. Це суспільне явище носить назву культура (латиною - "обробка", "виховання", "освіта"). Саме культура є першопочатком і вершиною людської діяльності, водночас і умовою досягнень людства і тими ж досягненнями.

Однозначного визначення культури немає. Спочатку цей термін вживали у значенні вирощування сільськогосподарських рослин. В 45 році до н.е. Цицерон використав його в значені розумової діяльності та виховання, а в XVII ст. культурою називали все, що робить відмінним людське життя від природного. З XIX ст. з культурою пов'язують найрізноманітніші етапи, стани і сфери життєдіяльності людей: сукупність матеріальних і духовних цінностей; міру ставлення людей до себе, суспільства і природи; специфічний спосіб розвитку людства в процесі праці тощо.

В XX ст. у західній філософії з'явився напрям - філософія культури. Німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-19360) у книзі "Присмерк Європи"(1918) характеризував культуру як живий організм, що приходить у певний період розквіту, а потім занепадає і гине. Таким чином, кожна з 8-ми культур, що він розглядав, є явищем одноосібним і не спорідненим з іншими. На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883-1911), обґрунтовуючи залежність культури від світогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864-1920) створив теорію "ідеальних типів" - особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він вже допускав зв'язки між різними культурними утвореннями. Усю філософію культури відзначає перевага духовного над матеріальним.

Виходячи з великої кількості підходів до визначення культури, можна виявити такі її типи:

-в історичному процесі - первісну, античну, середньовікову, сучасну та ін.;

-за географією є континентальні (європейська, азійська, африканська тощо), регіональні (східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська і т. п.)

інаціональні (бразильська, лівійська, французька, українська та багато ін.);

-за специфікою прояву культуру поділяють на молодіжну, елітну, масову, офіційну та ін.;

за сферами життя людей культура ділиться на економічну, політичну, правову, моральну, екологічну, фізичну, сімейно-побутову тощо;

-у повсякденному житті людини мова може йти про культуру праці, навчання, відпочинку, спілкування, поведінки в конкретних ситуаціях.

Таким чином, культура охоплює весь історичний процес, усі прояви і стани розвитку людства. Вона не обминає жодного народу і жодної людини і вбирає індивідуальне і соціальне, об'єктивне і суб'єктивне. Культура - явище історичне й глобальне. Вона існує стільки, скільки люди, і є там, де вони діють. Сутність культури складає творча перетворювальна діяльність людей. Вона є процесом і продуктом реалізації сутнісних сил людини, оскільки та, створюючи культуру, тим самим творить себе. Культура є актом виявлення історичного призначення людства. Зміст культури вбирає в себе засоби, форми і результати перетворювальної

діяльності людей, спрямованої на задоволення власних потреб і подальшого

136

розвитку. Відповідно до сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну і соціальну. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціальне - груповому виразі.

1.До матеріальної культури відносяться створені суспільством знаряддя праці, виробничі та побутові споруди, транспорт, сорти виведених людьми тварин і рослин та ін. Сюди входять і технологічні процеси, організація виробництва, способи розподілу благ тощо. Тобто, матеріальною культурою є перетворене людьми зовнішнє середовище для життя і розвитку.

2.Духовна культура є результатом інтелектуальної діяльності людей. Вона складається з досвідних та наукових знань, різноманітних поглядів і теорій, фольклору і здобутків мистецтва, а також їх матеріалізованих проявів у вигляді книг, фільмів, картин, спектаклів, архітектурних споруд тощо. Сюди також відноситься творчість вчених, винахідників, діяльність освітніх, інформаційних та інших закладів, що розповсюджують духовні цінності. Важливим елементом духовної культури є мова - засіб мислення і спілкування людей.

3.Сфера культури, соціального життя є результатом тривалого матеріального і духовного розвитку суспільства. В його процесі поступово виникали і формувалися такі соціальні інститути як держава, політичні і громадські організації та рухи. Сформувалися способи соціальної діяльності і її регулятори:

мораль, релігія, політика, право, мистецтво, освіта та ін. Суспільна організація досягла найвищого для нашого часу рівня демократичних засад через верховенство права і наявність громадянського суспільства.

Названі три сфери культури складають її базову структуру, на підставі якої розгортається культура дій та поведінки конкретних людей, відповідно їх причетності до культурних надбань. Розвиток і функціонування культури підпорядковані певним закономірностям.

Першою з них є взаємовплив усіх сфер культури. Без матеріальної основи не можуть розвиватися духовні здобутки суспільства і навпаки. Зрозуміло, що матеріальні і духовні блага не є самоціллю, а виробляються заради людей, але без відповідної культури соціальних стосунків вони можуть бути не доступними для всього населення. Тому найкращою умовою розвитку системи культури є гармонійний розвиток всіх її елементів.

Другою закономірністю є відносна самостійність сфер культури, оскільки вони мають власну внутрішню логіку функціонування та розвитку. Тому, наприклад, при не досить високому рівні матеріальної культури може бути високою духовна, чи високий рівень демократії у суспільному житті.

Третьою закономірністю є наявність зовнішньої та внутрішньої відкритості культури. У різних народів різні культурні здобутки ї їх кращі надбання мають бути загальними. Континентальна, регіональна чи національна культури повинні завжди сприймати усе краще зовнішнє і ділитися своїм. Замкненість робить культуру приреченою на загибель. Але й надмірне споживання чужого, особливо у сфері духовній, веде до того ж. Завжди повинен домінувати власний осередок, інакше культура може розчинитися серед інших і зникнути. Тому більшість народів намагається підтримувати і розвивати власне суспільне виробництво, свою науку та освіту, зберігати звичаї і т.п. Так, у Франції, Чехії і інших країнах створені

137

державні органи по захисту мови, оберігаються культурні цінності. Внутрішня відкритість культури знаходить прояв через доступність до Її

здобутків усіх членів суспільства. Від того досягається тотожний культурі рівень усього соціуму і розгортається перспектива його подальшого розвитку. Відлучення будь-якої частини населення від культурних досягнень (сучасної продукції виробництва, освіти, мистецтва, демократичних свобод тощо) робить її обмеженою в культурному плані. Тому необхідне повне розгорнення функцій культури. Провідними серед них є:

-перетворювальна, оскільки культура є, перш за все, засобом задоволення потреб людства, створення умов і організації життя, яких не надає природне середовище;

-орієнтувальна, адже завдяки таким елементам культури, як знання, освіта, технології, навички, досвід та ін., люди в змозі змінювати дійсність в бажаному напрямку,

свідомо забезпечувати потреби як індивідуальні, так і суспільні;

-комунікативна проявляється через мову, освіту, засоби масової інформації, Інтернет та ін., що веде до обміну досягненнями культури, кращою організацією життя, викликає взаєморозуміння окремих людей і народів;

-виховна, оскільки регулює поведінку людей через систему норм, принципів і взірців життя;

-соціалізуюча, бо під впливом культури людина відчуває необхідність спільних дій з іншими людьми, дає собі соціальну оцінку і розуміє свою відповідальність за стан суспільства.

Через функціональний прояв культура "олюднюється", стає надбанням конкретних людей. Від рівня причетності населення до загального стану культури,

ізасвоєння ним "й досягнень залежить:

а) культура суспільних відносин: правових, політичних, моральних, релігійних, сімейних, побутових тощо;

б) світоглядна культура: прогресивність чи реакційність ідей, теорій, поглядів, різноманітних вчень, концепцій, доктрин і т.п.;

в) культура діяльності: навчання, виконання професійних обов'язків, громадських зобов'язань;

г) культура поведінки: в гостях, на вулиці, дома, серед друзів тощо.

Таким чином, культура є узагальненим результатом творчої діяльності людей по забезпеченню себе і суспільства усім необхідним для задоволення своїх потреб через сутнісну самореалізацію. В глобальному масштабі мова йде про світову культуру як сукупність усіх типів культур, їх діалектичну єдність та цілісність на певному історичному етапі розвитку людства.

Розвиток культури - процес суперечливий, в якому чітко зазначені прогресивні і регресивні тенденції. Наприклад, сучасна науково-технічна культура суттєво сприяє розгорненню свободи людини. Але її підвалинами є зв'язок суспільства і природи, яка в наш час нещадно експлуатується. Тому екологічна криза вимагає нової екологічної культури і формування нового типу цивілізації.

2. Співвідношення культури і цивілізації

Історія людства при глибокому осмисленні постає не як цілісність, а як низка

138

послідовних і співіснуючих соціокультурних утворень, розмежованих у просторі і часі. Для нелінійного осмислення історичного процесу важливо опанувати поняттям "цивілізація" (латиною -"громадянський", "громадянське суспільство"). Воно, як і культура, в сучасній літературі немає однозначного тлумачення.

У XVIII ст. цивілізацію розуміли як соціально-історичний процес, як ступінь розвитку суспільства, а цивілізування вважалося залученням до культури. Пізніше американський етнограф Люїс Морган (1818-1885) назвав цивілізацією стан суспільства, відмінний від дикості і варварства. А російський соціолог Микола Данилевський (1822-1885) в книзі "Росія і Європа" вже розглядав історичний процес як низку автономних співіснуючих культурно-історичних типів, етап зрілості яких названо цивілізацією. Так з'явилася думка про множину цивілізацій (у Данилевського їх характеризується 10). Вже згаданий О.Шпенглер ділив історію на 8 замкнених у собі культур, але для нього цивілізація була не злетом, а омертвінням культури.

По іншому оцінив феномен цивілізації англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975) в 12-титомній праці "Дослідження історії". Він відзначив послідовне існування ЗО культур і зробив висновок, що кожна з них не обособлене явище, а таке історичне утворення, що має тисячі соціокультурних взаємин з іншими. Такою є, наприклад, "цивілізація християнського Заходу ".

Тойнбі пояснював, що серед компонентів зародження цивілізації наявні і вселенська церква, і універсальна держава, і рух племен, і певні кліматичні умови тощо. Ці сили приводить в дію Виклик - ситуацію, яка загрожує існуванню суспільства (скорочення родючості земель, демографічний вибух та ін.). Тоді суспільство, згуртовуючись і активізуючи дії проти Виклику, дає Відповідь. Хто не дає відповіді - гине. Ключова роль в опорі Виклику належить творчій меншості, але повинна бути активною дія і нетворчої більшості. Тим самим Тойнбі підійшов До нелінійного розуміння цивілізації, розуміння її як складної системи, що здатна до самозародження, самозбереження і саморозвитку.

Нелінійним є монадо логічний підхід до вивчення цивілізаційного процесу. Монада (грецькою - "єдине", "цілісне") в філософських вченнях означає конструктивне начало буття. Його сутність стає зрозумілою при уяві живої істоти не як чогось одиничного, замкненого у собі, а як множини, що ввібрала у себе багатьох інших індивідів, навіть коли ця істота не схожа з ними у явищі. Адже за суттю живі самостійні істоти однакові.

Такими є і цивілізації, що складають конструктивне начало і творчий процес історії людства. У загрозливій ситуації певна соціальна спільнота (населення регіону, країна, нація) дає відповідь на виклик зовнішнього середовища і тоді з'являється геном — сукупність детермінант - сил та умов, завдяки яким зароджується цивілізаційний процес. Наслідком реалізації геному стає набуття відповідною цивілізацією своєрідної індивідуальності, особливого характеру. Причому, принциповим тут е не ієрархія цивілізацій (від нижчої до вищої), а розгляд їх як своєрідних, неповторних індивідів історичного масштабу. Тоді історичний процес постає як спільнота, цілісність таких індивідів і від того він набуває різноманітних форм і багатомірності.

Якщо лінійний підхід до розгляду цивілізації подає історичний прогрес у вигляді постійного вдосконалення суспільного життя, ідеал якого знаходиться за

139