Файл: Семантика і функціонування фазових дієслів у мові творів Р. Іваничука-1.docx

Зміст поняття «дієслово» пов’язується звичайно з поняттями «процес, дія, стан». Але, з одного боку, стан є спосіб існування в часі субстанцій і відношень між субстанціями, а процес – це безперервна послідовність станів, що змінюються в часі, у зв’язку з чим стан може бути визначений як процес, схоплений у певний момент або проміжок часу. З іншого боку, процесом є і дія, безперервно пов’язана з виявом у часі причини зміни руху, тобто сили. З цього випливає, що дія є процесом, що асоціюється у свідомості людини з перенесенням руху, із виявом сили, енергії, із зміною станів, обумовленим певними причинами [18]. Таким чином, дії і стан являють собою різновид процесів. Отже, інваріантною ознакою дієслова, його значенням на рівні мови є вираження ним існування в часі. Інакше кажучи, дієслово репрезентує субстанції – підмети – як існуючі в часі, як компоненти процесу. З цього погляду дієслово можна визначити як частину мови, що позначає процесуальність.

Дієслово є центральною частиною мови і називає динамічну ознаку. У визначенні дієслова як частиномовної категорії, наведеному у «Теоретичній морфології української мови» І. Вихованця і К. Городенської, зафіксовано основні категорійні характеристики дієслова, що зумовлюють його центральність у системі частин мови. Автори відомої граматики української мови зазначають, що дієслово – «це центральний клас ознакових слів, що виражають дії, процеси та стани, виступають організаційним ядром елементарного простого речення, мають активну й широку валентність, найбільший набір морфологічних категорій і виконують в реченні основні формально-синтаксичні функції – присудка та головного члена односкладного речення» [Вихованець, с. 218]. Дієслівна багатомірність семантики проектується на граматичні категорії і синтаксичні властивості дієслова. Дієслівна одиниця має феноменальну здатність до симбіозу значень, а властива їй сема реалізується від тексту до тексту кожного разу з іншим відтінком основного значення. Розрізняють дієслова дії, дієслова фізичного стану предмету, дієслова душевного стану, а також дієслова руху, характеристика яких і викликає дискусію серед лінгвістів [Штифорук, с. 67]. Дієслова як основна форма лексичної репрезентації предикатів із семантичної точки зору можуть розглядатися як сукупність семантичних компонентів різного типу. До значення дієслів може належати ціла серія семантичних «доважків», що стосуються ситуації, яка передує дії, що позначається, наступної ситуації, фізичних або інших ознак суб’єкта дії, типу інструмента або знаряддя дії, способу дії, мотиву дії, мети дії, інтенсивності дії або градації ознаки, кванторним характеристикам суб’єкта або об’єкта.

Особливий характер дієслів найвиразніше виявляється в складності, багатокомпонентності та високому ступені ієрархічності їхньої семної структури. Крім того, у дієслова досить важливою є синтаксична зумовленість окремих аспектів його значення, бо воно обов’язково містить у своїй семантиці не тільки парадигматичні, але й синтагматичні компоненти змісту. Своєрідність дієслівної семантики полягає у тому, що, крім власне процесуальної ознаки, дієслово найчастіше містить у своїй семантичній структурі певну кількість субстанційних сем – суб’єктну, об’єктну, інструментальну та ін., поєднуючи у своєму значенні узагальнене уявлення про типову мікроситуацію і відповідні зв’язки та відношення. Найбільш значущі компоненти типової мікроситуації, які начебто вмонтовані в семантику дієслова, набувають свого конкретного прочитання в мікроконтексті. Останнім часом у розвідках із функціональної граматики аналіз семантики дієслів пов’язують із характеристикою їхніх граматичних категорій, оскільки основним недоліком традиційної граматики був недиференційований підхід до опису граматичних категорій, яким формально надавали статус загальнодієслівних без урахування семантики дієслів, що значною мірою проектує чи зумовлює функціонування цих категорій. Безперечним є той факт, що граматичні класи дієслів співвідносні з їхніми семантичними типами чи визначені ними. Дієслівні одиниці є здебільшого предикатами – основними конструктивними центрами речень, у ролі яких найповніше реалізують свою семантику і дистрибутивні ознаки синтагматичного характеру. Окрім загально-категорійного значення дії чи процесу, який розподіляють на власне дію і стан, у класифікації дієслів багато дослідників зважає на такі ознаки дієслів, як активність/пасивність, статичність/динамічність, суб’єктна/об’єктна орієнтованість [Леута 1, с. 9].

Значення дієслова складається з компонентів двох рівнів: ієрархізованих сем, що відображають ознаки денотату (денотативних сем), і сем, що не піддаються ієрархізації і не пов’язаних безпосередньо з ознаками денотату. Як відзначає Р. М. Гайсіна, надбудовуватися можуть не тільки граматичні, але і лексичні семи. Такі лексичні семи, що надбудовуються, здатні відображати суб’єктивне враження від денотату, його емоційну або раціональну оцінку, логічне осмислення тих асоціацій, що визиваються денотатом тощо [Гайсина, с. 59].

Відповідно до того, що елементи ситуації, події, що є денотатом дієслова, можуть бути двох типів:

1) предмети, що дискретно виділяються, і їхні ознаки (субстанції); і

2) процеси (не субстанції) і їхні ознаки [Гак, с. 371], вирізняється два типи денотативних сем: субстанціональні і несубстанціональні. Кожний із цих типів сем вишиковується у свій ієрархічний ряд [Котова, с. 47]. Несубстанціональні семи визначають власне лексичне значення дієслів, субстанціональні ж семи представляють лексико-синтаксичну частину їх значення, відображають функціональні, якісні і кількісні ознаки предметів – учасників позначеної ситуації. На чолі ієрархії несубстанціональних сем знаходяться найабстрактніші семи – сема буттєвості (або статичності) і становлення.

Згідно з дослідженнями Т. М. Сидоренко, фазові дієслова представлені дієсловами на позначення таких фаз як «початок», «тривалість» та «завершення» [Сидоренко, с. 69]. О. М. Соколова розглядає фазові дієслова як категорію слів, процесуальність якість обмежена певною часовою межею в діапазоні від моменту виникнення (початку) до завершеності (закінчення) [Соколов, с. 104].

Проблема обсягу фазових дієслів виводить на питання співвідношення фазовості із видом. Щодо цього існують полярні думки. Відомою є концепція О. М. Пєшковського, який не поширював значення фазовості на дієслова доконаного виду [Пешковский, с. 124]. Згідно з дослідником, не можна сказати «я начинаю заговорить» чи «начну заговорить», «начинаю поговорить», «начинаю улететь», «начинаю купить», «начинаю сесть» і т.ін. Так само не можна сказати «продолжаю заговорить» чи «кончаю заговорить». Причина такої категоричності полягає в тому, що О. М. Пєшковський пов’язував поняття фазовості не з дією узагалі, а із процесом, в основі якого плинність, тобто в сучасній термінології тривалість [Пешковский, с. 125]. Отже, фазові дієслова – це дієслова, що творять аналітичні форми фазового значення, вносячи це значення до тих дієслів, з якими поєднуються у складені сполуки як репрезентанти ідеї процесу в своєму лексико-граматичному значенні: починаю, продовжую, закінчую, а також стати, кинути, перестати, припинити і т.ін. Отже, у О. М. Пєшковського фазові дієслова – засоби вираження фазового значення, з формального погляду допоміжні, лексично неповнозначні (пор.: продовжую співати і продовжую лінію (виступ, стосунки, мораторій і т.ін.)), тобто компоненти так званого дієслівного складеного присудка [Барчук, с. 198].

При дослідженні видів та часової форми дієслів, І, І. Овчиннікова визначила, що за своїм змістом фазовість дієслів не збігається ні з категорією виду, ні зі способами дієслівної дії, з якими вона, проте, тісно пов’язана родо-видовими відношеннями. Відповідно, фазові дієслова – це категорія слів, які не лише характеризуються наявністю виду та дії, але й побудовані на уявленні про

початок, тривалість і завершеність дії [Овчиннікова, с. 108]. Членування дії на певні фази означає її динамічність. Дія передбачає розвиток і прогрес. Різні етапи протікання дії та її членування на фази семантично пов’язані з низкою характеристик: цілісністю, ітеративністю, серійностю, перервністю, поновленням, миттєвістю й тривалістю і под. У зв’язку з цим, І. І. Овчиннікова називає фазові дієслова – словами, які називають «внутрішній час дії», тобто кожна дія співвідноситься з певним етапом. Уявлення про фазовість дає змогу говорити про поділ дій на тривалі й миттєві. Усе це залежить від того, скільки і які фази лежать в основі реалізації дії. Якщо фаза лише одна – можна говорити про миттєву дію, наприклад: А кінь раптово скаконув у хащу (Б. Грінченко). Якщо ж фаз кілька, у них можна виділити початкову й кінцеву – варто говорити про тривалу результативну дію, наприклад: Льотчик почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О. Гончар). У випадку, коли фаз багато, вони однотипні й абстраговані від часової осі, уявні, слід говорити вже не про дії, а про діяльність суб’єкта, яка перебуває на периферії уявлень про власне дію, якщо взагалі не в концептуальному полі «процес» чи «стан», наприклад: Робітники працюють на монтажі електроніки, відновлюють її, виїжджають до замовників мікроскопи встановлювати (В. Коротич) [Овчиннікова, с. 108].

Таксономічні ознаки фазових дієслів охарактеризовані в роботі О. Леути. Фазові дієслова, на думку О. Леути, охоплюють не лише дієслова дії, а дієслова процесу і стану. У дієсловах стану фазовість має специфічне вираження, оскільки усі фазу стану є ідентичними [Леута, c. 140]. Більше того, у дослідженнях О. Селівестрової фазові дієслова об’єднують у собі дієслова дії, процесу та стану в один клас [Селивестрова, c. 97]. На користь того, що ці одиниці можуть бути об’єднані в одну таксономічну групу, свідчить і те, що всі вони представляють відрізки на реальній часовій вісі і не можуть бути абстраговані від неї, тобто і дія, і стан, і процес репрезентують у мові реальні ситуації, які мали, мають або матимуть місце в той чи інший час. Однак логіка дослідника і власне мовний матеріал засвідчують, що все ж таки ці дієслівні одиниці попри наведену схожість в актуалізації уявлень про навколишню дійсність представляють різні семантичні сутності.

У дослідженнях місця фазових дієслів у класифікаціях дієслівної лексики, І. М. Прокопенко, відносить їх до класифікації, в основі якої лежить сема активності:

1) Дейктичні дієслова – це семантичні дієслова, які мають найзагальніше процесуальне значення і містять лише вказівку на дію, що може поєднуватися з додатковими семами.

2) Фазові дієслова – семантичні дієслова, які позначають різні фази процесу: початок, продовження (розгортання), кінець.

3) Кваліфікативні дієслова – семантичні дієслова, процесуальна ознака яких поєднується з яскраво вираженими оцінно-кваліфікативними семами [Прокопенко, с. 7].

Ю. Д. Шведова відводить фазовим дієсловам у класифікації місце серед дієслів дії та дієслів стану. Дослідниця стверджує, що що природі дієслова як цілісного класу відповідає протиставлення. До першого члена цього протиставлення входять: 1) дієслова з ослабленою повнозначністю, неповнозначні дієслова (дієслова-зв’язки і напівповнозначні дієслова, фазові дієслова, модальні дієслова, дієслова зв’язків, відношень та найменування), дейктичні дієслова; 2) дієслова буття, а також дієслова, що називають існування, що самовиявляється та безпосередньо сприймається. До другого члена цього протиставлення належать: 1) дієслова зі значенням власне активної дії, діяльності, діяльнісного стану; 2) дієслова, що називають різні неактивні процесуальні стани [цит. за Кульчицький, с. 113].

Фазовими модифікаторами зі значенням початку дії, стану або процесу є дієслівні невласне-зв’язки: починати, братися, стати, заходжуватися й ін., домінантою семантики яких є починати, наприклад: А бджоляче жало хоч і болить, зате вже коли почнеш плакати, дід уже чи мати дають зразу мідну копійку, яку треба прикладати до болючого місця (О. Довженко); У мене защеміло в горлі, а тут ще шия почала боліти од шапки (О. Довженко); Ми заходились розкувать своїм невольникам кайдани (Т. Шевченко). Предикатну модифікацію зі значенням продовження, тривання дії, стану, процесу забезпечують фазові модифікатори продовжувати, лишатися, зоставатися та ін., домінантою значення яких є продовжувати: Робітники продовжували лагодити стелю. Фазовими модифікаторами зі значенням завершення дії, процесу, стану є завершувати, кінчати, припинити, кинути тощо, домінантою семантики яких є завершувати. Наприклад: Потім хмари застигли, перестали рухатися… (Г. Тютюнник); Дід Максим перестав бути задумливим і насупленим (Ю. Збанацький); Тимко так і залишився сидіти не роздягнувшись (Г. Тютюнник) [9, с. 302].