Файл: Семантика і функціонування фазових дієслів у мові творів Р. Іваничука-1.docx

№

Речення, що містять фазові дієслова

Фаза

Однак до сварки між приятелями не дійшло. Дівчинка зникла, й хлопці мовчки подалися з гаю, вийшли на узлісся, звідки починалося Шинкарукове поле, а тоді Мирон побачив, як здобріли Йосафатові очі, він ударив побратима долонею по плечу й побіг межею в бік Солтисової гори; Йосафат погнався за ним, й довго вони бавилися в лапанки, аж поки з них не вивітрилася ворожість [вогнст, с. 4]

Початок

Зголошувалися до комісара теж українські вояки, які служили в австрійському війську, – тож одного дня прийшов до батька капрал Іван Шинкарук. Батько ваш був освічений, мав за собою гімназію, й комісар узяв його за писаря до своєї канцелярії [вогнст, с. 4]

Початок

Вони залишили ровери в крайнього господаря на Воловому й подалися крутим узвозом, що спинався на першу підгірську гряду, минули розсипаний у перелісках хутір Сакатуру й вийшли на Зруб, звідки починалася Боднарівка… [вогнст, с. 13]

Початок

Думала Ганна, що вже ніколи його не побачить: перед Йорданом пішов Чарнота зі своєю сотнею рейдом на Покуття – там почалися вивози в Сибір: яке село врятує, а яке ні, десь погромить енкаведистський гарнізон, а десь обійде, зваживши свої сили, коли виграє бій, а коли… [вогнст, с. 194]

Початок

А ще хочу тобі сказати, що в Сакатурі гарнізон розгромлений, твоя сестра Марія і її чоловік подалися до куреня Різуна в Чорний ліс, бо й Сакатуру, як сусідню Боднарівку, нині –завтра теж спалять. А Василь у нас… [вогнст, с. 202]

Початок

Перед вечором, набувшись на пленері, ми подалися лісовою стежкою до тракту, й нам перейшов дорогу чоловічок у клепані [проща, с. 20]

Початок

Ліді підійти до хлопця, взяти його під руку й заговорити з ним не про те, що зараз його мучить, – зовсім про щось інше: хай би розповів, чи працює вже над другим розділом повісті про Страдчівський монастир, або ж про останню прочитану книжку; їй з Ігорем цікаво, він уміє підхопити її думку й розвинути, незважаючи на те – погоджується з нею чи ні… [проща, с. 22]

Початок

Ми всі ніби враз відчужилися, боялися зазирнути одне одному у вічі, щоб не піддатися ще більшому почуттю резиґнації і страху; сприяла нам у цьому темінь печери, проколена пломінчиком стаєнної ліхтарні, яка щедро освітлювала лише моє обличчя, й мені здалося, що на мене дивляться мої друзі з надією на розраду [проща, с. 33]

Початок

— Назджаз! Я ж не бороню тобі ніколи. Зараз звелю запрягти карету.

— Дозволь мені самій піти до неї, пішки... [проща, с. 140]

Початок

У страдчівській пущі щойно починає розпаношуватися осінь: кольористі клени, тихо засинаючи, струшують із себе лапате листя, встелюють ними жухле моховиння, заквітчують золотистими узорами кущі глоду й ожини [проща, с. 11]

Початок

Вона тільки-но зварила вечерю для монахів, зараз оголосять передвечірній намаз, і знову Мурах-баба гніватиметься, що дитина не вчиться впору ставати до молитви [мальви, с. 140]

Початок

Народ тягнувся юрбами до центру, на в’ючених мулах і верблюдах пробивалися купці крізь натовп, тіснячи і тратуючи піших, викрикували гамали, вимагаючи вступатися з дороги [мальви, с. 92]

Початок

Антона Доленка й близько немає, Мирон Синютка, ставши після арешту народним депутатом Верховної Ради України, по вуха вліз у політику; Ореста… вона ні на мить не вступається з‑перед очей, але її немає, немає [проща, с. 11]

Початок

Вся наша біда, Антоне, в тому, що ми не вміємо, навіть не насмілюємося ставати модерними, ми так ніжно любимо свою ветху патріархальність, що й світського елеґанта Шевченка одягнули в старий кожух й аніруш не хочемо знімати ту одежу з нього; ми стали нецікаві світові, від нас тхне нафталіном… [проща, с. 35]

Початок

Він хоче розпочати війну з ляхами і йде в тебе просити допомоги [мальви, с. 130]

Початок

— Як, як він смів?! Ми шерть дали польським послам, як насмілився смердючий пес почати війну з Ляхистаном, не питаючи мене? [мальви, с. 147]

Початок

Хмельницький послав гінця до хана з наказом негайно почати битву і чекав відповіді [мальви, с. 161]

Початок

Вона тільки-но зварила вечерю для монахів, зараз оголосять передвечірній намаз, і знову Мурах-баба гніватиметься, що дитина не вчиться впору ставати до молитви [мальви, с. 140]

Початок

Третього дня після смерті Амурата з самого ранку почав збиратися народ уздовж Ат-мейдану [мальви, с. 28]

Початок

У страдчівській пущі щойно починає розпаношуватися осінь: кольористі клени, тихо засинаючи, струшують із себе лапате листя, встелюють ними жухле моховиння, заквітчують золотистими узорами кущі глоду й ожини [проща, с. 11]

Початок

Батько запрягав коня до воза, мати вкидала якісь клунки й бохонці хліба у васаг, а над селом лунали зойки, люди метушилися й розбігалися хто куди – в ліси, потоки й мочули; пані Марія вилізла на воза й потягнула за собою Мирона, і тої миті хлопець зустрівся поглядом з Йосафатом, який непорушне стояв біля своїх воріт поруч із дідом – пасічником Федором [вогнст, с. 4]

Продовження

З галер виходили, кваплячись на ясир-базар, турецькі купці, йшли маршовою колоною яничари – султанська охорона для кафського паші, поспішали мубашири відраховувати п’яту частину з татарського ясиру для турецького падишаха йшла османська неясить на кримську землю [Мальвич, с. 2]

Продовження

Ця праця не заважала йому читати‑перечитувати заборонену літературу, яку виманював у старих комбатантів УСС, він потаємно запозичав твори Антона Крушельницького, Миколи Голубця та Степана Чарнецького товаришам, які згодом стали членами товариства «доморосів» [проща, с. 28]

Продовження

Дитяча забава тривала безкінечно, закохані діти розумілися тільки їм відомою мовою і, змагаючись, втішалися, що можуть нею зізнаватися одне одному в найсокровеннішому… [вогнст, с. 18]

Продовження

Євнухи розбіглись уздовж ряду, приглядалися до облич хлопців, запитували імена, принюхувалися, мов голодні пси, і кидали коротко: «В медресе», «на човни», «до саду». Хапали за руки, групували і швидко виводили за ворота [мальви, с. 41]

Продовження

Пані Марія лягла на сіно у васагу й задрімала, Мирон теж примостився біля неї, а вчитель пантрував, й коли книжка випала хлопцеві з руки, Шинкарук упізнав її, й згадалися йому колишні розмови з покійним уже нині Андрієм Чайковським: старий письменник розчулювався, згадуючи давно проминулу старовину [вогнст, с. 7]

Кінець

У цей час у Бережанах ніхто з поляків ще не вірив у бліцкріг, військові комісаріати роз’їхалися по селах проводити мобілізацію; поліцаї забирали усіх чоловіків до п’ятдесяти років, зганяли їх до міста й не знали, що з ними робити… [вогнст, с. 23].

Кінець

Повстанці забарикадувалися на горищі якоїсь хати в селі Устиянові, відстрілювались до останнього набою й під спів «Ще не вмерла Україна» підірвали себе гранатами… Нині таких героїв нараховуємо тисячами [вогнст, с. 30].

Кінець

У партизанів, що залягли в сторожках, закінчувалися набої, кулеметні черги ставали все рідшими, а врешті зовсім стихли; тоді права сторожка вибухнула — островерхий дашок злетів у повітря, мов парасоля, і впав на сніг, а з лівої вийшов упівський старшина з піднятими руками…[вогнст, с. 113].

Кінець

І саме в той мент, коли колядниці подалися вниз понад Брусторкою вбік Шепота, Андрій помітив, як із шешорського тракту звернув на Брустори військовий відділ і розсипався улоговиною обабіч дороги [вогнст, с. 194].

Кінець

Весною тисяча вісімнадцятого року гіджри разом з багатьма галерами, каторгами і паштардами причалила до Кафської пристані невелика турецька фреката [Мальвич, с. 2]. Дієслово причалила означає пристала до берега.

Кінець

Для підтримання престижу нового війська Урхан сам записався в першу орту, а всьому корпусові дав герб — ложку, щоб нагадувала воїнам про те, що воювати вони мають за султанський харч [Мальвич, с. 31]

Кінець

Андрійко запручався, заверещав, тоді йому заткали шматою рот і поскакали по безлюдді [Мальвич, с. 38]

Кінець

Правда, по дорозі він прибрався трохи по-чужинецькі: приплюснуті дахи замість високих солом’яних стріх, мечеть під горою, кам’янистий грунт замість пухкого чорнозему, піщані гори замість степу, та все-таки повіяло знайомим рідним вітром із чужої долини, і перехрестилася Марія [Мальвич, с. 55]

Кінець

І тут перевтомлені нерви здали, він затрусився від приступу божевільної люті, заверещав і, вихопивши з піхви кинджал, замахнувся ним на яничара-агу [Мальвич, с. 21]

Кінець

Мальва порум’яніла, посвіжіла. Підстрибуючи на одній нозі, вона наспівувала ту саму пісню, яка недавно лунала попереду кантари: про овець, про пахучі яйли, про красуню, що жде не діждеться молодого чабана із степів. [Мальвич, с. 54]

Кінець

Вона зрозуміла, що трапилось у цю хвилину: дочку не злякав зикр дервішів, а заворожив; дитина увірувала в того аллаха, який заповнив тут весь її світ, свідомість, і, можливо, вже ніколи не схоче знати, яка віра була в її батьків, та й узагалі не повірить, що може бути щось інше, крім магометанського бога, на світі [Мальвич, с. 12]

Кінець

– Непогано, але ж товариство під такою назвою існувало у Вільні ще за Міцкевича, – засумнівався Ігор.

– І їх усіх пересадили, – вставила Ліда [проща, с. 13]

Кінець

– Тому, що вони з любителів наук перетворилися на політиканів, – зауважив Антон. – Ми ж маємо бути лояльними [проща, с. 13]

Кінець

– Який парадокс, – про щось розмірковувала вголос Ліда й не дбала про те, чи її слова доходять до свідомості Ігоря, думки якого враз перемістилися до станційної почекальні, де, напевне, ждуть електрички Ореста й Аркадій, а які вони обоє зараз, – підкочувалися до серця хлопця пекучі ревнощі [проща, с. 15]

Кінець

Голубий мармур ще більше згущував синяву неба, тихо падали краплі і ледь брижилася поверхня води, а на дні – побачила Мальва – застигли рибки, що одна за одною розігналися по жолобці, яким витікала з басейну вода, і чомусь зупинилися в розгоні [мальви, с. 127]

Кінець

Хлопець відчув, як назавжди розвіялися його надії на порятунок. Бо нема в людей власної волі для здійснення своїх бажань [мальви, с. 45]

Кінець

Омар бажав обірвати нитку свого життя там, де воно могло б хоч на мить освітити шлях іншим своїм останнім спалахом [мальви, с. 118]

Кінець

Проте ми таки зібралися у страдчівській печері на Дмитрія при світлі стаєнної ліхтарні, яку я захопив з собою з Янова, поставали за сповідальним каменем, щоб присягтися – хто що може зробити для укріплення духа зневоленого народу, бо іншої зброї в нас не могло бути [проща, с. 33]

Кінець

Я втямив, що до вечора недалеко, й ночувати подамся в Янів до сестри, яка стала господинею в батьківському домі, й для згадок про доморосів залишилося в мене небагато часу, а ніхто з них не приходить на умовлене місце, щоб допомогти згадати минуле, що промайнуло, мов блискавка, і утопилось у пропасті літ [проща, с. 33]

Кінець

Літала під час репетицій домовина понад сценою, осідала долі, й тоді з неї виходила прекрасна Сотниківна й простягала до Хоми руки, щоб затягнути його у відьомське пекло; Хома‑Аркадій описував крейдою довкруж себе кола й приговорював «хрест на мені, хрест на спині» [проща, с. 9]

Кінець

Я перестав спілкуватися з товаришами, та коли вже перо спинилося і я прочитав написане – вперше відчув перевагу прози над віршем: у вірші ідея перебуває на службі в рими, а проза дає простір для вільного мислення [проща, с. 17]

Кінець

З неї зійшов на берег сивобородий чоловік у білій чалмі і сірому арабському бурнусі [Мальвич, с. 2]

Кінець

Думав я, що побачу темряву і глупоту, а зустрівся з благородним прозрінням осліплених богатирів; думав я, що зустрінуся з озлобленням до мене, турка, а побачив високе благородство, пошану до розуму, ннависть до кайданів [Мальвич, с. 2]

Кінець

...Надто рано почалось цього року літо в Криму. Шовковиця обсипалася, не доспівши, виноград не зав’язався, попадали жовті персики величиною з ліщиновий горіх, вітри не наганяли на небо ні одної хмаринки. Достиг ячмінь, ледве покривши собою сіру кам'янисту груду, і розвіялося половою виколосене просо [Мальвич, с. 4]

Кінець

Вона не підвелася, тільки скрушно глянула на невільницю, потім її скляні очі надовго вп’ялися в татарина і враз погасли, збайдужіли [Мальвич, с. 6]

Кінець

Вклонилася господареві до ніг, подякувала, похапцем зібрала свої мізерні пожитки, схопила дівчинку на руки і вибігла. Чвалувала крутими вуличками, завмираючи від страху, що повернеться з міста туркеня і дожене її, бігла, ховаючись за кам'яними стінами, що заступали вікна будинків, квапилася до північних кафських воріт, щоб вийти з тісного міста на волю [Мальвич, с. 7]

Кінець

Дервіш повернувся до Марії спиною, зашепотів слова молитви, тихо подався у протилежний бік, а вона стояла зблідла, без надії, з простягнутими руками і не помічала, як синьоока Мальва безжурно бігає попід хребтом, зриває жовті квіти, що пришпилились головками до сухої землі [Мальвич, с. 7]

Кінець

Протягом цілого року прибували до Золотого Рогу галери з трофеями, султан із військом повернувся аж весною [Мальвич, с. 16]

Кінець

Великий візир Аззем-паша стояв незворушно. Дивлячись на мертвого султана, промовив півголосом:

— Закінчилась династія Османів. Синів ти не народив, султане, а слабоумний брат твій Ібрагім не може правити імперією [Мальвич, с. 17]

Кінець

Мовчазною процесією пройшли через подвір’я, минули султанську конюшню і зупинилися перед залізними дверима двірцевої темниці. Розступилися вартові, каштелян тюрми прогундосив тремтячим голосом:

— Тільки з дозволу великого візира можу відчинити браму... [Мальвич, с. 18]

Кінець

Адже коли мати стає байдужою до дітей і внуків, значить – постаріла вона і збирається в дорогу на той світ [Мальвич, с. 20]

Кінець

Тож у інших школах продовжувалась Ісламова наука. Козаки передали його полякам, щоб він цілих сім років, чекаючи викупу, навчався при варшавському дворі європейської витонченості й дипломатії [Мальвич, с. 24]

Кінець

Рвонув коня, бризнуло каміння з-під копит і посипалося на дахи циганських хаток, що приліпилися під прямовисною скелею [Мальвич, с. 25]

Кінець

Іслам-Гірей пришпорив коня і поскакав, минаючи Ашлама-сарай і медресе, до головного ханського палацу [Мальвич, с. 27]

Кінець

Яничари вимагали підвищення плати за службу, домоглися визнати їх кастою, рівною улемам; щоб мати запоруку серед духовенства, закріпили дев’яносто дев’яту орту за орденом Хаджі Бекташа [Мальвич, с. 33]

Кінець