Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

В країні невпинно загострювалось соціально-економічне становище. Народ вимагав реформ і припинення війни. У червні 1917 р. по країні, а особливо в столиці, прокотилась хвиля маніфестацій протесту. Назрівала нова урядова криза. На цей раз її вдалося відвернути, організувавши наступ на фронті. Проте це не вирішило проблеми, а лише відклало її. Провал наступу викликав загострення політичного становища, яким намагались скористатись кадети, щоб позбавити уряд опіки з боку рад, а також більшовики, які спробували дістатись до влади.

Липнева криза. Повстання більшовиків. Кадети вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, вони були проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Керенсь-ким, Церетелі й Терещенком. В знак протесту вони подали у відставку.

У цей час найбільш радикальні члени більшовицької партії Лаціс, Подвойський, Невський стали ініціаторами збройного виступу. Головною ударною силою були бійці Першого кулеметного полку. За підтримки робітничих дружин вони спробували встановити контроль над містом і оволодіти Петропавлівською фортецею.

Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав зусиль, щоб спрямувати виступ у мирне русло і відвернути удар владних структур від більшовицької партії, як організатора заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом "Вся влада Радам!". Урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилось. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів Росії.

Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, який було оголошено "урядом порятунку революції".

Внутрішньополітичне становище в країні ускладнювалось, соціальна напруга зростала. Такою ситуацією прагнули скористатися як крайні праві сили, що вбачали вихід з становища у встановленні диктатури військових, так і крайні ліві сили. На своєму напівлегальному VI з'їзді у серпні 1917 р. більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання з метою повалення Тимчасового уряду і захоплення політичної влади.

Заколот генерала Корнілова (серпень 1917р.). Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, зростання виступів робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикаліза-ція армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення влади "сильної руки" - диктатури.

Серед політичних сил, що прагнули цього, були партія кадетів, Союз земельних власників, Всеросійський союз торгівлі і промисловості, військові.

На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою.

У серпні в Москві проходила нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Корнілов надіслав проект пропозицій по наведенню порядку в Росії: встановлення військового стану і введення смертної кари в тилу.

Керенський розумів, що такі дії уряду можуть призвести до розриву з Петроградською радою. Тому він не поспішав виконувати рекомендацій генерала.

10 серпня 1917 р. відбулась зустріч між Керенським і Корніло-вим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і віддав наказ військам наступати на Петроград. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав всі революційні сили на захист революції.

Для оборони міста створювались ревкоми, робітничі дружини (Червона гвардія), в яких провідну роль відігравали більшовики. На захист столиці виступив гарнізон міста і кронштадтські моряки. В результаті проведених заходів заколот було придушено, а його керівників заарештовано.

Підготовка і здійснення більшовицького перевороту. Придушення заколоту військових не стабілізувало становище в країні. В цей час почала наростати загроза лівого перевороту.

З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців.

Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталась страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію ("Раду п'яти") на чолі з О.Керенським.

14 вересня 1917 р. розпочала свою роботу нарада, на якій було створено Тимчасову раду республіки - Передпарламент - представницький орган з усіх партій Росії, йому був підзвітний уряд до скликання Установчих зборів. Був обраний новий склад уряду на чолі з Керенським.

Соціалістичні партії розкололись у своєму ставленні до новоутвореного органу. Частина більшовиків на чолі з Леніним, Тро-цький і його прихильники оголосили бойкот рішенням нарад. Ставши 25 вересня головою Петроградської ради, Троцький отримав змогу широко пропагувати свої ідеї про передачу влади радам.

Ленін, знаходячись у підпіллі, звернувся до керівництва і членів партії з листами про необхідність негайної підготовки збройного повстання: "Беріть владу негайно!", "Зволікання смерті подібне!".

З 5 по 18 жовтня 1917 р. відбулося кілька засідань ЦК РСДРП(б) на яких обговорювалися конкретні питання підготовки повстання. Для політичного керівництва повстанням було створено спеціальний орган - Політичне бюро. Проте члени ЦК Каменев і Зінов'єв виступили проти рішення про збройне захоплення більшовиками влади і передачі її Радам. Свою незгоду вони висловили через газету "Новая жизнь". Тим самим Тимчасовий уряд було поставлено до відома про підготовку збройного виступу.

16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроградській раді було створено Військово-революційний комітет. До його складу ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП(б). Поступово ВРК встановив свій контроль над військовими частинами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду своїми представниками. На бік ВРК перейшов гарнізон Петропавлівсь-кої фортеці.

Повідомлення про підготовку більшовиками перевороту переконали Керенського в необхідності перехопити ініціативу більшовиків. Вірні уряду війська намагалися взяти під контроль ключові райони міста. Проте сил не вистачало. Вимога Керенського до Передпарламенту надати йому необмежені повноваження була відхилена.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК перейшли у наступ і зайняли важливі об'єкти в столиці. Керенський залишив Петроград і виїхав до Пскова.

Вранці 25 жовтня 1917 р. відбулося засідання ЦК РСДРП(б) за участю Леніна. Він вимагав рішучих дій по захопленню Зимового палацу та поваленню Тимчасового уряду. Ленін написав відозву "До громадян Росії", в якій говорилось: "Тимчасовий уряд скинуто, влада в руках Рад!" Ленін хотів поставити II з'їзд рад перед фактом переходу влади до більшовиків.

25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. Хоча деякі делегати з'їзди виступали за мирне вирішення питання про владу і були проти збройного повстання, загони ВРК близько другої години ночі 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд.

Між тим робота II з'їзду рад продовжувалась. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було зачитано написану Леніним відозву про перехід влади до II з'їзду рад.

На вечірньому засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про землю.

Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю містив такі положення:

- націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель та передача їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу (150 млн. десятин землі);

- передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб (на суму 3 млн. крб.);

- скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.

З'їзд обрав вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет, до якого ввійшли більшовики таліві есери, Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Ліві есери відмовились ввійти до уряду. Головою ВЦВК обрано Л.Каменева.

Меншовики в знак протесту організували страйк залізничників, який очолив Вікжель (їхня профспілка). Основна вимога страйкарів - створення уряду коаліції соціалістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою, на яких вдалося досягти компромісу. 10 грудня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли 5 лівих есерів. Підтримка лівими есерами більшовиків врятувала їх від втрати влади.

Таким чином, підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. Жовтневий переворот став початком революції, яка докорінно змінила соціально-економічне життя країни і справила величезний вплив на розвиток світу в подальші десятиліття.

Всесвітня історія ХХ століття:

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

Причини і особливості революційного руху. У 1918-1923 pp. Європу охопив могутній революційний рух, який був викликаний:

- втомою народів Європи від безглуздої війни, що несла лише втрати, страждання і падіння життєвого рівня;

- загостренням всіх соціальних проблем, масовим невдоволенням;

- розчаруванням в існуючих структурах влади, що не змогли усунути загрозу війни і забезпечити справедливий демократичний устрій;

- ослабленням і, зрештою, розвалом Російської, Австро-Угор-ської, Османської, Німецької імперій;

- могутнім національно-визвольним рухом пригноблених народів;

- післявоєнним спадом виробництва і структурною перебудовою економік;

- несправедливістю Версальсько-Вашингтонської системи договорів;

- впливом революційних подій в Росії;

- спробою більшовиків розпалити полум'я світової революції.

Всі ці причини по різному вплинули на країни Європи. В одних вибухнули революції, в інших були здійснені серйозні реформи, в третіх встановились диктаторські, фашистські режими.

Революції охопили в основному країни Центральної та Східної Європи. Це пояснюється тим, що країни саме цього регіону потерпіли поразку у війні і тут вкрай загострились національні проблеми.

Під час революцій домінувало прагнення створити демократичні республіки з справедливим соціальним устроєм. Разом з тим у всіх країнах, крім Австрії, були сильними тенденції на користь кардинального зламу не тільки існуючого ладу, а й самого суспільства. Під сильним впливом жовтневих подій в Росії стали висуватись вимоги здійснення соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату в формі влади рад. Але ця тенденція не стала домінуючою.

Крім вказаних тенденцій, важливим стало прагнення домогтися національного визволення і створити власну державу.

Таким чином революції 1917-1919 pp. в Європі можна охарактеризувати як національні (для Фінляндії, країн Прибалтики, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, південнослов'янських народів, України), соціальні і демократичні (крім вказаних держав, ще для Австрії, Німеччини, Болгарії).

Особливістю революцій стало поєднання їх з міждержавними конфліктами (польсько-українська, радянсько-польська, угорсь-ко-румунсько-чеська війни та ін.) та громадянськими війнами (в Росії та Угорщині).

У революційному русі 1918-1923 pp. можна виділити два етапи. На першому етапі (1918-1920 pp.) революції були викликані впливом Першої світової війни і боротьбою поневолених народів за національне визволення. На другому етапі (1921-1923 pp.) революційні рухи в основному були інспіровані Комінтерном, який прагнув розпалити світову революцію.