Файл: Практичні заняття всесв історія.doc

Брусилов Олексій Олексійович (1853-1926) – генерал від кавалерії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877-78 рр. У Першу світову війну командував 8-ю російською армією в Галицькій битві, з 1916 р. головком арміями Південно-Західного фронту, провів успішний наступ (Брусиловський прорив), що привів до розгрому айстро-угорської армії в кампанії 1916 р. У травні-липні 1917 р. верховний головнокомандуючий, потім військовий радник Тимчасового уряду. З 1920 р. у Червоній Армії, 1923-1924 рр. інспектор кавалерії Червоної армії.

Бухарін Микола Іванович (1888-1938) – політичний діяч, академік АН СРСР. Учасник революції 1905-1907 рр., Жовтневого перевороту 1917 р. У 1917-1918 рр. виступав проти укладення сепаратного Брестського миру з Німеччиною. У 1918-1929 рр. редактор газети “Правда”. У 1934-37 рр. редактор “Известий”. Послідовний прихильник непу. Наприкінці 20-х рр. виступив проти лінії Сталіна на застосування надзвичайних заходів при проведенні індустріалізації і колективізації, що було оголошене “правим ухилом” у ВКП(б). Репресований.

Ватутін Микола Федорович (1901-1944) – генерал армії. У Велику Вытчизняну війну командував військами Воронезького, Південно-Західного та I-го Українського фронтів, що звільняли Україну від німецько-фашистських окупантів. Був смертельно поранений на Волині в сутичці з підрозділами УПА.

Вільсон Томас Вудро (1856-1924) – 28-й президент США (1913-1921 рр.) від Демократичної партії. Провів ряд ліберальних законів. Ініціював вступ США у Світову війну на боці Антанти (1917 р.). Розробив програму повоєнного устрою світу (т.зв. “Чотирнадцять пунктів”). Виступав за створення Ліги Націй. Нобелівська премія миру (1920 р.).

Ганді Мохандас Карамчанд (1869-1948) - один з лідерів і ідеолог індійського національно-визвольного руху. За освітою юрист. Зазнавав сильного впливу Л.М.Толстого. У 1893-1914 рр. жив у Південній Африці. У 1915 р. повернувся до Індії й незабаром очолив партію ІНК. Розробив тактику ненасильницької боротьби за незалежність (сатьяграха) у формі неспівробітництва й цивільної непокори. Після завоювання Індією незалежності (1947 р.) та поділу її на дві держави виступив проти індо-мусульманських погромів, що почалися, був убитий членом індуїстської екстремістської організації. Народ індії назвав свого улюбленця Махатмою («Великою душею»).

Генлейн Конрад (1898-194) – лідер профашистської Судето-німецької партії – “п’ятої колони” нацистської Німеччини в Чехословаччині. Виступав за передачу Судетської області Німеччини.

Гінденбург Пауль фон (1847-1934) – генерал-фельдмаршал, президент Німеччини (Веймарської республіки) з 1925 р., У Першу світову війну командував з листопада 1914 р. військами Східного фронту, з серпня 1916 р. начальник Генштабу, фактично головнокомандуючий. 30 січня 1933 р. передав владу в руки націонал-соціалістів, доручивши Гітлеру формування уряду.

Гітлер Адольф (спр. прізвище по батькові Шикльгрубер, 1889-1945) – фюрер (вождь) НСДАП, глава німецької фашистської держави ( у 1933 р. став рейхсканцлером, у 1934 р. об’єднав цю посаду й посаду президента). Безпосередній ініціатор розв’язання Другої світової війни, нападу на СРСР. Один з головних організаторів масового знищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях. Зі вступом радянських військ до Берліну покінчив з собою. На Нюрнберзькому процесі визнаний головним нацистським військовим злочинцем.

Голль Шарль де (1890-1970) – президент Франції в 1959-1969 рр. У 1940 р. заснував у Лондоні патріотичний рух “Вільна Франція”, що примкнула до антигітлерівської коаліції. Лідер руху Опору. У 1944-46 рр. глава Тимчасового уряду. Після війни засновник і керівник партії Об’єднання французького народу. У 198 р. прем’єр-міністр . З ініціативи де Голля була підготовлена нова конституція 198 р., що розширила права президента. У роки його президентства Франція здійснювала плани зі створення власних ядерних сил, вийшла з військової організації НАТО. Значний розвиток одержало радянсько-французьке співробітництво.

Даладьє Едуард (1884- 1970) – лідер французької Республіканської партії радикалів. Прийняв програму Народного фронту, але потім сприяв його розколові і ліквідації ряду його завоювань. Прем’єр-міністр у 1938-1940 рр. Підписав сумно відому Мюнхенську угоду 1938 р.

Дауес Чарлз (186-1951) – віце президент США в 192-29 рр., чикагський банкір. Очолював міжнародний комітет експертів, що виробив репараційний план для Німеччини (т.зв. план Дауеса). Нобелівська премія миру (1925 р.).

Еберт Фрідріх (1871- 192) – президент Німеччини (Веймарської Республіки) з 1919 р., лідер Соціал-демократичної партії. Під час листопадової революції 1918 р. прийняв від принца Макса Баденського посаду рейхсканцлера (9 листопада), 10 листопада став одним з голів т.зв. ради народних уповноважених; уклав таємну угоду з Генштабом про введення в Берлін військ для придушення революції.

Ейзенхауер Дуайт Дейвід ( 1890-1925) – 34-й президент США в 193-1960 р., від республіканської партії, генерал армії. З грудня 1943 р. верховний головнокомандуючий експедиційними військами союзників у Західній Європі. У 1945 р. командуючий окупаційними військами в США в Німеччині. У 190-1952 рр. верховний говонокомандуючий Збройними силами НАТО. У 1961 р. Ейзенхауер виступив із застереженням про зростаючий вплив військово-промислового комплексу.

Жуков Георгій Костянти-нович (1896-1974) - маршал Радян-ського Союзу, чотирьохразовий Герой Радянського Союзу. Учасник боїв на р. Халхін-Гол (1939 р.). У 1940 р. командував військами Київського військового округу, У січні-липні 1941 р. - начальник Генштабу. Під час Великої Вітчизняної війни виявив себе як талановитий полководець, що відіграв найважливішу роль у розгромі німецько-фашистських військ у Ленінградській та Московській битвах (1941-1942 рр.), під час прориву блокади Ленінграда, у Сталінградській і Курській битвах (1942-1943 рр.), під час наступу на Правобережній Україні й у Білоруській операції (1943-1944 рр.), у Вісло-Одерській і Берлінській операціях (1944-1945 рр.). У1944-1945 рр. командував військами 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів. 8 травня 1945 р. прийняв капітуляцію німецьких збройних сил.

Керенський Олександр Федорович (1881-1970) – політичний діяч Росії, лідер фракції трудовиків у IV Державній думі (1912-1917 рр.), із березня 1917 р. есер. У Тимчасовому уряді: міністр юстиції, військовий і морський міністр, із 8 липня 1917 р. міністр-голова Тимчасового уряду. Після захоплення влади більшовиками разом із П. Красновим розпочав похід на Петроград, що закінчився провалом. Із 1918 р. в еміграції у Франції, з 1940 р. – у США. Один із організаторів “Ліги боротьби за народну волю”.

Кіров (дійсне прізвище Костриков) Сергій Миронович (1866-1934) – видатний діяч більшовицької партії. У революційному русі з 1904 р. 1-й секретар Ленінградського губкому (обкому) партії. Убитий у Смольному у Ленінграді. Убивство Кірова було використане Й.Сталіним для організації використане Й.Сталіним для організації масових репресій.

Клемансо Жорж (1841-1929) – прем’єр-міністр Франції в 1906-09 рр., 1917-20 рр. Неодноразово міністр. Голова Паризької мирної конференції 1919-20 рр. Прагнув до військово-політичної гегемонії Франції в Європі.

Корнілов Лавр Георгійович (1870-1918) – генерал від інфантерії. Учасник російсько-японської та Першої світової воєн. У 1915 р. тяжкопораненим потрапив у полон; тікав у 1916 у 1916 р. У липні-серпні 1917 р. верховний головнокомандуючий. Наприкінці серпня підняв заколот з метою “збереження Великої Росії”. Один із організаторів білого руху і Добровольчої армії. Командував т.зв 1-м кубанським (крижаним) походом. Убитий під час штурму Катеринодару.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) – більшовицький лідер, засновник радянської держави. У 1895 р. брав участь у створенні Петербурзького “Союзу боротьби за звільнення робітничого класу”, потім заарештований і засланий у с. Шушенське Єнісейської губернії. В1900 році виїхав за кордон. На 2-му з’їзді РСДРП (1903 р.) очолив партію більшовиків. Із грудня 1917 р. в еміграції. У квітні 1917 р., приїхавши до Петрограду, запропонував курс на перемогу соціалістичної революції. Очолив керівництво жовтневим повстанням. На 2-му Всеросійському з’їзді Рад обраний головою РНК. У 1922 р. важко занедужав і з грудня практично не брав участі в політичній діяльності. Прихильник ідей Маркса і Енгельса, Ленін прийшов до висновку, що передові країни Європи дозріли для світової соціалістичної революції, і вважав, що почати її повинна Росія. Відстоював курс на встановлення диктатури пролетаріату. Гостра криза в країні після Жовтневої революції та Громадянської війни привела Леніна до визнання помилковості політики “воєнного комунізму” й необхідності переходу до непу. З середини 80-х років в аналізі ідей і діяльності Леніна, що спричинили значний вплив на хід історії в XX столітті, існує широкий спектр оцінок – від позитивних до різко критичних.

Ллойд Джордж Девід (1863-1945) – один з лідерів ліберальної партії Великої Британії. У 1905-1908 рр. міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. міністр фінансів. Прем’єр-мінстр Великої Британії в 1916-1922 рр. один із творців Версальсько-Вашингтонської системи.

Макартур Дуглас (1880-1964) – американський генерал, учасник першої світової війни. Під час Другої світової війни командуючий збройними силами США на Далекому Сході (1941-1941 рр.) і верховний командуючий союзними військами в південно-західній частині Тихого океану (1942-1951 рр.), водночас з 1945 р. командуючий окупаційними військами в Японії. У 1950-51 рр. керував операціями американських і південнокорейських збройних сил у Корейській війні.

Макдональд Джеймс Рамсей (1866-1937) – один із засновників і лідерів лейбористської партії Великої Британії. У 1924 і 1929-1931 рр. прем’єр-міністр . Уряд Макдональда в 1924 р. встановив дипломатичні відносини з СРСР. У 1931-1935 рр., вийшовши з лейбористської партії, очолював коаліційний (т.зв. національний) уряд.

Маннергейм Карл Густав (1867-1951) – колишній генерал царської армії, фінський маршал (1933 р.), головнокомандуючий армією Фінляндії у війнах з СРСР у 1939-40 рр. і 1941-44 рр. У серпні 1944 р. – березні 1946 р. президент країни.

Мао Цзедун (1893-1976) - голова ЦК КП Китаю (КПК), один із засновників КПК і сучасного Китаю. Розглядав китайську революцію як частину світової революції. У 30-ті рр. робить ставку на село й підтримку КПК з боку селян - головної сили революції. Один із ініціаторів створення Червоної Армії, що боролася проти військ Чан Кайші. Після приходу комуністів до влади й створення КНР насаджується культ особи «великого керманича» Мао. Його ідейно-теоретичні установки (маоїзм) інтерпретувалися як творчий розвиток марксизму-ленінізму. Організував т.зв. «культурну революцію» наприкінці 60-х рр., що завдала серйозних збитків розвиткові Китаю.