Клінічні прояви дивертикулів стравоходу (обу­мовлені наявністю ускладнень):

1. 
   Скарги:
   

а) дисфагія - пов’язана із затримкою їжі в по­рожнині дивертикулу;

б) гіперсалівація, дертя в горлі, дискомфорт при ковтанні.

• При наявності ускладнень:

а) дивертикуліт:

• 
  біль за грудниною;
  
• 
  відрижка;
  

б) кровотеча з дивертикулу - характеризується невираженою клінічною картиною;

в) перфорація дивертикулу:

• 
  утворення нориць при перфорації у бронх;
  
• 
  кашель при прийманні їжі;
  
• 
  розвиток пневмонії, абсцесів легень.
  

Б. Історія захворювання - специфічних даних немає.

2. 
   Об’єктивні прояви - залежать від наявності ускладнення і його виду.
   

7. 
   Діагностична програма при дивертикулах стра­воходу (рис. 4.6):
   

А. Фіброезофагогастроскопія.

Б. Контрастна рентгеноскопія і рентгенографія стравоходу і шлунка.

8. 
   Клініко-статистична класифікація дивертикулів стравоходу:
   

К22.5 Дивертикул стравоходу набутий

Макет клінічного діагнозу: {L} дивертикул стравохо­ду набутий, {ускладнений OJ Локалізація:

Ц - Фарингоезофагеальний L₂ - Біфуркаційний Ц - Епіфренальний Ускладнення:

1. 
   - дивертикулітом
   
2. 
   - кровотечею
   
3. 
   - перфорацією - медіастинітом
   

5. 
   - норицею
   
6. 
   - порушенням прохідності стравоходу
   

9. 
   Приклади формулювання клінічного діагнозу:
   

А.Епіфренальний дивертикул набутий, ускладне­ний дивертикулітом.

Рис. 4.6. Схематичне та ендоскопічне зображення дивертикулів стравоходу:

А - схематичне розташування порожнини дивертикулу щодо стравоходу: Б - ендоскопічна картина входу в дивертикул стравоходу (вказано стрілкою):

---

Б. Біфуркаційний дивертикул стравоходу.

10. 
    Лікування дивертикулів стравоходу:
    

А. Неускладнені дивертикули не оперуються. Кон сервативні заходи:

• 
  напіврідка їжа;
  
• 
  запивання твердої їжі рідиною;
  

• 
  створення умов для спорожнення дивертикулу після їжі (прийняття пози, що сприяє звільнен­ню дивертикулу).
  

Б. Показання до операції:

• 
  ускладнений перебіг дивертикулів;
  
• 
  інвагінація дивертикулув порожнину стравоходу.
  

ХРОНІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СТРАВОХОДУ ОБУМОВЛЕНІ РЕФЛЮКСОМ ШЛУНКОВОГО ВМІСТУ (синдром рефлюксу і печії)

Синдром рефлюксу шлункового вмісту і печії у стравоході - прояв ряду хронічних захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки, що спричиняються рефлюксом вмісту шлунка у стравохід.

При клінічних проявах печії необхідно виявити її при­чину з наступним визначенням лікувальної тактики.

Найчастіше причинами синдрому печії і регургіта- ції вмісту шлунка у стравохід є гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, грижа стравохідного отвору діафрагми, виразкова хвороба шлунка або ДПК, ускладнена стенозуванням.

Загальні питання розвитку і діагностики печії та регургітації шлункового вмісту у стравохід

1. 
   Визначення. Хімічний і механічний вплив шлунко­вого вмісту на слизову оболонку стравоходу з харак­терними для цього симптомами печії за грудниною і відчуттям вихлюпу вмісту шлунка у стравохід.
   
2. 
   Актуальність проблеми:
   

А. Синдром печії і регургітації шлункового вмісту у стравохід відзначається періодично у 10-15 % населення;

Б. У 3-5 % із них клінічні прояви часті і достатньо турбують хворих.

3. 
   Топографо-анатомічні співвідношення страво- хідно-кардіальної ділянки (рис. 4.7).
   
4. 
   Причини розвитку печії і регургітації вмісту шлунка у стравохід:
   

А. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.

Б. Грижа стравохідного отвору діафрагми.

---

Рис. 4.7. Схематичне зображення стравохідно- кардіальної ділянки та співвідношення її з діафрагмою:

А - відношення стравохідно-кардіальної ділянки до діафрагми та її стравохідного отвору - загаль­ний вигляд на рівні діафрагми (1 - грудний відділ стравоходу: 2 - аорта: 3 - діафрагма; 4 - абдомі­нальний відділ стравоходу; 5 - шлунок; 6 - ніжки діафрагми; 7 - стравохідний отвір діафрагми).

Б - сагітальний розтин стравоходу і шлунка на рівні діафрагми (1 - стравохід; 2 - поздовжній м'язовий шар; 3 - циркулярний м'язовий шар; 4 - м'яз нижнього сфінктера стравоходу; 5 - діафраг­ма; 6 - стравохідно-діафрагмальна зв'язка; 7 - оче­ревина; 8 - кардіальна вирізка - кут Гіса; 9 - лінія переходу стравоходу в шлунок)








В. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

Г. Стенозування дванадцятипалої кишки або шлун­ка доброякісного чи злоякісного генезу.

Д. Вагітність.

Е. Приймання деяких лікарських препаратів.

5. 
   Механізм розвитку печії та регургітації вмісту шлунка у стравохід:
   

1. 
   Підвищення внутрішньошлункового або внутріш­ньочеревного тиску.
   

Б. Дисфункція нижнього сфінктера стравоходу.

2. 
   Зниження тонусу нижнього сфінктера стравоходу. Г. Рефлюкс вмісту шлунка у стравохід.
   

Д. Виникнення запальних та ерозивних змін у стра­воході.

Е. Тривалий вплив шлункового вмісту на слизову оболонку стравоходу призводить до розвитку ускладнень (кровотеча, стриктура, метаплазія слизової оболонки, розвиток пухлини).

Ж. При попаданні шлункового вмісту у бронхіальне дерево розвивається бронхолегенева патологія.

6. 
   Клінічні прояви:
   

1. 
   Скарги:
   

• 
  пекучий біль за грудниною;
  
• 
  біль посилюється після приймання їжі та вночі, у положенні хворого лежачи;
  
• 
  відчуття вихлюпу шлункового вмісту у страво­хід при нахилах тулуба.
  

Б. Історія захворювання:

• 
  в анамнезі можлива виразкова хвороба шлун­ка або ДПК, або ознаки порушення евакуації зі шлунка;
  
• 
  симптоматика посилюється при роботі в нахи­леному положенні.
  

2. 
   Об’єктивні прояви:
   

• 
  можуть виявлятися тільки при порушенні ева­куації зі шлунка у вигляді шуму плескоту, що виявляється при пальпації.
  

7. 
   Формування попереднього діагнозу на підставі клінічних даних:
   

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання і його об’єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами до­слідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу форму­ють діагностичну програму, включаючи в неї методи дослідження, що впливають на уточнення діагнозу. При виборі методів обстеження використовують їх по­слідовне застосування від менш до більш інвазивних.

---

8. 
   Діагностична програма при печії і регургітації вмісту шлунка у стравохід:
   

1. 
   Фіброезофагогастроскопія (рис. 4.8).
   

Б. Рентгенологічне дослідження стравоходу, шлун­ка і ДПК з виконанням проби Вальсальви.

2. 
   pH-моніторинг стравоходу.
   

9. 
   Диференційна діагностика:
   

1. 
   Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.
   

Б. Грижа стравохідного отвору діафрагми.

2. 
   Стенозування шлунка або дванадцятипалої киш­ки при виразковій хворобі.
   

10. 
    Лікувальна програма при печії та регургітації шлункового вмісту у стравохід: залежить від харак­теру виявленої патології, ступеня її тяжкості та склад­ності перебігу.
    

Рис. 4.8. Ендоскопічна картина регургітації вмісту шлунка у стравохід:

7 - слизова оболонка стравоходу: 2 - шлунковий вміст у стра­воході

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

1. 
   Визначення. Гастроезофагеальна рефлюксна хво­роба (ГЕРХ) - захворювання, що характеризується мимовільним закиданням у стравохід шлункового
   

1. 
   можливо, дуоденального вмісту з розвитком харак­терної симптоматики та ушкодженням дистального відділу стравоходу за типом езофагіту.
   

2. 
   Актуальність проблеми:
   

А. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба зустрі­чається у 5-15 % населення.

Б. Однаково часто виникає у чоловіків і у жінок.

3. 
   Причини розвитку гастроезофагеальної рефлкжсної хвороби:
   

А. Порушення моторики верхніх відділів шлунково- кишкового тракту.

Б. Порушення функції нижнього сфінктера страво­ходу.

А. Фактори ризику розвитку гастроезофагеальної рефлкжсної хвороби:

1. 
   Характер харчування:
   

• 
  переїдання;
  
• 
  приймання їжі незадовго до сну;
  
• 
  газовані напої, алкоголь.
  

Б. Робота в нахиленому вперед положенні;

2. 
   Приймання деяких лікарських препаратів:
   

• 
  холінолітики;
  
• 
  седативні та снотворні;
  
• 
  антагоністи кальцію, (3-блокатори;
  
• 
  нітрати.
  

5. 
   Механізм розвитку гастроезофагеальної ре- флюксної хвороби:
   

А. Фізіологічний рефлюкс:

• 
  короткочасний;
  
• 
  спрямований на спорожнення шлунка від зай­вого вмісту (повітря, їжа, рідина).
  

Б. Патологічний рефлюкс (кількість закидань вмісту шлунка у стравохід більше 50 на добу):

• 
  первинний - порушення замикальної функції стравохідно-шлункового переходу;
  
• 
  вторинний - рефлюкс виникає на тлі інших па­тологічних станів (грижа стравохідного отвору діафрагми, виразка шлунка або ДПК, усклад­нена стенозуванням).
  

5. 
   Клінічні прояви:
   

А. Скарги:

а) печія - залежить від наявності та вираженості езофагіту;

б) біль за грудниною:

• 
  посилюється через 30-40 хв після прийман­ня їжі;
  
• 
  посилюється в горизонтальному положенні хворого, при нахилах його вперед;
  

в) відрижка та зригування:

• 
  з’являється після приймання їжі;
  
• 
  посилюється в положенні лежачи, при нахи­лах вперед;
  

г) кашель вночі (можливий):

• 
  наслідок м і кроасп і рації шлункового вмісту у трахею при рефлюксі.
  

---

Б. Історія захворювання - з'ясовують, як розвива­лося захворювання.

В. Об’єктивні прояви - залежать від наявності та

вираженості ускладнень:

• 
  кровотеча з ерозованої слизової оболонки;
  
• 
  легеневі ускладнення (бронхіт, пневмонія, бронхіальна астма) при мікроаспіраціях шлун­кового вмісту;
  
• 
  клінічні прояви стриктури стравоходу.
  

5. 
   Формування попереднього діагнозу на підставі клінічних даних
   

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання і його об’єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами до­слідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу викону­ють рентгенологічне дослідження з барієвою суміш­шю, езофагогастроскопію і внутрішньостравохідну рН- метрію, можливе виконання комп’ютерної томографії.

5. 
   Діагностична програма при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі:
   

А. Інструментальні методи дослідження:

а) спеціальне рентгенологічне дослідження із су­мішшю барію:

• 
  дослідження починається у вертикально­му положенні хворого, який під контролем лікаря-рентгенолога випиває контрастну суміш, потім стіл рентгенапарата, на під­ставці якого стоїть хворий, переводять у горизонтальне положення. При зміні поло­ження тіла з вертикального в горизонтальне визначають наявність закидання контрасту у стравохід;
  
• 
  в горизонтальному положенні на столі рент­генапарата хворий вдихає повітря, натужу­ється (підвищує внутрішньочеревний тиск) і виконує видих. При цьому лікар-рентгено- лог слідкує за переміщенням фундального відділу шлунка вище рівня діафрагми (про­ба Вальсальви),
  
• 
  стіл рентгенапарата, на якому лежить хво­рий в горизонтальному положенні на спині, переміщують у положення Тренделенбурга (піднятий на 35-40° ножний кінець столу). Оцінюється закидання контрасту із шлунка у стравохід;
  

б) ендоскопічне дослідження стравоходу визна­чає наявність і вираженість езофагіту, що має чотири стадії (див. класифікацію ГЕРХ), вико-

	т

02:00 04:00 06:00 08:00 10:00

---

Смотрите также файлы

• Пояснительная записка разработана на основе.docx

• реферат Гурузовые автомобили ЗИЛ-135Э.docx

• В., Фомин С. С. Курс программирования на языке Си Учебник.docx

• Закон от 21 декабря 1994 г. 69фз О пожарной безопасности.doc

• Архитектура Intelсовместимых процессоров.rtf