Файл: Тема 5. Психологія взаємовідносин.docx

Виконання спільної соціально вартісної та особистісно важливої діяльності сприяє становленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з метою та програмами діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Узгоджені дії колективу, спрямовані на досягнення мети, на підтримку спільних зусиль, кваліфікуються як колективістські дії. Кожен член колективу впливає на колектив та й сам знаходиться під впливом колективу. У цьому випадку використовується термін «конформність» (від лат. відповідний) - психологічна характеристика піддатливості людини реальному або вигаданому тиску групи, що призводить до зміни поведінки, мотиваційних установок та при цьому спостерігається розбіжність позицій особистості із думкою групи.

Конформізм − це така поведінка людини, для якої характерною є зовнішня відповідність колективній меті, навіть якщо людина внутрішньо не погоджується з нею. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися, орієнтуючись на оцінку сторонніх, пристосовуючись до їхніх вимог.

Почуття конформності сильно розвинутий у натовпі, який не має внутрішньої структури, властивої колективу або навіть бандитській кліці. Натовп поділяють на: оказіональний – складений із людей, втягнутих у натовп із цікавості; конвенціональний – оснований на цікавості до якоїсь розваги; експресивний – ставлення до певної події; діючий натовп, який поділяють на агресивний, панічний та повстанський. Глибокий аналіз натовпу провів О. В. Петровський, який вважав, що натовп нівелює інтелект, потребує зміни вражень, лозунгів; у натовпі розвинуте наслідування; розум підмінюється емоціями, дії натовпу не завжди передбачувані; натовп, як правило, висуває посередність.

Включеність в спільноти – необхідна передумова самореалізації особистості як суб'єкта діяльності і міжособистісних стосунків. Кожна особистість у системі особистісних відносин має свій статус, який визначається властивостями її характеру, популярністю, впливовістю. Деякі члени груп мають на групу більший вплив, ніж інші, таких членів груп називають лідерами.

Є формальні лідери, так звані «спеціалісти по задачах» і неформальні - «спеціалісти по стосунках». Для колективу оптимальним вважається той варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність відбувається максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

---

Лідери також відрізняються тим, як саме вони впливають на групу. Цей феномен вперше був висвітлений у класичних експериментах щодо групової динаміки німецького науковця Курта Левіна у 30-х роках ХХ ст., який описав три стилі керівництва (лідерства):

• авторитарний – лідер утримує владу, самостійно приймає рішення та несе всю відповідальність, визначає політику групи, чітко та детально роздає вказівки її членам; перевага цього стилю в тому, що група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива (виробництво, банки, військові та ін.);

• демократичний – лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень, члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність, активне спілкування у групі йде як з гори вниз, так і навпаки; перевага цього стилю в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу і іноді група не приходить до однієї думки (наукові та навчальні установи, політичні об'єднання та ін.);

• потуральний – лідер дозволяє членам групи робити що завгодно, він фактично зрікається влади в групі, спілкування йде в горизонтальній площині як між рівними; перевага цього стилю в тому, що воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу, але недоліком є те, що група часто існує безцільно, за течією подій, бо їй бракує керівництва (творчі та аматорські колективи тощо).

Різниця між керівництвом і лідерством полягає в тому, що керівник спирається на формальні важелі впливу, в його руках є вся система повноважень, лідер спирається лише на міжособистісні стосунки і такої системи повноважень у нього не має. Лідер групи може бути офіційним, коли його призначають відповідно до регламенту штатного розпису і він виконує покладені на нього функції керівника.

І керівництво, і лідерство для впливу на поведінку інших людей використовує владу. Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни у поведінку, відношення, відчуття іншої людини. Влада – це можливість впливати на поведінку інших, на взаємодію в групі.

Відносини можуть бути особистісними, коли вони ґрунтуються на взаємній симпатії або антипатії між людьми, доброзичливості або ворожості. Взаємовідносини окремих членів у групах і колективах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий характер, коли їх об'єднує співробітництво, спільна участь у реалізації важливих виробничих справ, праці.

---

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей у процесі взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, суттєво позначаються різноманітні об'єктивні чинники (наприклад, комфортні виробничі умови, забезпеченість потрібними засобами праці, чітка організація роботи створюють сприятливі умови для взаємодії) та психологічні чинники (ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей). Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

Сумісність − це оптимальне поєднання якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виділяють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізичну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох людей, які виконують певну спільну діяльність. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці).

Засадничими стосовно психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, в яких чутливість у межах аналізаторної системи є вирішальною. Наприклад, робота на конвеєрі вимагає певного темпу виконання виробничої операції від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися.

Ще більшого значення у межах цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіяти можуть неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік). В роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні для взаємного її виконання.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними властивостями, які сприяють успішному виконанню соціальних ролей. У цьому випадку необов'язкова схожість характерів, здібностей, але обов'язковою є їхня гармонія. Життєвий досвід свідчить, що контакти налагоджуються швидше і є міцнішими у людей з рисами характеру, які доповнюють один одного; запальний, імпульсивний − спокійний, поміркований; теоретик − практик.

---

Проте це не означає, що сумісними є лише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і за умов збігу рис характеру чи інших особистісних якостей, але ймовірність руйнування спільності за цих обставин вища.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, ставлень, моральних установок, що найбільше зближує людей. Сумісність, яка на цьому ґрунтується, − це вищий інтегративний рівень спільності людей, яка характеризує глибокий, змістовний бік взаємодії і зусиль, її ефективність.

Відсутність сумісності в групі людей, залучених до виконання суспільно чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт, який належить до критичних ситуацій. Критичні ситуації – це стрес, фрустрація, депресія, криза і конфлікт.

Стрес (від англ. напруження) – неспецифічна реакція організму на ситуацію, яке потребує функціональної перебудови організму, відповідного пристосування. Вперше описав його Ганс Сельє, який писав, що стрес – це не те, що з Вами сталося, а те, як Ви до цього ставитесь.

Фрустрація, депресія – це психосоматичні стани, розлади людини.

Криза – стан, що породжується проблемою, якої людина не може позбутися, яку не може позбутися, яку не може швидко і звичним способом вирішити, серйозне потрясіння, безповоротно перекреслює життєві цілі, плани (смерть близької людини, важке захворювання, катастрофи, ув'язнення, зміна зовнішності, статусу ін.)

Конфлікт − це протиріччя, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих або інших питань соціального чи особистісного життя; це, коли кожен відстоює свою власну позицію і не хоче почути іншу позицію; це, коли кожен звинувачує іншу сторону і діє мовою ультиматумів (існує безліч визначень конфлікту).

Основні структурні елементи конфлікту: сторони (учасники) конфлікту; умови протікання конфлікту; образи або предмет конфлікту; можливі дії учасників конфлікту; результат. Функції конфлікту: конструктивна (в протиборстві інтересів, розбіжностей та дискусій розкриваються справжні цінності кожної із сторін, що сприяє пошуку істини); інтеграційна (конфлікт сприяє інтеграції, об'єднанню людей, а отже, встановленню рівноваги, стабільності); стимулююча (відбувається переоцінка цінностей, критика застарілих зразків поведінки і мислення при появі нових умов оточуючого середовища). Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоціями, переживанням його учасників. В основі конфлікту, його мотивом завжди виступає: ситуація + інцидент.

---

Типи конфліктів вирізняються за багатьма ознаками: внутрішньо-особистісні, міжособистісні, міжгрупові, між особою та групою; конструктивні або деструктивні; виправдані або невиправдані; соціально прийнятими або соціально неприйнятими тощо.

Конфлікт представляє собою зіткнення інтересів, поглядів, установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов, які передували конфлікту і викликали його. Найважливіші умови протікання конфлікту:

• просторові (сфера виникнення й вияву конфлікту, умови і причини його виникнення, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);

• тимчасові (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін);

• соціально-психологічні (особливості психологічного клімату у групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту).

Необхідними умовами для розв’язання конфлікту є: достатня зрілість конфлікту, потреба й зацікавленість кожного з учасників конфлікту в тому, щоб спільно перебороти суперечності, що виникли; окремий чи спільний пошук і використання доступних сторонам методів, правил і способів розв’язання конфлікту, що відбувся між ними, тобто усунення його причин.

Конфліктогени, які призводять до конфліктів та провокують їх: прагнення до зверхності (прями погрози, сарказм, звинувачення ін.), агресивність (або природна або ситуативна), егоїзм.

Конфліктна ситуація може призвести до конфлікту, може і не призвести до подальшої ескалації, це залежить від особливостей сприйняття конфліктної ситуації:

• уявлення учасника про самого себе (свої мотиви й прагнення, цілі та цінності, можливості);

• уявлення про інших учасників або про іншу сторону (їх цілі, мотиви, цінності, бажання, можливості);

• уявлення кожного учасника про те, як інші сприймають його;

• уявлення про середовище та суспільне оточення, в якому складаються взаємини.

Психологічні чинники, що обумовлюють і підсилюють сприйняття конфлікту:

• стан стресу, що ускладнює мислення, спрощує й модифікує сприйняття;

• особистісні якості, що заважають адекватності та гнучкості сприйняття конфліктної ситуації: ригідність, агресивність, заздрість, жадібність);

• надмірний рівень негативних емоцій, особливо при травматичних ситуаціях;

• домінування агресивної поведінки й агресії у життєвій позиції;

• високий ступінь переживань, особливо у кризові періоди життя, який впливає на адекватність і гнучкість перцептивних процесів;

• стан залежності (алкогольний або наркотичний);

• рівень інформативності часників один про одного;

• негативне ставлення до іншого учасника;

• низький пізнавальний рівень розвитку учасників конфлікту, підвищена сугестивність та несамостійність, некритичність мислення, інтелектуальна обмеженість;

• низький рівень саморегуляції;

• підвищена значущість проблеми й результату конфлікту для учасників.

---