Файл: Тема 5. Психологія взаємовідносин.docx

Основними тактиками поведінки у конфлікті можуть бути такі:

• раціональне переконання (використовування фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті);

• тиск (вимога, наказ, загрози);

• апеляція до влади, санкції (використання стягнень і винагород);

• доброзичливе ставлення, підлабузництво (створення уяви для іншого учасника);

• коаліційна (прохання про підтримку, союз);

• зобов’язання (здійснюються до того часу, поки не виконуються певні умови);

• маніпулятивна (введення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, непорозуміння, створення ефекту несподіванки);

• взаємний обмін благами, обіцянки;

• загроза (деструктивна і недоброзичлива тактика, яка використовується у разі неготовності однієї із сторін поступатися).

У роз­в’язанні конфліктів важливе значення має розуміння стратегії взаємодії суб’єктів (характер дій, ступінь активності, спрямованість дій учасників у конфлікті), тобто вироблення тактики поведінки у конкретній конфліктній ситуації. Це можуть бути такі типові стратегії поведінки у конфлікті, як стратегія поступок (зниження власних прагнень, внаслідок чого результат стає менш приємним, ніж хотілось би); стратегія уникання (вихід з конфліктної ситуації); стратегія бездіяльності (перебування в ситуації конфлікту без жодних дій для його вирішення).

У 1972 році К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та настирність (опитувальник К. Томаса).

Схема стратегій та тактик поведінки в конфлікті

Перша стратегія − «Кооперація» − орієнтація на інтереси, на потреби партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.

Друга стратегія − «Настирність» − реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати власну думку.

Кожна з цих стратегій може мати певну міру прояву − від мінімального до максимального. Усередені 2-х стратегій існує 5 тактик поведінки особистості в конфлікті:

---

1. Уникнення − відсутність прагнення до кооперації, прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, думаючи, що він безпечний, прагнення вийти із ситуації не поступаючись, при цьому не наполягаючи на своєму, утримуючись від дискусій.

2. Пристосування − прагнення зберегти чи налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси партнера шляхом зняття розбіжностей. Готовність поступитись, нехтуючи власними інтересами, ухилитись від обговорення спірних питань, згодитися з вимогами, претензіями. Прагнення підтримати партнера, щоб не торкатися його почуттів шляхом підкреслення загальних інтересів, замовчування розбіжностей.

3. Змагання − прагнення наполягти на своєму шляху відкритої боротьби за свої інтереси, прийняття жорсткої позиції непримиримого антагонізму в випадку відпору. Використання влади, примусу, тиску, використання залежності партнера. Тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

4. Компроміс − прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись кому-небудь на користь іншого. Пошук середніх рішень, коли ніхто багато не витрачає, але й багато не виграє. Інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво − пошук рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін по ходу відкритого обговорення. Спільний та щирий аналіз розбіжностей по ходу прийняття рішення. Ініціатива, відповідальність та виконання розподіляються за взаємною згодою.

Тактика співробітництва приводить до найефективніших рішень при зберіганні дружніх стосунків. Оптимальною стратегією поведінки суб’єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі п’ять тактик (в інтервалі 5−7 балів), в залежності від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо).

Будь-яка конфліктна дія має чотири основні результати:

• повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;

• компроміс;

• переривання конфліктних дій;

• інтеграція й вирішення конфлікту.

Агресія (від лат. напад) ‒ це динамічна характеристика активності й адаптивності людини. Агресія ‒ природна модель поведінки, що забезпечує адаптацію людини, один із способів задоволення актуальних потреб у напруженій ситуації розвитку і життєдіяльності (стресу, деривації, фрустрації). У свою чергу, агресивність можна трактувати як готовність, схильність людини до реалізації агресивної моделі поведінки, поведінки, що завдає шкоду іншому.

---

За походженням агресивність є: природна (як риса особистості); ситуативна (як реакція на ситуацію фрустрації); вікова.

За використовуваними засобами агресивність є: вербальна, фізична.

Людина з підвищеною природною агресивністю – дуже конфліктна особа, яка отримує психологічне розвантаження за рахунок інших, з низькою агресивністю – апатична, безхарактерна людина, не здатна відстояти свою думку, нерішуча.

Агресію можна розділити на творчу, конструктивну, коли адаптація, задоволення потреби відбувається соціально прийнятним способом, і деструктивну (ворожу, асоціальну), коли потреби задовольняються соціально неприйнятним способом, а адаптація пов’язана із спричиненням страждання, шкоди навколишньому світу або собі. Останню через її руйнівність називають насильством.

Існує комплекс демографічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних факторів, які впливають на появу та особливості агресії (насильство у сімейній ситуації, недоліки сімейного виховання, вплив асоціальних субкультур однолітків, спостереження за агресією на телеекранах чи комп’ютерних іграх та ін.)

Особистісні фактори, які зумовлюють підвищення рівня агресивності, є такі: підвіщена ворожість та подразливість, підвищений рівень тривожності та депресії, підвищену емоційну реактивність, негативну ефективність, завищену самооцінку, низький рівень розвитку інтелекту, антисоціальну спрямованість особистості та ін.)

У формуванні готовності людини до агресії не останню роль відіграють й ситуативні чинники, як от: вплив кліматичних умов, температурні коливання, підвищений шум, велике скупчення людей, неприємний запахта тіснота у приміщенні, зазіхання на особистий простір, дискомфорт, виникнення стресової ситуації, вороже соціальне оточення, біль, сексуальне збудження, вживання алкоголю, помста, самозахисна реакція тощо.

Психоаналіз розглядає агресію як природжену властивість (З.Фрейд). Біхевіоризм розглядає агресію як реакцію на несприятливий зовнішній стимул (Д.Доллард, Н. Міллер).

Агресія визначається різними психологічними і соціальними факторами. Виходячи з цього, Е. Фромм розглядав вісім різновидів агресивної поведінки.

1. Ігрове насильство, яке використовується людиною в цілях демонстрації своєї сили і спритності, а не з метою руйнування і не мотивоване ненавистю і деструктивністю (військові ігри, спортивні ігри та єдиноборства, змагання).

---

2. Реактивне насильство, яке проявляється при захисті життя, свободи, гідності, а також власного або чужого майна.

3. Ворожість, яка виникає з заздрості і ревнощів.

4. Мстиве насильство відрізняється від реактивного тим, що збитки вже нанесені і застосування сили не є більше функцією захисту.

5. Деструктивність, мотивована підривом віри, виникає, як правило, в результаті порушення довірливих відносин між дітьми і батьками (цинізм, розачарування).

6. Компенсаторське насильство, яке служить людині заміною продуктивній діяльності. Здатність людини спрямовувати свою волю на певну мету і працювати до тих пір, поки вона не буде досягнута, називається потенцією. Якщо людина через слабкість, страх або некомпетентність не в змозі діяти ‒ вона відчуває себе імпотентом і від цього страждає. Саме страждання від відчуття імпотенції призводить до порушення внутрішньої рівноваги. Відчуття життя вимагає властивостей, які відсутні у імпотентної людини. Руйнування життя вимагає тільки одного: застосування насильства ‒ людина мстить життю і оточуючим людям за те, що вони його обділили.

7. Садизм трактується як спонукання повністю контролювати будь-яку живу істоту, будь то тварина чи людина. Основу садизму становить імпульс повністю підпорядкувати іншу людини своїй владі, зробити його безпорадним об’єктом власної волі, і мати можливість робити з ним що завгодно.

8. Архаїчна жага крові, яка відображає біологічний зв’язок людини і природи: вбивство відбувається через страх власного розвитку, перетворення на людину. Е. Фромм виділяв агресивний тип людини з «експлуататорської орієнтацією», яка намагається все отримати від людей за допомогою сили і хитрощів.

Види агресивних реакцій:

‒ фізична агресія ‒ використання фізичної сили проти іншої людини;

‒ непряма агресія ‒ спрямована через іншу людину або групу людей;

‒ роздратованість ‒ схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні;

‒ негативізм ‒ опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв та законів;

‒ образа ‒ заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії;

‒ вербальна агресія ‒ вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск) так і через словесні погрози.

Останнім часом увагу дослідників привертає нова форма агресії – «кібертретирування» з використанням інформаційних та комунікаційних технологій (мобільний зв'язок, соціальні мережі, Internet).

---

Агресія може виявлятися у ворожих діях як до живої так і неживої природи.

---