Файл: 017_endern_standarti_suchasno_osv_ti._Zb_rka_rekomendats_y._Chastina_1_2010_.pdf

На наш погляд, серед основних шляхів реформування освіти, викладених у Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), важливими в контексті ґендерного підходу є: подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму; забезпечення розвитку освіти на підставі нових прогресивних концепцій; запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень; відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилися в тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків та можливостей усіх учасників освітнього процесу; підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професіонального та загальнокультурного рівня і т. п.

Відповідно до реформування змісту та гуманізації цілей дошкільної освіти України як складової процесу оновлення світових та європейських освітніх систем, потрібно реалізовувати компетентнісну парадигму, яка орієнтує вчителів та вихователів на впровадження в педагогічну практику цілісного підходу до розвитку особистості, підвищення психодіагностичної майстерності, творчості, осмислення власної позиції в ґендерній парадигмі.

Демократичні процеси в державі вимагають вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема до її дошкільної та початкової ланок, як до основи соціокультурного становлення особистості. Процес гуманізації освіти зумовлює потребу визначити психологічні засади творчого самовизначення дитини у сфері міжстатевих стосунків. Засвоєння статевої ролі – це насамперед пізнання моральних норм, правил поведінки. Представники різних наукових шкіл поділяють думку про те, що ґендерні уявлення дітей залежать від змісту «курсу ґендерного навчання», яке пропонує суспільство, де вони живуть. Відомо, що функціонування ґендерного конструкта можна аналізувати як на егалітарних (партнерських), так і на домінаторних (традиційних) статеворольових взірцях. Історично успадковану диференціацію сфер діяльності статей, де світ чоловіків – світ предметів і речей (предметно-інструментальний), а світ жінок – світ спілкування і взаємин (емоційно-експресивний), продовжують вважати панівною в настановах на призначення статей у сім’ї та суспільстві. Традиційна система відмінностей ролей базується на ідеї взаємодоповнюваності психологічних властивостей статей: хлопчики сильні, безстрашні, мужні; дівчатка слухняні, боязкі, орієнтовані на догляд, турботу тощо. Андрогінність розглядають необхідною умовою універсалізації ґендерних ролей, яка стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями.

Ґендерний аналіз (експертиза) програмних документів дозволяє відповісти на питання, якою мірою принципи, норми, цілі та установки освіти забезпечують рівні можливості, рівний доступ і рівне ставлення до дітей та учнів жіночої та чоловічої

11

статі, а також відповідно до якої ідеології – ґендерної рівності чи ґендерної ієрархії – визначено цілі та структури дошкільної й початкової освіти України.

Стратегічним напрямком ґендерної експертизи було виявлення змістового наповнення Державних стандартів дошкільної і початкової освіти як нормативноправової бази та відповідної їй структури ґендерної складової, конкретних практик навчально-виховної роботи у відповідних освітніх закладах. До них, зокрема, належать: «статус-кво» статей (симетричність – асиметричність показників); наявність «прописаних» ґендерних цілей та завдань розвитку; включення і розкриття ґендерних складових у змісті стандартів; наявність ґендерних стереотипів та упереджень щодо статевої належності в змістовому матеріалі (назви та відбір тем, формулювання, оцінки зображень образів жінок і чоловіків, хлопчиків та дівчаток тощо); стиль викладу (ґендерно нейтральний, ґендерно чутливий); наявність/брак ґендерної термінології; передбачення можливих очікувань результатів практичної реалізації змісту програмних документів на ґендерний паритет.

Основний метод дослідження – контент-аналіз тексту програмних документів за ґендерними індикаторами. Індикаторами ґендерного підходу в дошкільних закладах та початковій школі, на нашу думку, є: деконструкція традиційних культурних обмежень розвитку особистісного потенціалу дитини залежно від її статі; зосередження уваги дорослих на особистісно орієнтованому підході до дитини без огляду на її стать; сприяння розвитку гармонійних партнерських ставлень між статями, виховання дітей в дусі ґендерної толерантності; забезпечення набуття дитиною ґендерної компетентності як важливої складової життєвої компетентності. Така конструктивна взаємодія статей передбачає розвиток у дітей здатності бачити в «іншій» людині людину з іншим світоглядом, культурою, почуттями і поважати їх. Досягнення цілісного розвитку неможливе без пізнання і прийняття двоєдинства чоловічого та жіночого начала в кожній дитині, принципу андрогінії як збалансованого прояву традиційних фемінних і маскулінних рис, залежно від ситуації та індивідуальних здібностей і можливостей дитини. Усе вищеназване становить суть егалітарної соціалізації дитини.

Значення Закону України «Про дошкільну освіту» в контексті ґендерного підходу полягає в тому, що саме ця освітня ланка «забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання». Крім того, специфіку впровадження ґендерного підходу в дошкільну освітню ланку зумовлено особливостями цього вікового періоду, коли закладається фундамент оптимістичного світобачення; формуються уявлення дитини про свої права та обов’язки, про себе як про представника певної статі, про себе в часовому вимірі; засвоюються моральні правила і норми, розвивається довільна поведінка, а також «створюються сприятливі умови для особистісного становлення

і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності, розвитку в неї ціннісного ставлення до світу Природи, Культури, Людей, Самої Себе» [25, с. 14].

«Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти; визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень; визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу …» (стаття 2 «Основні завдання законодавства України про дошкільну освіту»).

Устатті 3 «Державна політика у сфері дошкільної освіти» указано: «Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття; надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність та безоплатність дошкільної освіти ... у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти); піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності».

Устатті 4 «Дошкільна освіта. Дошкільний вік» наголошено: «Дошкільна освіта

єобов’язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні, цілісним процесом, спрямованим на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду». Тут також вказано, що «дошкільний вік є базовим етапом фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини». Виділено такі періоди дошкільного віку: період немовляти; молодший, середній та старший дошкільний періоди. У статті 5 «Система дошкільної освіти» йдеться про систему дошкільної освіти, яку становлять: дошкільні навчальні заклади, наукові і методичні установи, органи управління освітою, освіта та виховання в сім’ї.

Як й інші законодавчі акти у сфері освіти, цей закон наголошує на «доступ-

ності для кожного громадянина освітніх послуг, надаваних системою дошкільної освіти; рівності умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; єдності розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей; єдності виховних впливів сім’ї і дошкільного навчального закладу; наступності і перспективності між дошкільною та початковою загальною освітою; світському характері дошкільної освіти; особистісно орієнтованому підході до розвитку особистості дитини; демократизації

13

та гуманізації педагогічного процесу; відповідності змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров’я дитини дошкільного віку»

(стаття 6 «Принципи дошкільної освіти»).

«Завданнями дошкільної освіти є: збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров`я дитини; виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду; виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту; здійснення соціальнопедагогічного патронату сім’ї» (стаття 7 «Завдання дошкільної освіти»).

Устатті 8 «Роль сімі’ї у дошкільній освіті» указано: «Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Відвідування дитиною дошкільного закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі. Батьки несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності».

Устатті 9 «Здобуття дошкільної освіти» міститься таке положення: «Громадяни України, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти».

Урозділі ІІ викладено положення про навчальні заклади системи дошкільної освіти та їхні повноваження. У розділі ІІІ йдеться про управління системою дошкільної освіти. Зокрема, у статті 19 «Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти» наголошено, що ці органи мають уповноваження реалізовувати державну політику у сфері дошкільної освіти; здійснювати нормативно-правове регулювання відносин у системі дошкільної освіти; визначати перспективи і пріоритетні напрями розвитку системи дошкільної освіти; розробляти, впроваджувати і контролювати додержання вимог Базового компонента дошкільної освіти; розробляти та реалізовувати зміст дошкільної освіти; організовувати наукове, програмно-методич- не, кадрове, матеріальне забезпечення діяльності педагогічних працівників, а також їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та атестації; організовувати і проведити експериментальну та інноваційну діяльність у дошкільних навчальних закладах тощо.