Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

темнової адаптації, а при переході від темряви до світла – відповідно світлової адаптації. Адаптація здійснюється з допомогою зміни діаметра зіниці ока, а також за допомогою різних світлових рецепторів.

АДАПТО́МЕТР, -а (рос. адаптометр;

англ. adapt meter) – прилад для вимірювання змін абсолютного порога зорового сприйняття в процесі адаптації ока.

перенесення повітря і (разом з ним) його властивостей в горизонтальному напрямку, на відміну від конвекції, яка означає перенесення у вертикальному напрямку. Говорять про а. повітряних мас, водяної пари, кількості руху, вихора, швидкості.

АДГЕЗА́ТОР, -а [генератор́ заря́- джених тороїдів́ адіабатичний́ ] (рос. ад-

гезатор, генератор заряженных тороидов адиабатический; англ. adgechator, adiabatic generator of charged toroids) – пристрій, що застосовується у колективному прискорювачі йонів з електронними кільцями для формування кілець із високою густотою частинок (див. також

методи́ прискорення́ колективні́ ).

АДГЕ́ЗІЯ (рос. адгезия; англ.

Adhesion; від лат. adhaesio – прилипання, зчеплення, притягання) – зв'язок між різнорідними конденсованими тілами при їхньому контакті. При а. зберігається межа розділу фаз між тілами. Розрізняють а. рідини, наслідком якої є змочування, і а. твердих тіл. Окремий випадок а. – автогезія, що виявляється при приляганні однорідних тіл.

АДИТИ́ВНІСТЬ, -ості (рос. аддитивность; англ. additivity) – властивість деяких фізичних та геометричних величин, яка полягає в тому, що значення величини, що відповідає цілому об'єкту,

7

дорівнює сумі значень величин, які відповідають його частинам при будь-якому розбитті об'єкта на частини. Величини, що мають властивість а., називаються адитивними величинами.

АДІАБА́ТА (рос. адиабата; англ. adiabate) – лінія на термодинамічній діаграмі станів, що зображає зворотливий адіабатичний процес. У таких процесах ентропія стала, тому адіабату називають також і з о е н т р о п о ю.

а. суха́(рос. адиабата сухая; англ. dry adiabate) – адiабата, що описує зміну стану сухого або ненасиченого вологого повітря. Див. також процес́ в атмосфері́ адiабатичний́ .

АДРО́НИ,-ів, мн. (рос. адроны; англ. hadrons) – частинки, які беруть участь у сильній взаємодії. До а. належать усі баріони (у т.ч. нуклони – протон і нейтрон) і мезони. А. мають квантові числа, що зберігаються в процесах сильної взаємодії: дивність, чарівність [шарм], красу [привабливість] та ін. У вільному стані всі (за винятком, можливо, фотона) нестабільні. А., що розпадаються за рахунок сильної взаємодії (характерний час життя 10-22 − 10-23 сек, виняток – векторні мезони:

10−20 сек) називаються резонансами. А., що розпадаються за рахунок слабкої або електромагнітної взаємодії, умовно називаються стабільними. Термін "адрони" запропонований Л.Б. Окунем, 1967.

АДСО́РБЦІЯ (рос. адсорбция; англ. adsorption; від лат. ad- – на, при і sorbeo

– поглинаю) – один із найважливіших типів поверхневих явищ − переважне зосередження молекул газу або розчиненої в рідині речовини (а д с о р б а т у )

рідині речовини на межі її розділу з газовою фазою. А. – окремий випадок сорбції. Явище а. пов'язане з тим, що сили міжмолекулярної взаємодії на межі

розділу фаз не скомпенсовані, внаслідок чого примежовий шар має надлишок енергії – вільної поверхневої енергії, – і процеси адсорбції енергетично вигідні. Залежно від характеру взаємодії молекул адсорбату й адсорбента, розрізняють фізичну адсорбцію і хемосорбцію. Кількісна характеристика а. – величина, що являє собою надлишок адсорбату, що припадає на одиницю площі поверхневого шару, у порівнянні з кількістю адсорбату в одиниці об'єму фази адсорбента. Єдина теорія а. поки що не створена.

АЕРОАКУ́СТИКА (рос. аэроакустика; англ. aeroacoustics) – розділ фізики на стику аеродинаміки й акустики, в якому вивчаються проблеми аеродинамічної генерації звуку, акустика рухомих газових потоків, взаємодії звуку з потоком і методи зниження аерошумів. А. має переважно справу зі звуком, який породжується аеродинамічними силами і збуреннями, що виникають у самому потоці, а не прикладеними ззовні силами або коливаннями, як у класичній акустиці. Вперше теоретичні питання утворення звуку при переміщенні потоків рідини були розглянуті Дж. Релеєм (1877).

АЕРОДИНА́МІКА (рос. аэродинамика; англ. aerodynamics) – розділ гідроаеродинаміки, у якому вивчаються закони руху повітряного (в загальнішому випадку – газоподібного) середовища і його силової взаємодії з твердими тілами, що рухаються в ньому, головним чином близькими за формою до тих, які використовуються в авіації і ракетно-космічній техніці. Одержали розвиток прикладні області а.: а. літака, динаміка польоту в атмосфері, промислова а., а. лопатевих машин. Теоретична а. базується на загальних рівняннях гідроаеромеханіки.

а. розріджених́ газів́ (рос. аэродинамика разрежённых газов; англ. aerodynamics of rarefied gases) – розділ механіки газів, у якому вивчаються

8

рухи газів, що вимагають урахування їх молекулярної структури. Особливого значення а. р. г. набуває при визначенні сил, моментів і аеродинамічного нагріву тіл, які летять у верхніх шарах атмосфери (метеорити, низьковисотні супутники, орбітальні апарати, що приземляються, зондувальні ракети і т.д.), а також при розрахунку вакуумних систем, ультразвукових коливань і т.д.

АЕРОЛО́ГІЯ (рос. аэрология; англ. aerology) – розділ метеорології, у якому вивчаються фізичні процеси у вільній атмосфері, тобто вище рівня, на якому відчувається безпосередній вплив поверхні Землі. У шарі до висоти 100–120 км вивчаються структура полів тиску, температури, вітру та інших параметрів атмосфери, фізичні процеси в хмарах і опадах, газовий і аерозольний склад повітря. Найпоширеніший з методів аерологічних досліджень – запуск радіозондів. Дослідження атмосферних процесів з детальною просторовою роздільною спроможністю проводяться за допомогою літаків-метеолабораторій.

АЕРОНО́МІЯ (рос. аэрономия; англ. aeronomy) – розділ науки про верхню атмосферу, у якому вивчаються природа і механізм виникнення різноманітних атмосферних явищ, пояснюються їхні часові варіації і планетарний розподіл на основі уявлень про елементарні фізичні та хімічні процеси в газах і частково йонізованій плазмі. Першим кроком аерономії стало пояснення природи озонного шару і межі між гомосферою і гетеросферою. Вплив сонячної активності на процеси у верхній атмосфері проявляється в існуванні 11-річних і 27-денних збурень, а також збурень, пов'язаних із сонячними спалахами та сонячним ві-

тром.

АЕРОПРУЖНІСТЬ,́ -ості (рос. аэроупругость; англ. aeroelasticity) – розділ прикладної механіки, у якому вивчається взаємодія пружної системи з потоком газу

(повітря). Явища а. зустрічаються в багатьох областях техніки, у будівельній справі при вивченні вітрових впливів на мости і висотні споруди, у суднобудуванні й енергомашинобудуванні, авіації та ракетній техніці. Поряд з розрахунковими широко застосовуються експериментальні методи дослідження (в аеродинамічних трубах).

А́ЗИМУТ, -а (рос. азимут; англ.

azimuth) – кут у горизонтальній площині.

а. магнітний́ я к о г о - н е б у д ь н а п р я м к у (рос. азимут магнитный

к а к о г о - л и б о н а п р а в л е н и я ; англ. magnetic azimuth o f d i r e c t i o n ) – кут у горизонтальній площині між цим напрямком і магнітним меридіаном. Відраховується в градусах від північного напрямку магнітного меридіана в обидва боки і вважається позитивним до сходу (за годинниковою стрілкою). Точні визначення магнітного азимута роблять теодолітами, більш грубі – компасами.

АЗО́Т, -у (рос. азот; англ. nitrogen), N − хімічний елемент V групи періодичної системи елементів; атомний номер 7, атомна маса 14,0067. Природний а. складається з двох стабільних ізотопів: 14N (99,643%) і 15N (0,366%). Електронна конфігурація 1s22s2р3, енергія йонізації 14,533 еВ. У звичайних умовах а. – двоатомний газ, молекула N2 діамагнітна,

енергія дисоціації − 941,6 ± 0,6 кДж/моль при 00 К. Молекулярний а. має tпл =

−210,0°С, tкип= −195,8°С, густина при нормальних умовах 1,2506 кг/м3, рідкого

а. – 0,808 кг/дм3 (−195,8°С). Відомі кубічна та гексагональна модифікації твердого а.

АЙНШТА́ЙН, -а (рос. Эйнштейн;

англ. Einstein) – те саме, що Ейнштейн́ .

АЙНШТА́ЙНІЙ, -ю (рос.

эйнштейний; англ. einsteinium), Es – те саме, що ейнштейній́ .

9

АКО́М, -а (рос. аком; англ. acoustic Ohm) – те саме, що Ом акустичний́ .

АКОМОДА́ЦІЯ (рос. аккомодация;

англ. accommodation) – пристосування.

а. магнітна́ (рос. аккомодация магнитная; англ. magnetic accommodation) – процес установлення у феромагнетику стаціонарного магнітного стану після відповідної зміни величини або характеру зовнішнього магнітного поля. При цьому усталений стан може бути статичним (змінне поле відсутнє) або динамічним (за наявності змінного поля).

а. ока́ (рос. аккомодация глаза; англ. eye accommodation) – пристосування ока до чіткого бачення віддалених на різні відстані предметів. А. о. у людини досягається за допомогою зміни кривизни поверхні кришталика.

АКО́РД,-а у м у з и ц і (рос. аккорд; англ. accord) – одночасне звучання трьох або більшої кількості музичних тонів (звуків). Основні а. складаються з трьох звуків (тризвуччя), з чотирьох (септакорди), з п'яти (нонакорди) та з шістьох (ундецимакорди). А. можуть бути консонантні та дисонантні (див. також консонанс́ і

дисонанс́ ).

АКРЕ́ЦІЯ (рос. аккреция; англ. accretion) – падіння речовини на зорю (галактику чи інше космічне тіло) з навколишнього простору. Зворотним до

а.процесом є витік речовини. У процесі

а.відбувається виділення гравітаційної енергії, яка перетворюється в тепло і в підсумку виходить у вигляді випромінювання (спалах нової зірки або рентгенівського пульсара).

АКСЕЛЕРО́МЕТР,-а (рос. акселерометр; англ. accelerometer) – прилад для вимірювання прискорень. Застосовується при дослідженні руху або вібрацій частин машин, в авіації (для вимірювання перевантажень). А., залежно від виду руху,