Файл: Опорный конспект Социология-1.doc

В Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні групи, верстви, нові соціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався соціальними протистояннями, суттєво вплинув на соціальне самопочуття суспільства, особливості взаємодії суб'єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні ролі соціології в дослідженні та управлінні суспільними процесами.

Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце у науковому та практичному житті, потрібні час і подолання соціально-економічних труднощів, які на початку XXI ст. переживає українська держава. Низку різноманітних теоретичних, методологічних, організаційних проблем висуває гуманізація освіти. Необхідне справді наукове застосування соціології у різних галузях суспільного життя, очищене від намагань маніпулювати громадською думкою під прикриттям так званих «соціологічних досліджень».

Отже, основними проблемами сучасної української соціології можна назвати проблему державності, національних відносин, шляхів розвитку України, формування української культури, адаптації до сучасних умов, проблему духовних цінностей.

Контрольні запитання:

1. У чому полягала специфіка первісних уявлень людей про суспільство?

2. Які особливості теорії соціальної стратифікації Платона, теорії «середнього класу» Арістотеля?

3.Наскільки доцільне застосування принципів соціального менеджменту Н. Макіавеллі за сучасних умов?

4. Що нового вніс у соціологічну думку Т. Гоббс своїм вченням про суспільний договір?

5.3 якими засадами справедливого суспільства, сформульованими Т. Мором і Т. Кампанеллою Ви згодні? Щодо яких проблем подискутували б?

6. Яка роль О. Конта і Г. Спенсера у становленні соціології?

7. Чим відрізняються між собою соціологічні погляди К. Маркса і М. Вебера?

8. Охарактеризуйте етапи зародження і розвитку соціологічної думки в Україні.

9. Чим зумовлене неоднакове ставлення до соціології у демократичних і тоталітарних державах?

10.У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціологіїXX ст.?

11.Охарактеризуйте основні сучасні соціологічні теорії.

Теми рефератів:

1. 0. Конт — родоначальник соціологічної науки.

2. Теорія суспільства Г. Спенсера.

3. Психологія юрби Г. Лебона.

4. Соціологічні аспекти психоаналізу 3. Фрейда.

5. Е. Дюркгейм про цінності та ідеали.

6. Основні напрями розвитку західної соціології XX ст.

7. Становлення і розвиток соціологічної думки в Україні.

Література:

1. Піча В.М., Черниш Н.Й.,Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. – Львів, 1995.

2. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ сторіччя. – К.,1996.

3. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К., 1992.

4. Современная американская социология. – М., 1994

5. Сорокин П. Социологические теории современности, - М., 1992.

6. Соціологія: Підручник, за заг. ред. В. М. Пічі. – Львів, 2004.

7. Соціологія: терміни, поняття, персоналії.Навчальний словник-довідник, за заг. ред. В.М. Пічі. – Львів, 2002.

8. Танчер В. Українська соціологія сьогодні – нелегкий шлях до теорії, Філософ. і соціол. думка. – 1993. - №11-12.

9. Хто є хто в західній та вітчизняній соціології: Навч. Соціол. словник для студентів, ред. В.М. Піча, - Львів, 1999.

10. Захарченко М. , Погорілий О. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К., 1993.

11. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. – К., 2000.

12. История социологии в Западной Европе и США. – М., 1993.

13. Очерки по истории теоретической социологии ХХ столетия. – М., 1990

Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація План

1. Соціальна структура суспільства: поняття і види.

2. Теорії соціальної стратифікації.

3. Соціальна структура сучасного суспільства та основні тенденції її розвитку:

а) основні класи, групи, верстви;

б) зміни в структурі суспільства (мобільні та маргінальні процеси);

в) розвиток демографічних процесів, особливості на Україні.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

• спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);

• спільним просторово часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

—груповими установками та орієнтаціями.

Види соціальної структури суспільства:

1. Соціально-класова ( сукупність суспільних класів та їх взаємозв’язок)

2. Соціально-територіальна (сукупність соціальних спільностей залежно від території)

3. Етносоціальна (сукупність етнічних (національних) спільностей та їх взаємозв’язок)

4. Соціально-професійна ( сукупність соціальних спільностей залежно від професії, роду занять)

5. Демографічна (сукупність кількісних та якісних ознак населення (статевої, вікової, сімейної, генетичної структури населення))

Соціальна стратифікація – це сукупність груп, які мають різний доступ до матеріальних благ в силу їх положення в суспільстві.

Історичні види страт:

1. Рабство.

2. Касти.

3. Стани.

4. Класи.

Теорії соціальної стратифікації:

1. Теорія середнього класу (Макс Вебер).

В суспільстві з’являється середній клас (висококваліфіковані робітники), який має високу якість життя – стабільність, впевненість у майбутньому, висока зарплата, банківські накоплення, стабільне місце роботи, власне житло, транспорт, гарантія вищої освіти…

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топменеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженернотехнічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

2. Теорія соціального статусу (Генрі Мейн, Роберт Лінтон, Фрейд Мерілл, Ральф Тернер)

Вивчення положення особистості в суспільстві відповідно до віку, статі, походження, професії, сімейного положення. Визначення соціального статусу кожної особистості в суспільстві. Визначення соціального престижу, авторитету,

Соціологи Парето, Парсонс визначили взаємозв’язок політичної нерівності і соц. мобільності. Параметри страти (посада): рівень прибутку, рівень освіти, посада, культура (умови життя, освіта, сім’я, нація…)

3. Теорія соціальної мобільності (Пітирим Сорокін)

Визначення змін в соціальній структурі суспільства, що характеризується мобільністю та маргінальністю.

Мобільність – перехід із однієї страит до іншої внаслідок появи нових груп в суспільстві або зниження рівня життя населення.

За напрямом переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність — посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з вищим чи нижчим статусом, і горизонтальну соціальну мобільність — рух між соціально однорідними позиціями й категоріями населення. Обидва види переміщення переплітаються, взаємодіють.

Маргінальність – це перебування в проміжному стані між двома соціальними групами.

Маргіналізація ознгачає втрату особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

В сучасному суспільстві спостерігається два процеси:

1. Соціальна дифференціація – розшарування суспільства.

2. Інтеграція – обєднання, зближення рівня життя (середній клас).

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. її основу становлять:

1.Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусімінститутів власності), культурних, освітніх; глибокийсуспільний переворот і реформування тих соціальнихзасад і регуляторів, що формують соціальну структуру(вона стала менш жорсткою, рухливішою).

2.Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і нот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

3. Активізація процесів маргіналізації.

4. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

5. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високо-статусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.

6. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

7. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.