Файл: Опорный конспект Социология-1.doc

Кожна людина виконує кілька ролей, що є причиною міжрольових конфліктів. Входження в соц. роль може бути ускладнено особливостями людини, рівнем її здібностей, орієнтації.

Внутрішня структура особистості:

6. Потреби (матеріальні, духовні)- те, що потрібно для існування

7. Інтерес – усвідомлення потреб людини.

8. Цінності – уявлення про світ, його процеси і відносини, що обумовлюють вчинки і дії людини.

9. Мотиви – характеризують відношення особистості до інтересів, орієнтацій, дають їм оцінку., визначають потребу у досягненні цілей, бажаних умов діяльності.

10. Соціальні норми – загальні правила поведінки в суспільстві.

Потреби:

- фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

• духовні (у самовираженні через творчість).

Найважливіші компоненти структури особистості — пам'ять, культура і діяльність.

Пам'ять — система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності.

Вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання, так і повсякденних знань відповідно до мети, яку переслідує особистість.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.Постає як реалізація потреб та інтересів особистості, визначає особливості, взаємодії суб'єктів соціального процесу.

Діяльність — цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт.

Соціалізація – це процес засвоєння людиною протягом життя соціальних норм і культурних цінностей суспільства, до якого вона належить.

Фактори впливу на процес соціалізації: сім’я, родичі, ровесники, школа, вулиця, труд. колектив, мистецтво, література, ЗМІ/ Головне в процесі соціалізації – навчання і виховання.

Зміст соціалізації: засвоєння мови, способа мислення, прийняття норм, цінностей, звичаїв, традицій, зразків і предметів діяльності…

Етапи соціалізації:

3. Первинна (засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження його в дану культуру)

4. Вторинна (наступне засвоєння соц. ролей, діяльності дорослої людини).

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

4. Соціалізація дитини.

5. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

6. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23— 25 років).

7. Соціалізація дорослих.

Стадії соціалізації:

4. Дотрудова

5. Трудова

6. Післятрудова.

Девіантна поведінка (девіація) – це вчинки людей, соц. груп, які не відповідають визнаним в даному суспільстві нормам, стандартам поведінки.

Причини: потреби, інтереси, цінності, орієнтації.

Стандарти і норми суперечливі, нелегко визначити, що вчинок – відхилення.

Контрольні запитання:

7. Розкрийте спільні та відмінні особливості понять «особистість»,«людина», «індивід».

8. Які особливості визначають соціологічний зміст понять«соціальний статус» та «соціальна роль»?

9. Які складові визначають структуру особистості?

10. Охарактеризуйте фактори, механізми та агентів соціалізації.

11. Розкрийте соціологічний зміст понять «десоціалізація» та«ресоціалізація».

12. Обґрунтуйте відмінності наукових підходів до вивчення ролі особистості у суспільстві.

Теми рефератів:

1.Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість»,«індивідуальність».

2. Основні підходи до проблеми особистості в історії соціологічної думки.

2. Соціалізація — стрижень соціального життя.

3. Фактори впливу на соціалізацію особистості в суспільстві.

4. Проблема девіантної поведінки.

5. Соціальна адаптація та її об'єктивні й суб'єктивні виміри.

Література:

8. Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. / В.І.Астахова, Г.Ю.Васильєв, В.Д.Водник та ін. -К., 1992.

9. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навч. Посібник. – К., 1999.

10. Рущенко І.П. Соціологія. Курс лекцій. – Харків, 1996.

11. Соціологія: підручник, за ред. В.Г. Городяненка, К., 2002.

12. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій, Львів, 2003.

13. Васильєва І.В. Деякі проблеми соціології особистості // Соціологічний вимір вищої освіти України. - К., 1993.

14. Васильєва І.В. Соціологічний аналіз суспільства // Соціологічний вимір вищої освіти України. - К., 1993.

Соціологія праці та управління План

1. Виникнення соціології праці та управління як самостійного напрямку.

2. Предмет соціології праці. Індустріальна соціологія на Заході.

3. Поняття про соціологію управління.

4. Соціальне управління трудовим колективом. Стилі і методи регулювання міжособистісних та трудових відносин.

Соціологія праці – галузь соціології, що вивчає соціально-трудові відносини та соціальні процеси у сфері праці. Вивчає трудову діяльність, соціальні фактори повищення ефективності праці, вплив техніко-економічних і соціальних умов на відношення людей до праці.

Основні проблеми вивчення структури трудового колективу, взаємовідносин членів колективу, психологічний клімат колективу.

Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства. її соціальна сутність зумовлена кількома чинниками. Поперше, вона є процесом взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою. Подруге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності й нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище, формує соціальний та професійний портрет особистості.

Об'єктом соціології праці є праця як суспільно значуще явище, предметом — структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці. Особливості соціологічного вивчення праці полягають насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням способу життя, інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

Соціологія праці та зайнятості виконує низку функцій:

Теоретикопізнавальна функція. Полягає у дослідженні соціальних явищ, процесів у сфері праці, з'ясуванні ролі праці у житті сучасного суспільства і людини, аналізі ринку праці як регулятора мобільності трудових ресурсів, вивченні соціально-професійної структури суспільства, пошуку шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника тощо.

Прогностична функція. Виявляє себе у виробленні коротко та довгострокових прогнозів щодо тенденцій функціонування соціально-трудових відносин, соціальних процесів у сфері праці.

Дослідницька функція. Суть її — в дослідженні соціальних проблем у сфері праці: ставлення робітників до праці, поведінки на ринку праці роботодавців та найманих працівників, особливостей трудової мотивації, трудової адаптації молоді тощо.

Інформаційна функція. Сприяє отриманню за результатами соціологічних досліджень необхідної інформації для вирішення соціальних проблем і протиріч, що супроводжують трудову діяльність людини.

Управлінська функція. Стрижнем її є формування соціальної політики у сфері праці, створенні системи соціальних гарантій, соціального захисту працюючих, розробці науково обґрунтованих програм соціально-економічного розвитку трудових колективів, організацій.

Соціально-технологічна функція. Пов'язана із розробкою і впровадженням у життя соціальних технологій, спрямованих на регулювання процесів адаптації, розвитку професійної кар'єри працівників, формування соціально-психологічного клімату в колективі, вирішення конфліктних ситуацій.

Світоглядна функція. Покликана формувати в суб'єктів виробничої діяльності соціологічний погляд на сучасну сферу праці.

Функції праці:

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях, найголовнішими з яких є:

• виробнича, яка виявляється у створенні матеріально-культурних благ, забезпеченні суспільства предметами та послугами;

• соціально-відновлювальна, забезпечення життєдіяльності, матеріального добробуту працівників та їх сімей за рахунок заробітної плати та інших видів винагородження ;

• соціально-диференційна, яка виявляється у суттєвих відмінностях соціальних рис працівників, зумовлених соціально-економічною неоднорідністю праці;

• статусна, яка, будучи тісно пов'язаною із соціально-диференційною, зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці;

• формування особистості. Виявляється в тому, що прогрес виробництва має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від матеріально-технічної бази, системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини;

• ціннісна, сутність якої полягає у формуванні в працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей і планів на майбутнє;

• комунікативна;

• культурно-виховна.