Файл: Астрономія новий опорний.doc

Супутники Марса, далекі й малі, супутники планет-гігантів, мабуть, були астероїдами, які ці планети захопили своїм притяганням.

Нещодавно було виявлено дуже слабкі й тонкі кільця навколо Урана і Юпітера. Ці кільця значно поступаються за яскравістю кільцям Сатурна. Існування кілеьь навколо великих планет раніше передбачив радянський учений С. К. Всехсвятський.

Фізичні характеристики планет Сонячної системи

• - планета обертається в протилежному напрямку

Контрольні питання

1. Чим схожі між собою планети- гіганти?

2. Що уявляє собою Велика Червона пляма на Юпітері?

3. Яка природа кілець Сатурна?

4. Укажіть особливості супутників Юпітера.

Література

1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Знання України, 2002р, § 15.

Тема: Гіпотези про формування Сонячної системи. Сонце.

План

1. Загальні характеристики планет і фізична обумовленість їхньої природи.

2. Гіпотези.*

3. Сонце – наша зірка:

• Сонце як зірка.

• Будова Сонця.*

• Сонячна атмосфера та сонячна активність.**

• Спостереження Сонця. *

• Цікаві факти.***

1.Загальні характеристики планет і фізична обумовленість їхньої природи:

• Планети мають найбільшу масу;

• Планети обертаються з певним періодом навколо Сонця і навколо осі нахиленої до площини планетної орбіти;

• Розмір та маса планети силу тяжіння ();

• Планети з великою силою тяжіння мають (утримують) атмосферу, густина атмосфери залежить від маси планети (у Марса – розріджена, у Юпітера – густа);

• Температура планети залежить від відстані до Сонця і наявності атмосфери;

• Різна густина планет свідчить про різницю хімічного складу і агрегатного стану речовини.

2.Гіпотези:

• Канта XVII ст. (на основі знання всесвітнього тяжіння) – із хмари холодних пилинок, що рухаються хаотично;

• Лапласа XVIII ст. – із газової туманності, що оберталася;

• Шмідта XX ст. – із великого холодного газа пилової хмари, що обертається навколо раніше сформованого молодого сонця (5 млрд. років назад);

Гіпотеза Шмідта дозволяє пояснити відмінність складу планет земної групи і планет гігантів: сильне нагрівання поблизу Сонця привели до того, що водень та гелій перемістилися у центра околиці з низькою температурою, де перетворилися на тверді частинки, а потім з них утворилися планети-гіганти. Так як об’єм і маса цієї частини хмари була великою, планети гіганти мають більшу масу.

Астероїди утворилися із планети (між Марсом та Юпітером), яка розпалася (розкололася). Форма астероїда не кульова.

Комети мають ядра, які утворилися із замерзлих газів, парів і дрібних частинок, що з’явилися під час розпаду планети. Отримавши різну швидкість, вони далеко відійшли від Сонця (мають витягнуті орбіти).

Сонце як зірка.

Сонце — центральне і наймасивніше тіло Сонячної системи. Його маса приблизно в 333 000 раз більша за масу Землі та у 750 разів перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Сонце — потужне джерело енергії, яку воно постійно випромінює в усіх ділянках спектра електромагнітних хвиль — від рентгенівських і ультрафіолетових променів до радіохвиль. Це випромінювання сильно впливає на всі тіла Сонячної системи: нагріває їх, позначається на атмосферах планет, дає світло й тепло, необхідні для життя на Землі.

Водночас Сонце — найближча до нас зоря, в якої, на відміну від усіх інших зірок, можна спостерігати диск, і за допомогою телескопа вивчати на ньому дрібні деталі, розміром до кількох сотень кілометрів. Це типова зоря, тому її вивчення допомагає зрозуміти природу зірок взагалі. За зоряною класифікацією Сонце має спектральний клас G2V. У популярній літературі Сонце досить часто класифікують як жовтий карлик.

Видимий кутовий діаметр Сонця дещо змінюється через еліптичність орбіти Землі. У середньому він становить близько 32' або 1/107 радіана, тобто діаметр Сонця дорівнює 1/107 а.о., або приблизно 1 400 000 км.

Будова Сонця

Як і всі зорі, Сонце — розжарена газова куля. Хімічний склад (за кількістю атомів) визначено з аналізу сонячного спектра:

• водень складає близько 90%,

• гелій — 10%,

• інші елементи — менше 0,1% .

Речовина на Сонці дуже іонізована, тобто атоми втратили свої зовнішні електрони й разом з ними стали вільними частинками іонізованого газу — плазми.

Середня густина сонячної речовини ρ ≈ 1400 кг/м³. Це значення близьке до густини води та в тисячу раз більше густини повітря біля поверхні Землі. Однак у зовнішніх шарах Сонця густина в мільйони разів менша, а в центрі — у 100 раз більша за середню.

Обчислення, які враховують зростання густини й температури до центра, показують, що в центрі Сонця густина становить близько 1,5×105 кг/м³, тиск — близько 2×1018 Па, а температура — близько 15 000 000 К..

Потік енергії, що виникає в надрах Сонця, передається в зовнішні шари й розподіляється на дедалі більшу площу. Внаслідок цього температура сонячної плазми знижується з віддаленням від центра. Залежно від температури й характеру процесів, що нею визначаються, Сонце можна умовно поділити на 4 частини: