ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.04.2024
Просмотров: 41
Скачиваний: 0
Б У Д Д И З М
План
Особистість засновника.
Поширення та основні напрямки буддизму.
Вчення та мораль буддизму.
Найважливіші відмінності буддизму від християнства.
Буддизм – найстаріша світова релігія – виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.
Спочатку він був внутрішньою реформаторською течією у брахманізмі. Його виникненню сприяло те, що брахманізм, ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, пристосовницьким на практиці. Всі небрахмани вважалися другорядними, неповноправними послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посилення прагнень створити нову, альтернативну доктрину, що змогла б протистояти брахманській мудрості.
Буддизм виник на території Індії в VI ст. до н. е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Гіндустану втратив свої позиції і фактично зник. Оскільки в цій релігії немає офіційної реєстрації прибічників, точно назвати кількість буддистів важко. За різними джерелами, їх приблизно 300–400 млн.
Особистість засновника
Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Шак’ямуні (мудрецем із племені Шак’я) – він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама. Буддисти ведуть відлік часу існування своєї релігії від кончини Будди, однак серед них немає єдиної думки про роки його життя. Відповідно до традиції найбільш старої буддійської школи – тхеравади, Будда жив з 624 по 544 рр. до н.е. Відповідно до цієї дати в 1956 р. відзначалося 2500-річчя буддизму. У деяких напрямках буддизму дотримуються більш пізніх дат: 488 – 368 р. до н.е.
Згідно з оцінкою більшості світських буддологов, що приймають до уваги грецькі свідчення про дату коронації знаменитого індійського царя Ашоки, час життя засновника буддизму – з 566 по 486 [за іншими даними: 563–483, або 560 – 480] рр. до н.е.
Відповідно до міфологічного життєпису, майбутній Будда перероджувався в цілому 550 разів (83 рази він був святим, 58 разів – царем, 24 – ченцем, 18 – мавпою, 13 – торговцем, 12 – куркою, 8 – гусаком, 6 – слоном; крім того, рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем і т.п.). Так було, поки боги не вирішили, що прийшов йому час, народившись у вигляді людини, врятувати світ, що загрузнув у мороку неведення. Народження Будди в родині кшатрия було його останнім народженням. Саме тому його назвали Сіддхартха (“Той, хто досяг мети”).
Будда народився в одній з маленьких держав на північному сході Індії, на кордоні Непалу, у царя Шуддходани і його дружини Майї. Його родове ім'я було Гаутама. Мати Сиддхартхи померла через кілька днів після його народження. Раджа , що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сіддхартха любив віддаватися неясним маренням і мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь.
Шуддходана вирішив будь-яким засобом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що із раннього років замислюється над її таємницями, чи можна сховати від нього ту сумну істину, що усе навколо повне страждання. Легенда розповідає, що якось царевич, гуляючи зі своїм візником Чанной, зненацька побачив старезного діда і, вражений його виглядом, став розпитувати слугу про старість. Він був вражений, узнавши, що це спільна доля усіх людей.
Його охопило відраза до всього, ніщо не могло повернути спокою дитинства. Світ, життя виявилися неприйнятними. Це було повстання проти самих основ світобудови, заколот надісторичного значення.
"І от, - розповідав Будда, - покинув я рідний дім свій заради безпритульності і став прочанином, що шукає блага істинного на незрівнянному шляху вищого світу".
У той час йому йшов тридцятий рік. Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть розв'язати його проблеми, захотів звернутися до йогів-практиків. Протягом семи років він безрезультатно віддавав катуванням свою плоть і міркував над текстами священних книг жрецов і брахманів.
Потім, покинувши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно пройти шляхом аскетичного самопізнання. І ось, в один прекрасний день, коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися на ноги, до жаху друзів, які спостерігали цю подію, ноги відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усі вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження.
Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування.
Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, зглянувшись над аскетом, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її милостиню і вперше за довгий час задовольнив свій голод.
Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до заходу, улаштував собі ложе серед коренів величезного баньяну і залишився там на ніч.
І от тут відбулася найзначніша подія в житті Гаутами. Шляхом раптового осяяння, досягнутого довгим глибоким спогляданням, він відкрив свій шлях до порятунку. Це сталося на березі річки Наіранджани, у містечку Урувілва (теперішній штат Біхар). Сидячи під священним деревом бодхи він пізнав "чотири шляхетні істини".
Роки роздумів і страждань, шукання і самозречення, весь його внутрішній досвід, що надзвичайно витончили душу, - усе це якби зібралося воєдино і дало плід. Раптово Гаутама з незвичайною ясністю побачив усе своє життя і відчув загальний зв'язок між людьми, між людством і незримим світом. Весь Всесвіт як би став перед його поглядом. І всюди він бачив швидкоплинність, ніде не було спочинку, усе неслося в невідому далечінь, усе у світі було зчеплене, одне випливало з іншого.
Таємничий надлюдський порив знищував і знову відроджував істот. Це Тришна - жага життя, жага буття. Це вона обурює світовий спокій. Сіддхартхі здавалося, що він якби є присутнім при тому, як Тришна знову і знову веде до буття те, що пішло від нього. Тепер він знає з чим треба боротися, щоб знаходити рятунок від цього страшного світу, повного плачу, болю, скорботи. Відтепер він став Буддою ("Проясненим").
Демон зла, бог смерті Мара намагався змусити "проясненого" відмовитися від звіщення людям шляху порятунку. Він залякував Будду страшними бурами, своїм грізним воїнством, посилав своїх прекрасних дочок, щоб спокусити його радостями життя. Але Будда переміг усі, у тому числі і свої сумніви, і незабаром вимовив у "Оленячому парку", неподалік від Бенаресу першу проповідь, що стала основою віровчення буддизму. Її слухали п'ять його майбутніх учнів і два олені. У ній він стисло сформулював найголовніші положення нової релігії.
Після проголошення "чотирьох шляхетних істин", оточений все більшою кількістю послідовників, Будда ходив сорок років по містах і селах долини Гангу, здійснюючи чудеса і проповідуючи своє вчення. Помер Будда, відповідно до легенди, у Кушинагарі під деревом бодхи, у східній частині сучасного штату Уттар Прадеш. Щодо причин його смерті існують різні версії. Один з біографів зазначав, що Будда, усе життя остерігаючись м’ясної страви, на 80-му році з’їв "нездорове м’ясо" як спокуту, але за що – невідомо.
За твердженням буддистських джерел, тіло Будди було з особливими почестями спалене, а потім поділене між вісьмома його учнями. Кожен із учнів збудував надмогильний пам’ятник – так звану ступу, що й сьогодні є однією з найприкметніших архітектурних форм у всіх країнах буддистського світу. За легендою, один із учнів встиг вихопити з полум’я зуб Будди, який згодом стає сакральним предметом, найбільшою реліквією буддизму. Зараз зуб Будди, як вірять буддисти, знаходится на острові Шрі-Ланка, у місті Канді, де на його честь зведено "Храм зуба Будди".
Поширення та основні напрямки буддизму
Через три місяці після смерті Будди, за царя Аджатаматру, відбувся перший Будистський собор (сангіті), що проходив в місті Раджагриха (зараз - район Патна, штат Біхар). На ньому почався процес канонізації священних текстів буддизму – Трипітаки. Другий собор відбувся через сто років у Вайшалі.
Перші послідовники Будди жили усамітнено, об'єднуючись у бхікшу (маленькі, але не менше шести чоловік, громади). Усі члени бхікшу повністю відмовлялися від власності, голили голови, носили грубий одяг (переважно жовтого кольору) і проводили весь свій час у мандрах, постійних бесідах, самопізнанні та медитаціях. Покійників ховали там, де вони мешкали за життя. На місцях поховань особливо відомих і шанованих буддистів зводили пам'ятники – ступи (куполоподібні будівлі-склепи із замурованим входом). Згодом біля них почали споруджувати невеличкі помешкання, які ставали першими монастирями. Члени бхікшу були їх першими ченцями і найвідданішими популяризаторами вчення Будди.
На час утворення імперії Маур'їв (IV ст. до н. е.) буддизм мав уже багато прибічників в Індії. Буддистські ідеї рівності людей (особливо ченців – незалежно від варн і каст), благодійного правління монарха, терпимість, культ етики – все це сприяло успіху нового вчення і підтримці його правителями. За третього царя з династії Маур'їв, Ашоки, буддизм, близько 250 року до н. е., став в Індії державною релігією. Під керівництвом цього царя був скликаний третій буддистський собор у Паталіпутрі, на якому були присутні представники 18 ранніх шкіл буддизму. Цар Ашока визнав істинним учення тхеравадистів, що зумовило розкол у буддизмі. Місіонери Ашоки проповідували у Таїланді та на о. Цейлон (Шрі-Ланка).
Одним із основоположних напрямів буддизму, що оформився внаслідок його розколу на рубежі І–II ст. н. е. (і був затверджений на четвертому буддійському сангіті), є хінаяна (санскр. – мала колісниця, або вузький шлях спасіння). Цей напрям має ще й другу назву – тхеравада, що означає «школа старої мудрості».
Хінаяна («мала колісниця») – початковий філософський буддизм в усій його чистоті й ортодоксальності. Визначальний акцент у ньому ставиться на особистому спасінні, на особистих зусиллях людини задля звільнення від пут сансари. Послідовники хінаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягти святості та нірвани можливо лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Звідси і сповідання «вузького шляху спасіння» та ідеалу архата (так називали найближчих учнів Будди – в хінаяні їх 16).
