Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 2

Прихильники біоетики намагаються знайти переконливі аргументи на користь фетальної терапії, підкреслюючи її наукову глибину та різносторонність. З одного боку, аборти – велике зло, але, з іншого боку, ембріональні матеріали – надія для важко хворих. Противники біоетики наполягають на тому, що посиланнями на біоетику медики намагаються «протягнути» антигуманні методи лікування.

Аналізуючи цю проблему, представниці теоретичного фемінізму обстоюють думку, що існування такого типу «лікування» свідчить про глибоке духовне ураження, моральну деградацію суспільства. Вони вважають, що застосування фетальної терапії є тяжким гріхом, як для тих, хто її проводить (лікарів, пацієнтів), так і для матерів, що дають згоду на використання з цією метою своїх убитих дітей. Моральні характеристики подібної терапії стають ще більш проблематичними, коли мова йде про використання ембріонів з метою омолоджування.

Німецький філософ Анґеліка Кребс вважає, що такий підхід погіршує ставлення до дитинства та старості як проявів нормального стану соціальності, принижує їх суспільну цінність. Вона зазначає: «Раннє дитинство, хвороба, похилий вік – це все стадії існування людського життя, а тому завершеність й наповненість його змістом стане неможливим, якщо до цих стадій життя людини не будуть ставитися з повагою» [1, с. 116]. На її думку, сучасне суспільство ще морально не готове до впровадження нових біотехнологій. Домінуюча система цінностей може підштовхувати до зловживань.

У цьому контексті феміністична думка значною мірою збігається з релігійною. Резолюція Міжнародної науково-практичної конференції «Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти» (Львів, 26-27 березня 2009 р.) з релігійно-етичних міркувань вимагає перегляду державних документів щодо нових репродуктивних технологій і заборони: «практики аборту (Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 31.12.1992 р. – № 23-92 – ст. 50. «Добровільне штучне переривання вагітності»), штучного запліднення, сурогатного материнства (Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 31.12.1992 р. – № 23 – 92 – ст. 48 «Штучне запліднення та імплантація ембріона»), фетальної терапії (Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р., ст. 19 «Надання фетальних матеріалів для трансплантації»), пропаганди використання засобів контрацепції (Державна програма «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.»)» [8].

Беззаперечно, запропоновані ініціативи віддзеркалюють гостроту проблеми біологічної репродуктивності людини й ставлять на порядок денний низку питань, які потребують публічного обговорення як запобіжного заходу проти упередженого ставлення до них. Одночасно відповідальність професіоналів

РОЗДІЛ 2

Репродукція є у фокусі більшості агентів біополітики. Дослідниці описують феномени сучасної біополітики у сфері репродукції. Зокрема, польська дослідниця А. Челстовська розглядає поняття репродуктивної справедливості [4]. О. Бурмакова визначає репродуктивний примус як форму домашнього та сексуального насилля. На наш погляд, недоліком таких підходів є зведення

проблеми до приватної сфери та неврахування системних змін на соціальнокультурному рівні. Наразі спостерігаємо репродуктивний тиск, який можна

визначити як системний репродуктивний примус всіх агентів біополітики до зміни репродуктивної поведінки жінок. Причому ідеологічний вплив зосереджується лише на жіночій репродуктивній поведінці, чоловіки за таких умов виступають як суб’єкти біополітики, або представники структури впровадження репродуктивного тиску.

Обмеження у харчуванні – це не лише обмеження інтелектуальних здібностей, а й конструювання безваріантної та безнадійної підлеглості жінок. Страждає розвиток, активність, мобільність молодих дівчат. Звернемо увагу, що у дівчат знижується здатність чинити опір загрозам не лише на рівні думок, а й фізично. Всі студентки, які звернулися на консультації, бо зазнали фізичного насилля, мали значний дефіцит маси тіла, двоє зазначали, що не могли навіть втекти, бо були на підборах. Більше половини опитаних студенток вважає вагомим аргументом проти насилля силу та фізичний розвиток (з розповіді студентки: «сівши до авто, запідозрила водія у недобрих намірах на лісовій дорозі. Вирішила попередити, звернувшись із фразою: «У мене центнер ваги і два шестилітрових бутилі води. Ви не боїтесь?» – Подивившись на дівчину, водій виїхав на дорогу до міста і мовчки висадив її» (М., закінчила ФСП, 25 р., має зайву вагу). Звісно, такі випадки не є статистично значущими і лише свідчать про необхідність дослідження зв’язку між насиллям та фізичним розвитком жінок у сучасному українському суспільстві.

З’ясовано, що приблизно четверта частина опитаних студенток зазнала сталкінгу (stalking) – порушення прав людини у сімейній та приватній сфері, зокрема: неповага до особистісної недоторканості; порушення права на вибір партнера чи партнерів, рішення щодо сексуальної активності та добровільності сексуальних відносин. При цьому третина хлопців не лише переконана, що чоловік має право змушувати дружину коритися його волі, а й впевнені, що це приваблює дівчат. Намагання дівчат вийти із залежних обтяжливих взаємостосунків ускладнює ситуацію і часом призводить до трагічних наслідків для обох партнерів.

Хоча українське студентство є основним об’єктом ідеологічного впливу сучасної біополітики, дівчата не розглядають однолітків як потенційних сімейних партнерів, а хлопці почуваються неповноцінними, бо не можуть «забезпечувати сім’ю»: «Я хочу не просто сексу, а романтики і чогось справжнього, але у мене

РОЗДІЛ 2

Фізична активність жінок спрямовується виключно на схуднення, яке ототожнюється із здоров’ям. Студентки бояться появи м’язів: «Невже Ви не розумієте: кісточки – це ж красиво!!!» (Г., студентка 1 курсу ФСП, 18 р.).

Дівчата скаржаться на погіршення пам’яті, низьку працездатність та швидку втомлюваність. «Здорове харчування» для жінок є особливим та не враховує інтенсивності розумової праці сучасного студентства. Задля сексуальності бажаний рівень дистрофії передбачає порушення овулярно-менструального циклу аж до повної відсутності місячних. Виснажливі фізичні вправи та різноманітні косметичні модифікації (татуаж, епіляція, ліпосакція, ін’єкції краси) мають на меті привчити жінку терпіти заради краси та потенційної уваги чоловіків. Ідеалом є слабка, пасивна жінка, котра може стати об’єктом уваги та активності будь-якого чоловіка. Дистрофічність та фізична слабкість, що межує з безпорадністю, є найбільш затребуваним взірцем у студенток, асоціюється із сексуальністю та вважається природною для молодої здорової жінки. За такою логікою тіло дівчини має подобатися хлопцям і чоловікам тому, що воно слабке і маленьке, безвідносно до статури чоловіка. Власне саме здоров’я та нормальна працездатність вважаютьсянесумісними з бажаною тілесністю студенток.

Фізична сила у межах мінімальних вікових показників та нормальна вага виявляються свого роду «основною вадою» дівочої сексуальності та краси в уявленнях студентської молоді: «Вона занадто міцна, у неї здорові стегна і зад, як у кобили» (Ю., студент 2 курсу, ФСП, 19 р.). Внаслідок цього здоров’я для дівчат перетворюється із мети на засіб досягнення сексуального успіху і виникає готовність ним жертвувати. На 2009-2011 роки припадає пік дефіциту маси тіла у дівчат-студенток, який корелює з порушенням овулярно-менструального циклу. Щороку у кожному корпусі університету спостерігалося (2–3 рази) втрата свідомості дівчат під час занять. Зрозуміло, настання вагітності є проблемним при такому стані здоров’я, але невідповідність між намірами, діями та результатами агентів біополітики поширюється і на сферу сексуальності та репродукції. З

історії А., студентки ФСП, 22 р., на початок консультацій мала дефіцит маси тіла понад 20% нормативної ваги. Заміжня менше року. Після викидня не вагітніла протягом 3 місяців регулярного подружнього життя. Хотіла «мати дитину понад усе в житті саме зараз». Звернулись із чоловіком на консультацію до двох комерційних київських клінік репродуктивного напрямку. Різні дані аналізів, але однозначний діагноз: «бездітний шлюб». Психічний стан погіршувався, нерозуміння причин ненастання вагітності посилило впевненість у бездітності шлюбу та у тому, що вагітність – це чудо». Коштів заплатити за «неможливе» (допоміжні репродуктивні технології) сім’я не мала. Через пригніченість перестала дотримуватися дієти, почала вживати більше білкової їжі. Збільшилася вага, за три місяці настала вагітність. Народилася здорова дитина.

РОЗДІЛ 2

полягає у поширенні адекватної інформації про науковий рівень і практичні можливості нових репродуктивних технологій з метою диференційованого ставлення до них.

Нові правила біоетики дозволять ученим використовувати в дослідженнях ембріони до двотижневого віку. Таке обмеження повинне певною мірою заспокоїти поборників етики в медичних експериментах. В ембріонах містяться стовбурні клітини, що можуть дати початок практично будь-якої тканини чи органу. Уже зараз існує багато методів лікування з їхнім використанням.

Головна мета сучасної медицини – благополуччя пацієнта і відновлення його здоров’я. Передімплантанційна діагностика створює можливості для генетичної перевірки ембріонів на восьмиклітинній стадії розвитку. Цей метод допомагає, перш за все, батькам виключити можливість ризику передачі плоду спадкових захворювань. У разі діагностування небезпеки розвитку такого захворювання досліджуваний «в пробірці» ембріон не повертається назад в тіло матері. Жінка при цьому уникне переривання вагітності, яке практикується відповідно до методів пренатальної діагностики.

Сьогодні самовизначення індивіда є вищою цінністю, і медичне обслуговування не повинне бути винятком. Повага автономії індивіда є однією з основних цінностей цивілізованого способу життя. Кожна людина зацікавлена у тому, щоб самостійно приймати рішення, які впливають на її життя.

З ліберальної точки зору, нові репродуктивні технології розглядаються як зростання особистої автономії і свободи. Заперечення критиків цієї позиції направлені не проти ліберальних передумов як таких, але проти певних зловживань у цій сфері. Один з родоначальників сучасної комунікативної філософії Ю. Габермас зазначає: «Часом йде лише пошук слушного приводу для застосування генного тестування й занадто вільне поводження із знаннями, що містять лише передбачення можливих відхилень у розвитку, а не їхнє обґрунтування» [10, с. 238 – 39].

Отже, доречно проводити чітке розрізнення авторитарних та ліберальних типів впровадження нових репродуктивних технологій. У ліберальних суспільствах, що керовані інтересами вигоди і перевагами попиту, вони можуть підігравати індивідуальному вибору батьків, анархічним бажання замовників і клієнтів загалом. Тоді як старий авторитарний підхід націлений на «створення» громадян за єдиним централізованим шаблоном, відмінною рисою ліберального підходу є нейтральність щодо держави. Доступ до інформації про всі різновиди генної терапії дозволить особам, що мають намір стати батьками, звернути увагу на їх власні цінності при виборі кращого для своїх майбутніх дітей. Прихильники авторитаризму вважають за краще зводити нанівець прокреативні свободи індивідів.

РОЗДІЛ 2

Ліберали, навпаки, пропонують їх радикальне розширення. У контексті ґендерного виміру виникає питання про те, якою мірою ця ліберальна програма буде поєднана з реальними правовими і політичними можливостями чоловіків і жінок у сфері євгеністичного втручання, чи не будуть при цьому порушені умови еґалітарних відносин на користь однієї із сторін. Відомо, наприклад, що в Кореї в 90-ті роки ХХ ст. народжувалося 122 хлопчики на 100 дівчаток при нормальному співвідношенні 105 на 100. У Китаї 117 хлопчиків на 100 дівчаток, а в Індії співвідношення подекуди відхилялося ще більше, хоч закон і забороняє аборт за вибором статі. Це призвело до дефіциту дівчаток. Якщо тенденція збережеться, то у другому десятиріччі ХХІ століття для однієї п'ятої чоловічого населення Китаю не знайдеться наречених [9, с. 119 – 120].

Потрібно також мати гарантії того, що особа людини, що з'явилася на світ в умовах генетичного втручання, не буде обмежена в процесі соціалізації й культурного залучення до світу. Адже відомо, що людина ідентифікує себе з тілом. І оскільки особа здатна відчувати себе єдиною зі своїм тілом, вона повинна сприймати його в своєму досвіді як щось, що природно зростає – як продовження органічного життя, що саме себе регенерує, з лона якого народилася ця особа. Не слід забувати, що разом з народженням встановлюється диференціація між долею соціалізації особи і природною долею її організму.

Обговорюючи проблеми євгеніки, словенський філософ С. Жижек у статті «Обійдемося без сексу, адже ми ж пост-люди!» обґрунтовує висновок про те, що за певних культурно-символічних умов побоювання, пов’язані із загрозою появи асексуальних пост-людей, марні. У суспільстві завжди будуть існувати умови, що стають поштовхом, який відчуває і повинна відчувати кожна людина, прагнучи вписатися в символічний світ, структурований за ознаками відмінності чоловічого і жіночого начала. Ігнорування статевих відмінностей загрожує людському існуванню саме як людському, бо ламає його символічний код [6].

Обговорення сучасних репродуктивних технологій засвідчує занепокоєність суспільства щодо свого біологічного та культурного відтворення, а це, у свою чергу, є певною гарантією збереження основних символічних кодів культури. Істинна демократія означає свободу громадськості захищати цінності, які для неї є найбільш вагомими, й саме цією свободою ми повинні скористатися сьогодні щодо біотехнологічної революції.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Krebs Angelika. Ethics of Nature : A Map. With a Foreground by Bernard Williams / A. Krebs. – Berlin ; New York : de Gruyter, 1999.

2.Lewis C. S. The Abolition of Man / C.S. Lewis. – New York : Macmillan Company, 1979.

РОЗДІЛ 2

3 курс, 20 р.). Дефіцит білків у жіночому раціоні покликана покрити, наприклад, домішка у вигляді питного колагену «Свейдж,» яка сприймається студентками лише як жіночий напій краси. Тому можна пророкувати швидку появу на ринку продуктів харчування, маркованих як «жіночі» та «чоловічі».

Також розгортається конфлікт між метою та способами її досягнення. Значні витрати грошей та втрата часу не дають бажаного результату, оскільки запропоновані програми спрямовані не на оздоровлення людини, а на пожиттєве споживання певної продукції. Розривається зв’язок між режимом харчування і фізичною активністю та станом свого тіла. Майже третина дівчат вважає, що фігура несуттєво залежить від кількості та калорійності їжі, але залежить від

«віри у те, що тобі це піде на користь».

Закономірна недосяжність тілесного ідеалу запропонованими ідеологією методами: постами, голодуванням та дієтами, далекими від здорового харчування, призводить до порушення обміну речовин, хвороб, погіршення настрою та самооцінки. Невідповідність між очікуваннями та закономірним негативним результатом таких експериментів штовхає студенток використовувати час та гроші не на зміцнення здоров’я та розвиток особистості, а ставати на конвеєр комерційних послуг. Наразі спостерігаємо збільшення кількості розчарованих у здоровому способі життя студенток, які відмовляються замислюватися над власним здоров’ям: «Я у старших класах школи робила все, як положено: сиділа на вівсянці, голодувала, не їла після шести вечора, а потім побачила, що вага повертається ще більше і зрозуміла, що я така, як є» (К., студентка ФСП, 4 курс, 20 р.). Має зайву вагу. Нормативна вага перетворюється на «лінію горизонту»: «Мені треба худнути. А до якої ваги Ви хотіли б схуднути? Щоб худенькою бути» (Б., студентка ФСП, 2 курс, 19 р., має вагу нижчу від середньої нормативної).

Серед молоді зростає недовіра до інформації без критичного мислення, страх перед наукою та непередбачуваність поведінки. Ймовірні прогнози щодо зростання захворювань серед студентської молоді та збільшення кількості студенток, які відкидатимуть поради науковців та медиків щодо здорового способу життя. У 2013 році під час проведення лабораторного заняття переважна більшість дівчат боялися зважуватися. Всі, хто погодилися стати на ваги, просили вголос не називати «ці страшні цифри», причому зайву вагу мала лише одна дівчина з потоку. Після зважування і запису ваги третина дівчат «виправдовувалася», що вчора або вранці вони важили менше. Водночас, дівчата не проходили тести на відповідність біологічному віку та фізичному розвитку, мали проблеми із запам’ятовуванням інформації, скаржилися на постійну втому та кволість. Демонстрували заздрість до тих, хто, на їхню думку, «багато їсть і не товстіє».