Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 4

ставлення школярів до власного тіла. Людина переживає та усвідомлює своє тіло, з одного боку, як «вмістилище» в межі «Я», а з другого – як експресивну основу, засіб самовираження. Підвищена стурбованість «закритістю», дотриманням тілесних меж поєднується з емоційною скутістю, надмірним самоконтролем. Це проявляється і в культурі. Древня міфологічна свідомість не соромиться природних тілесних функцій, вона відкрито кладе їх в основу своїх універсальних символів. Не є винятком і статеві органи, які дуже натуралістично і детально зображаються в наскельних рисунках, статуетках. Навпаки, табуювання сексуальності майже завжди поєднується з настороженим ставленням до голизни і всього тілесного низу.

Відомо, що під час статевого дозрівання разом з гормональними змінами в організмі підлітка посилюється і запах його тіла. Батьки, знаючи про це, не повинні постійно докоряти підліткові в «невмитості» і в «смердючості», тим більше, що його нервова система нестійка у зв’язку з перебудовою організму. Бажано м’яко пояснити підліткові про цю специфіку, щоб він частіше мився, хоч цей запах досить швидко відновлюється, адже він – індикатор статевого дозрівання. І хоч сьогодні запах не відіграє вирішальної ролі в сексуальних

стосунках людей, помічено, що подружжя, на яких дратівливо діє запах тіла другої половини, ніколи не досягають сексуальної гармонії. Тому тема запахів має знайти місце в статевому вихованні.

З дитинства, а особливо в підлітковому віці необхідно значну увагу приділяти вирішенню проблеми нелюбові до свого тіла. Підліткам, особливо дівчаткам, варто навіювати думку про доцільність загострення уваги на тих частинах тіла, які подобаються, та ігнорування своїх «дефектів». Через це їх треба привчати одягатися так, щоб підкреслювати те, що вони вважають своїми достоїнствами. Якщо ж хтось критикує тіло підлітка, варто навчити говорити, що ця думка його мало хвилює. Окремі психологи радять викинути з очей вагу і судити про свої параметри виключно по тому, як пасує до тіла одяг.

У період статевого дозрівання на тілі починає рости волосся. Діти швидко помічають, що багато жінок голять волосся під пахвами і на ногах, у той час як чоловікам наче б подобається мати волохаті пахви, груди і ноги. З наукової точки зору, якщо голити пахви, то зменшується запах поту. І проте варто поважати особисті бажання людей і, слід зазначити, що діти самі можуть вибирати, голити їм волосся на тілі чи ні. Якщо дівчина раптом захоче поголити під пахвами чи ноги, то варто відкинути застаріле поняття про те, що гоління посилює ріст волосся і робить його жорсткішим. Це не зовсім так. Гоління не відіграє ніякої ролі, і замість того, щоб боротися з цим, треба придбати для дівчини спеціальну машинку для гоління. Нехай вона гордиться і повністю розпоряджається своїм тілом.

РОЗДІЛ 4

4.1. Ґендерні особливості статевого виховання школярів

Сьогодні в Україні, як і всьому світі, спостерігається зростання сексуальної активності молоді. Ця тенденція зумовлена низкою об’єктивних причин, серед яких найзначущими є: прискорене статеве дозрівання, що часто випереджає психосоціальне дорослішання; зростання тривалості періоду між статевим дозріванням і вступом у шлюб; міграція молоді в міста для навчання або в пошуках роботи, що призводить до розриву із сім’єю і традиційними звичаями. Окрім цього, потік порнографічної літератури і відеопродукції, кількісне зростання осіб із сексуальними перверсіями, безумовно, не сприяють формуванню сексуальної культури підростаючого покоління. Займатися сексом сучасним молодим людям, що не перебувають у шлюбі, не соромно, вони не відчувають при цьому ніяких докорів совісті. І в цьому дійсно є прорив по відношенню до представників старших поколінь. При цьому суттєвіший прорив, як легко було передбачити, здійснили дівчата, причому в короткі терміни. Зміни ці відбулись і з юнаками, це стосується не лише зростання їх сексуальної активності чи зниження віку сексуального дебюту, це проявляється і в тому, що вони багато в чому починають копіювати нові стандарти сексуальності і копіюють їх у дівчат. Ці стандарти базуються на ґендерній рівності, вони не передбачають маскулінної домінантності, сексуального егоїзму; носії цих стандартів орієнтовані на рівноправні стосунки, обов’язкове врахування запитів і інтересів своєї партнерші.

Вищезазначене актуалізує необхідність статевого виховання школярів з врахуванням їх ґендерних особливостей. Відмінність у засвоєнні форм статевої поведінки між юнаками і дівчатами стосується і динамічного, і структурного компонентів сексуального досвіду. Юнаки раніше, ніж дівчата, засвоюють всі форми сексуальної поведінки; у більш ранньому, ніж дівчата, віці опановують коїтальний досвід. Подібність і відмінності чоловічої і жіночої сексуальності – одне з найскладніших питань сексології. З одного боку, ці відмінності коріняться у законах репродуктивної біології. З другого, вони нерозривно пов’язані зі статевими ролями і стереотипами маскулінності і фемінінності, які в різних суспільствах можуть не співпадати. Російська дослідниця О. Прозументик розробляє функціональне трактування статі, котре виходить з локусу дітонародження. З біологічної точки зору, участь чоловіка обмежується кількома хвилинами зачаття, в той час як участь жінки вимірюється місяцями. Всі ознаки статевих відмінностей, що визначаються особливостями пологового процесу в біологічному розумінні цього слова, можуть розглядатися як джерело породження відповідних конструктів «чоловічого» і «жіночого» в культурі [9].

РОЗДІЛ 4

Специфіка статевого виховання полягає в тому, що людина у будь-якому виді діяльності не може виступати як істота поза статтю. З одного боку, це означає, що для статевого виховання можуть бути використані будь-які види діяльності, з другого – що важко знайти якусь особливу діяльність, яку варто було б спеціально організувати чи стимулювати в інтересах статевого виховання. Тому будь-який вид діяльності школярів – праця, спілкування, навчання і т. ін. – може служити інтересам статевого виховання, якщо педагоги дають особливостям цієї діяльності свою оцінку не взагалі, а з позицій існування двох статей, важливості і суспільної цінності певного характеру відмінностей між ними.

У статевому вихованні, порівняно з минулим, багато-що змінилося. По-перше, зникла так звана «ідеологічна» складова, пов’язана винятково з

моральним змістом інтимних стосунків, почуттям відповідальності партнерів

один перед одним, перед соціумом за наслідки своїх зв’язків. Замість цього прихованим ідеологічним постулатом стала свобода реалізації статевого бажання. В результаті вік статевого дебюту знизився.

По-друге, суттєво розширилась інформація про способи попередження вагітності. Раніше вона включала деякі народні засоби і мали про них уявлення вузьке коло жінок. З 70-х років минулого століття у багатьох країнах Заходу, а потім і інших держав у школах з’явився особливий курс, що давав основні знання про сучасні засоби контрацепції та їх правильне використання.

По-третє, діти і підлітки отримують знання про репродуктивну систему людини не тільки від однолітків чи зі спеціальної літератури, а й на уроках в школі. Вперше з’являється системність, обґрунтованість, науковість знань про те, що завжди викликало деяку таємницю і тим самим штучну привабливість. Батьки перестали бути єдиними суб’єктами статевого виховання. Не лише школа, але й ряд ЗМІ взяли на себе функції залучення молоді до тієї культури, що виникла в результаті сексуальної революції.

По-четверте, новою стала сама відкритість цієї тематики. Збільшилась свобода пошуку дитиною способів отримання тих знань, в яких вона відчуває потребу.

По-п’яте, статеве виховання відокремилось від морального, естетичного,

ґендерного.

Серед основних завдань статевого виховання дітей і підлітків можна відзначити і такі:

–формування у дітей і підлітків відповідального ставлення до свого здоров’я, в т. ч. статевого і репродуктивного;

–формування мотивації бути здоровим, прагнення уникати будь-яких

ризиків;

РОЗДІЛ 4

–формування переконаності в неприйнятності статевого життя в дитячому

іпідлітковому віці;

–виховання відповідальності перед партнером і перед майбутнім потомством;

–допомога дітям і підліткам у розумінні змін, що відбуваються в організмі у період статевого дозрівання;

–озброєння знаннями про анатомо-фізіологічні особливості репродуктивної системи, про вимоги до гігієни статі, про гінекологічні та андрологічні хвороби; прищеплення навичок особистої гігієни, в тому числі і гігієни статевих органів;

–подолання шкідливих звичок, профілактика сексуальних збочень і правопорушень;

–формування в підлітків і молоді відповідального ставлення до свого тіла;

–формування адекватного ставлення до проституції, перш за все підліткової;

–виховання моральної відповідальності за свою поведінку в міжстатевих стосунках; формування контрацептивної культури молоді;

–підготовка до сімейного життя та відповідального батьківства.

Актуальним завданням статевого виховання є дотримання особистої гігієни, в т. ч. гігієни статевих органів. Не вдаючись у «технічну» сторону гігієнічних

процедур, вважаємо доцільним сказати таке:

1.До чистоти й охайності статевих органів необхідно привчати як дівчаток, так і хлопчиків.

2.Гігієнічні процедури статевих органів необхідно робити на ніч перед сном

івранці після сну.

3.Нижню білизну необхідно привчати змінювати.

4.Необхідно попереджати розвиток закрепів, особливо у дівчаток, позаяк у разі тривалих закрепів у ділянці тазу виникає хронічний застій крові і порушується нормальне положення матки. Порушення моторики кишківника виникають у разі нерегулярного відвідування туалету, особливо, якщо дитина, соромлячись відпроситися під час уроку, змушена терпіти. Це саме варто зазначити й щодо спорожнення сечового міхура.

5.Особлива увага гігієні статевих органів повинна приділятися у період статевого дозрівання та зрілості.

6.Окремо слід сказати про можливі травми статевих органів.

7.Прагнення схуднути у дівчат сприяє порушенню менструального циклу. Перехід за межу 15 %-ої втрати ваги призводить до припинення менструацій. Ще один серйозний наслідок косметичних голодувань – зменшення розмірів матки та яєчників.

Важливе завдання статевого виховання – формування правильного

РОЗДІЛ 4

вдосконалює саму себе». Якщо перефразувати відомі методичні прийоми навчання на «ґендерний лад», то можна стверджувати, що: «ґендерна дидактика має орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку, йти попереду нього». Учень/учениця як суб’єкт навчання – партнер учителя в навчально-виховному процесі, він/вона не об’єкт навчання, а той/та, хто вчить себе під його керівництвом; організація процесу одержання ґендерних знань творить позицію суб’єкта навчання; щоб закріпити позицію суб’єктності навчання, вчитель повинен домогтися того, щоб вихованці артикулювали проблеми ґендеру для себе, своєї родини, найближчого соціального довкілля.

Суб’єктність активізується застосуванням нових інформаційних технологій передачі знань. Суб’єктний підхід не відміняє побудову навчального процесу відповідно до його результату. Приміром, в початковій школі має переважати формувальна парадигма, коли учні знаходяться в позиції об’єкта тлумачення ґендерних знань. Проте в старших класах вона має замінюватися активними та інтерактивними уроками (розвивальна парадигма), реалізація якої потребує розширення позиції суб’єктності вчителя й учня. Отже, зміст, методи та прийоми розвивальних та суб’єктно-орієнтованих технологій ґендерного навчання спрямовані насамперед на те, щоб шляхом використання життєвого досвіду кожного учня/учениці, допомогти становленню їх еґалітарних поглядів на взаємини статей. Головним на занятті стає розвиток рефлексії Я (Я-хлопчик/Я-дівчинка) через збагачення ґендерних знань дітей, включення їх в аналіз повсякденного пошуку аргументів, особистісних смислів, на користь традиційних чи еґалітарних орієнтацій. Педагог стає наставником, співучасником їх творення на засадах діалогу між ним та вихованцями.

Одним із пріоритетних завдань ґендерної просвіти є розширення бачення проблеми рівноправності статей у різних сферах людської життєдіяльності, прищеплення ґендерної чуйності, здатності відстоювати рівність стосунків. Ґендерна педагогіка ставить за мету усунення традиційних культурних обмежень розвитку особистості її статевою належністю. Адже навіть дорослому, а тим більше неповнолітньому, важко долати стереотипність власного мислення. Змінити, або, принаймні, порушити ґендерні погляди учнів, а тим більше, свідомо скеровувати процес їх ґендерного самовизначення вимагає з боку вчителя чималої методичної майстерності. Тому чим аргументованішою, переконливішою буде дидактичне підґрунтя, тим більшою буде мотивація до змін, потреба в ґендерних знаннях, тим слабшим буде підпорядкування учнів стереотипізованим поглядам, сексичним очікуванням.

Проблемний виклад ґендерних питань полягає в тому, що вчитель доводить будь-яке питання через зіткнення двох протилежних поглядів на одне й те ж саме питання та логіку розв’язання суперечок. Учням залишається слідкувати за

РОЗДІЛ 4

дівчата швидше розвиваються еротично, емоційно, а юнаки – сексуально. Дівчина досягає статевої зрілості раніше, ніж хлопець, однак її

потреба в статевому житті і здатність відчувати при цьому задоволення з’являється пізніше, рідко – спонтанно, як у чоловіка, після тривалого періоду інтимних стосунків. Дівчата раніше, ніж юнаки, починають ходити на побачення (13,9–14,2 рр.), цілуватися (14,5–15 рр.), вперше закохуватися (15,6–16,2 рр.). Але

вони пізніше, ніж юнаки, доходять до конкретних сексуальних дій;

діаметрально протилежне сприйняття юнаками і дівчатами початку сексуального життя. Перший статевий контакт є, на думку

О. Вейнінгера, переломним моментом у житті жінки. В житті чоловіка, навпаки, перший статевий контакт не відіграє ніякої ролі [4]. Для дівчини перший сексуальний контакт, навіть якщо він проходить в атмосфері глибоких взаємних почуттів, пов’язаний із дефлорацією, а значить, з болем, і сприймається, зазвичай, як щось неминуче. Перший контакт рідко приносить їй задоволення. Неспокій, біль, іноді переживання з приводу «аморальності», страх перед вагітністю – цілий букет малоприємних переживань. Зовсім інакше відчуває ситуацію хлопець. Якщо тільки немає додаткових проблем, він гордий і щасливий. Це підносить його у власних очах та й в очах друзів. Рідко який юнак не похвалиться своєю «сексуальною перемогою», і рідко яка дівчина почне вихвалятися цим перед оточуючими. Переважна більшість юнаків з початком сексуального життя

асоціює дорослість;

перший сексуальний досвід переважна більшість юнаків набуває з ровесницями. Найчастіше в них першим сексуальним партнером буває дівчина

приблизно одного з ним віку (±). Дівчата ж частіше починають із старшими

партнерами;

юнаки в сексі дебютують дещо раніше від дівчат. Хоч тут дані дослідників суперечливі (дехто каже, що дівчата наздогнали і навіть обігнали

юнаків: 16 р. – дівчата; 17,5 р. – юнаки);

80 % юнаків починають статеве життя за власним бажанням,

майже 70 % дівчат вступили у сексуальні стосунки під впливом обставин;

ранні статеві контакти у хлопців зазвичай безлюбовні, дуже прозаїчні. Дівчата вибірковіші – лише 17 % з них ніколи не мали постійного

партнера (30 % юнаків ніколи не мали постійної партнерки – подруги);

перший досвід у хлопців завжди закінчується оргазмом, у дівчат

статевий дебют практично ніколи не завершується оргазмом;

для дівчини мотивацією вступу у перший статевий контакт

зазвичай служить прагнення набути або зміцнити прив’язаність юнака, чоловіка, тоді як юнаки більшою мірою керуються прагненням до сексуального успіху і фізичної насолоди;

РОЗДІЛ 4

перша сексуальна невдача викликає більше тривог і переживань у юнаків; мало хто з дівчат комплексує через перші «провали»;

юнаки більше орієнтованіна різноманітність сексуальних відчуттів;

мотивом випадкових сексуальних контактів у дівчат виступає відсутність постійного партнера, а в юнаків різноманітність сексуальних

відчуттів і небажання бративідповідальність за майбутнє партнерки;

дівчата частіше пропонують використовувати протизаплідні

засоби, особливо презервативи;

у дівчат бажання знати більше про секс виражене сильніше (62,8%),

ніж у хлопців (50 %). Хлопці вважають себе освіченішими.

Батьки і дорослі не можуть перешкодити початку сексуального життя у молоді, але вони можуть позитивно скерувати її оцінку, озброїти її необхідними знаннями, щоб вона могла нести відповідальність за свої рішення і уміла б захистити себе від небажаної вагітності та захворювань, що передаються статевим шляхом. Для цього батькам потрібно вияснити, як часто дитина стикається із сексуальною тематикою. З цією метою можна було б обговорити з підлітком такі питання: Чи багато однокласників дитини говорить про секс? Чи хтось розповідав про статеві контакти? Які небезпеки можливі при статевому контакті? Чи думала дитина про стосунки з протилежною статтю? Що робить людину готовою до цього кроку? Чи в школі були випадки вагітності школярок? Чи, бува, не було на дитину тиску – примусу до сексу? Чи знає як діяти, коли це має місце? Де можна отримати допомогу і пораду при виборі контрацептиву? При цьому не варто всі теми, пов’язані із сексом і сексуальністю, вміщати в одну бесіду.

Значний вплив на сексуальне здоров’я української молоді чинить

зростання захворювань, що передаються статевим шляхом. Сьогодні фахівці вважають, що за загальною інформованістю ховається відсутність глибини знань про способи самозахисту від інфекцій, що передаються

статевим шляхом. Інформація, що бурхливим потоком виливається з екранів телевізорів, інших засобів масової інформації, не тільки не досягає свідомості, але іноді приносить прямо протилежний результат – розбещеність розуму і безладні статеві контакти, моральну і фізичну вседозволеність. Насторожує безпечність молодих, прикрита псевдоінформованістю. Моніторинг школярів дав змогу визначити рівень їх знань про захворювання, що передаються статевим шляхом, методи запобігання, а також виявити спектр думок і пропозицій респондентів про шляхи і засоби інформування їх однолітків з цих питань. Про вірусні інфекції, що передаються статевим шляхом, знають 38 %, 21 % знають, але не про всі. Самостійно ними називаються такі захворювання, як СНІД, сифіліс, гонорея, рідше – гепатит В, герпес, ще рідше – хламідіз, уреоплазмоз. Ці хвороби

РОЗДІЛ 4

невже успіх у навчанні, бізнесі, романтичних стосунках залежить від вашої статі?). Категорія суб’єктності учня досить близька поняттю самостійності, а отже, об’єднує в собі свідомі цілі та емоційне ставлення до них і відповідну організацію поведінки: «Ти знаєш, що ти – Людина? Ти знаєш про це, чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні» (Василь Симоненко).

Метою ґендерно-освітніх занять є активізація певних еґалітарних ґендерних ідентифікацій. Еґалітарний підхід є i альфою, i омегою викладання курсу. Він передбачає відмову від статеводиференційованого обмежувального підходу у вихованців на користь особистісного, індивідуального розвитку. А це, в свою чергу, можливо за умови активізації суб’єктності школярів у здобутті ґендерних знань, що, в свою чергу, сприяє самовизначенню школярів у питаннях ґендерної культури. Такий підхід є особливо важливим для дівчат у шкільному віці, адже проблеми жіночої суб’єктності-об’єктності у ґендерному самовизначенні зазнають на сьогодні значних трансформацій.

Суб’єктність забезпечує збалансованість зовнішніх вимог середовища і внутрішнього світу, що приводить до набуття певного рівня ґендерної ідентичності та соціальної адаптації. У цьому випадку засвоєння ґендерних знань школярами стає наслідком їхньої пізнавальної активності, організованої як обмін власними судженнями з однолітками та вчителем («Ой, не хотіла б я жити в золотій клітці при патріархаті!» – «То що, обираєш свободу і бідність»? Замість діамантів, які, на думку «ВІА-гри», є «кращими друзями жінок», будеш мати більш ніж скромну мідну обручку від бідолахи чоловіка-студента, бутерброди з суппродуктами на сніданок і вечерю, ну і…». – «Але ми будемо разом зростати, вчитися радіти маленьким радощам, любити не за діаманти, а за те, що є один у одного!»).

Відомо, що паритетність позицій статей у різних сферах людського буття залежить не стільки від історично-успадкованих соціально-економічних та етнокультурних реалій, скільки від системи їх мислення, ступеня стереотипізації індивідуальної та масової свідомості.

Суб’єкт конструює нове знання ґендерної культури шляхом добору особистісно-значущої інформації. Тому з поняттям «суб’єкт ґендерного освітнього простору» тісно пов’язані такі його складові, як «запит», «потреба», «інтерес», «прагнення», «заперечення» тощо. Власне і учні, і дорослі в пізнанні ґендерних знань виступають суб’єктами дидактичної взаємодії, результатом якої є здійснення особистісного вибору, самовизначення, утвердження в своїй правоті.

Отже, суб’єктна позиція невід’ємна від смислової рефлексії власних ґендерних поглядів. Не випадково відомий спеціаліст з вікової та педагогічної психології, професор Д. Ельконін зазначав: «Позиція школяра не просто позиція учня, що відвідує школу та виконує домашні завдання, це позиція людини, що

РОЗДІЛ 4

•створення умов для психічної та емоційної врівноваженості з метою вільного самовияву індивідуальних позицій (обговорення ґендерних питань несумісне з побоюваннями відповісти на них «неправильно» чи бути розкритикованими, а тим більше – висміяними; будь-яка точка зору має право на існування, проте кожен самостійно вирішує приймати її до уваги чи ні);

•співпрацю, діалог як з учителями, так і з іншими учнями (колективний пошук істини, зваження всіх «за» і «проти» можливі за умови вільного висловлювання думок, які вчитель всіляко активізує через організацію різних видів групової роботи);

•різноманітні дидактичні ситуації (передача учням простої суми ґендерних знань як «лікнепу» унеможливлює формування свідомого самовизначення в них: без бачення ґендеру як основоположних прав та свобод людини неможлива інтеграція їх у власні ціннісні орієнтації).

Поняття «методологія» застосовують для розкриття ґендерних знань. Вчитель має застосовувати такі методи та форми роботи з учнями, які допоможуть йому донести ґендерні знання до учнів різного віку. Оскільки методологія ґендерно-освітніх занять відзначається особливою спрямованістю на активізацію ставлень, емоцій та суджень вихованців, доречно нагадати слова Василя Сухомлинського про те, що «школа має бути не коморою знань, а середовищем думки». Отже, предмет, який викладає вчитель, стає не метою його діяльності, а засобом розвитку дитини. Ця ідея є вкрай актуальною в осмисленні того, якою має бути методика викладання ґендерних знань. Сучасна дидактика базується на тому, що слід йти як від предмета до учня/учениці, так із ним/нею – до предмета. Найбільш влучним дороговказом для курсу з ґендерного навчання є його перетворення в школу життєтворчості, в якій утверджується ідея рівноправ’я, де потрібна цілеспрямована праця педагога над донесенням незвичних для школи тем у найбільш ефективний спосіб передачі знань, який би активізував мотивацію ґендерного самовизначення («Якби ти дійшла до фіналу «Від пацанки – до панянки», яку б нагороду вибрала – гроші чи можливість навчатися? А твоя подруга?»). Отже, чимало вправ, групових завдань має бути організовано у такий спосіб, щоб учні самі шукали аргументовану відповідь в процесі інтерактивних завдань. Взаємодія спрямована на пошук «за» і «проти», уміння аналізувати фактичний матеріал з позиції «життя в статі» («Отже, нехай і хлопці, і дівчата на якийсь час відчують себе матір’ю-одиначкою, яка витратила весь свій материнський капітал на потреби дитини та отримує відмову за відмовою від працедавців. У нас таких моносімей – десятки тисяч. Що ж робити жінкам, куди звертатися? Що має зробити держава?»).

На відміну від інших дисциплін, спілкування з учителем не спрямоване на оцінку «правильності» відповіді, важлива активізація учнів, обґрунтоване доведення «свого бачення правди», пояснення власного вибору («Подумайте,

РОЗДІЛ 4

небезпечні і навіть підступні, позаяк в основному протікають безсимптомно. Вони даються взнаки через багато років після зараження: у чоловіків можуть виникнути такі ускладнення, як простатит, хронічне запалення сечостатевої сфери, з’являються проблеми у сексуальній сфері тощо. У дівчат запущена хвороба може викликати не тільки хронічні запальні захворювання сечостатевих шляхів, але й призвести до серйозних порушень статевої функції.

На питання про методи запобігання захворювань, що передаються статевим шляхом, у більшості з тих, хто відповів, прозвучала відповідь: «презерватив» (48,9 %). Насторожує, що кожна п’ята дівчина підліткового і старшого шкільного віку не знає ніяких методів захисту від інфекцій, що передаються статевим шляхом. Особливо насторожує низька інформованість дівчат, що проживають у сільській місцевості. Щоправда, у віковому зрізі спостерігається суттєве збільшення кількості інформованих. Якщо у 12 років до 51,7 % дівчат нічого не знає про методи запобігання, то в 13 років таких залишилося 32,4 %, в 14 років – 28,5 %, у 15 років – 16,8 %, у 16 років – 13,7 %, у 17 років цей показник знижується до 6,5 %. Серед інфікованих захворюваннями, що передаються статевим шляхом, співвідношення чоловіків і жінок приблизно однакові. Але дівчатка до 14 років хворіють в декілька разів більше, ніж хлопчики, а отже, юні жриці кохання (котрі у більшості ними стали за власним бажанням) заражаються

не від однолітків.

Одним із завдань статевого виховання ми визначили формування гетеросексуальної орієнтації школярів. Неадекватна статеворольова поведінка

та інтереси в дитинстві – серйозна передумова дорослої гомосексуальності. Дослідження хлопчиків і дівчаток з атиповою статеворольовою поведінкою, проведене Р. Гріном (Англія), засвідчило: 94 % цих хлопчиків почали переодягатися у жіночий одяг ще до 6 років, а 74 % – до 4 років. Дружити з дівчатками воліють 94 % фемінінних і тільки 2 % маскулінних хлопчиків. Фемінінні хлопчики не лише охочіше граються у жіночі ігри (ляльки, дім), але й нерідко вибирають у них жіночі ролі, чого маскулінні хлопчики не роблять ніколи.

У ранньому дитинстві хлопчики, як і дівчатка, перебувають під впливом матерів і взагалі жінок, а потім вони повинні відірватися від жіночого впливу і переорієнтуватися на чоловічі взірці поведінки. Жіночний хлопець викликає несхвалення і насмішки, а козак-дівка сприймається спокійно, а то й позитивно. Дівчата терпиміше ставляться до одностатевого кохання (вони добріші, не бояться сексуальної агресії з боку геїв, у них краща адаптивність). Більшість юнаків вважають гомосексуалізм збоченням або підкреслюють, що не спілкуються з гомосексуалістами, в той час, як дівчата вважають, що це особиста справа кожного, або виражають байдужість до статевої орієнтації оточуючих.

Неадекватну сексуальну орієнтацію дитини часто задають батьки, котрі: