Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 4

–незадоволені статтю новонародженого: чекали хлопчика, а народилася дівчинка. І її виховують, як хлопчика – стрижуть під хлопчика, привчають до традиційних для нього занять і форм поведінки, називають чоловічим іменем (Богданка, Іванка, Василина тощо);

–порушують класичні статеві ролі в сім’ї (владна матір, надмірно залежний батько);

–неправильно поводяться в присутності дітей (перегляд із дітьми порнофільмів, неохайність батьків, «франтування» у нижній білизні чи голими тощо). Неохайна матір в неохайному халаті може викликати огиду у хлопчика до жіночого тіла і нездоровий інтерес до чоловічого;

–переодягають дітей в одяг протилежної статі.

Не можна придушувати в дитині прояви її статевої належності і висміювати прагнення дівчинки до нарядів, прикрас, косметики чи не підтримувати прагнень хлопчика до вдосконалення своїх фізичних можливостей. Але в усьому необхідно прищеплювати почуття міри і хороший смак. Не варто придушувати інтересу дитини до представників іншої статі. На перших етапах сексуального розвитку цей інтерес може набирати не зовсім звичних форм, але дорослий повинен знати про це і бути терпеливим. Педагогічно неправильно карати дитину за прояв здорової цікавості. Ні в якому випадку не треба накидатись на підлітка, який тримає в руках еротичний журнал: «Де ти взяв цей хлам? Хто тобі дав його? Невже ти наші гроші на це витрачаєш? Не можу повірити, що ти можеш дивитися на цей бруд. Фу, яка гидота!» (це про зображений статевий акт). Що залишиться в уяві дитини про секс? А чи не краще в цій ситуації спокійно поговорити з дитиною про еротику: «На деяких з шедеврів живопису люди зображені без одягу. Людське тіло красиве і ним можна любуватися. Твій інтерес зрозумілий. Але картинки в журналі призначені для іншої мети. На них стосунки між людьми розглядаються винятково зі сексуальної сторони – в них немає кохання».

Ще одним опосередкованим фактором статевого виховання дівчат з раннього дитинства є жіночий одяг. Дівчинку, одягаючи з раннього віку в красивий одяг, намагаються показати як привабливу «маленьку жінку». Словами спеціально відзначають красу її зовнішності, зачіски, мимоволі задаючи орієнтацію на те, що вона приваблива і бажана. Дівчинка вже у 4–5 років чітко усвідомлює, що вона має бути красивою для хлопців. Так за допомогою одягу формується уявлення про те, що жінка виконує особливу роль у стосунках з протилежною статтю. Вона має бути обов’язково привабливою, тією, яку обирають, порівнюючи з іншими.

Особливу увагу необхідно звернути на організацію широкого досвіду нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого

життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині

РОЗДІЛ 4

вважають культурним мінімумом, необхідним для адаптації та нормального функціонування в сучасному соціумі.

Чи можна ґендерні знання назвати ключовими? Ґендерні знання дають змогу дітям та юнацтву, по-перше, керуватись ідеєю рівних прав і можливостей в освоєнні різних сфер життєдіяльності – побудові стосунків, навчанні, спорті, громадській активності, по-друге, пізнавати, будувати і випробовувати своє «Я» в найрізноманітніших ситуаціях, по-третє, вчитися сповідувати і втілювати в життя принципи партнерства, рівноправ’я статей від шкільної лави до власної родини, будувати взаємини у праці, громадсько-політичній діяльності.

Таким чином, ґендер охоплює економічну, політичну, соціальну, сімейну, суспільну та приватну сфери. У свою чергу, самовизначення в ґендерних питаннях формує у дівчат та юнаків розуміння тих засад, на яких будуються подружні та сімейні стосунки, які можливості й обмеження несе в собі орієнтація на традиційні чи еґалітарні ґендерні ролі, як ґендерна нерівність може вплинути на вибір професії, посади. Отже, ґендерна компетентність є органічною складовою всіх сфер буття людини, які залишаються особистісно важливими для людини в різні вікові періоди її життя – як під час вибору напрямку освіти, створення родини, вибудовування професійної та громадсько-політичної кар’єри, так і в зрілому віці.

Звичайно, ґендерна компетентність як ключова має будуватись на сучасних засадах дидактичної теорії та практики виховання. Концепція «розвивального навчання», представлена в працях Л. Виготського, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, Г. Костюка та інших, базується на ідеї цілеспрямованих впливів на людську особистість не стільки обсягом знань, скільки активізацією самостійних висновків, суджень, оцінок. Цей психічний особистісний потенціал можна активізувати:

•через посилення мотивації, наприклад, обґрунтуванням необхідності пізнати себе як представника чоловічого чи жіночого роду;

•навмисне загострення суперечностей, житейських колізій, сумнівів щодо існуючих (унормованих у найближчому соціумі) або запропонованих норм статеворольової поведінки;

•рефлексію «Я» (конструювання «Я» в різних соціальних ситуаціях), цілепокладання та смислотворчість (визначення сенсів людського буття);

•активізацію самореалізації – прагнення якнайповніше використати власний потенціал.

Принципами особистісно-орієнтованого навчання вважають:

•опору на вікові потреби та інтереси учнівства (якщо для молодших школярів важливо розібратися в тому, чому іноді важко порозумітися з однокласниками іншої статі, то для старших – чому чоловіки та жінки часто по-різному ставляться до кохання та романтики);

РОЗДІЛ 4

Нині їх великими тиражами продукує ЗМІ, включно з дитячою періодикою, а також батьками, школою, системою усталених традицій і соціальних ролей. На цьому нерівному за силами впливу полі боротьби вчитель залишається чи не єдиним спеціалістом, на якого покладена велика місія пропаганди ідеології рівності прав і можливостей статей, тобто еґалітарних (фр. egalite – рівність) ґендерних поглядів. Її суть у тому, що досягнення будь-яких життєвих цілей та індивідуальних звершень не може обмежуватися статевою належністю людини. Тому розбудова суспільства паритетної демократії як спільноти рівноправних людей потребує високого рівня усвідомлення ґендерного чинника як такого, який є стрижневим у побудові гармонійних міжстатевих стосунків у всіх без винятків сферах життя, навіть тих, які традиційно вважалися виключно жіночими.

Українське телебачення відзняло результати експерименту Міністерства охорони здоров’я України щодо упровадження в пологових будинках Донецька та Луцька нових умов перебування вагітних та породіль. Родичі, в першу чергу чоловіки, мали змогу бути з дружинами під час переймів, одразу після народження немовляти, ще до першого прикладання до грудей матері, зігрівати немовля на своїх грудях. Результати експерименту були вражаючими як із точки зору значного зниження статистики патологій матері й дитини, так і зрушень у психіці – жінки значно краще почувались у присутності чоловіка, а останні переживали справжній катарсис. Як зазначив в інтерв’ю один із донецьких татусів, який, маючи першу дитину, вперше відчув порухи і плямкання новонародженої другої на своїх грудях, він більше не тільки не підніме руку на дитину чи дружину, а й голосу ніколи не підвищить. Ґендерна культура, пророщуючи зерня еґалітарності, може вберегти від багатьох проблем у сімейному та суспільному функціонуванні людини.

Орієнтація вихованців на рівноправні ґендерні стосунки вимагає від учителя не лише високої культури ґендерного мислення, а й критичного переосмислення власних поглядів, які можуть не відповідати ідеям рівноправ’я статей. Хтось із вчительок звик до того, що останнє слово за чоловіком і сповідує точку зору, що «краще бути за ним, як за кам’яною стіною», хтось не витримав постійного приниження брехнею та після розлучення почав нарешті відчувати себе самодостатньою жінкою. Окремі вчителі-чоловіки можуть сприймати свою професію як не властиву особам сильної статі, а деякі пишаються і задоволені нею, попри низьку платню, відчуваючи повагу до обраної професії з боку дружини і дітей. Крім того, навчання дітей способів вирішення завдань ґендерного змісту потребує зовсім інших методичних підходів, ніж навчання розв’язку математичних задач чи з інших дисциплін.

Одним із шляхів оновлення змісту освіти є впровадження компетентнісного підходу. Компетентність випускників шкіл у питаннях міжстатевих взаємин

РОЗДІЛ 4

це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: «Якщо, виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер..., якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка», – писав А. Макаренко. І далі: «Сили «любовної» любові можуть бути знайдені тільки в досвіді нестатевої людської симпатії»

[8, с. 158]. У вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити – значить навчити завжди захоплюватися прекрасним, значить навчити творити

добро, приносити близьким радість.

Виховання любовних почуттів має починатися вже в ранньому віці у формі співстраждання, співчуття всьому живому. В найбільш обдарованих в емоційному плані дітей перша закоханість виникає дуже рано, вже у віці 3–4 років. Іноді самі батьки ініціюють її появу, називаючи жартома дітей «женихом» і «нареченою», звертаючи їх увагу один на одного. В результаті діти стають уважнішими, спостерігають один за одним. Хлопчик помічає

привабливість маленької дівчинки, віднаходить симпатичні манери поведінки тощо. Так підсвідомо формується гетерогенна сексуальна спрямованість, що

дуже важливо для подальшого сексуального розвитку. Її виховання, відзначають педагоги-сексологи, є найтоншим місцем у системі виховання.

Хлопчики занедбані в статевому вихованні. Жодну матір не хвилює сексуальна повноцінність сина. Вона боїться, щоб він не виріс ідіотом,

аутистом, дифлексиком тощо. Про можливе безпліддя та імпотенцію ніхто не думає. Хлопчиків усувають і від питань планування сім’ї: у випадку ранньої вагітності думка юного тата до уваги не береться.

Великий інтерес у педагогів і школярів викликала запропонована нами

програма формування установки на цнотливість, яка включала такі напрямки:

1. Когнітивно-пізнавальна підготовка спрямована на формування в учнів розуміння значення незайманості у формуванні довірливих стосунків у майбутньому шлюбі, можливих наслідків дочасної втрати цнотливості,

ознайомлення з існуючими міфами про наслідки випадкових стосунків тощо.

2. Мотиваційна підготовка вирішує основне завдання формування мотивів, що спонукають утримуватися від інтимних стосунків до шлюбу і зберігати себе в чистоті: прагнення створити щасливу сім’ю, бажання бути

здоровим, дотримуватися моральних принципів тощо.

3. Операційна підготовка включає в себе оволодіння системою практичних дій і умінь цнотливої поведінки. Найважливіше місце займає тут вироблення комунікативних якостей і умінь спілкування (комунікативна

РОЗДІЛ 4

підготовка), вироблення зусиль волі в тому, щоб контролювати потреби, протистояти спокусам, володіти навичками саморегуляції (вольова підготовка). Необхідною є участь волі в тому, щоб контролювати свої фізіологічні потреби, задля протистояння сексуальному тиску і спокусам сексуального характеру (порнографія, позашлюбні стосунки, мастурбація, віртуальний секс). Важливим є навчання способів і засобів управління емоційними станами, проявами почуттів і

переживань у поведінці та спілкуванні (емоційна підготовка).

4. Рефлексивна підготовка спрямована на самоусвідомлення підлітком себе, як особистості успішної, значущої чи не значущої, коханої чи некоханої, що впливає на цнотливу поведінку. Самодіагностика переконань, мотивів, вчинків, стану допомагає відслідковувати й аналізувати факти та розуміти, що необхідно

для досягнення цнотливості як морально виправданого способу життя.

5. Духовно-моральна і ціннісно-смислова підготовка спрямована на посилення ціннісно-смислових і духовно-моральних орієнтацій учнів, осмислення значущості життя людини, її цілісності та моральної чистоти, цінності сім’ї, таких цінностей, як кохання, відданість, довіра, дотримання системи важливих і цінних людських чеснот (справедливість, вірність, стійкість тощо). Духовно-моральна підготовка складає стрижень програми так само, як духовно-моральний компонент установки на цнотливість є її стрижнем, що визначає рівень її розвитку.

На одне з провідних місць у статевому вихованні висувається

профілактика віктимного (жертовного) виховання. Віктимність – це схильність людини за певних умов ставати жертвою сексуального насилля. Під віктимізацією Н. Вострокнутов розуміє процес перетворення потенційної жертви в реальну жертву сексуального насилля. Різні дослідники (Б. Шаїхова, В. Гур’єва, Л. Подрєзова, Н. Вострокнутов та інші) виділяють такі віктимні якості: надмірна довірливість, домінування орієнтації на думку найближчого соціального оточення; недостатня сформованість конструктивних навичок виходу з конфліктних ситуацій; залежність від авторитету дорослих; нерішучість у плані життєвого вибору; недостатня інформованість у сфері сексуальних взаємин.

Зазнавши сексуального пресингу, дівчина часто не вміє йому протистояти: прагнучи не втратити хлопця, який їй подобається, не наважується сказати «ні». Не вміє також виразно дати зрозуміти юнакові, що він зайшов задалеко. Щоб протистояти сексуальному пресингу, треба вміти відмовитися від пропозиції увійти в статеві стосунки. Це не означає, що хлопця або дівчину відштовхують як

людину; «ні» стосується лише конкретної пропозиції. Вміння відмовитися рішуче та без агресивності називають асертивною позицією. В її основі лежить

повага до себе та до іншої людини. Ось засади асертивного «ні»: сказати ввічливо, але зрозуміло і виразно; не виправдовуватися; не давати підстав засумніватись у твердості свого рішення; не використовувати двозначних відмов

РОЗДІЛ 4

незалежно від їхньої статевої приналежності. Адже поділ суспільного життя на дві протилежності – «чоловіче та жіноче», «сильне і слабке», а отже, чоловіче домінування, повноцінність та жіноча залежність, підлеглість, відходить у минуле, оскільки засвідчив свою непродуктивність у різних його сферах. Так, за анатомічними особливостями репродуктивної системи, будови тіла чоловіки і жінки – різні істоти. Проте за психологічними особливостями у них більше спільного, ніж відмінного. Та й те, що їх відрізняє, є переважно результатом диференціації виховання, різних вимог до поведінки, знань, умінь, а не вродженими властивостями. Отже, те, ким стануть дівчатка і хлопчики, чи здатними будуть до рівноправної участі у всіх сферах людського життя – від приватного, сімейного до державного, публічного, – залежить передусім від того, як буде здійснюватися процес їхньої ґендерної соціалізації. Адже традиційний, стереотипізований її характер «це – хлоп’яче, чоловіче, а це – дівчаче, жіноче», принаймні, наполовину звужує можливості розвитку людини, узалежнює її життєтворчість, індивідуальність від статі, яка окреслює межі чоловічих та жіночих сфер – умінь і навичок, обов’язків, потреб та інтересів, професійної освіти, кар’єри, громадсько-політичного статусу тощо.

Попри очевидність демократичних змін у ґендерній політиці України, які законодавчо закріплені як у її Конституції, так і в інших законодавчих актах, зміни у масовій свідомості, що є носієм багатьох міжстатевих стереотипів, є необхідними. У суспільній думці функціонує чимало заскорузлих статевих поглядів, які дезорієнтують, у першу чергу, молоду людину в виборі власної моделі поведінки. Керуючись ними, вона робить багато помилок, які буває важко виправити в майбутньому. Наприклад, юнак, який відчуває в собі хист навчати і виховувати дітей, натикається на настанову, що «педагогіка – це справа не для справжніх чоловіків», а ось спорт, економіка, бізнес, а ще й алкоголь і міцний кулак – це те, що потрібно. Він починає керуватися стереотипними орієнтирами, зраджуючи своєму «Я» і правдивому покликанню. Або дівчина у віці «на виданні» ігнорує можливості професійного навчання через фальшиву настанову численних реклам – він заробляє, а вона шукає Його з грошима, вигідно користуючись своїми зовнішніми даними. Далі шлюб, народження дитини і розлучення… І вона вже ладна на будь-яку копійчану роботу, аби вижити. На шляху пошуку свого «Я» вона наштовується на перешкоди, породжені стереотипними уявленнями – це не личить/личить справжньому чоловікові/справжній жінці.

«Що заважало Вам припинити зверхню поведінку жениха?» – запитала ведуча телешоу Лариса Гузєєва в однієї із «наречених», якій хлопець демонстрував своє нахабство.

Хто постачає ґендерні стереотипи, де знаходиться та фабрика, яка їх продукує?

РОЗДІЛ 4

Рівень ґендерної рівності є лакмусовим папірцем ступеня демократичності розвитку суспільства, поступу на шляху до досягнення рівних прав і можливостей статей. «Чи справді жіноча стать «слабка», хоч і прекрасна? А може, навпаки – чоловіча, адже у всьому світі тривалість життя чоловіка значно коротша за жіночу?», «А чи не емансипація жінок винна в тому, що стало більше неповних сімей, дітей-сиріт і покинутих дітей? Чи не пора навернути жіноцтво на «шлях істинний», витіснивши з їхніх прекрасних голівок ідею рівності з чоловіками? Адже тільки жінка може народити дитину, а чоловікам залишається лише імітувати цю таїну в кінокомедіях, глузуючи з власної немочі?», таких питань у молодої людини може виникнути чимало, і щоб по-справжньому розібратись у них, варто їх обговорювати не «на кухні», а в освітньому закладі. Адже гармонійна побудова стосунків між статями складає сенс і повноту людського щастя на різних щаблях людського буття – починаючи від вибору освіти, професії та кар’єрного зростання – і аж до створення власної сім’ї, виконання батьківських, громадянських обов’язків тощо. При цьому ґендерний статус чоловіків та жінок є одним із найважливіших індикаторів особистого і соціального добробуту, адже ґендерна рівність – невід’ємна умова забезпечення основоположних прав і свобод людини, починаючи від мікрорівня її функціонування в сім’ї, закінчуючи макрорівнем – у соціумі.

Будь-яке суспільство так чи інакше побудоване на владно-підвладних відносинах. Фактична рівність статей, особливо жіночої, залишається і понині головним орієнтиром, а подекуди і недосяжною мрією, про що свідчать факти відвертої дискримінації у сфері освіти, домашньої та суспільної праці, які принижують людську гідність. Так, між фактами кари пакистанської жінки, якій її чоловік відрізає носа за невідповідну місцевим нормам поведінку, відсутністю виборчих прав чи можливості навчатись, каліцтвом статевих органів африканських дівчаток-підлітків з метою обмеження їхньої сексуальної активності до явищ ґендерної дискримінації українських жінок, які представлені лише 7 % у вищому законодавчому органі – парламенті чи їхньою відсутністю на найвищому виконавчому рівні – в уряді країни, на перший погляд, – прірва. Проте за своєю суттю, витоки такої дискримінації однакові.

Це – погляди на жінку як на істоту психологічно слабшу, неспроможну досягти чоловічого інтелектуального рівня, поведінкою якої слід керувати і спрямовувати у потрібне русло. Не випадково Конвенція ООН (1997) про «Ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» є основоположним документом, взятим на озброєння більшістю країн світу для розробки плану дій щодо побудови рівноправ’я та однакових можливостей статей на всіх рівнях функціонування суспільства. Ґендерні знання розкривають дітям та юнацтву таємниці досягнення гармонії з іншою статтю, оскільки дають змогу зрозуміти, як створити умови для максимального розвитку потенцій та інтересів людини,

РОЗДІЛ 4

(наприклад, «Може, краще не треба?», «Мені приємно, але, напевно, це треба припинити»). Відмова не має містити фраз такого плану. Вона має сприйматися однозначно (наприклад, «Мені приємно з тобою розмовляти, але я не бажаю нічого іншого», «Забери свої руки!» тощо); пам’ятати, що відкидаєш пропозицію, а не людину; пам’ятати, що маєш право сказати «ні». Варто потренуватися в умінні асертивної відмови на типові аргументи, якими заохочують до фізичних контактів: «всі це роблять», «що ти ламаєшся?», «не будь старомодною»,

«дивися, щоб не залишилася старою панною» тощо.

Статеве виховання актуалізується і у зв’язку зі зростанням підліткової вагітності. За даними соціологічного опитування старшокласників, близько 50 % підлітків, вступаючи у сексуальний контакт, не задумуються про можливість зачаття, в тому числі і ті, хто має теоретичні знання про секс, менструальний цикл, фертильний період і про наслідки незахищеного статевого акту. Часто причина такої легковажної поведінки криється в хибному уявленні про те, що випадки виникнення вагітності при ранньому сексуальному дебюті досить рідкісні. Інші юні ініціанти, захопившись емоціями, сподівалися на вдачу. Наслідком такого легковажного ставлення є небажана вагітність. За даними О. Уварової, вагітність у 19 % дівчат виникає в результаті першого в їх житті незахищеного статевого акту [10].

Рання вагітність – і доношена і перервана – негативно впливає на здоров’я дівчини. Юний вік матері збільшує імовірність виникнення токсикозу вагітності, маленької маси тіла новонародженого, зниження потенціалу його фізичного і психічного здоров’я. Кількість дітей з олігофренією у матерів молодших 18 років у 5 разів більша, ніж у жінок, котрі народжують уперше після 40 років; смертність новонароджених у 2 рази вища, ніж у віці матері 25–29 років. Але оцінювати проблему вагітності у підлітків лише за даними народжуваності не можна. Значна частина вагітностей переривається довільним викиднем, штучними абортами. Справжня розповсюдженість підліткової вагітності значно вища від показників народжуваності в цій віковій категорії.

Зазвичай, підліткова вагітність є незапланованою, а, отже, в більшості випадків орієнтована на аборт. У переважній більшості досліджень підліткової вагітності, респонденти зізнавались у тому, що завагітніли «випадково». Усвідомлення незапланованої вагітності для дівчат є фактором стресу. Через сильний соціальний тиск і розповсюдженість традиційних стереотипів, а також тому, що підліткове материнство сприймається як відхилення, дівчина, довідавшись про свою вагітність, відчуває почуття сорому, страху. Вона боїться суспільного осуду, негативної оцінки оточення, стигматизації. Це ще раз доводить, що сучасне суспільство досить жорстко сприймає норму материнства. Перший аборт – це не тільки вбивство своєї першої дитини. Це підписання смертного вироку наступним, позаяк в сучасних умовах життя найменші

РОЗДІЛ 4

додаткові шкідливі впливи, які і так є агресивними щодо людини, підсилюють дію існуючих шкідливих факторів.

Раннє материнство веде до соціальної ізоляції юних матерів, переривання їх освіти, що в подальшому наносить економічні збитки суспільству (Л. Баранець, 1985; В. Єлізаров, 1998; І. Каткова, 1992). Юна матір нерідко позбавлена економічної і психологічної підтримки. Все це негативно позначається на соціальному самопочутті та ефективності адаптації юної матері та її дитини. Народження дитини стає додатковим джерелом емоційного навантаження для юної жінки та її близьких. Окрім того, юні матері перебувають під жорстким пресингом громадської думки. Частина населення вважає юне материнство одним з різновидів девіантної поведінки, своєрідною соціальною патологією, називаючи в якості її причин статеву розпусту, алкоголізм і наркоманію.

Ювенільне материнство характеризує:

–особистісна незрілість, що ускладнює процес становлення материнського ставлення і формування прив’язаності до дитини;

–недорозвиток почуття дорослості, Я-концепції, процесу ідентифікації, диференціації з власною матір’ю, дефектні стосунки з дорослими й однолітками, низький рівень розвитку когнітивної та афективної сфер;

–деформації особистісного розвитку матері-підлітка, що сформувалися в періоди, котрі передують вагітності і материнству;

–несформованість системи самоставлення, що депривує становлення суб’єктивного ставлення до актуального материнства;

–дефекти онтогенезу материнської сфери;

–репродукція досвіду батьківської сім’ї через модель власної матері;

–ускладнення процесу психічного розвитку юної жінки, що неминуче позначається на її майбутньому та майбутньому її дитини;

–статеворольове перевантаження, що чинить психотравмуючий вплив на наступний особистісний розвиток дівчини-підлітка і сприяє закріпленню негативних установок і стереотипів поведінки, котрі ускладнюють майбутню статеворольову соціалізацію;

–незрілість ставлення до материнства, що визначає систему батьківських установок і стиль наступних взаємин з дитиною і призводить до деформацій

материнсько-дитячої взаємодії.

Важко вивчати такий феномен, як «юне батьківство», оскільки юні партнери найчастіше «умивають руки» від того, що сталося. Але ставлення до можливої вагітності своєї дівчини ми вивчили. 38 % хлопців X–XI класів на питання: «Якими будуть Ваші дії, коли подруга завагітніла?», відповіли: «Це її проблеми», 52 % – «Пораджу зробити аборт» і лише 3 % – «Одружусь і стану батьком», а 7 % – «Навіть не задумувався над цим». Відповіді свідчать, що вихователям є над чим задуматися.

РОЗДІЛ 4

Сім’я і школа повинні довести до свідомості учнівської молоді інформацію про наслідки ранніх статевих зв’язків, ризик дошлюбної вагітності та її

переривання, упереджене ставлення суспільної думки до юного материнства, зростання кількості матерів-одиначок, зростання кількості дітей, від котрих відмовляються юні матері тощо.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Агарков С. Сексуальность. От инстинктов к чувствам : психогенез сексуальности / С. Агарков. – М. : ООО «ИПЦ «Маска», 2003. – 756 с.

2.Белова С. Н. Формирование ценностного отношения к здоровью у девочекподростков :автореф. дис. канд.пед. наук / С. Н. Белова. – Курск, 2002. – 16 с.

3.БережковЛ. Ф. Динамика состояния здоровья детей школьного возраста и основные факторы ее определяющие / Л. Ф. Бережков // Человек. Культура. Здоровье. – М.,

1997.

4.Вейнингер О. Поли характер / О. Вейнингер. – М. : Астрель, 2012. –512 с.

5.Кон И. С. Подростковая сексуальность на пороге ХХI века / И. С. Кон. – М. : Феникс, 2001. – 208 с.

6.Кравець В. П. Статева соціалізація дітей і підлітків : закономірності та ґендерні особливості / В. П. Кравець. – Тернопіль : ТНПУ, 2008 – 394 c.

7. Куинджи Н. Н. Валеология : пути формирования здоровья школьников /

Н. Н. Куинджи. – М. :Аспект Пресс, 2000. –139 с.

8.Макаренко А. С. Полное собрание сочинений в 4 т. / А. С. Макаренко – М. : Правда,

1987. – Т. 4.

9.Прозументик О. В. Становление полового самосознания в старшем дошкольном возрасте : автореф. дис. канд. псих. наук. – 19.00.07 / О. В. Прозументик. – М., 1999. – 18 с.

10.Чечулина О. В. Основные проблемы беременности и родов для матери и плода у юных женщин / О. В. Чечулина, О. В. Уварова // Репродуктивное здоровье детей и подростков. – № 2. – 2007.

The article deals with the special features of modern gender education in school. From the perspective of gender approach the problems of puberty of boys and girls, improvement of culture of sexual health and ways of prevention of juvenile motherhood, risk behavior of youth were outlined.

4.2. Методологія ґендерно-освітніх занять у контексті підготовки учнівської молоді до шлюбу та сім’ї

Виховання ґендерної культури, а саме: прищеплення дітям та молоді здатності керуватись принципами рівноправ’я, паритету як основоположними засадами у міжстатевих стосунках – взаєминах з іншою статтю в навчальному закладі, у побудові товариських та романтичних стосунків, співвіднесенні себе із професійними, сімейними та громадсько-політичними ролями тощо в умовах сьогодення є гостро актуальною проблемою.