Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 4

Таким чином, ґендерне виховання є не лише проблемою родини як складно організованої системи, а й наслідком кризового стану суспільства, викликаного багатьма соціально-економічними і культурними чинниками.

Залучаючи до виконання домашньо-сімейних обов’язків дітей, у них формують уявлення про чоловічі та жіночі функції, ролі. Дівчаток, як правило, залучають до емоційно-експресивних сфер діяльності (приготування їжі, миття посуду, прибирання), тоді як хлопців до предметно-інструментальних (важка фізична робота, ремонт тощо). У батьківській сім’ї формуються ґендерні ролі – «соціальні норми, які визначають функції, обов’язки чоловіків і жінок у сім’ї та суспільстві» [4]; [5, с. 23].

Згідно соціально-конструктивному підходу до формування ґендерних ролей, американський соціолог Р. Хартлі виділяє чотири основні способи конструювання батьками стетеворольової поведінки дітей: «соціалізація через маніпуляції» відбувається тоді, коли мати надзвичайно стурбована зовнішністю дочки і висуває ставлення до зовнішності на перший план. У хлопчиків це може виражатися у надмірному захопленні мужністю героїв, спортсменів, видатних діячів. Це формує хибне уявлення про те, що мужність може виявлятися в непересічних людей у надзвичайних ситуаціях, а в щоденному житті їй немає місця. Механізм «вербальної апеляції» проявляється у різних звертаннях до дітей, наприклад, «ти моя лялечка/розумничка», чи «ти мій шибеник/вундеркінд». В результаті дитина привчається дивитися на себе очима дорослого і прагне відповідати приписаній ролі. «Каналізація» відбувається при спрямуванні уваги дитини на об’єкти, які, на думку дорослих, відповідають нормам, прийнятим у даній культурі. Зокрема, батьки можуть акцентувати увагу на іграшках, які відповідають статі дитини, переключати увагу або забороняти гратись у ігри, займатися діяльністю, нетиповими для статі. «Демонстрація діяльності» виражається у вимогах до дівчаток бути охайними, слухняними, а до хлопчиків – активними, цілеспрямованими [8]; [10, с. 171].

Переважна більшість батьків, дотримуючись патріархальних традиційних поглядів, вважає доцільною орієнтацію дівчаток на сімейну сферу а хлопчиків – на соціальну. На небезпеку формування таких уявлень вказує І. Кон: «При патріархальному сексуальному, ґендерному і сімейному укладі життя здавалося простішим, тому що на всі випадки існували однозначні (на жаль, лише на перший погляд) правила, які звільняли індивіда від важкої ноші необхідності самостійного вибору та особистої відповідальності. Проте монополія на трактування цих норм завжди належала жрецям та іншим представникам владної еліти, для конкретних індивідів вони були прокрустовим ложем»[9].

Повернення сімей на пострадянському просторі до патріархальної моделі О. Здравомислова і М. Арутюнян вважають «не магістральною лінією розвитку сім’ї, а реакцією на економічну та соціокультурну кризу, однією із стратегій

РОЗДІЛ 4

Упродовж останніх десятиріч активізувалися науково-педагогічні дослідження ґендерного та статевого виховання учнівської молоді, складовою яких є формування в школярів відповідального ставлення до виконання в майбутньому батьківських ролей. Проблемі батьківства/материнства присвячені праці М. Алексеєвої, І. Братусь, Т. Говорун, Н. Гусак, Т. Демченко, І. Звєрєвої,

дослідженні феномена батьківства/материнства досягли німецькі вчені: Ґ. Віґанд

(MartinR. Textor), В. Е. Фтенакіс (WаssiliosЕ. Fthenakis). Явище батьківства вчені визначають як сукупність ціннісних орієнтацій особистості, батьківських почуттів, батьківських позицій і ставлень, батьківської відповідальності та стилів сімейного виховання [1, с. 5].

Управління освітою у ФРН має децентралізований характер. Згідно з Конституцією (1949 р.), держава має право загального контролю над системою освіти у країні. У кожній землі існує міністерство культури та освіти, що відає всіма питаннями освіти, видає відповідні циркуляри та розпорядження, розробляє навчальні плани та програми. Федеральне міністерство з питань сім’ї, літніх людей, жінок та молоді сприяє розвиткові сім’ї, батьківства, ініціює різноманітні заходи, пов’язані з вихованням дитини в родині, постійно проводить моніторинг програм, що мають на меті підвищення виховної компетентності батьків та підготовки учнів до майбутнього батьківства, надає всебічну підтримку дорослим у вихованні дітей [4].

Сьогодні модернізація німецької шкільної системи підготовки відбувається відповідно до стратегічних напрямків державної політики з соціального захисту материнства та дитинства, орієнтації на фамілієцентризм, поваги до християнсько-демократичних цінностей, дотримання основних прав і свобод людини, принципів ґендерної рівності, в контексті мультикультуралізму та гуманізму. Для ФРН характерною є тенденція до «приватизації» турботи», що передбачає розширену соціальну інфраструктуру, а саме: діяльність волонтерських організацій, народних університетів, благодійних фондів, релігійних громад та молодіжних організацій, центрів соціальних служб для молоді, центрів створення сім’ї, перинатальних, консультаційних та медикосанітарних центрів.

Організація підготовки учнівської молоді до виконання батьківських обов’язків є цілісною системою теоретичних знань та необхідних практичних умінь і навичок з основ перинатальної педагогіки та психології, побудови конструктивної дитячо-батьківської взаємодії [5, с. 18]. Специфіка прокреативної підготовки молоді полягає у її вертикально-горизонтальному характері,

РОЗДІЛ 4

The article deals with the interaction of parents and children in the family through the prism of gender approach. The peculiarities of role division in the family, the impact of socio-cultural changes on the family, different types of household roledivision and its impact on gender socialization in the family. The views of representatives of different concepts of the process of gender socialization in the family were considered. The attitudes of adolescence and early adolescence to family roles and the nature of their division in the family, it is shown how they affect the formation of gender notions of girls and boys.

4.5.Зміст і структура шкільних програм з підготовки молоді до виконання батьківських обов’язків у Німеччині

Вумовах глобалізаційних трансформацій ХХІ століття, визнаного ООН «сторіччям» батьківства», особливої значущості набувають проблеми культурогенези родинного виховання, статевої соціалізації дітей, виявлення стратегій і тактик сімейної та ґендерної державної політики, що зумовлює інтерес педагогічної науки до вивчення найкращих виховних практик підготовки молодого покоління до відповідального виконання у майбутньому батьківських функцій.

Актуальність вирішення цієї проблеми зумовлена насамперед кризою в індивідуальній та соціальній площині сучасної сім’ї як важливого інституту соціалізації особистості (збільшення кількості розлучень, неповних сімей і громадянських шлюбів, виховання дітей матерями та батьками-одинаками, нестача любові і чуйності у батьківсько-дитячих стосунках тощо). Окрім того, демографічна криза, погіршення репродуктивного здоров’я молоді, проблема раннього материнства, деформація батьківських цінностей та родинних зв’язків спричиняють конфлікти у батьківсько-дитячих стосунках, призводять до педагогічної занедбаності дітей. Згідно зі статистичними даними Міністерства охорони здоров’я України, щорічно близько 50 тисяч дівчат стають матерями у віці від 15 до 19 років, 8 тисяч – переривають вагітність [3, с. 88]. Вищезазначене свідчить про необхідність вирішення проблеми формування готовності учнівської молоді до усвідомленого виконання батьківських обов’язків, що у вітчизняній школі ще не знайшла належного розв’язання. Звернення до позитивних надбань зарубіжного досвіду з батьківства, зокрема Німеччини, яка наприкінці ХХ ст. визначила проблеми фамілієцентризму та дитиноцентризму пріоритетними у державній соціальній політиці, дасть змогу його творчого використання на національному ґрунті як важливого чинника зміцнення інституту української сім’ї, його виховного потенціалу, підвищення інтересу суспільства до етики батьківської культури.

РОЗДІЛ 4

виживання, а не розвитку сім’ї» [6]. На сьогодні центральне значення родини і домашнього господарства для жінки, на думку Х. Ремшмідта, втратило абсолютний характер [14]. Робота не лише заради заробітку, як спосіб самовираження, стала вважатися природною складовою в житті жінки, тоді як її «сімейна фаза» скоротилася, в тому числі внаслідок зменшення кількості дітей. Дівчата переважно планують професійну діяльність як важливий етап власного життя, проте орієнтація на родину вимагає зрівноваження обох тенденцій. Їх неузгодженість призводить до конфлікту «працюючої матері»: емоційність, готовність допомогти, здатність до співпереживання протиставляються прагненню до успіху, конкуренції.

Крім того, дослідження підтвердили, що сімейна ідентичність заміжньої жінки виявилася більш ефективним захистом від стресу, який пов’язаний із змінами у соціумі, ніж орієнтація на професію; щодо неодружених чоловіків та жінок, то для них справедливе обернене твердження. Дослідниці вказують, що такий розподіл ролей не можна назвати вдалим, оскільки непомірно зростають вимоги до чоловіків-годувальників і обидві статі повинні вибирати між сімейними та позасімейними ролями. Отже, вимушений вибір життєвої стратегії зменшує шанси обидвох статей на самореалізацію, сприяє кризі ідентичності та провокує ґендерний конфлікт. Через емоційне відсторонення чоловіків від власних дітей, спрямування жінок на материнство створюється асиметрична модель сім’ї, що є більш неприйнятною для чоловіків, оскільки не дає їм вибору між сім’єю та роботою.

С. Бем, автор теорії ґендерної схеми, вважала, що виховання в сім’ї здійснюється згідно з існуючими в культурі трактуваннями маскулінності і фемінінності, оскільки суспільство організоване за принципом дихотомії. Т. Араканцева підкреслює, що «в сучасному світі зазнає серйозних змін образ чоловіка, батька в бік розширення діапазону батьківських ролей, разом з тим із збільшенням вкладу батьків у виховання дітей та догляду за ними поширюється стереотип про невправність, труднощі чоловіків у сфері батьківства» [2, с. 26].

Представники сучасної гуманістичної психології відстоюють думку, що ставлення дитини до світу визначаються стилем і характером взаємодій з батьками, тим як дитина «прийнята» у сім’ї (К. Роджерс). Науковці проаналізували і докладно вивчили різні типи сімей, проблеми сучасної родини, стилі батьківського виховання, проте більшість з них розглядає цю проблему як без врахування статі дитини, так і без особливостей поведінки батька і матері зокрема. Стать дитини є однією з основних умов, що чинить вплив на специфіку індивідуального розвитку, особливості формування особистості в онтогенезі, стиль виховання в родині.

Слід виділити деякі аспекти, які прямо чи опосередковано впливають на виховання батьками хлопчика чи дівчинки: 1) тип сім’ї; 2) стиль взаємодії та

РОЗДІЛ 4

взаємовідносин між батьками; 3) стиль виховання в сім’ї та випадки різностильового виховання батьків; 4) вплив батька, матері на формування особистості дітей різної статі. Концепція виховання в родині Е. Арутюнянц визначається ставленням до дитини: традиційна, дітоцентрична, подружня.

Д. Бомрінд виділила три стилі батьківського виховання, в основу яких покладено батьківський контроль і теплоту відносин: авторитетний, авторитарний, ліберальний. Е. Маккобі і К. Мартін виділили четвертий, індиферентний стиль батьківської поведінки. Д. Бомрінд з’ясувала, що діти авторитарних батьків відрізняються замкнутістю, дратівливістю, не прагнуть самостійності. У підлітковому віці, особливо хлопчики, можуть надзвичайно активно реагувати на заборони і покарання, іноді стають неслухняними і агресивними. Дівчатка, навпаки, часто залишаються пасивними і залежними. Т. Говорун і О. Кікінежді виокремили нормативні засади ґендерних ролей в традиційній і партнерській сім’ї. Сюди відносять: взаємовідносини між батьками, розподіл влади, домашньої праці, стиль виховання дітей, емоційний фон, характер розв’язання конфліктів [5, с. 27].

Американські психологи Е. Маккобі і К. Джеклін, вивчаючи механізми ґендерної соціалізації дітей в сім’ї, дійшли наступних висновків: 1. Батьки спілкуються з різностатевими дітьми так, щоб їх поведінка відповідала нормативним очікуванням, які прийняті щодо тієї чи іншої статі. 2. Внаслідок вроджених статевих відмінностей хлопчики і дівчатка по-різному стимулюють своїх батьків і цим добиваються від них різного ставлення до себе. 3. Поведінка батьків ґрунтується на уявленнях про те, якою повинна бути дитина тієї чи іншої статі, вони приймають поведінку, яку вважають природною для даної статі за неминучість і не намагаються змінити її. 4. Батьківська поведінка щодо дитини залежить від того, чи співпадає стать дитини із статтю батьків. Тут можливі три варіанти: а) кожен з батьків прагне бути взірцем для дитини своєї статі, тому тати більше уваги приділяють синам, а матері – дочкам; б) кожен з батьків виявляє при спілкуванні з дитиною ті риси, які він/вона звикли виявляти щодо дорослих тієї ж статі; в) батьки швидше схильні ідентифікуватися з дітьми аналогічної з ними статі, ніж з протилежної [цит. за: 2].

Т. Араканцева пов’язує тип розподілу ролей в сім’ї з формуванням ґендерних уявлень підлітків та виділяє три види розподілу домашніх обов’язків: ґендерно-асиметричний (домашні справи виконує дружина), партнерський (подружжя спільно виконує обов’язки) та демократичний (всі члени сім’ї рівною мірою приймають участь у домашніх справах). Результати її дослідження показали, що добробут практично у всіх сферах родинного життя залежить від зусиль подружжя, тоді як матеріальне забезпечення – прерогатива батька (50 %), обох батьків (48 %). У сім’ях, де немає жорсткого розподілу домашніх обов’язків, приділяється увага розвитку інтересів і здібностей дітей, їх індивідуальності.

РОЗДІЛ 4

2. Араканцева Т. Ґендерная социализация ребенка в семье : учебное пособие / Т. Араканцева. – М. : НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт,

2011. – 138 с.

3.Вихор С. Ґендерне виховання учнів підліткового та старшого юнацького віку : автореф. дис. ... канд. пед. наук/ С. Вихор. – Тернопіль, 2006. – 18 с.

4.Ґендерна педагогіка : хрестоматія : посіб. для студ. вищ. навч. закл. / пер. з англ. В. Гайденко, А. Предборської ; за ред. В. Гайденко. – Суми : Університет. книга, 2006. – 318 с.

5.Говорун Т. Ґендерна психологія : навчальний посібник / Т. Говорун, О. Кікінежді. – К. : Академія, 2004. –308 с.

6.Здравомыслова Е. Российская семья на европейском фоне [Електронний

ресурс] / Е. Здравомыслова, М. Ю. Арутюнян //Институт социальноэкономических проблем РАН. – М., 1998. – Режим доступу : http://www.a-z. ru/women/texts/zdr.htm.

7.Зеньковский В. Беседы с юношеством по вопросам пола / В. Зеньковский // Проблемы воспитания в свете христианской антропологии / В. В. Зеньковский.– М. : Школа-Пресс, 1996. – 272 с.

8.Клецина И. Ґендерная социализация: учебное пособие / И. Клецина. – СПб. : Рос. гос. пед. ун-т., 1998. – 92 с.

9.Кон И. Три в одном : сексуальная, ґендерная и семейная революции[Електронний ресурс] / И. Кон // Лекция на международной конференции «Российский ґендерный порядок: искусство, литература, массовая культура». СанктПетербургский государственный университет, 19 ноября 2010 года. – Режим доступу : http://demoscope.ru/weekly/2010/0447/analit05.php

10.Кравець В. Ґендерна педагогіка : навчальний посібник / В. Кравець. – Тернопіль : Джура, 2003. – 406 с.

11.Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. – СПб. : Питер, 2000. – 992 с.

12.Макаренко А. Вибрані педагогічні твори / А. Макаренко. – К. : Радянська школа,

1950.

13. Мудрик А. О полоролевом (ґендерном) подходе в социальном воспитании /

А. Мудрик // Воспитательная работа в школе. – 2003. – № 5. – С. 15 – 19.

14.Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблема становления личности / Х. Ремшмидт. – М. : Мир, 1994. – 320 с.

В. Сухомлинський // Вибрані твори : В 5 т. – К. : Рад. шк., 1976. – Т. 1. – 654 с.

17.Титаренко Т. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т. Титаренко. – К. : Либідь, 2003. – 376 с.

РОЗДІЛ 4

опитаних восьмикласників і 44% – одинадцятикласників вказали, що батька «немає вдома». Погляд крізь «ґендерні окуляри» є вражаючим: для 53% хлопців і 59% дівчат старшого підліткового віку фізична присутність батька в родині нічого не означає, бо «він ні у що не втручається, заробляє гроші, мало цікавиться життям родини». Це ж підтвердили 44% юнаків і 45% дівчат. Суттєве зниження відсотків позитивних відповідей, на нашу думку, можна пояснити тим, що батьки обох статей перестали бути взірцем для наслідування. Поширений стереотип про емоційно-експресивну роль жінки в родині підтверджується частково. 31% восьмикласниць і 26% одинадцятикласниць та 36% і 37% хлопців не мають емоційної близькості з матерями. Отже, близько третини старших підлітків і юнаків відчувають емоційне відчуження від батьків, в них відсутні доброзичливі відносини з батьками, що може бути передумовою до наслідування екранних чи вуличних героїв, агресивного самоствердження. Брак батьківсько-сімейного виховання можна виявити і скорегувати через використання інтерактивних форм навчання у освітніх закладах, рольових та ділових ігор, бесід, лекцій, диспутів, методу кейсів, сформувати в учнів адекватні уявлення про партнерську сім’ю, поведінкові зразки, пом’якшити ґендерні стереотипи.

Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що:

–сім’я є найважливішим агентом соціалізації зростаючої особистості;

–існує суперечність між «фемінним» вихованням сім’ї і школи та орієнтацією на маскулінні цінності, що транслюються суспільними інститутами;

–у сучасній сім’ї відбувається перерозподіл сімейних ролей водночас із збереженням традиційних ролей батька та матері, що призводить до емоційного відчуження від батьків: третина восьмикласників та одинадцятикласників не мають доброзичливих стосунків ні з батьком, ні з матір’ю, зберігається переважно авторитарний стиль виховання, характернийдля патріархальної сім’ї;

–взаємодія батьків на засадах рівності та взаємозамінності у розподілі сімейних обов’язків, домашньому господарстві та демократичний стиль виховання дітей сприяють еґалітарному засвоєнню ґендерних ролей дівчатами і юнаками в майбутньому.

Дане дослідження не вичерпує ґендерних проблем батьківсько-дитячих стосунків. Окремого вивчення заслуговує підліткова субкультура, яка має характер «унісексу» і не відповідає культурі дорослих, орієнтованій на традиційні цінності. Не вивченими залишаються питання впливу родини на формування громадянських, соціальних ролей дітей різної статі.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Абрамова Г. Поток жизни / Г. Абрамова // Психология возрастных кризисов : Хрестоматия / сост. К. В. Сельченок. – Мн. : Харвест, 2001. – С. 239 – 249.

РОЗДІЛ 4

Підлітки з сімей з демократичним типом розподілу домашнього навантаження частіше за свох однолітків з сімей ґендерно-асиметричного типу орієнтовані на особистісний розвиток, без огляду на статеву належність [2].

Однією із складових ґендерного виховання у батьківській родині є підготовка дітей до майбутнього сімейного життя. Дослідження академіка В. Кравця свідчать, що для переважної більшості юнаків і дівчат взірцем є сімейне життя батьків (40,6 % юнаків і 47,3 % дівчат). Водночас 32,8 % юнаків і 39,6 % дівчат не вважають взірцем для наслідування батьківську сім’ю [10, с. 526].

Ми вважаємо, що для більш глибокого розуміння впливу батьків на формування ґендерних ролей дітей важливо визначити, яку роль відіграє батько чи матір в житті дитини, чим і визначає міру впливу на формування її ґендерних уявлень. Розробляючи власну методику вивчення розподілу ґендерних ролей в сім’ї, ми спиралися на класифікацію Г. Абрамової [1], яка описала батьківськодитячі стосунки в наступних термінах: «друг», «суддя», «годувальник», «психотерапевт», «немає вдома». Ми екстраполювали дані типи стосовно материнських і батьківських ролей, що дістало вираження в розробленій нами анкеті. Метою нашої розвідки було виявлення ставлення учнів підліткового та раннього юнацького віку до виконання батьками сімейних ролей та їх розподілу в родині. Обчислення результатів здійснювалося за допомогою спеціально складеної програми в Microsoft Excel. Вибірка склала 179 учнів, зокрема 55 восьмикласників (26 хлопців і 29 дівчат), 62 одинадцятикласники (36 дівчат і 26 хлопців) шкіл м. Тернопол, 28 восьмикласників (13 дівчат і 15 хлопців) та 34 одинадцятикласники (12 хлопців і 22 дівчини) м. Києва.

Подаємо якісну характеристику кожної з ролей:

«друг» – людина, з якою цікаво, яка багато знає, вміє, справедлива, не ображає, з нею можна поспілкуватися на «заборонені» теми;

«суддя» – завжди всіх перевіряє, оцінює, сварить, якщо хтось зробив щось неправильно, розмовляє у наказовому тоні;

«годувальник» – матеріально забезпечує сім’ю; «психотерапевт» – всіх мирить, з ним/нею цікаво, може порадити, ніколи не

сварить, з ним/нею можна поспілкуватися; «немає вдома» – ні у що не втручається, працює, заробляє гроші, а вдома

відпочиває.

Результати анкетування викладено у таблиці 1, де у чисельнику подані відповіді восьмикласників, у знаменнику – одинадцятикласників. В результаті дослідження виявлені ґендерні відмінності у ставленні учнів різних статей до виконання батьком й матір’ю сімейних ролей. Як свідчать дані таблиці, для 60% восьмикласників і 34% восьмикласниць, батько є другом, мати є другом для 63% восьмикласників і 69% восьмикласниць. Дослідження засвідчило, що дівчатка