Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 4

приватності. 4. Встановлювати з дитиною чітку межу спілкування. 5. Продовжувати формувати самоповагу дитини і таким чином впевненість у собі. 6. Бути там, бути самим собою і чекати [8, c. 54].

Основним методом восьмого розділу «Крок із минулого у майбутнє – відтворюємо спогади з дитинства» є наратив – створення оповіді про власну життєву історію, в процесі якого учні згадують яскраві сторінки зі свого дитинства та осмислюють їх значення для майбутнього батьківства: поділитися спогадами свого дитинства з власними дітьми для формування їхньої самоповаги, теплих і близьких взаємин, показати важливість позитивних емоцій та дотримання сімейних звичаїв і традицій. Застосування методу проектів «Яким (ою) я буду батьком/матір’ю через 20 років...» дає можливість обговорити на спільних зустрічах із батьками типи стосунків у батьківській сім’ї та спроектувати власне майбутнє батьківство. Самостійна робота учнів полягає у складанні акровіршів із використанням слів «батько/мати», наприклад:

Батьки виховують у дітях почуття власної гідності, значущості та безпеки;

Активно слугують прикладом для наслідування; НамагаюТься зрозуміти світ дитини; ВідпускаютЬдітей, тоді, коли приходить час; Кохають свОїх дітей, підтримують їх [8, c. 64].

Особливої уваги у викладанні курсу з підготовки до батьківства заслуговує метод символ-драми («Театр в освіті»), спрямований на запобігання підлітковій вагітності та антисоціальних вад. Театралізація в освіті є надзвичайно захопливим досвідом, бо пропонує дружнє оточення, нові враження та дає змогу учням у грі реалізувати такі важливі принципи, а саме: 1) імітаційного моделювання конкретних умов; 2) проблемності змісту навчальної гри; 3) спільної діяльності учасників в умовах рольової взаємодії, розподілу та взаємозамінності у сімейній сфері ґендерних ролей батька/матері; 4) діалогічного спілкування та взаємодії партнерів у грі як необхідної умови вирішення навчальних завдань; 5) двоплановості ігрової навчальної діяльності.

Арттерапевтичні прийоми допомагають учням програти, відтворити фізичні і вербальні прояви почуття любові. Через дію «мовою жестів» відбувається поєднання теоретичних знань із практичним вираженням позитивного ставлення до дитини, що сприяє кращому засвоєнню учнями цінності та унікальності дитячої особистості, створенню умов для її емоційної захищеності, розумінню правил безкорисливої любові до дітей та ін.

Отже, ідентичність феноменології батьківства, механізмів та тенденцій досліджень в обох країнах дозволила створити певну організовану структуру з підготовки учнівської молоді до батьківства. Так, в обох країнах впродовж ХХ ст. розпочалася широкомасштабна науково-експериментальна робота з визначенням

РОЗДІЛ 4

досліджень з ґендерної психології (С. Бем, Ш. Берн, В. Васютинський, Т. Говорун, О. Кізь, О. Кікінежді, І. Кон, В. Кравець та ін.), для ґендерної соціалізації юнаків, які виховувались без батька, однаково характерною є депривація батьківськосімейної взаємодії та відсутність взірців для ґендерної ідентифікації, що призводить до засвоєння ними образів гіпемаскулінності, презентованих в ЗМІ, середовищі та авторитарним стилем керівництва в армії.

Ми прагнули з’ясувати умови, фактори та особливості формування чоловічої ідентичності в юнаків, які виховувалися без батька, під час проходження ними строкової служби.

Ми виходимо з припущення, що ефективне формування ґендерної ідентичності юнаків, які зростали у неповній сім’ї, і, отже, були позбавлені взірця чоловічої поведінки для наслідування, під час проходження ними військової строкової служби можливе за наступних соціально-психологічних умов:

ґендерних компетентностей у юнаків-військовослужбовців та особового складу. Дослідження проводилось на базі ВЧ 4114 МВС України впродовж

11 місяців і охоплювало повний термін строкової служби юнаків осіннього призову 2011 року. Загальна вибірка становила 50 осіб чоловічої статі, віком 18– 24 роки, з середньою спеціальною, середньою технічною та вищою освітами. З них – 36 юнаків виховувались без батька і 14 – у повних сім’ях, за наявності обидвох батьків. Перші склали експериментальну групу, другі – контрольну.

В організації дослідження бралось до уваги, що зміст ґендерних образів сучасного чоловіка та сучасної жінки є важливим фактором розвитку адекватної ґендерної ідентичності особистості, що забезпечує різну адаптацію до виконання майбутніх соціальних сімейних ролей. На основі теоретичних засад було створено систему емпіричних індикаторів дослідження чоловічої ідентичності та підібрано відповідний психодіагностичний інструментарій дослідження, зокрема, методика ґендерної поведінки С. Бем, «Незавершені речення» Сакса і Леві.

Особлива увага приділялась аналізу ґендерних образів чоловіка в уявленнях юнаків як з повних, так і неповних сімей. При доборі завдань ми виходили з того, що, юнаки будуть керуватися не тільки соціально-культурними настановленнями, а й власним індивідуальним досвідом, інтеріоризованими статеворольовими установками [11].

Сім’я як основний інститут ґендерної соціалізації особистості є найважливішим чинником становлення ґендерної ідентичності. Вчені виокремлюють два види ґендерної соціалізації: перший – статевотипізована, другий – еґалітарна. Саме еґалітарна соціалізація співзвучна практиці особистісно-орієнтованого (ненасильницького) підходу в освіті як найбільш

РОЗДІЛ 4

ґендерних орієнтацій та аналіз ґендерної поведінки юнаків, які виховувались в повних і неповних сім’ях, під час проходження ними строкової служби у Збройних Силах України сприятиме, на нашу думку, глибшому розумінню соціально-психологічних механізмів набуття еґалітарної ідентичності.

Ідентифікація є одним із важливих механізмів засвоєння норм і форм поведінки, людських взаємин в мікросоціумі та макросоціумі (батьки, однолітки, вчителі, ЗМІ) [11]. Поняття «ідентифікація» (від лат. identificate – ототожнювати) вперше вжив З. Фройд, під яким вчений розумів важливий механізм формування особистості – моральної інстанції супер-Его: подолання інстинктів, емоційне ототожнення дитини з іншими значущими людьми, інтерналізація їх цінностей, морально-культурні форми поведінки для майбутнього життєвого сценарію [8]. Ґендерна ідентифікація – це ціннісне ототожнення себе з представником певної статі, характерними для них способами поведінки та виконання соціальних ролей.

Відомо, що ґендерна соціалізація є процесом входження представника певної статі у систему соціальних зв’язків. Ґендерні приписи та нормативи поведінки, прийняті в соціумі, інтеріоризуються суб’єктом діяльності в процесі онтогенезу і таким чином особистість набуває ґендерної ідентичності [10].

Ґендерна ідентичність вченими розглядається як суб’єктивне осмислення, переживання статевої ролі, як єдність усвідомлення індивідом позиції Я щодо нормативних еталонів статевовідповідної поведінки і поєднує у собі уявлення про себе як представника певної статі, статеводиференційовані потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, уявлення про особливості соціальних ролей, взаємовідносин чоловіків і жінок в конкретних умовах життєдіяльності [3; 7; 10; 12; 15]. Як правило, хлопчик ототожнює себе з батьком, а дівчинка – з матір’ю. У разі відсутності одного із батьків такі уявлення формуються з труднощами, що у юнацькому віці є вирішальним чинником самовизначення, саморегуляції, під час проходження юнаками строкової служби зокрема.

Дослідження явища ґендерної ідентифікації розглядається в контексті змісту соціостатевих диспозицій особистості як співвідношення компонентів суб’єктного, ціннісно-смислового світу людини з освоєнням нею певного діапазону ґендерних ролей на тому чи іншому етапі її вікового розвитку (Е. Еріксон, Т. Бендас, В. Роменець, В. Татенко, Л. Шнейдер, Е. Фромм). Ідентичність як інтегроване особистісне утворення формується в процесі самоототожнення зі значущими взірцями статеворольової поведінки, поширеними в найближчому соціальному оточенні [2; 4; 6; 13].

Вчені відзначають, що вплив сім’ї як первинного та основного інституту ґендерної соціалізаціїзростаючої особистості є найбільш значущим у формуванні статеворольових уявлень індивіда про чоловічість, жіночість, відповідність чоловічих та жіночих ролей і поведінки в суспільстві. Відповідно до положень

РОЗДІЛ 4

науково-організаційних та методологічних основ інтегрування спецкурсу в обов’язкові дисципліни, апробації різноманітних форм та методів просвітницької роботи із набуття учнями батьківських компетентностей.

Педагогічне обґрунтування і проектування шляхів підготовки молоді до батьківства у школах Великої Британії та США забезпечується системною організацією навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл у взаємодії із батьківським вихованням (партнерство педагогів та батьків), залученням провідних спеціалістів з медико-психологічних центрів, соціальних служб для молоді, громадських та релігійних організацій, благодійних фондів тощо.

Особливістю американських програм із батьківства є їх широка адаптація до специфіки вечірніх шкіл, релігійних установ та різновікових груп, тоді як у британських – більш вузький і конкретно-практичний характер курсів, їх стадіальність та диференційованість, активне застосування арт-терапії, ігрових методик, позашкільні і самостійні заняття в сім’ї та ін.

Цілісна структура, насичений зміст і динамічність просвітницьких програм із батьківства у Великій Британії та США, інтерактивна взаємодія вчителя з учнями на «рівних», система елективних навчальних курсів, їх ліцензування, співпраця школи з батьками («життєві лабораторії» у дошкільних закладах і «шкільні візити батьків із немовлятами»), інноваційні методи і форми навчання (групові дискусії, мозковий штурм, есе-роздуми, аналіз життєвих ситуацій, створення наративів, проекти, портфоліо, кейс-стаді, лекція-візуалізація) тощо, використання власного життєвого досвіду учнів, урахування їх вікових та індивідуальних особливостей є чинниками ефективної підготовки учнівської молоді до батьківства, що заслуговує на впровадження у національну школу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Борисенко Ю. Опыт исследования этапов формирования отцовства /

Ю. Борисенко // Психология в вузе. – 2007. – № 1. – С. 27 – 39.

2.Братусь І. Технології соціальної роботи з неповнолітніми матерями у США / І. Братусь // Практична психологія і соціальна робота. – 2001. – № 10. – С. 42 –

46.

3.Грабовська І. Українська сім’я як цінник утвердження ідей ґендерної рівності в сучасному суспільстві / І. Грабовська // Українознавчий альманах. – 2010. – № 4. – С. 67 – 73.

4. Ґендерні аспекти усвідомленого батьківства : навч. посібник / Т. Говорун, В. Кравець, О. Кікінежді, О. Кізь. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2004. –

176 с.

5.Кон И. Этнография родительства / И. С. Кон // Социологическая психология / И. Кон. – М. ; Воронеж : МПСИ, 1999. – С. 442 – 486.

6.Кравець В. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства / В. Кравець. – К.: Академія, 2001. – 244 с.

РОЗДІЛ 4

7.Crow G. An Evalution of the Manchester Low Cost Pre-School and Parent Education Unit / G. Crow. – Coventry : Community – Education Development Centre, 1983. – P. 84 – 90.

8.Patrick J. Parenting Skills [Електронний ресурс] / J. Patrick. – Режим доступу : http: www.chalkface.com/products/PSHE/PASK.

9.Simpson R. Raising teens : A synthesis of research and a foundation for action [Електронний ресурс] / R. Simpson. – Boston : Center for Health Communication, Harvard School of Public Health, 2001. – Режим доступу : http://www.hsph.harvard.edu/chc/parenting/raising.html.

10.Smith B. National standards for family and consumer sciences education: Perceptions

of parents, professionals, and vocational administrators / B. Smith, H. C. Hall, K. H. Jones // Journal of Family and Consumer Sciences. – 2001. –Vol. 93. – P. 49 – 57.

The article deals with the specific features of modern American and British system of preparing pupils for responsible parenthood. The author pays the most attention to explanation of the main principles and approaches concerning forming parental competences in pupils, methods of interactive study. The ways of implementation of educational technologies of parenthood in national school have been shown.

4.7. З історії сексуального та статевого виховання в польській школі

Сучасна цивілізація, крім багатьох полегшень для життя індивідів і піднесення життєвого рівня суспільства, несе за собою багато загроз. Після періоду трансформації польського устрою у 1989 році чіткіше відзначається криза, що стосується найважливішої суспільної інституції, якою є сім’я. Як показують дослідження і порівняльний аналіз, проведені у 90-х роках Інститутом статистики і демографії у Варшаві, зміни в Польщі проходили подібно до тих, що відбувалися раніше в країнах Західної і Північної Європи. Передусім це стосувалося зниження кількості одружень при одночасному рості кількості розлучень, ризикованому спаді кількості народжень, зростанні відсотка позашлюбної народжуваності, особливо у великих місцевих агломераціях. Тому також виникла потреба додаткової допомоги батькам у сфері підготовки молодого покоління до щасливого і свідомого сімейного життя, а також суспільного життя. Завдання формування азів і підготовки молодого покоління до свідомого і щасливого суспільного життя стоїть перед сім’єю. На жаль, як показують дослідження, у ній відбуваються серйозні негативні зміни. Все частіше в 90-ті роки ХХ ст. в Польщі йшла мова про кризу, яка стосувалася сім’ї. І не лише про зростання кількості розлучень, народжень позашлюбних дітей чи зменшення кількості одружень. Належить звернути також увагу на зменшення вартості значення дітей для батьків, автономізацію індивідів, а також індивідуалізацію форм суспільної активності членів сім’ї. Це впливає,

РОЗДІЛ 4

ЛІТЕРАТУРА:

1.Статева соціалізація та підготовка учнівської молоді до сімейного життя у педагогіці та шкільній практиці зарубіжних країн : монографія / за ред. чл.-кор. АПН України, проф. В. Кравця. – Тернопіль : ТзОВ «Видавництво Астон», 2009. – 206 с.

2.Braun-Gałkowska M. Psychologia domowa / M. Braun-Gałkowska. – Olsztyn, 1990. – 106 s.

3.Kłys J. Ich dwoje. Księgarnia Świętego Wojciecha / J. Kłys. – Poznań, 1991. – S. 41.

4.Ministerstwo Edukacji Narodowej o wychowaniu do życia w rodzinie // «Biblioteczka reformy» . – Warszawa, 2001. – Nr 31. – S. 120.

5.Okoń W. Co z tym seksem / W. Okoń// «Rodzina i Szkoła». – 1988. – Nr 1. – S. 18.

6.Prusko L. Wychowanie seksualne, latwe – czy trudne? / L. Prusko. – Lublin, 2005. –

S. 58.

7. Vanier J. «Mężczyzną i niewiastą stworzył ich do życia w prawdziwej miłości» / J. Vanier. – Wydawnictwo Apostolstwa Modlitwy, Kraków, 1987. – S. 98.

The article singles out the tasks of gender education in school, defines the main purpose of the subject «The education of family life», presents the experience of Polish teachers in improving gender education at schools, describes the organization of the educational process, makes the analysis of the curriculum «The preparation of young people to family life», defines its goals and teaching methods.

4.8. Особливості чоловічої ідентичності юнаків-військовослужбовців, які виховувались без батька

В умовах глобалізації та реалізації демократичних перетворень в українському соціумі важливого значення набуває підготовка особового складу, а саме: формування особистісних якостей у професійно-підготовлених військовослужбовців, які служать строкову службу: патріотизм, національна свідомість, гідність, честь, відповідальність за покладений на них державою та народом обов’язок захищати свою країну (М. Варій). Це відповідає принципам еґалітарної соціалізації, в процесі якої відбувається набуття юнаками андрогінної ідентичності під впливом сім’ї, школи, ЗМІ і суспільства загалом. Проблема дослідження ґендерної ідентичності відображена у працях соціологів (Г. Гарфінкель, І. Гоффман, Е. Здравомислова, Д. Зіммерман, Р. Коннел, Г. Рубін, Р. Столлер, A. Тьомкіна, К. Уест, З. Фройд та ін.), психологів і педагогів (С. Бем, Т. Бурейчак, В. Васютинський, К. Гілліган, Т. Говорун, Е. Еріксон, Г. Католик, О. Кікінежді, І. Кльоцина, І. Кон, В. Кравець, Л. Штильова та інші вчені).

Аналіз стану наукової розробки цієї проблеми в психологічній літературі свідчить про те, що особливості ґендерного розвитку дітей, які виховуються в неповних сім’ях, зокрема хлопців, залишаються маловивченими. Дослідження

РОЗДІЛ 4

допомога в досягненні психосексуальної зрілості молодої людини, у формуванні позитивного відношення до статевості, в усвідомленні ролі сім’ї в житті людини,

атакож надання знань про психо-суспільні і біологічні зміни на різних етапах розвитку людини.

На нашу думку, результати досліджень СВОS-и (Centrum Badania Opinii Społecznej, Центр досліджень суспільної думки) 1998 року дають основу для позитивного прогнозування реалізації цього нового навчального завдання, яке вписане в реформу освіти. З досліджень, проведених на загальнопольській пробі, виникає, що більшість анкетованих вважає дані знання і формування сімейних основ потрібними і покладають це на вчителів і батьків. Такий результат показали 66 % анкетованих.

Як і раніше, в Польщі проводились окремі наукові дослідження результатів виховання в сексуальній галузі. Дослідження над ефективністю конкретної виховної програми з галузі сексуальності проведені в 1996–1998 роках Фундацією Вихователів і Молоді «PROM» за дорученням Методичного Центру психолого-педагогічної Допомоги МЕНІС. Ці дослідження стосувалися настанови щодо виховання стриманості у змісті курсу програми «PION» (стать і відповідальність підлітків). Виявилося, що молодь, яка брала участь в програмі з 7–8 класів (порівняно з контрольною групою), прийняла більш рефлексійну позицію щодо сексуального співжиття, серйознішу позицію щодо побачень і була більш готова відкласти сексуальні контакти на даний час. Не зафіксовано жодних істотних статистичних негативних наслідків.

Проаналізувавши зміст завдань сексуального навчання в школі, ми можемо дійти висновку, що їх реалізація:

–Зміцнює відповідальність за наслідки сексуальної активності; реалізована в школах сексуальна освіта робить можливим для учнів розуміння фізичних і психічних змін, а в результаті усвідомлення ними їх вчить позитивно трактувати власну сексуальність; полегшує розуміння протилежної статі і служить побудові правильних, більш кращих стосунків між ровесниками; суперечить стереотипам і міфам про секс, які розповсюджуються ровесниками, молодіжною пресою і ЗМІ; формує нормативні переконання, які стосуються сфери сексуального життя; впливає на зміну думок щодо «іншого», в тому числі щодо сексуальних меншин; вчить толерантності і відвертості; формує різноманітні психосуспільні вміння, які суттєво впливають на якість життя (вміння спілкуватися, виражати свої почуття і емоції, приймати рішення і нести за них відповідальність, давати собі раду зі стресом і невдачами).

–Становить єдину мету з виховною і профілактичною діяльністю школи,

аособливо: підтримує виховну роль сім’ї, пропагує інтегральне розуміння людської сексуальності, формує прородинні і суспільні стосунки, потребу у здоровому способі життя.

РОЗДІЛ 4

беззаперечно, на зменшення єдності й інтеграції багатьох польських родин. Зменшується вплив батьків на дітей, змінюються також стилі виховання в сім’ї, які підтримують вільні тенденції індивіда. Нерідко батьки звільняють себе від обов’язку виховання і розуміння дітей. Справжній психічний контакт між членами сім’ї нерідко компенсується надмірним задоволенням матеріальних потреб. Батьки все менше є джерелом зразків поведінки, норм і системи цінностей. Одночасно значний вплив на молодь мають ЗМІ, які нерідко генерують помилкові нормативні переконання, викликають диференціацію моральних норм, а також витіснення традиційних цінностей. Отже, як бачимо, у польському суспільстві виникла потреба додаткової допомоги батькам у їхній виховній ролі в галузі формування прородинних і просуспільних основ здорового способу життя.

До XVIII ст. в Європейській цивілізації про сексуальність розмовляли з дітьми вдома. XVIII і XIX ст. показали, що ставлення до сексуальності загострилось. Тема сексуальності і сексу стала табу. В другій половині XX ст. лікарі почали вести освітню роботу з цього питання. Давали знання з анатомії, фізіології і психологічних відмінностей між статтю, а також про хвороби, передані статевим шляхом. Лише у 1986 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) видала документ, присвячений сексуальній освіті дітей і молоді. Можна назвати наступні причини появи цього документа: зниження віку сексуальної ініціації молоді, поява СНІДу, динамічний розвиток сексології молодіжного віку [2].

Цей документ визначив такі завдання сексуального виховання в школі:

–допомога у формуванні психосексуальної зрілості;

–допомога у формуванні позитивного ставлення до статі;

–сприяння міцним зв’язкам, побудованим на любові і партнерстві;

–сексуальне усвідомлення, що полягає в отриманні знань, біологічних змін, психічних, суспільних на різних етапах розвитку людини;

–інформація про хвороби, що передаються статевим шляхом;

–усвідомлення значення і наслідків сексуальної ініціативи;

–протидія сексуальним комплексам, боязні і фобії;

–пропагування основ особистої гігієни.

Таким чином, робота з підлітками і молоддю в галузі сексуального і статевого виховання є одним з найактуальніших напрямків шкіл і інших суспільних організацій, здійснення якого буде сприяти збереженню морального і фізичного здоров’я молодого покоління, позбавлення його від багатьох непотрібних проблем і може стати умовою щасливого і повноцінного сімейного життя. Ця проблема викликає занепокоєння у всьому світі і примушує вчених,