Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

РОЗДІЛ 4

педагогів, батьків шукати нові підходи і рішення в інтересах збереження морального і фізичного здоров’я молодого покоління.

Як відомо, проблеми сексуального і статевого виховання підлітків виникають на стику багатьох наук: психології, соціальної психології, медичної психології, клінічної медицини, сексології, сексопатології, соціології і психології культури, етики та інших. У зв’язку з цим зростає роль безпосередніх виконавців завдань статевого виховання, яка може бути визначена як роль консультантів, вихователів, що передають батькам і широкому колу спеціалістів, котрі працюють з підлітками в аспектах фізіології, психології статі, в динаміці розвитку, а також тим, що формують у них адекватне ставлення до цих завдань, принципів статевого виховання підростаючого покоління. Сексуальне і статеве виховання є невід’ємною частиною підготовки молоді до сімейного життя в Польщі і пов’язане з рядом педагогічних і спеціальних медичних проблем. Все, що виховує цілісну особистість, здатну усвідомити соціальні і моральні норми, свої психологічні і фізіологічні особливості і завдяки цьому встановлювати оптимальні стосунки з людьми своєї і протилежної статі, визначає цілі статевого виховання. Воно повинно допомогти особистості, що розвивається, засвоїти роль хлопчика і дівчинки, юнака і дівчини, а далі – ролі не тільки мужчини і жінки, але й чоловіка і дружини, батька чи матері у відповідності з суспільно-моральними принципами і гігієнічними вимогами.

Варто звернути увагу на слова Марії Браун-Галковської, що «сексуальне виховання – це теорія з точки зору мети. Мета сексуального виховання – бути доброю людиною у своїй статі» [2, с. 106]. Адже стать визначає, чи є особа жінкою чи чоловіком. Життя відповідно до своєї статі вимагає дещо іншої поведінки, зумовленої психологією, біологією статі, а також суспільним обумовленням статі. Зовнішня відмінність і відмінність у поведінці є очевидні. Чоловіки, як зазначає В. Оконь, – це особи вчинку й інтелекту, жінки – почуттів. Чудово, коли чоловік має риси жінки, а жінка – риси мужчини. Однак саме наявність певних індивідуальних рис й визначає стать. Людина в своїх сексуальних вчинках керується потягом, а бути матір’ю чи батьком вчиться через виховання. Саме через виховання людина вчиться також суспільних ролей, пов’язаних зі статтю. Жінка готується до ролі дружини, матері, дочки, тещі, мужчина – до ролі чоловіка, батька, діда, тестя [4].

Я.Клис у книжці «Їх двоє» [3, с. 41] пояснює стать людини як стать особи.

Вчас зачаття людське тіло вже має стать чоловічу або жіночу, які є в генетичному коді заплідненої клітини. Зачата людина – психофізична єдність «чоловіча» або «жіноча», коли людина є тілом, яке, крім душі, належить до людської істоти. Якщо плоть – це спосіб «буття тілом», то це і спосіб буття людиною. Стосунки між чоловіком і жінкою повинні бути завжди індивідуальними, і не можна відносити їх до стосунків чисто фізичних або

РОЗДІЛ 4

години запрошувалися лікарі-гінекологи, сексологи, медсестри, шкільні санітарки та інші спеціалісти.

Батьки, боячись наслідків сексуального навчання, відчули певну небезпеку. Лавина протестів, які надходили в міністерства освіти, а також недостатність матеріальних коштів на реалізацію даного предмета стали причиною прийняття рішення про початок реалізації занять з 1 січня 1998 року.

Тим часом осінні вибори до парламенту призвели до зміни уряду. Новий міністр освіти професор Мирослав Хандке 19 січня 1998 року скликав колектив радників-методистів щодо впровадження вивчення в школі предмета «Знання про сексуальне життя людини». Вони опрацювали програмний зміст та основи запровадження предмета (розпорядження від 21 квітня 1998 року – Dz Unr 58, poz. 369).

Впровадження в школах нового предмета вимагало відкриття консультаційних центрів і створення посад вчителів-консультантів у всіх воєводствах Республіки Польща. У результаті ухвали сейму від 16 грудня 1998 року закон «Про планування сім’ї, збереження людського плоду і умови допустимого переривання вагітності» в черговий раз змінився. Ця зміна стосувалася передусім передачі повноважень для прийняття рішень про назву і зміст предмета міністру освіти. Внаслідок цього предмет, який до цього часу мав назву «Знання про сексуальне життя людини», було перейменовано на «Виховання до життя в сім’ї». 15 лютого 1999 року міністр освіти підписав розпорядження, що стосувалося програмної основи загального навчання, в якому окреслено програмний зміст занять «Виховання до життя в сім’ї». Пізніше у Щоденнику Законів № 67б позиція 756 оголошено розпорядження міністра освіти від 12 серпня 1999 року щодо способу шкільного навчання, а також змісту даного знання про сексуальне життя людини, засади свідомого і відповідального батьківства, цінності сім’ї, життя в утробній фазі та методи і засоби свідомої прокреації.

Проаналізувавши документ міністерства освіти, можемо зробити висновок, що головне призначення предмета «Виховання життя в сім’ї» – допомога вихователям і батькам у вихованні дітей:

–на рівні подставової школи – показ сімейних цінностей в особистому житті людини, а також допомога в усвідомленні змін періоду дозрівання;

–в гімназії навчальна мета стосується прийняття інтегрального бачення людської особи і вибір цінностей, які служать розвитку людини;

–в школах понадгімназійних такі заняття повинні підтримувати вміння приймати рішення про життєвий вибір, в тому числі подружніх і сімейних ролей; поглиблення проблеми дружби, любові, людської статі.

Таким чином, ми переконуємося, що головним завданням нових занять «Виховання до сімейного життя» є підтримка виховної ролі сім’ї, а також

РОЗДІЛ 4

психологічна проблематика, виконання подружніх ролей – учнів старших класів. Соціально-правові проблеми, питання пов’язані із сімейним господарством, залишаються, зазвичай, нецікавими для перших і других.

Авторами програм і підручників, призначених для учнів, було відкинено питання ставлення сім’ї до любові і питань сексу. Згодом питання запобігання вагітності неповнолітніх дівчат стало актуальним, оскільки вчені причиною появи малолітніх матерів вважали те, що молодь не має достатніх знань. І школа як місце усестороннього навчання повинна протидіяти цій необізнаності. Такий стан тривав до січня 1993 року, коли сейм Польщі ухвалив закон «Про планування сім’ї, охорону людського плоду і умови допущення переривання вагітності». Стаття 4 пункт 2 поданого закону ставила вимогу перед міністерством народної освіти створення детальної програми навчання.

18 серпня 1993 року вийшло розпорядження міністра народної освіти № 26, яке скеровувало школи до реалізації сексуального виховання. Багато працівників освіти підійшло до проблеми серйозно – педагоги чи вихователі порушували цю проблему на виховних годинах. Багато хто з них виявив бажання вдосконалити свої знання на курсах, які організовувалися обласними методичними центрами, деякі з них здобували післядипломну освіту. Соціолог, професор Марія Травінська, опираючись на результати рапорту «Сімейне і сексуальне виховання в польській школі 1994/95», інформує, що 60 % шкіл виконало рекомендації розпорядження міністра народної освіти і порушило цю нелегку для них проблему.

Відомство освіти вирішило допомогти в реалізації даного предмета, оголосивши конкурс на кращу програму. Конкурс виявився надзвичайно плідний. Було створено майже 200 програм. Всі вони були піддані оцінці, а найкращі нагороджено і видруковано в серії «Бібліотечка вихователя» («Biblioteczka wychowawcy»), вказуючи на можливості використання певних програм у роботі вчителя. З’явились також підручники для дітей, методична література для вчителів і батьків.

Ситуація змінилася, коли 30 серпня 1996 року сейм Польщі ухвалив закон «Про планування сім’ї...», передбачаючи обов’язкову реалізацію в школах предмета під назвою «Знання про сексуальне життя людини». У зв’язку з цим міністр освіти 19 вересня 1997 року видав розпорядження № 17 стосовно способу впровадження у навчання в школі предмета «Знання про сексуальне життя людини». Було передбачено, що учні 5-х класів будуть мати 5 годин занять протягом року, 6-х і 7-х класів – по 6 годин річних, 8-х – 7 годин, натомість у всіх середніх школах – по одній годині в місяць, тобто 10 годин в рік.

Згідно з рекомендаціями міністра освіти, відповідальність за організацію занять повинні були нести вихователі класів. Рекомендувалося, щоб на виховні

РОЗДІЛ 4

біологічних. В контактах чоловік і жінка становлять одну особу. Але особливо ці контакти відзначаються волею і розумом. Що означає, що поведінка вже не є інстинктивна, а відповідальна і розумна. Буває так, що молоді люди велику увагу звертають на стать і бачать свою цінність саме через неї. У таких осіб в період розквіту доходить до розладів, коли сенс життя, що опирається на прекрасну мету, розвіюється. Деякі феміністки, наприклад, не хочуть підпорядковуватись вимогам сімейного життя, відкидають материнство, реалізують себе лише в роботі, неодноразово беруть на себе чоловічу роль. Таким чином, виховання до життя в сім’ї має навчити правильному трактуванню статі і ролі в житті, пов’язаної зі статтю.

ЗМІ впливають на психіку споживача, творять стиль життя і способи поведінки, вчать агресії і байдужості. Це не є риси ані батька, ані матері. В своїй праці «Домашня психологія» професор Марія Браун-Галковська вважає, що «життя згідно своєї статі полягає у задоволенні від своєї статі і баченні цінності без відштовхування осіб іншої статі» . Сприймати стать – це значить мати знання з анатомії і фізіології, бути вільним у прийнятті ролей, пов’язаних із статтю. Діяти в рамках своєї статі треба вміти завжди, незалежно від того, чи буде людина чоловіком чи тільки чоловіком, дружиною-матір’ю чи жінкою. Професор стверджує, що життю відповідно до своєї статі треба навчитись, і вихованням батьки допомагають у цьому своїм дітям [2, с. 106]. Найчастіше виховання дитини відбувається вдома серед осіб, люблячих її, і тоді не потрібні у вихованні дискусії і розмови на тему статі. Кохання, пов’язане з покликанням до народження дітей, вчить батька бути опікуном і відповідальним за сім’ю. Мама, яка любить дитину, забезпечить їй спокій і розвиток у підготовці до дорослого життя.

Я. Ванєр говорить, «щоб могти досягти повної зрілості, людська істота потребує середовища праці і сім’ї. Сім’я – це те місце, в якому розвивається серце, а праця дозволяє використовувати розумові та мануальні здібності до доброї і корисної діяльності» [6, с. 98]. Отже, як бачимо, польські вчені відстоюють думку, що для правильного розвитку дитини потрібна рідна домівка. Саме такий дім може виховати людину, цінну в своїй статі. Якщо ж такого дому немає, школи повинні взятина себе виховання людини відповідно до її статі.

Як вважає В. Оконь, джерелом успіху виховання дитини є два аспекти – довіра і метод. На думку вченого, вихователь повинен [5]:

–бути в злагоді зі своєю статтю, розуміти позитивні риси і потреби статі;

–вміти налагоджувати стосунки з молоддю;

–репрезентувати високий рівень особистої культури;

–мати високу педагогічну і методичну підготовку;

–правильно добирати зміст матеріалу, враховувати біологічні, психологічні і суспільні аспекти сексуального життя людини;

РОЗДІЛ 4

–вивчити колектив дітей і батьків, ознайомитися з їх сподіваннями і пропозиціями тем;

–добирати такі методи і форми занять, які б зацікавили і розширили знання дитини, пробуджуючи вразливість до іншої людини.

Як зазначає В. Оконь, сім’я в сучасному світі не завжди може виховати дитину. Батьки, будучи на роботі, не контролюють її поведінку. Навчальну роль бере на себе вулиця, ЗМІ, ровесники, масова культура, в якій немає місця любові, розумінню, повазі. Натомість існує агресія, ґвалт і вульгаризм. Буває й так, що дитина шукає знань про сексуальність тільки в школі. І якщо там знайдуться відповідальні і добре підготовлені вчителі, то сексуальне виховання не буде важким ані для учнів, ані для педагогів [5]. Таким чином, можемо зробити висновок, що навчити дитину людяності повинна сім’я. Однак, якщо ж вона не виконує своєї ролі, повинні допомогти їй школа і середовище, в якому дитина перебуває. Тому школа як дидактично-виховна установа своїм завданням має підтримувати соціально-виховну функцію сім’ї через поєднання зусиль вчителів і батьків.

Виховання до життя в сім’ї в польських школах проходило різні шляхи розвитку. Спочатку це були факультативні заняття, які мали назву «Пристосування до життя в соціалістичній сім’ї». Пізніше слово «соціалістичній» відкинено і від 10 липня 1981 року рішенням міністра освіти і виховання впроваджено дані заняття як обов’язковий предмет, який проводився від 5 до 8 класу в школах подставових (ІІ ступеня, базова), а також на всіх рівнях понадподставових (ІІІ ступеня, понадбазова) шкіл. Вихователь чи призначений вчитель зобов’язаний був присвятити цьому предмету кожну другу виховну годину (19 годин в рік).

У 1973/74 роках до навчального плану останніх двох класів було запроваджено предмет «Підготовка до життя в сім’ї» як факультативний курс. Програма першого року включала в себе такі 4 розділи: «Основні проблеми спільного життя людини в сім’ї і суспільстві», «Соціально-психологічні проблеми юнацького віку», «Еротичні проблеми юнацького віку», «Значення сім’ї для юнацького віку». Програма другого року містила 5 розділів: «Сім’я в сучасному суспільстві», «Подружнє життя», «Організація життя в сім’ї», «Проблема виховання в сім’ї», «Правовий захист сім’ї» [3]. Заняття з цього предмета проводились у формі добровільної співбесіди, обміну думками, порад молоді більш досвідченими в цьому питанні наставниками. Згодом ці заняття почали проводити на виховних годинах. З 1984 року цей навчальний предмет став обов’язковим і його включено до навчального плану, однак з орієнтацією на виховні години, з усвідомленням того, що він є типовим шкільним предметом, як біологія чи історія. На його реалізацію виділено 19 годин на рік у кожному класі

РОЗДІЛ 4

навчання. Детальну програму курсу «Пристосування до сімейного життя» вчителі отримали 4 червня 1984 року.

Нова навчальна програма 1986 року складалася з двох частин: перша – для І–ІІ класів старшої школи, друга – для ІІІ–ІV класів. Кожна частина включає по три розділи.

Урозділі І «Розвиток особистості людини» розглядаються питання: фази розвитку особистості, потреби людини, їх задоволення і значення, самопізнання, самооцінка і оцінка інших, особистість і суспільна група, стосунки між людьми.

Урозділі ІІ «Еротичне життя людини» розглядаються такі теми: психосексуальний розвиток людини; сексуальна поведінка до ініціації, її значення для психосексуального розвитку; можливі форми ослаблення сексуальної напруги; сексуальні ініціації, цнотливість та її значення в різних культурах; фізіологія вагітності і пологів, свідома регуляція народжуваності, наслідки переривання вагітності.

Урозділі ІІІ «Сім’я в житті людини» вивчаються теми: роль сім’ї в житті людини; співжиття в сім’ї, стосунки між батьками і підростаючими дітьми; права

іобов’язки у власному домі.

Упрограмах ІІІ–ІV класів реалізуються ті ж розділи і подібні теми, але більш розширено і з урахуванням віку учнів. Значно більша увага звертається на шлюбно-сімейні проблеми.

Аналіз програми курсу «Підготовка молоді до життя в сім’ї» показує, що вона має на меті:

– усвідомлення молоддю суттєвих процесів, які відбуваються в період дозрівання і формування переконання про можливість управління власним розвитком;

– розуміння учнями зв’язків між фізіологічним і морально-психологічним та соціальним дозріваннями;

– формування почуття відповідальності в особистому житті, розуміння важливості перших сексуальних контактів;

– усвідомлення ролі сім’ї в задоволенні потреб її членів;

– формування почуття відповідальності за дім та сім’ю;

– навчання користуванню відповідною літературою та іншими формами допомоги;

– підготовка до психосексуального партнерства.

Таким чином, польська модель формування майбутнього сім’янина намагалася дати молодій людині сексологічні знання з одночасним формуванням її особистості, нормальної поведінки і правильного ставлення до партнера. Сексуальне виховання молоді є складовою підготовки молоді до життя в сім’ї. Вивчення нами психолого-педагогічної літератури польських авторів свідчить, що сексологічна проблематика більше цікавить учнів середніх класів, а

ПІСЛЯМОВА

ТамараУдіна– художниця, мистецтвознавець, педагог, діяч культури

У монографії представлено неповторні художні полотна та акварелі надзвичайно світлої жінки, чудового педагога, чуйного психолога і визначної тернопільської мисткині – Тамари Удіної.

Тамара Олексіївна Удіна – член Національної Спілки журналістів України з 1968 р. та Національної Спілки художників України з 1971 р., Міжнародної асоціації мистецтвознавців. Автор більше 300 публікацій. У її творчому доробку майже сотня мистецьких робіт. Нагороджена літературно-мистецькою премією імені Братів Богдана та Левка Лепких (2013 р.).

Тамару Олексіївну ми, студенти природничого факультету колишнього Тернопільського педінституту (нині національний педуніверситет), вважали «другою мамою». З першої лекції ми закохалися у цю дивовижну, красиву, мудру жінку, взірця викладача вищої школи. Щедро і професійно наша наставниця залучала до прекрасного світу мистецтва, організовувала зустрічі, вечори, виставки, віддаючи нам, молодим, невимірну кількість свого часу, своєї енергії, своїх знань, таланту, багатство своєї ніжної душі – того, що і сьогодні підтримує кожного з нас на життєвій дорозі.

Як подруга завжди вболівала за своїх «карандашиків» (так лагідно називала нас), опікувалась і допомагала. Своєю життєдайною енергією, доброзичливістю, натхненням, авторитетним словом, вірою в кожного Тамара Олексіївна надихала нас на творення себе як особистості. Делікатно і уважно вона вчила нас розуміти і любити людей, цінувати друзів, бути сильними духом і впевненими в собі.

Усі ми були зачудовані її самобутнім та елегантним мистецтвом – на наших очах з-під пензля художниці творився дивосвіт природи, виростали з любов’ю виплекані квіти й дерева, що, як і люди, відкривали цій величнійжінці душу.

16 січня 2013 року згас щедрий світ славетної мисткині від Бога, люблячої мами і бабусі, нашого мудрого і чуйного Учителя, що несла добро землею, наповнювала її красою і радісними барвами.

Квітковий розмай в акварелях Тамари Олексіївни – таких легких, колоритних, духовно-поетичних – можна розглядати довго, хвилюючись, захоплюючись і дивуючись водночас цьому унікальному дару у буденностях природи побачити найкраще, найзворушливіше і передати сокровенну любов до життя.

Вдячні долі за радість спілкування і щиру любов.

Від імені випускників природничого факультету 1979 року

Оксана Кікінежді (Шарган)

РОЗДІЛ 4

Специфіка ґендерної поведінки військовослужбовців строкової служби двох вибірок дала можливість охарактеризувати прояв ґендерного Я, оскільки психологічні риси індивіда формуються в процесі ґендерної соціалізації впродовж життя та є основою ґендерної ідентичності особистості. З цією метою був запропонований тест С. Бем (таблиця 1).

Таблиця 1.

Типи поширеності статеворольової поведінки серед юнаків (у %)

Примітка:Середнє квадратичне відхилення ±0,3

З’ясовано, що ґендерна ідентичність юнаків під час проходження військової строкової служби залежить від діапазону та змісту підтриманих соціумом нормативів статеворольової та ґендерної поведінки. Маскулінна група якостей в структурі ґендерних образів чоловіка та її співвідношення з андрогінною і недиференційованою групами якостей вказує на тенденцію формування у військовослужбовців, які виховувались без батька, статевовідповідного, а в переважної більшості респондентів – андрогінного та маскулінного типів ґендерної поведінки.

Як видно з таблиці 1, якщо на початку дослідження 19% юнаків з неповних сімей та 29% – з повних, ідентифікували у собі маскулінні чоловічі якості, то після проходження військової служби їх кількість значно зросла (до 29% і 34% відповідно). Це можна пояснити жорстким, авторитарним режимом і засвоєними традиційними поглядами. Майже однаковою виявилась кількість юнаків з повних і неповних сімей з недиференційованим типом поведінки (58% і 59%). Позитивні зрушення у поведінці відбулись після закінчення служби (31% і 39% відповідно). Цікавим є факт зменшення фемінної поведінки в юнаків із неповних сімей (7% і 2%) і незначною мірою – в юнаків із повних (3% і 1%) після проходження служби.

РОЗДІЛ 4

Дотримання статевих стереотипів, які розмежовують маскулінність і фемінність на взаємопротилежні моделі статеворольової поведінки й особистісні риси, заняття, може мати негативний вплив на соціалізаційний розвиток та адаптацію молодих людей в суспільстві. Результати дослідження засвідчили позитивну тенденцію, що спостерігалась у більш повній, чітко сформованій характеристиці ґендерного образу чоловіка у процесі тренінгу, під час створення проблемних життєвих ситуацій. Кількість респондентів з високими показниками маскулінності в поведінці незначно зросла за рахунок зменшення недиференційованого типу поведінки.

На нашу думку, отримані результати можна пояснити наслідуванням моделей поведінки соціалізації, а саме: переважання традиційної (патріархальної) сім’ї з домінуванням тата та підлеглою роллю матері. Юнаки, які зростали без батька, частіше виявляли почуття любові та поваги до матері, емпатію, можливо, таким чином намагаючись компенсувати брак чоловічої підтримки у її житті.

Перебування у військовому колективі характеризується інколи жорсткою дисципліною, авторитарним стилем спілкування, «дідівщиною» тощо. Ця специфіка накладає певний відбиток на ґендерні уявлення юнаків та їх поведінку. Цікаво, що 28 з 36 юнаків, які виховувались без батька, намалювали в руках військовослужбовця букети квітів, які будуть дарувати матерям після демобілізації, що може бути свідченням як незначного емоційного виснаження юнаків умовами постійного перебування в армійському строгому режимі, так і вияву емпатійних якостей.

Якщо на початку дослідження юнаки строкової служби, які виховувались без батька, переважно малювали людські, дитячі фігури з малохарактерними чоловічими рисами тощо, то в кінці експерименту – мужню статуру військовослужбовців-чоловіків з характерними маскулінними рисами (чітко та яскраво прорисовані м’язи, широкі плечі та вузький таз, масивне підборіддя, рельєфно промальований військовий ремінь з пряжкою та ін.). На нашу думку, це може свідчити про те, що юнаки з неповної сім’ї мають труднощі у власне маскулінному самовизначенні, для них характерною є дифузія ідентичності. Проте після закінчення військової служби у процесі психологічного тренінгу вони набували ознак андрогінної особистості. На відміну від юнаків з неповних сімей, військовослужбовці, які виховувались з батьком, малювали переважно кульковими ручками або простими, чорними олівцями на обох етапах дослідження, малюнки не відрізняються гомогенністю, тому було складно узагальнити.

Як показало спостереження, юнаки, яких покинув батько, характеризувались статевонедиференційованим та фемінним типом ґендерної поведінки. Виявлений взаємозв’язок між висловлюваннями та емоціями на адресу батька з конформним, покірним та боязким ставленням до начальників і командирів. Ці

ПІСЛЯМОВА

Визначено перспективи розвитку ґендеру як наукового знання і навчальної дисципліни у вітчизняній науці, теорії і практиці педагогіки. Практична цінність колективної праці науковців полягає в інституціоналізації ґендерних досліджень, системному та синергійному підходах до впровадження ґендерночутливих практик у національну школу. Доцільним є введення ґендерної термінології у програмні документи, що дозволить створити ефекти рівноцінної присутності суб’єктів жіночої та чоловічої статі в освітніх програмах шкіл і вузів, програмах соціально-економічного розвитку регіонів з метою формування еґалітарної особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу та європейської спільноти, тощо.

Серед пріоритетних стратегій національної ґендерної освіти варто воикремити:

розвиток ґендерних компетентностей педагогів, студентської та учнівської молоді як ключових життєвих компетентностей у контексті практик Європейського Союзу та Болонського процесу;

формування еґалітарної свідомості особистості шляхом реконструкції ґендерних стереотипів та отримання системи ґендерних знань;

розвиток ґендерної чутливості і ґендерної толерантності як демократичних стратегій мислення, здатності дівчат і юнаків актуалізувати і вибудовувати альтернативні до патріархальної культури життєві стратегії та схеми поведінки, реагувати на дискримінацію за ознакою статі, долати ґендерні стереотипи та упередження.

Нові напрямки ґендерних досліджень стосуються: розвитку ґендерних стратегій в освітньому секторі; проблеми усвідомленого батьківства-материнства та охорони здоров’я чоловіків і жінок; системи соціального забезпечення жінок щодо поєднання кар’єри та сім’ї; вивчення і дієвості механізмів щодо подолання домашнього насильства; проявів мас-медійного впливу крізь ґендерну призму; впровадження інноваційних методів виховання ґендерної толерантності в етнічній та емігрантських спільнотах; виявлення ґендерних груп ризику; ознайомлення з кращими взірцями змісту ґендерної освіти та виховання у зарубіжних країнах з метою застосування цінних надбань у вітчизняній освітній системі тощо як важливих складових збереження національної ментальності в контексті демократичної культури повноправності буття жінок і чоловіків – рівноправних і самодостатніх особистостей.