Файл: Опорні конспекти з філософії Титаренко.doc

Начало формы

Конец формы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Сумський державний університет

Машинобудівний коледж

Опорні конспекти з дисципліни

“Філософія”

Для студентів усіх форм навчання спеціальностей

5.05050302 - “Технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях”;

5.05050311 - “Хімічне і нафтове машинобудування”;

5.05040201 - “Ливарне виробництво чорних і кольорових металів та сплавів”;

5.03050401 - “Економіка підприємства”;

5.05010101 - “Обслуговування програмних систем і комплексів”;

5.03030301 - “Видавнича справа та редагування”;

5.05150101 - “Друкарське виробництво”.

2015 р.

Опорні конспекти розроблені викладачем дисципліни „Філософія” Титаренко А.В.

Розглянуто і затверджено цикловою комісією соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № 01 від “02” вересня 2010 р.

Рецензенти:

ЗМІСТ

1. Тема 1. Філософія як специфічний тип знання.

2. Тема 2. Філософія Стародавнього світу.

3. Тема 3. Філософія Середньовіччя та Відродження.

4. Тема 4. Західноєвропейська філософія XVII-XIX ст.

5. Тема 5. Основні напрямки сучасної світової філософії.

6. Тема 6. Філософська думка в України

7. Тема 7. Філософський зміст проблем онтології.

8. Тема 8. Гносеологія як теорія пізнання.

9. Тема 9. Проблема свідомості в філософії.

10. Тема 10. Соціальна філософія.

11. Тема 11. Релігієзнавство .

Рівні засвоєння навчального матеріалу:

• перший рівень – початковий – відповідь студента при відтворенні навчального матеріалу – елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

• другий рівень – середній – студент відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності (*);

• третій рівень – достатній – студент знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей зв’язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), уміє робити висновки, виправляти допущені помилки; відповідь повна, правильна, логічна, обгрунтована, хоча їй бракує власних суджень (**);

• четвертий рівень – високий – знання студента є глибокими, міцними, узагальненими, системними; студент уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і відстоює особисту позицію (***).

Тема. Філософія Стародавнього світу

План:

1. Філософські системи Давньої Індії.

2. Основні ідеї філософії Давнього Китаю.

3. Специфіка античної філософії.

ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди" ("відати", "знати") -1,5 тис. років до н.є. До "Вед" входять міфи, розповіді про богів, гімни, заклинання і т. ін. Філософські тексти "Упанішади" ("сидіти поруч"; тексти-пояснення таємних знань, що містяться з основних текстах "Вед" - самхітах).

Вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармічних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення і досягнення нею стану "мокші".

Джайнізм ("джіна" - переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям й не заподіяти шкоди жодній істоті.

Найвідоміша школа – веданта (Шанкара) – світ лише ілюзія, що скриває істину – Брахмана.

Йога (засновник - Патанджалі) ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування, гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини.

Буддизм. (Гаутама Сіддхартха VI – V ст). Людина має пройти шляхом Будди і досягти стану "нірвани" - повного припинення хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Санкх'я (обчислення, точне знання), засновником якої вважають Кипілу (VII ст. до н.є.). На першому плані питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях. Таких сутностей дві: "пракріті", або "прадхана" (природа) та "пуруша" (свідомість, споглядання). Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії. Зв'язок пракріті та пуруші призводить до виявлення їх якостей: маси, енергії та прояснення. Останні породжують п'ять світових стихій: вогонь, повітря, воду, землю та ефір. Проявляючись у людському "Я", пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми.

Чарвака-локаята (Бріхаспаті, VII—VI ст. до н.є.). Вважають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхарми, ні недхарми, а також немас винагороди за благочинне життя. Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям (лока), а все існуюче е поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Від поєднанням землі та інших елементів виникають тіло і "Я" (атман). Зі смертю людини елементи роз'єднуються, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним — земним життям. Найбільшою насолодою представники "чарваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань.

Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги школи ньяя (Гаутама, III ст. до н.є.). Тут докладно розглядали засоби пізнання, форми умовиводів, ознаки достовірності знань та ін. Засоби пізнання поділяли на чотири види: - сприйняття, виведення, аналогія та усне свідчення.

Деякі твердження школи вайшешіка (Канада. VI-V ст. до н.є.) дають підстави вважати її школою своєрідного атомізму.

Отже, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: початок буття, будова світу, особливості людини, роль і зміст людського пізнання, пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя.

ОСНОВНІ ІДЕЇ ФІЛОСОФІЇ ДАВНЬОГО КИТАЮ

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване "П'ятикнижжя ". У "П'ятикнижжі" в образно-міфологічній формі подано найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки — панують стихійність і випадковість. Китайська держава - це "Серединне царство ". Тому перед людиною відкривається можливість вибору між двома відмінними типами поведінки. Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків буття - Інь і Янь. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян — світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь та Янь утворюють 5 світових стихій: вогонь, воду, землю, дерево та метал. Людина - органічна частина Космосу. Конфуціанство (Кун-Фу-цзи, або Конфуцій (551—479 рр. до н.є.). Це школа соціально-етичного спрямуваання. Вирішальну роль у людському житті відіграє закон або повеління Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон. Якшо людина спроможна це робити, вона постає як "шляхетна"- цзюнь-цзи, яка у своїх діях має певні життєві принципи: «жень» —людинолюбство; "сяо" - повага до батьків (старших); "лі" — виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування обов'язкових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так і в межах суспільних відносин. Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб. Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного життя. Держава і сім'я в аспекті взаємин між людьми були для нього неподільні. А вихідним принципом організації суспільного життя вважав шанування традицій. Найпершою умовою щасливого життя у державі е дотримання принципу "виправлення" імен.

Школу даосів заснував Лао-Цзи (VI—V ст. до н.є.). У цій школі на першому плані ідеї світобудови. Людину з її діями виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи «дао». У трактаті "Дао-де-дзин під "дао" розуміється єдиний і універсальний початок бутя, універсальний закон світобудови, як людську долю, як закон правильного мислення. Тобто "дао" пронизує собою усе, що існує, знаходячи, врешті, своє виявлення у правильному спрямуванні думки.

СПЕЦИФІКА АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

Натурфілософія - це філософське осмислення природи, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Першим філософом Стародавньої Греції був Фалес із Мілета (624 - 526 рр. до н.є.). Від нього до нас дійшло дві тези: " Усе з води" та "Усе має душу". Мислитель висунув думку про першопочаток світу - без води немає життя. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 рр. до н.є.), стверджував, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це -. "апейрон", невизначене та безмежне.

Анаксімен (585 - 525 рр. до н.є.): початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий - повітря, яке він і визначив як першопочаток усього.

Головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

На думку Геракліта Ефеськього (544-483 рр. до н.є.), світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється" . У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загалом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через рух від протилежного до протилежного. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія. Причиною руху е взаємоперехід буття та небуття.

Елейська школа Парменід (540 - 450 рр. до н.є.) та Зенон (490 - 430 рр. до н.є.). Парменід стверджував: "Лише буття є, а небуття немає". Про що б ми не мислили, думка буде не порожня. Навіть мислячи небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет. Отже є лише буття, що дорівнює собі самому і с незмінне й невичерпне.

Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480-390 рр. до н.є.) виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно. Межа можливого поділу - атом (неподільний); його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує. Вони все створюють та рухаються закономірно (свобода відсутня).