Файл: Опорні конспекти з філософії Титаренко.doc

Ї догматики шляхом її зіставлення з істинами католицької схоластики. Представники Києво-Могилянської академії: І. Гізель, С. Яворський, Ф. прокопович, С. Полоцький і т.д. В своїх творах вони розглядали проблему співвідношення Бога і природи, існування світу, проблему морального вдосконалення, співвідношення влади, віри і розуму. . Засвоєння західноєвропейської культури через ознайомлення з творами її провідних представників сприяло прискоренню національно-культурного та соціально-політичного розвитку українців.

Важливою особливістю Української філософії є так звана «філософія серця», яку розвивали Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Куліш та інші. Поняття «серце» означає дух і символізує індивідуальність кожної людини як істоти духовної.

Григорій Сковорода (1722 – 1794) розробив антропологічну філософію життя, в центрі якої вчення про людське щастя. Щастя людини – в спорідненій праці. У вченні про три світи Сковорода говорить про поділ світу: 1)Макросвіт (Всесвіт), 2) Мікросвіт (світ людини);, 3) Символічний світ (світ Біблії). А світ людини складається з видимого і невидимого.

Завдання людини в тому, щоб впізнати в собі Бога вічності, знайти в своєму серці божественность свого буття.

Важливими рисами української філософської думки є також індивідуалізм, визнання великої етичної цінності за кожною людиною і висока оцінка прагнення осіб і націй до миру, гармонії існування. Причому до зовнішньої гармонії обов'язково долучається ідеал внутрішньої гармонії (Гоголь, Сковорода). Джерела специфічних рис у філософії серця знаходяться у самому житті, творчості, історії народу, підтвердженням чого є національна ментальність.

В 19 ст. українська філософія розвивалась під впливом імперської ідеології. В цей час осередком філософії стає Кирило-Мефодіївське братство. (засновник М. Костомаров)., представники: Т. Шевченко, П. Куліш,М. Гулак, П. Юркевич…

Основні ідеї братства – ліквідація самодержавства, кріпацтва, національного гноблення, релігійної дискримінації, формування умов для розвитку національної культури, освіти, мови, федерація всіх словянських народів…

Великий внесок у розвиток українського філософського мислення ХІХ-початку XX ст., який зробили такі мислителі і письменники, як П. Юркевич, М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов, Леся Українка, М. Грушевський, І. Франко. Провідний характер їх філософського мислення — екзистенційний. Спільні ознаки екзистенційного мислення П. Юркевича, М.Гоголя, П. Куліша — мислителів XIX ст.:

пошуки транцендентних пояснень усіх проблем буття;
піднесення понад усе суб'єктивності, індивідуальності особи;
надання переваги чуттєвому, інтуїтивному пізнанню, обґрунтування безсилля науки в намаганні розв'язати одвічні проблеми людського буття;
несистемний характер філософських вчень;
аналіз свобод людини як найважливішої проблеми буття;
відтворення трагедійності буття як наслідку гріхопадіння;
намагання знайти шляхи виходу з кризових станів, подолання відчуження людини шляхом поєднання її духу з Творцем.

Професійним філософом з названих мислителів XIX ст. був лише П.Юркевич, що виступив «завершувачем» розробки філософської «концепції серця».

Загальною особливістю екзистенційного філософствування Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка є те, що всі болючі проблеми вибору в «межових» ситуаціях — життя і смерті, волі і рабства, любові й ненависті — вони пов'язують з національним питанням.

Специфічні риси української філософії:

— дослідження народної творчості;

— вивчення яскравих історичних періодів у житті народу;

— аналіз творчості видатних представників нації.

У радянський період певний вплив на занепад філософії спричинили втрати, які понесла українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, виїзд за кордон наукової і творчої інтелігенції, висилання за межі СРСР провідних учених. Натомість радянський уряд та комуністична партія ВКП(б) вживають заходів щодо підготовки вчених, які стануть провідниками політичних та ідеологічних доктрин нової влади. Єдино вірним світоглядом стає марксизм-ленінізм та його філософія — діалектичний та історичний матеріалізм.

Упродовж 30-40-х років філософське життя в радянській Україні «завмирає». Проте певний розвиток національної філософії відбувається за межами України. За кордоном створюються культурно-громадські, освітні, науково-дослідницькі центри, в тому числі у галузі філософії. Йдеться, в першу чергу, про Український Вільний Університет (Прага, 1921 p.); Українську Вільну Академію Наук (Аугзбург, 1945 p.); Український Вільний Університет та наукове товариство імені Т. Шевченка (Мюнхен); Гарвардський український дослідний інститут (70-ті роки); Інститут українських студій (Канада). Ці заклади створюють базу для досліджень у галузі розробки філософії української ідеї. Певний внесок у її розвиток зробили Д. Донцов, В. Липинський, Д.Чижевський, М. Шлемкевич.

Контрольні запитання:

Покажіть вплив філософських думок доби Київської Русі на подальший розвиток історії української філософії.
Філософські погляди діячів культури Київської Русі.
Філософія Відродження в Україні.
Розвиток філософії у братських школах та Києво-Могилянській академії.
Визначте провідну тенденцію у розвитку української філософської думки кінця XIX — початку XX століття.
Філософія української ідеї в світовій культурі XIX ст.
Філософська думка в Радянській Україні.
З якого часу слід починати відлік історії української філософії і чому?

Література:

Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. 146-279.
Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.
Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С. 64-217, 166-185.

Основний зміст пізнавальної діяльності

План

Загальний зміст пізнавальної діяльності.
Ступені пізнавального процесу.
Істина, її характеристики і критерії.
Наукове пізнання, його форми і методи.

В філософії теорія пізнання називається гносеологія, яка досліджує умови, механізм, принципи і форми пізнавальної діяльності людини.

Пізнання – це процес одержання, переробки і використання інформації про світ і людину.

Зміст пізнання: незнання – знання – нове знання.

Умови пізнання:

Об’єктивний (навколишній) і суб’єктивний (внутрішній, духовний) світ.

Існує кілька точок зору на проблему пізнання світу:

1. Ідеалістична:

Скептицизм – вчення, що піддає сумніву можливість пізнання об’єктивної реальності;
Агностицизм – вчення, що частково або повністю заперечує можливість пізнання людиною дійсності;

2. Матеріалістична – визнає можливість пізнання об’єктивної реальності.

Принципи пізнання:

Об’єктивність(об’єкт існує за межею суб’єкту).
Пізнаваність (реальність пізнаємо такою, якою вона є).
Відображення (відображення об’єктивного світу в свідомості).
Принцип визначальної ролі практики.
Принцип творчої активності.

Ступені пізнання:

Емпіричне (чуттєве) пізнання (пізнання за допомогою органів чуття)

Форми чуттєвого пізнання:

Відчуття (вивчення окремих властивостей об’єкта);
Сприйняття (визначення об’єкта як єдиного цілого);
Уявлення (формування ідеального образу об’єкта).

Раціональне пізнання (абстрактне мислення) – мислення за допомогою образів, поява нового знання без допомоги органів чуття.

Форми раціонального пізнання:

Поняття (відображає предмет у його суттєвих ознаках);
Судження (відтворює не предмет в цілому, а його окремі ознаки);
Умовивід (зв’язок суджень, що виводить нове судження).

Істина – це найбільш повне і незаперечне знання про світ.

Характеристики істини:

Абсолютність, відносність, об’єктивність, конкретність.

Критерії істини (вимір достовірності істинного знання):

Практика як історичний досвід людства (марксизм);
Практика як індивідуальний досвід кожної людини (позитивізм);
Переконання, успіх, віра (прагматизм);
Відчуття (емпіризм);
Розум (раціоналізм).

Наукові знання – це систематизовані знання про світ.

Методи наукового пізнання:

Емпіричні методи (спостереження, експеримент, опис, вимірювання).
Теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення, аналогія).

Форми наукового пізнання:

Повсякденні факти.
Наукові факти.
Гіпотеза.
Проблема.
Докази.
Теорія.

Контрольні запитання:

Що означає гносеологія і як формулюється її основне питання?
Яка структура пізнання, основні принципи сучасної гносеології?
У чому полягає діалектика абсолютного та відносного в об'єктивній істині?
Яка структура практики та її функції?
У чому полягає діалектичний взаємозв'язок логіки та інтуїції, пояснення та розуміння в процесі пізнання?
Чим змістовно відрізняються поняття "чуттєво-сенситивне" та "раціональне" від понять "емпіричне" та «теоретичне»?
Які основні рівні наукового пізнання?
Які основні методи наукового пізнання?
Розкрийте основні форми наукового пізнання.