Файл: Опорні конспекти з філософії Титаренко.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 18.04.2024

Просмотров: 114

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Полеміка між номіналістами і реалістами велася цілі сто­ліття. За цей час сформувалася значна кількість натуралістич­них концепцій. В певній мірі тому сприяла творчість Роджера Бекона (1214-1292), що глибоко цікавився природознавством. Ще не виступаючи за повне розмежування теології і філософії, він водночас визнає „суверенність" останньої.

Суттєва значущість вчення Р.Бекона полягає в тому, що він створив цілу програму розвитку наукових знань, доказуючи не­обхідність і можливість всебічного пізнання світу. Це вело до духовного розкріпачення людини, посилення її впевненості в силі власного розуму.

Вже пізніше Іоган Дунс Скот (1256-1308) відокремив філо­софію від теології, надаючи їй право на практичні знання, пе­реважно етичні. Людська воля, пояснював він, має автономний характер, тому свобода людини є її найглибшою сутністю.

Епоха Середньовіччя породила велику кількість мислителів, що підготували перехід до філософського матеріалізму епохи Відродження.

Контрольні запитання:

  1. Що лежить в основі різних етапів розвитку філософії?

  2. 3. Чим характерна філософія середніх віків?

  3. Розкрийте особливості філософських вчень Тертуліана, Августина Блаженного, Фоми Аквінського.

  4. В чому сутність суперечки між реалізмом і номіналізмом?

Література:

  1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

  2. Философия (Под редакцией Лавриненко В.Н.) -М: Юристь. -2001. - С. 9-.

  3. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

  4. Вікар, - 1999. - С.5-31.

  5. Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

  6. Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.


Філософія епохи Відродження План

  1. Основний зміст епохи та її відображення у філософському антропоцентризмі.

  2. Натурфілософія (геліоцентризм і пантеїзм);

  3. Проблема особистості в епоху Відродження (Ф. Петрарка, М. Монтень, Л. да Вінчі, Т. Кампанелла, Н. Макіавеллі, Т. Мор)

В епоху Відродження зароджуються буржуазні відносини, зменшуєтьсячвплив церкви, відроджується антична культура, по-новому пояснюється будова світу, зявляються нові відкриття в астрономії, розвиваються науки, мистецтво, зявляється інтерес до людини.

ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (ХVVІ ст.) характеризується формуванням антропоцентризму та спробою відновлення ка­нонів філософії Стародавньої Греції. Проте ще тривалий час в європейській культурі відчувався вплив філософії Середньовіч­чя з її геоцентризмом. Відбувалася секуляризація філософської думки . Вона вивільнювалася з-під впливу релігії через оголо­шення людини природною, а не божою істотою. Поширювався і пантеїзм (грецькою "пан" - усе, а "теос" - бог) - ототожнення бога зі світом природи.

Одним з перших звеличував людину німецький філософ Микола Кузанський (1401-1464). В його роздумах творцем сущого виступав бог, але поряд :і ним у світі вже наявна творча і активна людська особа. Італієць Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) проголосив людину винятковою істотою у світі. Вона такою є тому, що наділена свободою волі і можливістю вибору способів дій.

На підставі ідей свободи волі та творчої активності людини сформовані і соціально-філософські погляди італійця Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він доводив, що суспільним життям керують людські інтереси. Вищими інтересами є інтереси дер­жави, і тому під час їх реалізації можна нехтувати інтересами окремих людей, принципами моралі тощо.

Пізній період Відродження (кінець ХVVІ ст.) також бага­тий на філософські роздуми. Так, голландець Еразм Роттердамськии (1469-1536) відкидав релігійне твердження про "зіпсова­ність" людини "першородним гріхом" і доводив, що у святому письмі людина покликана до активних дій, до життєвого само­ствердження. Початок і кінець світу, пояснював філософ, у ру­ках божих, але особиста доля визначається кожним індивідом окремо. Подібну точку зору називають деїзмом.


Пантеїстич­ними були роздуми італійця Джордано Бруно (1548-1600). У нього природа не залежить від божественного впливу, а сама по собі здатна до самотворення. За таке заперечення необхідності бога інквізиція спалила єретика на вогні.

Завершеності філосо­фія Відродження досягла в творчості француза Мішеля Монтеня (1533-1592). Він у творі "Спроби" не лише пояснював самоактивність природи, а й повністю відмежував від неї людину, котра, на його думку, є унікальною за внутрішнім світом і здатна по-своєму впливати на оточуюче середовище. Так філософія звіль­нялася від впливу релігії і закладала підвалини для власного подальшого розвитку.

Основні риси філософії Відродження:

  • Антична філософія – філософський ідеал;

  • основна філософська проблема – людина та її діяльність;

  • у центрі світогляду – культ краси, мистецтво;

  • антропоцентризм (людина є центром і вищою метою Всесвіту);

  • геліоцентризм (сонце є центром Всесвіту);

  • пантеїзм (вчення, що ототожнює Богв і природу);

  • гуманізм – уявлення, яке визнає цінність людини як особистості, її свободи і творчих здібностей, означає повагу і любов до людини;

  • нові погляди на суспільство. Виникає ідея громадянського суспільства, незалежного від релігії, нові моральні цінності.

Контрольні запитання:

  1. Які особливості мала філософія епохи Відродження?

  2. В чому полягає антропоцентризм філософії Відродження?

  3. Визначте погляди філософів-гуманістів епохи Відродження.

  4. Сутність гуманізму як ідеології Відродження.

  5. Сутність геліоцентризму і пантеїзму.

Література:

  1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

  2. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

  3. Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

  4. Философия, культура, образование (круглий стол) //Вопросы философии. - 1999. - № 3.

  5. Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.


Філософія Нового часу (17-18 ст.) План

  1. Характеристика епохи.

  2. Емпіризм та раціоналізм як альтернативи процесу пізнання.

  3. Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.

В епоху Нового часу затверджуються капіталістичні відносини, з’являються нові наукові відкриття, розвивається наукове природознавство. По-новому пояснюється картина світу, відбувається пошук нових методів пізнання світу. Філософія засновується на природничих науках. Наукові знання породили філософський матеріалізм. Відтак розпочався пошук ефективних методів (грецькою - способів) пізнання. У вирішенні проблем пізнання з’являються два напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Емпіризм – це філософська течія, яка визначає пізнання світу через досвід, практичні дії, а відчуття (органи чуття) основою пізнання. (засновник Ф. Бекон)

Раціоналізм – це філософська течія, яка визначає пізнання завдяки розумовому осмис­ленню об'єкта, а розум основою пізнання. (засновник Р. Декарт)

Філософами були розроблені такі методи пізнавального процесу як індуктивний (від одиничного до загального, сходження від окремих спостережень до теоретичних узагальнень, Ф. Бекон) та дедуктивний (від загального до конкретного, Р. Декарт).

Ф. Бекон починає тлумачити людину не як творця, а як частину природи, а її дух (розум) як механізм споглядання реальності (природи), призначений відтворювати природу дзеркально (нетворчо) такою, якою вона є. Бекон вважав, що знання повинні приносити користь людині. «Знання є сила». Розробив індуктивний метод пізнання (від одиничного до загального). Він вважав, що пізнання здійснюється через дослідження та експерименти.

Р. Декарт вважав, що наука повинна допомогти людині управляти історією, а також повинна відображати цілісну картину світу. Ідеал такої науки – математика. Декарт мав дуалістичні позиції. Він тлумачить людину як машину, що складається з «кісток і мяса». «Природа – велика механічна система, яка діє за допомогою божемтвенного поштовху, але метою людини є пізнання». Його вислів: «Я мислю, значить я існую», його знаменитий метод – «метод сумніву». Розробив дедуктивний метод пізнання (від загального до конкретного).

Розвиток в Новий час різноманітних наук, особливо техніч­них, привів до механістичної уяви про світобудову. Системати­зував її Т. Гоббс, виділивши в ній людину як мислячу частку. Водночас він підкреслював природне право людини на жит­тя, а Д. Локк розгорнув його принципи у вигляді прав на життя, свободу і власність, що в 1949 р. закріплено в "Зага­льній декларації прав людини" 00Н.


На підставі роздумів про людину та суспільне життя вини­кла філософія Просвітництва XVIII ст., в основі якої лежить ідея гуманізму - означеності людини як вищої цінності буття.

Характерною рисою Просвітництва був поворот до людини. Головна увага приділяється людському суспільству, історії, існуванню людини, пошуку шляхів виведення суспільства їз кризи за допомогою розуму.

Вчені-енциклопедисти(просвітителі) – Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, Ж, Руссо, Гельвецій, Ламетрі, Вольтер, Гольбах .

Шарль Монтеск'є (1689-1755) одним з перших пояс­нював буття людини і суспільства як природний процес. Людина здатна розбудувати щасливе життя і справедливий сус­пільний устрій. Проте на нього дуже суттєво впливають природні умови. Це так званий географічний дете­рмінізм.

Вольтер (1694-1779) в багатьох творах розглядав лю­дину як суспільну істоту, адже всі стосунки між людьми, вва­жав він, створені самими людьми. Відкидаючи вплив на них релігії, тим не менш він докузував необхідність віри в бога, як засобу боротьби з насиллям. Покращення самої людини він вба­чав в просвітництві, адже воно формує її свідомість.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) шукав причини нерівності людей і шляхи досягнення суспільної справедливості. Для цього необ­хідний такий суспільний договір , за яким меншість не змогла б привласнити здобутки більшості, а деспоти ніколи б не досягли влади.

Дені Дідро (1713-1784) досягнення справедливості в людських взаєминах вбачав у подальшому розгорненні науко­вих знань, поширенні освіти і покращенні моралі. Громадян слід виховувати так, щоб вони розуміли, що для особистого ща­стя необхідно бути чесною і добродійною людиною. Дуже важливо, щоб освіченим був монарх, адже він є запорукою справе­дливості в суспільному житті.

Таким чином, філософія Відродження і Нового часу просякнута гуманістичними ідеями і вірою у всемогутність людського розуму.

Контрольні запитання:

  1. Дайте характеристику соціально-історичних передумов філософії Нового часу.

  2. Особливості та основні напрямки філософії Нового часу.

  3. Поясніть значення понять «емпіризм» та «раціоналізм». Назвіть представників цих напрямків у філософії XVII ст.

  4. У чому полягає відмінність філософії Нового часу від попередніх етапів її розвитку?

  5. Як французькі просвітителі XVIII ст. розуміли природу людини і суспільства?

  6. На основі роботи Ф. Бекона «Новий органон» розкрийте його метод і логіку дослідження законів природи.

  7. Розкрийте сутність методу пізнання Р. Декарта.

  8. Розкрийте вплив соціально-політичних концепцій Нового часу на розвиток наступної суспільно-політичної думки?