Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.09.2024

Просмотров: 320

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

1. Світ на початку XX ст.

2. Перша світова війна

3. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії

6. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система

7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

9. Національно-визвольні рухи

10. Стабілізація і ''процвітання'' в країнах Європи і сша у 20-ті роки

11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)

12. ''Новий курс'' ф.Рузвельта

13. Великобританія у 30-ті роки. Економічна криза. ''Національний уряд''

14. ''Народний фронт'' у Франції

15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А.Гітлер

16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії

17. Революція 1931 р. В Іспанії.

18. Чехословаччина у 20-30-ті роки

19. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки

20. Проголошення срср і встановлення сталінського режиму

21. Радянська модернізація срср

22. Японія між двома світовими війнами

23. Національна революція в Китаї. Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

24. Громадянська війна у Китаї. Проголошення кнр

25. Індія у 20-30-ті роки

26. Національні рухи і революції в Арабських країнах, Туреччині, Ірані, Афганістані. Зародження палестинської проблеми. К.Ататюрк, Резахан

27. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)

28. Африка між двома світовими війнами

29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки

30. Освіта, наука і техніка

31. Розвиток літератури 20-30-х років

32. Мистецтво 20-30-х років

33. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо

34. Політика ''умиротворення'' агресора

35. Срср у системі міжнародних відносин

36. Причини, характер, періодизація Другої світової війни

37. Напад Німеччини на Польщу й початок Другої світової війни. Бойові дії в Європі у 1939-1941 pp.

38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву

39. Воєнні дії на Східному фронті в 1942-1943 pp. Корінний перелом в ході Другої світової війни. Звільнення території срср

40. Утворення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини в роки Другої світової війни

41. Становище у воюючих та окупованих країнах. Рух Опору в країнах Європи та Азії в роки Другої світової війни

42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)

44. Висадка союзницьких військ у Нормандії. Звільнення країн Західної Європи. Капітуляція Німеччини та Японії

45. Підсумки Другої світової війни

46. Створення Організації Об'єднаних Націй

47. Підписання мирних договорів. Окупаційна політика щодо Німеччини та Японії. Нюрнберзький та Токійський судові процеси

48. План Маршалла та його значення для відбудови Європи

49. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу в 1945-1998 pp.

50. Сполучені Штати Америки

51. Канада

82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.

Криза в Перській затоці дала поштовх близькосхідному мирному процесу. В Мадриді (1991 р.) було покладено початок переговорному процесу між арабами та Ізраїлем під егідою СРСР та США. Наслідком цього процесу стало підписання низки угод. 13 вересня 1993 р. у Вашингтоні було підписано палестино-ізраїль-ську декларацію про введення палестинської автономії у секторі Газа і в районі міста Ієрихон, на Західному березі річки Йордан. А 4 травня 1994 р. Голова Виконкому ОВП Я.Арафат і прем'єр-міністр Ізраїлю І.Рабін підписали в Каїрі угоду щодо принципів практичної реалізації договору ''Газа-Ієрихон - спочатку''. У 1994 р. був підписаний мирний договір також між Ізраїлем і Йорданією. Разом з тим активізувалися переговори між Сирією та Ізраїлем про передачу Сирії Голанських висот, захоплених Ізраїлем у 1967 р., в обмін на мир з Ізраїлем. Однак сторони продовжують використовувати силові методи розв'язання конфлікту. Ізраїльська армія у квітні-червні 1996 р. провела чергову операцію по знищенню структур організації ''Хезболлах'', яка бореться за звільнення півдня Лівану і здійснює напади на Ізраїль. Екстремістські палестинські організації виступають проти переговорів з

Ізраїлем. Праві сили Ізраїлю, які прийшли до влади на виборах 1996 р. після вбивства І.Рабіна, зайняли жорстку позицію на переговорах з арабами. Це загальмувало мирний процес на Близькому Сході, але не припинило його.

Міжнародні відносини на порозі XXI ст. У результаті реального послаблення глобального військово-політичного протистояння між двома блоками з одного боку, й одночасного загострення регіональних конфліктних ситуацій та загрози ''малих війн'' - з іншого боку, на перший план світової політики вийшли проблеми захисту прав і безпеки особистості й народів, гуманітарно-правові, культурні контакти, поширення об'єктивної інформації. Сукупність цих характеристик дістала назву ''людський вимір''. Конкретні люди творять передумови довіри або недовіри між народами й державами, й від них залежить розв'язання військово-політичних проблем, проблем охорони й поліпшення стану природного середовища, розвиток торгово-економічних та науково-технічних зв'язків тощо.

Концепція ''людського виміру'' й механізм співробітництва держав з гуманітарно-правових питань були обгрунтовані у спеціальному розділі Підсумкового документа Віденської зустрічі учасників НБСЄ в січні 1989 р.

Важливими органами, які покликані займатися гуманітарними проблемами, питаннями забезпечення основних прав і свобод людей є НБСЄ (з 1994 р. має назву ОБСЄ - Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі) і Рада Європи - регіональна міжурядова організація, створена в 1949 р.


Розпад СРСР і Югославії, утворення нових незалежних держав, труднощі країн колишнього соціалістичного табору, об'єднання Німеччини та інтеграція західних країн стали важливими чинниками побудови загальноєвропейського дому і розвитку міжнародних відносин 90-х років.

Зазнала краху колишня стабільність, яка спиралась на швидку реакцію наддержав на порушення рівноваги і на співставлення своїх кроків з реакцією можливого ворога, рівно як і з власною можливістю його нейтралізувати.

Разом з тим розпад двополюсної системи викликав втрату політичних орієнтирів у окремих держав, крах ідеології тоталітаризму там, де вона панувала, хаос у мисленні багатьох людей. В утворену порожнину вривається націоналізм, ворожнеча, нестримна агресивність.

Миротворчі зусилля ООН, ЄС, НАТО і інших міжнародних структур не завжди є ефективними і адекватними. Замість небезпеки глобального зіткнення в світі посилилась загроза локальних війн. Кардинальні зміни в світі зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Вирішенню цього завдання сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між державами Європи.

Важливим кроком до встановлення нової системи безпеки в Європі стало підписання в березні 1995 р. 52 країнами ОБСЄ ''Пакту стабільності в Європі''. Країни, що підписали пакт, взяли на себе зобов'язання розвивати добросусідські відносини на основі головних документів ООН, ОБСЄ і Ради Європи, згідно з принципами суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, поваги міжнародно визнаних кордонів, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини, особливо осіб, які належать до національних меншин.

У 1993-1995 pp. центр етнічного протистояння на території колишньої Югославії перемістився із Хорватії в Боснію, де вели між собою боротьбу три общини: сербська, хорватська і мусульманська. Світове співтовариство всю вину за розв'язання конфлікту поклало на Сербію і 25 квітня 1993 р. встановило економічну блокаду.

Після чотирьох років війни у Боснії під тиском світового співтовариства конфліктуючі сторони нарешті серйозно сіли за стіл переговорів і 15 грудня 1995 р. була укладена мирна угода. З метою виконання угоди на територію Боснії було введено війська НАТО чисельністю 60 тис. осіб.

Вгамувавши конфлікт в Боснії, світова громадськість опинилась перед лицем проблеми Косова, що набула збройного характеру. Албанська меншина, що проживає на території Сербії в районі Косово, взялась за зброю з метою домогтися приєднання краю до Албанії. Сербська армія, маючи досвід антипартизансь-кої боротьби, жорстокими засобами стала придушувати партизанський рух албанців. Щоб загасити нову пожежу на Балканах, у конфлікт втрутились ООН, НАТО, ОБСЄ та інші організації. Вона примусили ворогуючі сторони сісти за стіл переговорів і укласти угоду (1998 p.). Але виконання угоди весь час наражається на опір її противників як з одного, так і з іншого боку, що виливається в спалахи насилля. Щоб покласти край кровопроліттю, у лютому 1999 р. під загрозою застосування сили з боку НАТО обидві ворожуючи сторони сіли за стіл переговорів.


Небезпечним і напруженим залишається становище на Близькому Сході (Палестина, Ірак, район проживання курдів та ін.) та у ряді держав колишнього Радянського Союзу (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан). Загострилось протистояння між Індією та Пакистаном, які зробили рішучі кроки в бік перетворення в ядерні державі, здійснивши підземні ядерні випробування. Серйозного удару по стабільності в світі завдала азіатська фінансово-економічна криза. Для вирішення гострих конфліктних ситуацій у цих регіонах необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін і міжнародних миротворчих організацій.

Поява нових незалежних держав призвела до нової розстановки сил в світовій політиці. США залишились єдиною наддержавою. Вступила в нову фазу боротьба за сфери впливу.

Політична нестабільність в різних регіонах світу загрожує вибухами нових локальних конфліктів. Наприкінці 90-х років Тропічна і Південна Африка стали регіоном кривавих війн, переворотів, партизанських рухів (Конго, Ангола, Руанда та ін.).

Все більше дають про себе знати соціально-економічні проблеми країн ''третього світу''.

Непорозуміння між Росією та США поставили під загрозу розвиток загальноєвропейського процесу і процесу ядерного роззброєння. Росія до теперішнього часу не ратифікувала договір СНО-2. Розбіжності виникли через різні позиції сторін в питаннях розширення НАТО на Схід, у врегулюванні близькосхідного і югославського конфліктів. Росія прагне відігравати домінуючу роль на території колишнього Радянського Союзу.

З такими проблемами світ входить у третє тисячоліття.


82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.

У роки Другої світової війни значна кількість діячів культури - Е.Хемінгуей, А.де Сент-Екзюпері, Л.Арагон та інші зі зброєю в руках воювали проти фашистів. Твори в галузі літератури, музики, мистецтва, кіно відігравали важливу роль в загартуванні морального духу народів, наближаючи перемогу над фашизмом. Осмислення причин і наслідків війни, її жорстокостей, поведінки людей в екстремальних умовах стало важливою темою світового мистецтва.

В умовах ''холодної війни'' ідеологічний бік творчості став переважати над художнім. Періодичні загострення соціально-економічних суперечностей, масові суспільні рухи обумовили появу різних форм контркультури (''розгнівані'', рокери і т.д.). Вони ніби протистояли бездуховності масової культури та класичній культурі минулого. Назрівання екологічної катастрофи, гонка озброєнь, гострі міжнародні кризи сприяли зростанню настроїв песимізму, передчуття апокаліпсису.

Розпад колоніальної системи сприяв підвищенню ролі країн, що розвиваються, у світовій культурі. Міжнародне визнання отримали індійський кінематограф, африканські і латиноамериканські музикальні ритми й мелодії.

Одним із наслідків науково-технічної революції (НТР) став прискорений розвиток засобів масової комунікації, що створило матеріальну основу для небувалого розквіту масової культури і появи рок-музики.

Після війни образотворче мистецтво розвивалось двома напрямками.

Прихильники реалізму продовжували вважати, що завдання мистецтва полягає у створенні таких образів, які б легко впізнавались людиною, були їй доступними і зрозумілими. Вони почали шукати нових засобів впливу на внутрішній світ людини.

В той же час спалахнув загальний інтерес до напрямку, який здобув назву абстракціонізму. Якщо в реалізмі в центрі твору є людина, предмети, що її оточують, природа, то в абстракціонізмі митець прагне висловити свої почуття, думки, поривання через образи, що їх неможливо зустріти в реальному світі. Тобто митці абстрагувались (відчужувались, відходили) від світу речей і жили в своєму окремому світі. Це міг бути світ кольорових плям, геометричних фігур, переплетених ліній.

Поділ мистецтва на реалізм і абстракціонізм є умовним. Насправді існує безліч різних напрямків, жанрів, в яких застосовуються різноманітні прийоми зображення.


Піднесення після війни демократичного руху сприяло виникненню різновиду критичного реалізму - неореалізму. Його засновниками були італійські кінорежисери Р.Росселіні, Д.де Сантіс, Л.Вісконті, М.Антоніоні. Неореалізм поставив за мету показати ''розгримоване життя'', розгорнувши перед глядачами панораму життя трущоб, озлоблених злиднями людей, боротьбу за соціальну справедливість. Митці не приховували прихильного ставлення до героїв, стверджували ідеали доброти та людяності. Особливістю їхнього методу була точна передача деталей, залучення непрофесійних акторів, використання народної мови і місцевих діалектів. Це зближувало художнє кіно з документальним.

Принципи неореалізму мали значний вплив на світовий кінематограф, який творчо був використаний у кінострічках Стенлі Крамера (США), Акіри Куросави (Японія), Анджея Вайди (Польща), Олексія Германа (СРСР).

Неореалізм проник в образотворче мистецтво (Р.Гуттузо, А.Фужерон, Е.Уайет) і в літературу (Е. де Філіппо, М.Міллер, Д.Олдрідж).

Віхами художнього осмислення фронтової війни стали післявоєнні романи німецьких авторів А.Зегерс, В.Бределя, Е.-М.Ремарка, Б.Апіца. Долі обдурених нацистською пропагандою, мораль фізично покаліченого покоління були головною темою творів письменника Г.Бьолля і скульптора Фріца Кремера. Останній створив немало скульптурних композицій, передаючи почуття і силу духу в'язнів концтаборів.

Бурхливі події XX ст. дали багатьом письменникам привід до історичних паралелей. Ролі насильства в історії, видатної особи і народу, долі творчої інтелігенції у переломні епохи присвячено твори Ліона Фейхтвангера (1884-1958) ''Лисиці у винограднику'', ''Мудрість дивака'', ''Гойя''. Латиноамериканський роман, яскраво представлений творами Ж.Амаду (Бразилія), М.Асуела (Мексика), Г.Маркеса (Колумбія). Творчо переробивши досягнення світової літератури, вони розповіли про трагічну долю корінного населення, засилля монополій, зловживання диктаторських режимів, боротьбу селян за землю. Латиноамериканська проза відрізняється епічним характером розповіді. У центрі уваги найчастіше не особа, а колектив - село, місто, народ. Самостійним персонажем нерідко є природа.

У 50-х роках у літературі з'являються ''розгнівані молоді люди'' - англійські письменники К.Еміс, Д.Уейт, Д.Осборн та ін. їх твори відрізнялись антифашистською спрямованістю, переживанням за долю молоді, презирством до респектабельності й фальші. Вони відстоювали свободу особи та її право на самовираження. ''Розгнівані'' й американські ''бітники'' стали ідейними попередниками рок-руху.