Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

Війна дала могутній поштовх соціальному, антиколоніальному й визвольному рухам, що, зрештою, призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації ряду європейських країн.

Друга світова війна змінила не тільки політичну карту світу, але й долю багатьох народів, зокрема депортованих і тих, що були піддані масовому геноциду. Відбувся розкол окремих народів і країн на два державні формування (В'єтнам, Корея, Німеччина, Китай), що на довгі роки затримало процес їхнього об'єднання.

Одним з результатів війни стало посилення ролі у світі двох наддержав - США і СРСР. Біполярність світу призвела до нестримної гонки озброєнь і неприхованої недовіри й ворожнечі протилежних таборів.

46. Створення Організації Об'єднаних Націй

У ході Другої світової війни постало питання про утворення міжнародної організації, яка б перебрала на себе функції збанкрутілої Ліги націй.

Восени 1944 р. на конференції у Вашингтоні в маєтку Думбар-тон-Окс представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення ООН і обговорили основні положення Статуту ООН.

На Ялтинській конференції в лютому 1945 р. США, СРСР та Англія прийняли рішення про скликання установчої конференції ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Учасниками конференції могли бути всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами ООН отримали Українська РСР і Білоруська РСР.

При обговоренні питання механізму діяльності ООН між лідерами трьох держав виникла дискусія. Позиція Сталіна полягала в тому, що держави, які винесли на собі основний тягар війни, несуть відповідальність і за мир. Тому малим країнам в ООН не потрібно надавати таких прав, користуючись якими вони могли б суперечити великим державам. Рузвельт погодився з цією думкою Сталіна. Черчілль, однак, заперечив: ''Нехай орел дозволить малим пташкам співати, проте звертати увагу на їхній спів не варто - хай співають''.

Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р. У ній взяли участь близько 300 делегатів від 46 країн світу. При обговоренні Статуту ООН виникло дві проблеми: щодо прийняття рішень в Раді Безпеки та питання опіки над колоніями та залежними територіями. Відносно першої із них було прийнято радянську пропозицію, згідно з якою рішення Ради Безпеки (СРСР, США, Англія, Франція, Китай) приймаються одноголосно. Ці країни одержали право ''вето''. Завдяки цьому праву виключалась можливість використання авторитету міжнародної організації для виправдання дій, які суперечать принципам Статуту ООН. Проте це знижувало ефективність ООН як інструменту захисту миру, оскільки дійти згоди країнам з різними інтересами було складно. Водночас рішення, прийняті Радою Безпеки, задовольняли інтереси всіх держав. Щодо другої проблеми вирішено, що система опіки повинна сприяти розвитку народів залежних територій ''в напрямку до самоуправління або незалежності''.

У прийнятому на конференції Статуті ООН зазначалось, що метою нової організації є підтримання міжнародного миру і безпеки колективними заходами, розвиток дружніх відносин між країнами, здійснення міжнародного співробітництва при розв'язанні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. ООН була заснована на принципах суверенної рівноправності всіх членів, мирного улагодження суперечок, утримання від застосування сили. ООН не мала права втручатись у внутрішні справи, крім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримання миру. Офіційною датою створення ООН вважається 24 жовтня 1945 p., коли було затверджено Статут ООН.

Вищим органом ООН визначено Генеральну Асамблею, яка збирається на свої сесії один раз на рік. До її обов'язків входить затвердження бюджету організації, прийняття нових членів, обрання непостійних членів Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради, Ради з питань опіки, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем ООН.

Вищим органом була визначена також і Рада Безпеки, яка на той час складалася з 11 членів (тепер 15, з них 10 непостійних, які обираються на два роки, і 5 постійних). Рада Безпеки за Статутом є постійно діючим органом, на який покладаються обов'язки по підтриманню миру. Для реалізації своїх повноважень РБ має право накладати на агресора санкції, вводити блокаду і застосовувати проти нього силу. У розв'язанні всіх питань, крім процедурних, потрібна одностайність постійних членів РБ.

Під егідою ООН було створено різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МОП (Міжнародна організація праці), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) і т.д.

Нині нараховується близько 190 членів ООН. Генеральна Асамблея ООН розпочала свою діяльність у 1946 р. На першій сесії були обрані непостійні члени РБ, призначено першого Генерального секретаря ООН (ним став Трюгве Лі), створено Комісію по атомній енергії. Однак через суперництво СРСР і США та їхніх прихильників робота ООН була ускладнена.

У 1948 р. ООН прийняла Декларацію прав людини та Пакт про громадянські і політичні права, в яких усі країни закликались до встановлення в їхній політиці пріоритету інтересів особи над класовими та національними.

47. Підписання мирних договорів. Окупаційна політика щодо Німеччини та Японії. Нюрнберзький та Токійський судові процеси

Мирні договори з союзниками Німеччини. Для підготування мирних угод з Німеччиною, Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією створено Раду міністрів закордонних справ. Для погодження питань, пов'язаних з мирними договорами, з 29 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбулась мирна конференція за участю 21 держави. Під час проведення конференції нерідко виникали конфлікти між прихильниками СРСР та західних держав. Між Болгарією та Грецією, а також між Югославією та Італією загострилось територіальне питання.

Після завершення роботи конференції на засіданнях Ради міністрів закордонних справ найбільш гострі проблеми мирних договорів були вирішені шляхом взаємних поступок і компромісів. 10 лютого 1947 р. у Парижі було укладено мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією, а їхні умови передбачали переважно повернення до довоєнних кордонів, проведення демілітаризації, денацифікації, демократизації, декартелізації. Італія відмовлялась від всіх своїх колоній, знищувала військові укріплення на кордонах, обмежувала чисельність збройних сил.

Місто Трієст з навколишньою територією перетворювалось на вільну територію Трієст.

Італія сплачувала СРСР репарації в розмірі 100 млн. доларів. Фінляндія передавала СРСР на півночі область Петсамо (Печенга), а також в оренду на 50 років військово-морську базу Поркка-ла-Удд у Фінській затоці. Румунія, Фінляндія сплачували СРСР по 300 млн. доларів репарацій у вигляді поставок товарів, Угорщина - 200 млн. доларів. Передбачалось виведення окупаційних військ з території цих держав, крім Угорщини та Румунії, де залишались радянські війська.

Мирні договори з союзниками Німеччини після Другої світової війни суттєво відрізнялися тим, що вони не були принизливими для переможених держав, як це було після Першої світової війни.

Мирні договори з Німеччиною та Японією не були розроблені на той час і їх вирішення було відкладено. Мирний договір з Японією був підписаний в 1951 p., а з Німеччиною питання остаточно було вирішено в 1990 р.

Тимчасово в Німеччині, Австрії, Японії, Кореї вводились окупаційні режими країн-переможців. Так, Німеччина, Австрія, міста Берлін і Відень були поділені на чотири окупаційні зони Англії, США, СРСР та Франції. Метою окупації Німеччини проголошувалось відродження єдиної країни, від якої ніколи б не було загрози війни, ліквідація небезпечних для збереження миру державних, політичних і воєнних структур. Проте реалізувати цю мету у повоєнні роки не вдалось. ''Холодна війна'', що розпочалась, призвела до утворення у 1949 р. двох німецьких держав: Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР). Окупація Японії здійснювалась з метою створення таких політичних і економічних структур, що забезпечували б розвиток країни по демократичному шляху та перетворили Японію в країну, з якої б теж не виходила загроза війни.

Нюрнберзький та Токійський судові процеси. За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєні ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) - довічне ув'язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.

Нюрнберзький процес - перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини.

Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 - довічне ув'язнення. Серед страчених були колишні прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету.

Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР.