Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

Вказані заходи сприяли відродженню ринкових відносин, фактично ліквідованих в часи ''воєнного комунізму''. З метою їх нормального функціонування запроваджувалась нова система оподаткування, вводилась нова конвертована грошова одиниця -червінець, забезпечений золотом. 1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям. Створювались кращі умови розвитку торгівлі всіх форм власності.

Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.

Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.

Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби у

партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна- прихильників військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому; було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн. Зросло на деякий час промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

Проголошення СРСР. Встановлення комуністичних режимів на більшій частині колишньої Російської імперії поставило на порядок денний питання про об'єднання цих новоутворених держав, схожих за політичною системою, зв'язаних єдиним народногосподарським комплексом і об'єднаних в єдиний воєнно-політичний союз (договори 1919-1920 pp.).

На початку 20-х років розгорілась дискусія про форму об'єднання цих держав. Серед розмаїття думок можна виділити два підходи у вирішенні цієї проблеми.

Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення радянської спільності на засадах автономії. Такий варіант об'єднання здобув назву проекту ''автономізації'', але він був розкритикований українськими та грузинськими більшовиками. В умовах наростаючого конфлікту між московським центром та більшовиками національних республік у полеміку втрутився Ленін, який запропонував створити радянську спільність на засадах федерації (у федерацію об'єднувались рівноправні республіки, а не підпорядковані РРФСР). Ця пропозиція була схвалена представниками всіх республік.

Протягом 1922 р. відбулися з'їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, Російської Федерації, які прийняли рішення про необхідність утворення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня 1922 р. в Москві відбулася конференція представників національних республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.

І з'їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. Основним доповідачем на з'їзді був Й.Сталін. Він ознайомив учасників з'їзду з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи обговорення, представник УРСР М.Фрунзе запропонував доопрацювати документи, а вже після цього схвалити їх на II з'їзді рад. З'їзд підтримав цю пропозицію і утворив комісію для підготовки остаточного варіанту документів. На з'їзді було проголошено СРСР, обрано Центральний Виконавчий комітет і Президію Союзу РСР, а також чотири Голови Президії ЦВК Союзу РСР, що мали головувати по черзі на засіданнях: від РРФСР - Калінін, від урСР - Петровський, від БРСР - Черв'яков, від ЗРФСР - Наріма-нов.

Але союзний договір так ніколи і не був доопрацьований і підписаний. ''Комісія 13'' по доопрацюванню договору була ліквідована. В січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала проект конституції СРСР. Його було затверджено на II з'їзді рад у січні 1924 року. Конституція містила Декларацію та Договір про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом договору 1922 р. З'їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР у липні 1923 р. у ''Зверненні до народів та урядів світу''.

Таким чином, завдяки маніпуляціям Сталіна союзний договір, який мав стати міжнародним договором між суверенними державами, був замінений конституцією, яка є внутрішньодержавним документом.

Ленін і Сталін, Тоталітарний характер сталінського режиму. Протягом травня 1922 р. та березня 1923 р. стан здоров'я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він переніс три приступи, що призвели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв'язку з хворобою його було повністю усунуто від політичної діяльності. Незважаючи на це, у моменти покращення стану здоров'я, Ленін продиктував ряд статей та листів до своїх соратників - лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат таким чином, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.

В останні роки життя Леніна турбувало також питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що Ця революція відбулася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін говорив про необхідність здійснення культурної революції, яка б ліквідувала напівазіатське невігластво мас'' і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і розробив ідею створення суспільства ''цивілізованих Кооператорів''. 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала Приводом до посилення боротьби за владу, боротьби за лідерство У партії, яка розгорнулась ще в останні роки його життя.

Основними суперниками у цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще в 1923 р. у ВКП(б) оформилась ''ліва опозиція'' на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.

Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, недооцінивши властолюбство самого Сталіна, підтримали його у боротьбі з опозицією Троцького. Сталіну та його соратникам вдалося усунути Троцького від державних справ, обмежити вплив його в партії, а в 1929 р. і вислати з країни.

На цьому боротьба за лідерство не завершилась. У 1925 р. оформилась ''нова опозиція'', яку очолили Каменев та Зінов'єв. Опозиція спиралась на підтримку Ленінградської партійної організації. ''Нова опозиція'' виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення ''ленінської спадщини'', проти політики, яка проводилась у сільському господарстві.

Сталін на цей час вже зосередив у своїх руках всі важелі партійного та державного управління, особливо у питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного, державном управління, керівництва Комінтерном.

Спроба групи Каменєва-Зінов'єва взяти реванш у 1926 р. в боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції відбув вся в 1927 р. - ''платформа 83''. Основними вимогами опозищЯ було виконання ''політичного заповіту'' Леніна. Але час було згаЛ но.

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі з ленінськими соратниками за владу. Він же став роком початЛ утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:

- відсутність традицій політичної демократії в країні і реальних демократичних свобод;

- низький рівень громадянської політичної культури населення СРСР;

- зосередження політичної влади в руках однієї партії;

- невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП(б), обмеженість його політичної культури;

- внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла у диктатуру партії і не заперечував ла можливості диктатури однієї особи;

- наявність багаточисельного бюрократичного апарату, добпобут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

Основним методом встановлення та підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством та постійний терор проти всіх його верств. Керівною і спрямовуючою силою радянськоЬтоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологію визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалась Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді - ВЛКСМ. їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об'єднання жовтенят - школярів 7-9 років.

21. Радянська модернізація срср

Індустріалізація в СРСР. Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставило перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка б вивела її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити?

На XIV з'їзді ВКП(б) в грудні 1925 р. була обрана стратегія прискореного розвитку промисловості, здійснення імпортоза-мінної індустріалізації.

Проведення політики індустріалізації почалось від здійснення плану ГОЕЛРО - плану електрифікації країни. Остаточно ця політика була схвалена після затвердження директив першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 pp.

Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про темпи і масштаби промислового будівництва в СРСР. Вирішальними стали ідеологічний фактор і зростаючий культ особи Сталіна. У зв'язку з цим у партійному керівництві було дві точки зору.

О.Риков, голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства та промисловості. Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Більшість членів ЦК ВКП(б) підтримала Рикова, однак з 1928 р. Сталін став проводити політику надзвичайних заходів Щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула і на вироблення завдань першого п'ятирічного Плану. З двох пропонованих варіантів - мінімального, який передбачав 18% зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22% зростання, було схвалено останній, який згодом коригували в напрямку різкого підвищені ня показників розвитку галузей важкої промисловості (на 37Ш щорічно).

Перша п'ятирічка проходила в складних економічних та полії тичних умовах. Завищення планових показників розвитку екої номіки спричинило диспропорції і призвело до зриву виконання завдань першої п'ятирічки. Офіційна пропаганда вирішила на знайомити радянський народ з таким провалом і, повторюючії слова з промов Сталіна, твердила про дострокове виконання за-І вдань першої п'ятирічки за 4 роки та 3 місяці. Реальні темпи зро-І стання становили близько 16%.

Джерелами індустріалізації були:

- націоналізація промисловості;