Файл: Філософія.pdf

людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами поведінки, системами певних відносин.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мислитель Томас Гоббс в книзі "Левіафан" (1651). Він підкреслював, що соціальна група - це певна кількість людей, об'єднаних спільними інтересами або спільною справою.

Кожна людина здатна себе утвердити та самореалізувати як особистість лише в результаті спільної діяльності з представниками певної групи. Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство - група - особистість".

Для виникнення групи необхідні спільні інтереси, внутрішня самоорганізація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності тощо. Залежно від цілей і завдань організація може бути формальною або неформальної.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа - юридичних норм, правил, службових інструкцій тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності.

Наприклад, учнівський клас, студентська група, військовий підрозділ. Неформальна група складається стихійно і немає особливих документів, які

регламентують й функціонування. Вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, дружня компанія, злочинна група і т.д.).

На початку XX ст. американський соціолог Якоб Леві Морено розробляє теорію малих груп. Він виходив з того, що, окрім соціальної макроструктури суспільства, існує ще і внутрішня, неформальна мікроструктура. Морено вважав, що психічне здоров'я людини обумовлене її становищем у малій групі. Саме через взаємовідносини в малих групах, через "здоров'я" малих груп можливе удосконалення відносин у соціальній макроструктурі суспільства.

Марксистська соціально-філософська думка виходила з того, що існують не соціальні групи суспільства взагалі, а соціальні групи історично конкретного суспільства. Характер цих груп змінюється разом зі зміною суспільно-економічних формацій, і що у класових суспільствах основними соціальними групами є суспільні класи.

З точки зору марксизму, класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби виробництва.

Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи загальнокультурні та духовні спонукання індивідів.

Так, для німецького соціолога М.Вебера (1864 — 1920) існування класів було безсумнівним, але трактував він їх як порівняно самостійні групи людей, що згуртовуються на засадах не лише виробництва, а й суспільного життя в цілому, включаючи і духовну культуру. Сучасний французький соціолог П.Бурдье тлумачить клас як соціальний статус індивіда. Цей статус утворюється шляхом індивідуального вибору та політичного виразу на основі набутого ним капіталу. Сукупність привласненого економічного, політичного, культурно-освітнього капіталу робить людину незалежною до певної соціальної групи, класу.

Більшість сучасних західних теоретиків заперечують поділ капіталістичного суспільства на антагоністичні класи - пролетаріат і буржуазію та боротьбу між

99

ними. Замість цього вони висувають концепцію про поділ суспільства на прошарки або страти (шари), які оголошуються головними елементами соціальної структури суспільства.

На противагу однозначності класового аналізу суспільства виникли теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Одним із основоположників цих теорій був російсько-американський мислитель Питирим Сорокін (1889-1968). Він обґрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структури та її динаміки. Пізніше його вчення продовжили американський соціолог С. Ліпсет та німецький соціолог Р. Дарендорф. На думку цих дослідників, у сучасному індустріальному суспільстві власність на засоби виробництва втратила провідне значення. Так, Р. Дарендорф слушно вважає, що страти утворюють ієрархічну шкалу, відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями. Класи ж завжди е категоріями для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту. За Дарендорфом, одні і ті самі люди водночас належать до різних страт. Більш того, в різних системах страт вони можуть займати різні позиції: в одній панівну, в іншій - підлеглу.

Отже, теорія класів займається виявом суспільних протилежностей, а теорія стратифікації суспільною диференціацією.

Між стратами в суспільстві існує постійна взаємодія. Людина має можливість відносно вільно переміщуватись із однієї страти в іншу. Цей процес західні мислителі називають мобільністю. Соціальна мобільність забезпечує стабільність соціальної системи і робить "зайвою" класову боротьбу.

Соціальна мобільність поділяється на горизонтальну (зміна місця проживання, фаху) та вертикальну (переміщення людей із нижчих страт у вищі і навпаки).

Удокапіталістичних суспільствах соціальні відмінності закріплювалися в становому поділі населення. Соціальний стан - це соціальна група, що

характеризується певним юридичним. становищем, закріпленим у звичаях чи у законах. Так, у Х1У-ХУ ст. французьке суспільство поділялося на три стани: духівництво, дворянство та "третій стан" - купці, ремісники та селяни. Кожний із станів мав чітко окреслені права та привілеї. Перші два стани, наприклад, були звільнені від державних податків, останній - ні.

Усуспільствах країн Сходу соціально-класова структура функціонування -

кастова. Касти — це групи людей, що займають певне успадковане місце в соціальній ієрархи. Касти одна з одною. Класичним зразком кастової організації є Індія. Тут касти створювали складну ієрархічну суспільну структуру. Верхній шар становили брахманські та військово-землеробські касти. Високе місце займали міські торгівельні касти. Нижче стояли касти ремісників. Найнижчий шар складали касти напіврабів-напівкріпаків. Спілкування з представниками таких каст вважалося ганебним для представників вищих каст. Тому ці касти отримали назву "недоторканих".

Крім класів, страт та станів у соціальній структурі суспільства виділяють ще і такий прошарок населення, як соціальна верства. Це проміжна група (інтелігенція, управлінці, службовці тощо).

Марксистській теорії класів і класової боротьби, теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності в наш час протиставляють теорію "середнього класу". І це небезпідставно, оскільки не можна недооцінювати дійову участь середніх класів

100

у створенні матеріальних і духовних благ. Безумовно, що у рабовласницькому суспільстві раби та рабовласники займали полярне соціальне становище. Але ж основні матеріальні і духовні цінності створювали не вони, а середній клас - ремісники та селяни. Соціалістичну революцію в Росії 1917 р. здійснював пролетаріат у союзі з найбіднішим селянством. А годувало країну середнє селянство. З цього можна зробити висновок, що класова боротьба не всесильна, а її конструктивна роль має певні межі. Матеріальні та духовні цінності створює не класова боротьба, а творча праця людей.

Прихильники теорії середнього класу поділяють сучасне суспільство на два класи: робітничий і середній. До середнього класу, якому відводиться провідна роль у розвитку суспільства, відносяться майже всі працівники, що не зайняті фізичною працею.

Отже, історію рухають вперед не лише соціальні протиріччя, а й злагода основних соціальних сил.

Всі соціальні групи можна поділити на великі, середні та малі.

Великі соціальні групи - це спільності, що існують у масштабі всього суспільства в цілому. Такими групами є класи, страти, верстви нації, покоління тощо.

Середні соціальні групи - це мешканці одного села чи міста, працівники певного підприємства, склад учбового закладу тощо.

До малих соціальних груп відносять такі об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним. До них належать сім'я, шкільний клас, студентська група тощо. В малій групі індивід, як правило, отримує психологічну і моральну підтримку.

Таким чином, соціальна структура суспільства - це складно організоване і певним чином упорядковане ціле, до якого входять окремі індивіди та соціальні спільноти. Соціальна структура суспільства тісно пов'язана з соціальними відносинами. І обидві ці системи взаємо проникають і взаємо обумовлюють одне одного.

2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин

Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить етносоціальним відносинам. Етнос (з грецької - група, плем'я) — стійка, цілісна спільність

людей, що історично склалася.

Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб'єкти суспільних відносин надають їм особливої неповторності. Сучасне людство складається приблизно з двох тисяч націй, народностей та племен. Такий стан людства не випадковий, він є результатом усієї світової історії. Історичні спільності людей виникають внаслідок її відносної просторової ізоляції. Вони відрізняються від інших спільностей мовою, особливою культурою, ментальністю (сукупністю установок та схильностей мислити, почувати, сприймати світ і діяти певним чином) і навіть психічними властивостями.

Людство органічно входить до біосфери Землі, і, крім соціальних відмінностей, у ньому присутні відмінності природні. Природні відмінності обумовлені не минулою соціальною історією, а еволюцією людського роду як такого. За природними ознаками людство поділяється на раси та етноси.

Раса — велика група людей, у якої зовнішній вигляд обумовлений загальними,

101

спадковими ознаками (кольором шкіри, формою голови, обличчя, розмірами тіла і т.д.). Поняття "раса" відбиває біологічну різноманітність людства. Як біологічна спільнота раса надзвичайно стабільна. За останні 15 тис. років не виникло жодної нової і не зникло жодної старої раси. Слід підкреслити, що расові відмінності людей не є причиною соціальної та інтелектуальної різниці між ними. Історичну долю народів також неможливо пояснити біологічними чинниками.

Поняття етносу ґрунтовно розробляються відомим російським природодослідником та соціальним мислителем Л.М.Гумільовим. Він зазначав, що етноси - це не раси, але і не соціальні спільноти. Вони формуються під впливом природної приналежності людського угрупування до певного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етногенез Л.Гумільовим розглядається як природній процес, сутність якого становить енергія живої речовини. Ця речовина формується під впливом трьох енергетичних потоків: енергії Сонця; енергії розпаду радіоактивних елементів в середині Землі та Космосу, що пробиває іоносферу. Етнос для Л.Гумільова - це передусім структурована сукупність людей зі спільним стереотипом поведінки, що здатна до цілеспрямованих дій. Члени етносу мають визначену самосвідомість і під проводом наділених високим енергетичним потенціалом керівників здійснюють спільні заходи.

Причину походження етногенезу Л.Гумільов пояснює явищем пасіонарності.

Пасіонарність — це непоборна сила, яка задається космічною енергією, консолідуючи з різних осіб єдину спільність — етнос. Отже, етноси - це біофізичні реальності, які оповиті соціальною оболонкою.

Дійсно, ми не можемо заперечувати, що етнічне буття людини прив'язане до певної місцевості з її географічними особливостями. Етнос характеризується спільністю побуту, культури, традицій, звичаїв, психічних рис та інших об'єднуючих факторів. Ці фактори формуються під впливом природно - кліматичних умов та тривалої генетичної еволюції. Проте етнос, будучи за своїм походженням пов'язаним з природою, все ж свої головні характеристики формує в соціально-культурному середовищі. Іншими словами, етнос як такий е не суто природним, а соціально-природним утворенням. Його слід відрізняти від історичних спільностей людей, таких як рід, плем'я, народність, нація.

Названі історичні спільності людей хоча і формуються на основі певних етнічних спільностей, проте є продуктом історії, соціокультурним утворенням. Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Як соціальна спільнота рід виникає з первісної людської стадності і є результатом розвитку продуктивних сил суспільства. Американський історик та етнограф

Льюїс Генрі Морган (1818-1881), досліджуючи систему родових відносин індіанців-ірокезів, виділяв такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя, регулює шлюбні стосунки, здійснює взаємодопомогу, захист та кровну помсту; має власну назву (рід черепахи, змії тощо).

Визначальними рисами родових відносин є: рівність всіх членів роду, відсутність приватної власності, суворе дотримання екзогамії (заборони шлюбів всередині роду).

Отже, рід - це група кровних родичів, які ведуть походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного

102