Файл: Філософія.pdf

предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім'я.

Із розвитком первісного суспільства чисельність родів поступово збільшується. Відбувається об'єднання їх у племена. Плем'я — форма етнічної спільності й суспільної організація первісного суспільства. Характерними рисами племені були: наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина мова, культура, самосвідомість.

Обмін діяльністю, а згодом і надлишковим продуктом зумовив виділення багатих і бідних родів, виникнення племінної знаті, племінної верхівки, яка прибирає всю владу до своїх рук.

На зміну племенам прийшла нова форма етнічної спільності - народність і нова форма організації суспільства - держава.

Народність - це соціально-етнічна спільність людей, що характеризуються спільною територією, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен), елементами єдиної культури.

Початок формування народностей відноситься до періоду консолідації племінних союзів. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньоеллінська та ін. В Європі процес утворення народностей завершився переважно в період феодалізму. Давньоруська народність була спільним коренем для російської, української та білоруської народностей, які згодом склалися у нації. Нації - це більш зрілі, більш розвинені соціально-етнічні спільності людей.

Усвітовій суспільній думці немає одностайності у визначенні поняття "нація". Одні вчені визначальною ознакою нації вважають "національний дух", "національну самосвідомість", "національний характер", другі зводять націю до спільності людей, що однаково мислять, треті трактують націю як "несвідому психічну спільність". Є і географічні, і біологічні, і психологічні тлумачення нації.

Увітчизняній літературі тривалий час визначення нації було пов'язане з такими ознаками, як спільність економічного життя, території, мови, культури та деяких особливостей характеру.

Визначаючи поняття "нація", необхідно врахувати і етнічні, і соціальноекономічні, і соціокультурні, і духовні чинники. Націю можна визначити як форму спільності людей, що виникає завдяки єдності певних засад.

По-перше, єдність територіальних засад. Кожна нація має свою територію. Нація, яка за певних умов втрачає свій "життєвий простір", поступово може перетворитися на етносоціальну спільність меншої внутрішньої консолідації.

По-друге, єдність етнокультурних засад. Нація складається, як правило, з людей одного етносу. Етнічними ознаками є самосвідомість, мова, традиції, звичаї, обряди, що передаються від покоління до покоління. Без мови немає нації. Нація згасає і тоді, коли втрачається її духовна культура.

По-третє, єдність економічних засад. Спільність господарських зв'язків так чи інакше консолідує людей.

По-четверте, єдність психологічних засад. Кожна нація має спільні риси психічного складу. Зазначена спільність охоплюється поняттями "національний характер", "національна ментальність".

Національний характер - це своєрідне сполучення загальнолюдських рис відповідно до конкретних умов буття нації, що проявляються в ціннісних

103

відносинах до навколишнього світу, в культурі, традиціях, звичаях, обрядах тощо. Національна ментальність - це сукупність установок та схильностей мислити,

діяти, почувати і сприймати світ певним чином. До неї входять національні цінності, норми, вірування, форми світосприйняття.

Слід зазначити, що ті чи інші ознаки нації певною мірою діють на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку можливі відгалуження нації у вигляді діаспори. У цих умовах зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. У наш час глибинні перетворення в економіці привели до того, що спільність економічного життя перестала вважатися визначальною ознакою нації. У той же час найбільш суттєвою визначальною ознакою нації визнається національний характер

Таким чином, нація не зводиться лише до соціального буття, а включає і природне, і етнічне, і культурне, і психологічне.

У розвитку сучасних етносоціальних процесів спостерігаються дві взаємопов'язані тенденції. Перша - етносоціальна диференціація. Це процес уособлення тієї чи іншої соціально-етнічної спільноти, що відбиває її прагнення до утвердження національної незалежності. Друга тенденція - це інтеграція, яка передбачає злам національних кордонів, розширення зв'язків між різними соціально-етнічними спільнотами, поглиблення економічних, культурних відносин між народами.

Національні відносини є важливою складовою соціальних відносин. Зазнаючи впливу економічних, політичних, соціально-побутових відносин, національні відносини, зі свого боку, чинять зворотну дію, певним чином впливають на всі сфери суспільного життя.

Основними формами національних відносин є: взаємовідносини між етносоціальними спільностями людей і міжособистісні стосунки представників різних етносоціальних спільностей.

Сучасна епоха - це час зростання національної самосвідомості, яка стає могутнім чинником консолідації нації.

Однак за своєю спрямованістю, за характером співвідношення з загальнолюдськими цінностями вона може бути як творчою, так і руйнівною.

Дилемою міжнаціональних відносин є або взаєморозуміння, дружба, або підозра і ворожнеча. У наш час дедалі більше усвідомлюється єдність людства. Сувора правда полягає в тому, що людство або інтегрується на основі планетарної свідомості, пріоритетності загальнолюдських цінностей у світове співтовариство, або, якщо розколеться на ворогуючі табори, нації, релігійні конфесії, буде приречено на загибель.

Таким чином, різноманітні соціально-етнічні спільноти відіграють важливу роль у життєдіяльності соціуму, надають йому особливої своєрідності, неповторної забарвленості. Знання національної культури, традицій, звичаїв народу дає змогу зрозуміти національне як самобутнє надбання людської цивілізації.

З.Сім'я в соціальній структурі суспільства

Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не може функціонувати та

104

розвиватися без сім'ї. До визначення сутності сім'ї мислителі минулого підходили по-різному. Однією з перших спроб визначити характер шлюбно-сімейних відносин належить давньогрецькому філософу Платону. На його думку, держави виникають на основі об'єднання сімей. У проектах "Ідеальної держави", з метою досягнення згуртованості суспільства, він пропонував введення спільності дружин, дітей і майна.

Аристотель, критикуючи проекти "Ідеальної держави", розвиває ідею Платона про патріархальну сім'ю як осередок суспільства. Така точка зору на сім'ю панувала тривалий час.

Філософи Середньовіччя і Нового часу виводять суспільні відносини із сімейних відносин. У певній мірі цих поглядів дотримувалися німецькі філософи Кант і Гегель. Основу сім'ї Кант вбачав у правовому порядку, а Гегель - в абсолютній ідеї.

Слід зауважити, що між поняттями "сім'я" і "шлюб" існує тісний взаємозв'язок. Але у сутності цих понять є не тільки загальне, а й особливе, специфічне. Наука доводить, що сім'я і шлюб виникли в різні історичні періоди. Шлюб визначається

як історично зумовлена й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, яка визначає їхні права і обов'язки одного щодо одного і щодо їх дітей.

Більш складною системою людських відносин, ніж шлюб, є сім'я. Це заснована на шлюбі чи кровно-родинних та інших зв'язках мала соціальна група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Сім'я, як правило, об'єднує не тільки подружжя та їхніх дітей, але й інших родичів чи просто близьких та необхідних їм людей.

Як мала соціальна група, сім'я є вихідною у соціальній структурі суспільства. Саме в сім'ї і через сім'ю здійснюється включення індивіда в свідоме суспільне життя.

Сім'я є явищем історичним. Вона само виникала і самовидозмінювалась разом з історичним розвитком суспільства. Щодо історичних форм розвитку сім'ї, то у первіснообщинному суспільстві під поняттям "сім'я" малось на увазі коло осіб, між якими були дозволені статеві зв'язки. У цьому розумінні виділяють:

-кровно-родинну сім'ю, у якій статеві зв'язки мають лише одне обмеження - неналежність до різний поколінь, тобто між батьками і дітьми;

-групову сім'ю (груповий шлюб), де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Для цього виду сім'ї характерною була заборона статевих зв'язків між членами одного роду (екзогамія).

На зміну груповому шлюбу сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я. Парна сім'я передбачала статеві зв'язки лише між одним чоловіком і однією жінкою. В ній кожен із подружжя жив у своїй родовій групі, тому ці відносини не мали стійкого характеру.

Сім'я засновується на певних формах шлюбних союзів. Найбільш розповсюдженими формами шлюбних союзів є полігамія та моногамія.

Полігамія або багатошлюбність - це такий шлюб (сім'я), за якого один із членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію (багатоженство), та поліандрію (багатомужжя). Полігінія - чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних стосунках з різними жінками. Цей шлюб може реалізуватися у формі сім'ї гаремного типу. Поліандрія - жінка перебуває

105

одночасно в кількох шлюбних союзах з різними чоловіками. У минулому столітті поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та алеутів. У наш час поліандрія існує серед деяких етнічних меншин Тибету.

Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу, за якої чоловік одружений з однією жінкою й, відповідно, жінка одружена тільки з одним чоловіком. Найпоширенішою формою моногамної сім'ї була патріархальна сім'я, яка управлялася батьком.

Наприкінці XX ст. в індустріальних та постіндустріальних країнах соціальні філософи констатують кризу патріархальної сім'ї. Ця криза виявляється у тому, що більшість сімей стали складатися лише з подружжя та їх дітей. Жінки отримали широкий доступ до роботи. А це забезпечило їх економічну незалежність від чоловіків. Так, у Скандинавських країнах до 50% жінок народжують дітей, свідомо не вступаючи в шлюб. Криза патріархальної сім'ї виявляється у гіпертрофованому зростанні розлучень, у небажанні значної частини молоді вступати до шлюбу і створювати сім'ю, у зменшенні кількості повторних шлюбів. Все це, безсумнівно, свідчить про кризу сім'ї у класичному розумінні.

З розкладом патріархальної сім'ї з'являється нова її форма — біархатна сім'я ("бі" - латиною "два", та "архі" — "зверхність", "головування"). На думку науковців біархатна сім'я буде заснована на гармонійному поєднанні чоловічого та жіночого начал. Чоловік і дружина доповнюватимуть одне одного перевагами чоловічої і жіночої антропосоціокультурної природи.

Основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових та індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє низку його найважливіших потреб, у тому числі й відтворенні населення. Водночас сім'я задовольняє особисті потреби кожного члена сім'ї, а також загально сімейні (групові) потреби. З цього випливають основні функції сім'ї.

1.Репродуктивна функція сім’ї. Сім'я виконує передусім функцію біологічного і соціального відтворення людини, продовження людського роду. Ця функція особливо важлива у кризові періоди, коли йде процес вимирання нації.

2.Виховна функція сім'ї. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Саме в сім'ї дитина засвоює основні цінності та норми поведінки, оволодіває мовою і логікою мислення. Сім'я забезпечує накопичення і передачу наступним поколінням знань, досвіду, навичок, трудової діяльності, спілкування. Важливою особливістю виховної функції сім'ї є те, що вона носить стійкий характер. Вплив сімейного колективу на кожного свого члена здійснюється протягом усього життя.

3.Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час

- одна з найважливіших соціальних цінностей, засіб відтворення фізичних і духовних сил людини. Сімейне дозвілля включає у себе: читання, слухання радіо, перегляд телепередач, відвідання бібліотек, театрів, концертних залів, проведення відпустки, канікул, заняття спортом тощо.

4.Функція психологічно-емоційного розвантаження. В сім'ї людина знаходить співчуття, може зняти стрес, поділити

радість чи горе.

5.Функція реалізації особистісних якостей людини. Бути добрим, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути дбайливими сином чи донькою - це дуже важливі особистісні якості людини. Кожна нормальна людина з необхідністю

106

усвідомлює себе у таких якостях.

6. Господарсько-побутова функція. Ця функція пов'язана з веденням домашнього господарства і внутрішньосімейним задоволенням побутових потреб. Справедливий розподіл домашніх обов'язків між подружжям, старшим і молодшим поколінням, як правило, сприяє укріпленню сім'ї.

Отже, сім'я, як одна з найважливіших форм організації життя людей, має велике значення і для індивіда, і для особистості, і для суспільства.

Таким чином, соціальна структура суспільства органічно зв'язана соціальними відносинами, які, з одного боку, є механізмом зв'язку усіх компонентів соціальної структури, а з другого

- забезпечують динаміку її розвитку. Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в органічну цілісність, у цілісну соціальну систему, що самоорганізується, самоупорядковується і має складний ієрархічний характер.

Контрольні запитання:

1.Що таке соціальні відносини і що таке соціальна структура суспільства?

2.Що таке класи, страти, соціальні верстви, стани, касти?

3.Що таке етнос і чим відрізняються раси від етносів?

4.Які характерні риси народності?

5.Що таке нація?

6.Що таке національний характер?

7.Що таке сім'я, які її історичні форми і функції?

Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття

1.Політика як вид діяльності. Політика і влада.

2.Політична система суспільства.

3.Держава як соціальний інститут політичної влади.

Література:

1.Андреев С.С. Политическая система й политическая организация.

2.общества.// Социально-политические науки.-1992.-№1.

3.Андрушенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.

4.Курс лекцій.-К., - 1996 - С. 244-267.

5.Аристотель. Політика // Аристотель. Соч.: В 4 - х т. -М., 1983. - Т.4.

6.Вебер М. Политика как призвание й профессия // Вебер М. - Избранньїе произведения . - М., 1990. - с.644-707.

7.Крапивенский С.3. Социальная философия . Учебник. - Волгоград, 1998. - 352 с.

8.Лузан 0.0. Політика і суспільство.// Політологічні читання.-1993- № 1.

9.Пойченко А.М. Політика: теорія і технології. К., 1996. С. 5-36.

10.Рябов С.Г.Політологічна теорія держави.-К.,1996. - С. 11-21,45-69.

107