Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

комплексний векторний простір, що може бути скінченноабо нескінченнови-

мірним. Скалярний добуток в. с. |Аñ

самого на себе називається нормою |Аñ.

в. Умова́ –Пойнтінга́ (рос. вектор Умова–Пойнтинга; англ. Poynting vector) – вектор густини потоку енергії

електромагнітного поля S = (c/4p)[EH] (в

системі СГС), де E і H – напруженості електричного та магнітного полів. В. У.- П. за модулем дорівнює кількості енергії, що переноситься крізь одиничну площу, перпендикулярну до S, за одиницю часу.

в. хвильовий́ (рос. вектор волновой; англ. wave vector, wavevector) – вектор k, що визначає напрямок поширення і просторовий період плоскої монохро-

матичної хвилі u(r, t) = A0cos(k∙r – wt + j 0), де A0,

j 0 – сталі амплітуда й фаза хвилі, w – ко-

лова частота, r – радіус-вектор. Модуль хвильового вектора називають хвильовим

числом k = 2p /l, l – просторовий період або довжина хвилі. У напрямку в. х. відбувається найшвидша зміна фази хвилі

j = k r – w t + j 0, тобто k = Ñj, тому він і приймається за напрямок поширення.

в. часоподібний́ (рос. вектор времениподобный; англ. time-like vector) – чотиривимірний вектор у просторі-часі спеціальної теорії відносності (простору-часу Мінковського), квадрат часової компоненти якого більший за суму квадратів просторових компонент. Важливим прикладом такого вектора у релятивістській механіці є вектор чотиривимірної швидкості частинки з ненульовою масою спокою. У просторі-часі Мінковського часоподібним буде будь-який вектор, що лежить

англ. eigenvectors [proper vectors, latent

які при цьому перетворенні не змінюють свого напрямку, а лише помножуються на скаляр.

в-ри кульові́[функції́ кульові ́ве- ́ кторні] (рос. векторы шаровые, функции шаровые векторные; англ. spherical vectors, vector spherical functions) – власні функції оператора повного моменту кількості руху для системи з одиничним спіном.

ВЕЛИЧИНА́1 (рос. величина; англ.

чайная; англ. random quantity, random variable, chance variable) – величина, що

экстенсивные; англ. extensive quantities)

– термодинамічні величини, які, на відміну від інтенсивних, є адитивними (наприклад, у виразі для роботи об'єм – екстенсивна величина, тиск – інтенсивна).

в-ни мольні́ парціальні́ (рос. величины мольные парциальные; англ. partial molal quantities) – частинні похідні від екстенсивної величини G за числом молів ni компонента системи i при сталих тиску P, температурі T і числі молів інших

компонентів nj (j ¹ i).

52

в-ни світлові́ (рос. величины световые; англ. light quantities) – характеристики процесів випромінювання і поширення світла, визначувані за дією променистої енергії на око, за зоровим відчуттям світла. До в. с. належать: потік світловий, світність, освітленість, сила світла, яскравість.

в-ни фотометричні́ ефективні́ (рос.

величины фотометрические эффективные; англ. effective photometric quantities) – те саме, що величини́ фотометричні́ редуковані́ .

в-ни фотометричні́ редуковані́ [величини́ фотометричні́ ефективні́ ] (рос. величины фотометрические реду-

цированные, величины фотометрические эффективные; англ. reduced photometric quantities, effective photometric quantities) – характеризують оптичне випромінювання за його впливом на заданий селективний приймач. При будь-якому спектральному складі випромінювання однаковим реакціям селективного приймача відповідають однакові значення редукованих фотометричних величин. В. ф. р. є інтегралом від добутку спектральної густоти відповідної енергетичної величини, що характеризує випромінювання, на спектральну чутливість даного приймача.

ВЕЛИЧИНА́2 (рос. сила, величина;

англ. intensity,strength,power).

в. електри́чногостру́му(рос. сила электрического тока; англ. current intensity,currentstrength) – те саме, що величина́стру́му.

в. стру́му [си́ла стру́му, си́ла електри́чногостру́му] (рос. сила электрического тока; англ. current intensity,currentstrength) – величина(I), що характеризує впорядкований рух електричних зарядів і чисельно дорівнює

кількості заряду DQ, що протікає через певну поверхнюDS в одиницю часу: I =

DQ/Dt® dQ/dt. У системі СІ одиниця величини струму є основною і називає-

53

ться Ампер. Вимірювання сили струму, як правило, здійснюються за його магнітною дією.

ВЕЛИЧИНА́ 3 астрономічна

(рос. величина; англ. magnitude).

в. зоряна́ абсолютна́ (рос. величина звёздная абсолютная; англ. absolute magnitude) – див. величини́ зоряні́ .

в-ни зоряні́ (рос. величины звёздные; англ. magnitudes) – відносні одиниці вимірювання блиску зірок та ін. астрономічних об'єктів (планет, галактик, супутників). Згідно з Гіппархом і Птоломеєм, зорі, видимі простим оком, поділяються на шість величин, при цьому до 1- ої належать найбільш яскраві, а до 6-ої – найбільш слабкі зірки. Сучасне означення

в. з. таке: m = – 2,5lg E f d C , де Eλ –

0

освітленість, l – довжина хвилі, fλ – спектральна чутливість реєструвальної апаратури; величина fλ дорівнює добуткові спектральної чутливості приймача випромінювання і коефіцієнта пропускання (коефіцієнта відбивання) оптичних елементів реєструвальної апаратури (фотометра) та телескопа.

ВЕНЕРА́ (рос. Венера; англ. Venus) – друга за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 0,7233 а. (108,2 млн. км), ексцентриситет орбіти е = 0,0068, нахил площини орбіти до екліптики 3023,65'. Середня швидкість руху В. по орбіті 34,99 км/с. Середній екваторіальний радіус поверхні В. 6051,5 км. Найменша відстань В. від Землі 38 млн. км,

найбільша 261 млн. км. Маса В. 4,87×1024

кг (0,815 маси Землі), середня густина 5240 кг/м3, прискорення вільного падіння на екваторі 8,76 м/с2 (0,89 земного). Період обертання В. 243 доби. Поверхня В. відносно рівнинна (≈ 90 %), відносні перепади висот менше 1 – 2 км. Найбільші височини – Земля Іштар у Північній півкулі (гора Максвелл – 12 км) і Земля Афродіта

біля екватора. Основна сполука атмосфери В. – СО2 (~97 %), N2 (~3 %), кисню

практично немає (менше ніж 3×10–3 %). Температура атмосфери біля поверхні 740 К, тиск 9,5 МПа (93,8 атм). Висока температура В. пояснюється дією парникового ефекту.

ВЕНТИЛЬ́ , -я (рос. вентиль; англ. valve).

в. електричний́ (рос. вентиль электрический; англ. electric valve) – пристрій, електропровідність якого значно залежить від напрямку струму. В. е. слугує для випрямлення змінного струму, замикання і розмикання електричних кіл, комутації електричних сигналів, зміни їх форми тощо. Див. також ігнітрон,́ екси-

трон,́ газотрон,́діоди́́напівпровіднико - ві.

в. ртутний́ (рос. вентиль ртутный; англ. mutator, mercury-arc tube, mercury (arc) valve, mercury(-arc) rectifier, mercury-vapo(u)r rectifier) – те саме, що ігнітрон́.

елементарний графічний символ, що описує взаємодію квантових полів. Наочно зображає акт ло-

кальної елементарної взаємодії частинок

– квантів цих полів. За правилами Фейнмана, в. відповідає структурі лагранжіана взаємодії даних полів.

ВЗАЄМОДІЯ́ у ф і з и ц і (рос. взаимодействие в ф и з и к е; англ. interaction i n p h y s i c s ) – вплив тіл чи частинок одне на одне, що призводить до зміни стану їхнього руху. У механіці Ньютона взаємна дія тіл одне на одного характеризується силою. Більш загальною характеристикою в. є потенціальна енергія. Від-

повідно до квантової теорії поля, будьяке поле є сукупністю частинок – квантів цього поля. Кожному полю відповідають свої частинки. У природі є лише 4 типи фундаментальних взаємодій. Це (у порядку зростання інтенсивності взаємодій): гравітаційна в., слабка (що відповідає за більшість розпадів і перетворень елементарних частинок), електромагнітна в., сильна (забезпечує, зокрема, зв'язок частинок в атомних ядрах і тому часто називається ядерною). Інтенсивність в. визначається відповідною сталою (константою) взаємодії, або сталою (константою) зв'язку (наприклад, для електромагнітної в. константою зв'язку є електричний заряд).

в. S-D обмінна́ (рос. взаимодействие S-D обменное; англ. exchange S-D

́interaction) – частина електростатичної взаємодії, що залежить від взаємної орієнтації спінів валентних (s) електронів і електронів внутрішніх недобудованих шарів

(d або f), а також молекул і кристалів,

утворених за участю таких атомів.

в. акустоелектронна́ (рос. взаимодействие акустоэлектронное; англ. acoustoelectronic interaction) – взаємодія акустичних хвиль з електронами провідності в напівпровідниках і металах. Передача енергії від хвилі до електронів призводить до додаткового електронного поглинання ультразвуку, а передача імпульсу – до акустоелектричного ефекту. Ця

взаємодія – одна з причин дисперсії звуку у твердих тілах (див. також поглинання́ звуку,́ акустика́ нелінійна́).

в. вібронна́ [взаємодія́ електронно́ - коливальна́ ] (рос. взаимодействие ви-

бронное, взаимодействие электронноколебательное; англ. vibron interaction, electron-oscillation interaction) – взаємодія електронів і коливань ядер у молекулі чи у твердому тілі. У широкому розумінні до в. в. належать усі явища, що враховують рух ядер: коливальна структура електронних спектрів, дозвіл заборонених переходів за рахунок участі неповносиметричних коливань і т. п. Такі

54

явища зумовлені змішуванням електронних станів ядерними зсувами (див. також спектри́ молекулярні́ ). У вузькому розумінні до в. в. відносять т. зв. ефекти

взаємодій (поряд із сильною, електромагнітною та слабкою), що характеризується участю гравітаційного поля (поля тяжіння) у процесах взаємодії. За сучасними уявленнями, будь-яка взаємодія частинок здійснюється шляхом обміну між ними віртуальними (чи реальними) частинками – переносниками взаємодії. Для в. г. питання про переносники далеко не просте. Формально ця взаємодія – найслабша з чотирьох фундаментальних взаємодій. Відповідно до закону Всесвітнього тяжіння Ньютона, сила Fg взаємодії двох точкових мас (розміри яких малі порівняно з відстанню r між ними) дорі-

внює Fg = Gm1 m2 /r2, де m1 і m2 – маси частинок, G – гравітаційна стала. Відноше-

ння Fg для двох протонів до кулонівської сили електростатичної взаємодії між ними дорівнює 10–36. Теорія інших взаємодій не буде повною і вільною від внутрішніх суперечностей без врахування в. г.

в. Дзялошинського́ (рос. взаи-

модействие Дзялошинского; англ.

Dzjaloshinskij interaction) – особливий тип анізотропної взаємодії в магнітновпорядкованих речовинах, що призводить до виникнення слабкого феромагнетизму.

в. диполь́ -дипольна́ (рос. взаи-

модействие диполь-дипольное; англ. dipole-dipoleinteraction) – взаємодія між

електричними або магнітними диполями, яка є результатом того, що кожен електричний (магн.) диполь створює в

55

навколишньому просторі електричне (магн.) поле, яке діє на інші диполі.

в. електромагнітна́ (рос. взаимодействие электромагнитное; англ. electromagnetic interaction) – взаємодія, яка здійснюється через електромагнітне поле. З в. е. пов'язані такі процеси, як фо- тон-фотонне розсіяння, взаємодія фотонів із частинками, які мають електричний заряд або магнітний момент, розпади з випромінюванням фотонів, процеси фотонародження мезонів і багато інших.

в. електронно́ -коливальна́ (рос.

взаимодействие электронно-коле- бательное; англ. electron-oscillational interaction, electron-oscillatory interaction, electron-vibrational interaction, electronvibratory interaction) – те саме, що взаємодія́ вібронна́ .

в. квадрупольна́ (рос. взаимодействие квадрупольное; англ. quadrupol interaction) – взаємодія системи з зовнішнім полем (або джерелами, що його створюють), зумовлене наявністю в системи квадрупольного мо-

i n m o l e c u l e s , oscillational-rotational

вальний рухи в молекулі не є незалежними. При коливаннях молекули змінюються її моменти інерції, тому обертальні рівні енергії молекули, що коливається, відрізняються від відповідних рівнів "жорсткої" молекули – молекули з нерухомими атомними ядрами.

в. локальна́ (рос. взаимодействие локальное; англ. local interaction) – реалізація фізичного принципу близькодії в теорії полів (і частинок). Локальна взаємодія полів визначається лагранжіаном, значення якого в точці х простору-часу

залежить лише від полів і їхніх похідних (будь-якого скінченного порядку за х) у тій же точці. Локальна взаємодія полів і частинок включає додатково лагранжіани частинок також із локальною залежністю від полів і їхніх похідних у точці перебування частинки.

в. магнітопружна́ (рос. взаимодействие магнитоупругое; англ. magnetoelastic interaction) – взаємний вплив намагніченості і пружних деформацій середовища (зв'язок спінової підсистеми кристала з кристалічними решітками). Ця взаємодія виявляється, напр., у зміні розмірів і форми тіла (зразка) при його намагніченні (магнітострикція), а також у зміні намагніченості при деформації зразка (магнітопружний ефект, або ефект Вілларі).

в. міжатомна́ (рос. взаимодействие межатомное; англ. interatomic interaction)

– взаємодія атомів, що перебувають в однакових або в різних енергетичних і зарядових станах. Характеризується потенціальною енергією (потенціалом взаємодії) V, що залежить від взаємного розташування взаємодійних атомів, особливо від відстані r між їхніми ядрами.

в. міжмолекулярна́ (рос. взаимодействие межмолекулярное; англ. intermolecular interaction). За природою, характерними енергіями і відстанями близька до міжатомної взаємодії, описується тими ж типами потенціалів взаємодії. Найістотніша в щільних газах і молекулярних конденсованих тілах (коли існують індивідуальні молекули), де зумовлюється перекриванням зовнішніх електронних оболонок атомів.

в. надтонка́ (рос. взаимодействие сверхтонкое; англ. superfine interaction) – взаємодія магнітного та квадрупольного моментів ядер з магнітним і електричним полями навколишніх електронів. Призводить до надтонкої структури енергетичних рівнів у атомах, молекулах і твердих тілах із характерним енергетичним масштабом на 3 порядки меншим

56