Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

ВІТ́ЕР,-тру (рос. ветер; англ. wind). в. акустичний́ (рос. ветер акустиче-

ский; англ. acoustic wind) – те саме, що

течії́ акустичні́ .

в. звукови́й(рос. ветер звуковой;

англ. sound wind) – те саме, що течії́ акустичні́ .

в. зоряний́ (рос. ветер звёздный; англ. stellar wind) – витікання речовини із зір зі швидкостями порядку сотень або тисяч км/с. В. з. спостерігається у зірок пізніх спектральних класів із поверхневою температурою порядку та менше сонячної (Т ≤ 6000 К), а також у дуже гарячих О- і В-зір.

в. сонячний́ (рос. ветер солнечный;

англ. solar wind) – постійне радіальне витікання плазми сонячної корони в міжпланетне середовище.

ВІЦІНА́ЛЬ, -і (рос. вициналь; англ. vicinal; від лат. vіcіnus – сусідній, близький, подібний) – положистий пірамідальний горбок або ямка на грані кристала. В. виникає на грані в точці виходу гвинтової дислокації. Різним граням кристала властиві віціналі різної форми, що дозволяє визначати симетрію кристала.

ВІЧКО́ (рос. объектив; англ. objective (lens), lens) – див. об’єктив́.

ВЛАСТИВОСТІ,́ -стей, мн. (рос.

свойства; англ. qualities, behavio(u)r, properties).

в. механічні́ м а т е р і а л у (рос.

свойства механические м а т е р и а л а ; англ. mechanical properties o f m a t e r і - a l ) – реакція матеріалу на прикладені механічні навантаження. Основними характеристиками в. м. є напруження та деформації. В. м. класифікуються за фізичною природою одержуваних характеристик: пружність, міцність, пластичність, жаротривкість, втома, твердість.

в. полімерів́ діелектричні́ (рос. свойства полимеров диэлектрические; англ. dielectric qualities of polymers,

80

dielectric behavio(u)r of polymers) – властивості, до яких належать іонна електропровідність, яка зростає експоненційно з підвищенням температури, комплексний характер діелектричної проникності та пробій діелектрика, що настає при прикладенні до нього електричного поля певної напруженості.

ВЛО́ВЛЮВАЧ, -а (уло́влювач) (рос.

уловитель; англ. trap; (пристосування) catcher).

в. ва́куумний (рос. уловитель вакуумный; англ. vacuum trap, suction trap) – пристрій, що слугує для вловлювання пари робочої рідини, яка мігрує з високовакуумного насоса, а також для зменшення парціального тиску пари у відгнічуваному об'ємі.

ВМОРО́ЖЕНІСТЬ, -ості (рос.

вмороженность; англ. freezing-in).

в. магнітного́ поля́ (рос. вмороженность магнитного поля; англ. magnetic field freezing-in) – один з ефектів, характерний для рідких і газоподібних середовищ, що мають високу (в ідеалі –

нескінченну) провідність σ і які рухаю-

ться поперек магнітного поля Н (наприклад, для рідких металів і плазми). У цих умовах магнітні силові лінії та частинки середовища жорстко зв'язані одне з одним; можна сказати, що магнітні силові лінії неначе вморожені в середовище, переміщуючись разом із ним. В. м. п. характерна для середовищ із високим магнітним числом Рейнольдса (наприклад, для плазми сонячного вітру). В. м. п. дозволяє (не виконуючи громіздких обчислень) одержати якісну картину течій середовища і деформації магнітного поля (див. також гідродинаміка́ магніт́-

на).ВОДА́(рос. вода; англ. water) – найпростіша стійка хімічна сполука водню та кисню – H2O, за нормальних умов безбарвна прозора рідина без запаху. Молекули в. зареєстровані в міжзоряному просторі, кометах, великих планетах

Сонячної системи та їхніх супутниках. Існує велика кількість ізотопних різновидів молекул в. Властивості т. зв. важкої в. D2O (D – дейтерій, 2H) дуже відрізняються від властивостей природної в. Молекула в. являє собою рівнобокий трикутник із ядрами O і H у вершинах, вона полярна; рідка в. та лід є діелектриками. В. діамагнітна. Молекулярна маса – 18,01, дипольний момент – 1,855 D, енергія йонізації 12,6 еВ. В. може існувати у твердому (відомо 10 модифікацій льоду, існує також аморфний лід), у рідкому та газоподібному станах. Фізичні властивості в. своєрідні (при атмосферному тиску плавлення льоду води супроводжується зменшенням об'єму на 9 %; коефіцієнт термічного розширення льоду в інтервалі 0 – 63 К і рідкої води до 3,98оС від'ємний). Теплоємність рідкої в. майже удвічі вища, ніж твердої та газоподібної. Атоми H молекули в. можуть утворювати водневі зв'язки з атомами кисню, азоту та ін. При реакції в. з найбільш активними металами виділяється водень і утворюється відповідний гідроокис. При реакції в. з багатьма окисами утворюються кислоти або основи. В. гідролізує гідриди і карбіди лужних і лужноземельних металів та інші речовини. За сучасними уявленнями, рідка в. – тривимірна тетраедрична сітка зі зв'язаних одна з одною молекул (Дж.Д. Бернал [J.D. Bernal], Р.Г. Фаулер [R.G. Fowler], 1933), що узгоджується з результатами вивчення в. теоретичними методами.

в. важка́(рос. вода тяжёлая; англ. heavy water) – ізотопний різновид води HDO та D2O, в якому атом звичайного водню Н замінено його важким ізотопом

– дейтерієм D. В. в. міститься у природних водах і в атмосферних опадах, за фізичними властивостями суттєво відрізняється від звичайної води – має підвищену на 10,77 % густину, підвищену на 23,2% в'язкість тощо. За хімічними властивостями в. в. близька до звичайної води, але швидкість перебігу реакцій у ній сповільнена. В. в. застосовується як

81

уповільнювач у ядерних реакторах, як джерело дейтронів для ядерних реакцій тощо.

ВО́ДЕНЬ, -дню (рос. водород; англ. hydrogen; лат. Hydrogenіum, від грец. ύδορ – вода і γεννώ – народжую), H – перший елемент періодичної системи елементів, атом. номер 1, атомна маса 1,00794. У природі зустрічаються три ізотопи: стабільні протій 1H (99,985%) і

дейтерій D, або 2H (0,015%), і β–-радіо-

активний тритій T, або 3H (у незначних кількостях, T1/2 = 12,43 року). У земній корі на частку водню припадає 1 % за масою. В. – найпоширеніший елемент у Всесвіті. Конфігурація електронної оболонки атома водню 1 s1, енергія йонізації 13,598 еВ. Молекула в. двоатомна (H2). Залежно від взаємної орієнтації ядерних спінів існують 2 стани молекулярного водню – орто-водень (паралельні спіни) і параводень (антипаралельні спіни). За звичайних умов в. – безбарвний газ, tпл = –259,19оС, tкип = –252,77оС; хімічно малоактивний, при нагріванні здатний реагувати з багатьма речовинами.

в. металічний́ (рос. водород металлический; англ. metallic hydrogen) – сукупність фаз високого тиску водню, що мають металічні властивості (Ю. Вігнер і Х.Б. Хантінгтон, 1935). Передбачається, що температура переходу в. м. у надпровідний стан буде вищою за 200 К.

ВОЛЬТ, -а, В (рос. Вольт, В; англ. Volt, V) – одиниця СІ електричної напруги, електричного потенціалу, різниці електричних потенціалів і ЕРС. Названа на честь А. Вольта (A. Volta). 1 В – сталий струм силою в 1 А при затрачуваній потужності 1 Вт. 1 В також дорівнює потенціалу електричного поля в точці, перебуваючи в якій заряд у 1 Кл має потенціальну енергію 1 Дж. 1 В = 108/с ≈ 1/300 од. СГСЕ.

в.-ампер́ реактивний́ (рос. вольтампер реактивный; англ. volt-ampere reactive) – див. вар.

ВОЛЬТМЕ́ТР, -а (рос. вольтметр;

англ. voltmeter, voltage meter) – прилад для вимірювання електричної напруги.

в. електростатичний́ абсолютний́ (рос. вольтметр электростатический абсолютный; англ. electrostatic absolute voltmeter) – прилад електростатичної вимірювальної системи для абсолютних вимірювань електричної напруги; складається з двох плоских конденсаторів, ємність яких точно обчислена за їх геометричними розмірами. При підведенні вимірюваної напруги до електродів конденсаторів сила електростатичної взаємодії викликає переміщення рухомих електродів.

ВОЛЬФРАМ,́ -у (рос. вольфрам;

англ. tungsten, wolfram), W – хімічний елемент VІ групи періодичної системи елементів, атомний номер 74, атомна маса 183,85. Природний в. містить 5 стабільних ізотопів 180W, 182W, 183W, 184W, 186W. Конфігурація зовнішніх електронних оболонок 5s2p6d46s2. Енергія йонізації 1,98 еВ. Вільний в. – світло-сірий метал з кубічною об'ємноцентрованою решіткою.

Густина 19,35 кг/дм3, tпл = 3420°С, tкип =

5680°С. Хімічно малоактивний, викори-

стовується для одержання тугоплавких і твердих сплавів. Із чистого в. виготовляють нитки розжарення.

ВОЛО́ГІСТЬ, -ості (рос. влажность; англ. humidity, moisture, damp, moistness).

в. абсолютна́ (рос. влажность абсо-

лютная; англ. absolute humidity, moisture content) – кількість водяної пари в одиниці об'єму повітря. На практиці виражається в г/м3.

в. відносна́ (рос. влажность относи-

a і r ) – відношення маси водяної пари, яка

міститься в повітрі, до маси всього вологого повітря в тому ж об'ємі. Див. також

вологість́ повітря́ .

в. повітря́ (рос. влажность воздуха;

англ. air moisture) – вміст у повітрі водяної пари. Його головні джерела – випаровування з поверхні океанів, морів, водойм, вологого грунту та рослин. В. п. вимірюється гігрометрами та психрометрами. Для кількісної оцінки в. п. використовуються: пружність (парціальний тиск) водяної пари, відносна вологість повітря, дефіцит вологості, масова частка вологи, абсолютна вологість (кількість водяної пари в г в 1 м3) та ін. В атмосфері

в середньому міститься 1,24×1016 кг водя-

ної пари (скондесувавшись, вона могла б утворити "шар води опадів" 2,4 см. Оскільки водяна пара має в ІЧ частині спектра кілька смуг поглинання, в. п. дуже впливає на тепловий баланс атмосфери.

ВСЕ́СВІТ, -у (рос. Вселенная; англ.

Universe) – уся частина матеріального світу, яка нас оточує, що доступна спостереженню. Оскільки В. не обов'язково вичерпує собою весь об'єктивно існуючий матеріальний світ, є припустимою гіпотеза про існування інших Всесвітів. Розділ фізики й астрономії, що займається вивченням В. як цілого, називається космологією. Найважливішим постулатом при вивченні В. є принцип, що фундаментальні закони природи, встановлені та перевірені в лабораторних експериментах на Землі, залишаються правильними і для всього В.

В. інфляційний́ (рос. Вселенная инфляционная; англ. inflatory Universe, inflation Universe) – див. Всесвіт́ роздувний́.

В. роздувний́ [Всесвіт́ інфляційний́ ] (рос. Вселенная раздувающаяся, Вселенная инфляционная); англ. inflatory Universe, inflation Universe) – назва теорії початкової стадії розвитку Всесвіту, запропонованої на початку 80-х рр. 20 ст. з метою виправити ряд недолі-

82

ків стандартного варіанту теорії гарячого Всесвіту (див. також космологія́ ).

зміна стану металу в результаті багаторазового повторного циклічного деформування, яке призводить до його прогресивного руйнування. В. розвивається внаслідок виникнення незворотних процесів у металі, які проявляються в поглинанні енергії, у виділенні тепла та накопиченні локальних залишкових напружень і врешті призводять до появи і розвитку тріщин.

ВТРА́ТИ, род. відм. втрат, мн. (рос.

потери; англ. loss(es), wastage, waste).

в. джоулеві́ (рос. потери джоулевы;

англ. Joule's loss,Ohmic loss,resistance loss,I2R loss) – втрати енергії ел.-магн.

поля, зумовлені її перетворенням в енергію теплового руху середовища. У випадку сталих струмів в. дж. визначаються законом Джоуля-Ленца і дорівнюють роботі, виконуваній електричним полем над носіями заряду q = jE, де q – потужність в. дж., Е – напруженість електричного

поля, j – густина струму.

в. діелектричні́ (рос. потери диэлектрические; англ. dielectric (absorption) loss, dielectric absorption) – частина енергії змінного електричного поля, яка переходить у діелектрику в тепло. В. д. складаються зі втрат провідності, що відповідають сталій напрузі, і з втрат, зумовлених активною складовою струму

зміщення в діелектрику.

в. іонізаційні́ (втрати йонізаційні́ ) (рос. потери ионизационные; англ. ionization loss) – втрати енергії зарядженою частинкою при проходженні через речовину, пов'язані зі збуренням і йонізацією її атомів. Питомі в. й. визначають як середню енергію, втрачену частинкою на одиниці довжини шляху, і називають гальмівною спроможністю речовини. В. й. є частиною загальних

83

електромагнітних втрат енергії, що включають також втрати радіаційні, випромінювання Черенкова та перехідні процеси. В. й. складаються з дискретних порцій передачі енергії атомам середовища в окремих зіткненнях.

в. магнітні́ (рос. потери магнитные; англ. magnetic loss, secondary loss) – електромагнітна енергія, що перетворюється в тепло у зразку магнітновпорядкованої речовини при її перемагніченні змінним магнітним полем.

в. радіаційні́ (рос. потери радиационные; англ. radiation loss) – енергія, що втрачається зарядженою частинкою, яка рухається в речовині, за рахунок електромагнітного випромінювання. Випромінювання фотонів зумовлено розсіянням частинок у кулонівському полі ядер.

ВУГЛЕ́ЦЬ, -ю́(рос. углерод; англ. carbon), C – хімічний елемент ІV групи періодичної системи елементів. Ат. вага 12,01115, п. н. 6. У природі поширений у вигляді 2 стабільних ізотопів: C12 (98,892 %) і C13 (1,108%). Електронна конфігурація 2s22p2. Відомо дві кристалічні модифікації в. – алмаз і графіт. У сполуках в. головним чином 4-валентний, рідше 2- і 3- валентний.

ВУ́ЗОЛ,-зла́(рос. узел; англ. knot) – позасистемна одиниця швидкості. 1 в. = 1 милі/годину, 1,852 км/год.

ВУ́ХО (рос. ухо; англ. ear) – орган слуху та рівноваги людини і хребетних тварин. Сприйняття зовнішніх коливань звукової частоти відбувається у зовнішньому в. – тиск надхідної звукової хвилі викликає вібрацію барабанної перетинки і передається у внутрішнє в. Перетворення механічних коливань у фізикохімічні процеси, які закінчуються виникненням нервового імпульсу, відбувається за рахунок обміну речовин у спеціальних клітинах. Подальший аналіз і розпізнавання звуків відбувається у центральній нервовій системі (див. також слух).