Файл: 018_endern_standarti_suchasno_osv_ti._Zb_rka_rekomendats_y._Chastina_2_2011_.pdf

2.3 Сімейне насильство.

III. Перспективи ґендерного розвитку в нашій державі.

3.1Правовий захист жінок в Україні.

3.2Шляхи вдосконалення ґендерної політики.

Інформація вчителя

I. У 80-х роках XX століття жінки в усьому світі започаткували активний міжнародний рух за свої права. Держави вперше в історії підтримали захист прав жінок і визнали його своїм високим пріоритетом. Однак, незважаючи на зміни в міжнародному праві та практиці, жінки й досі стикаються з повсякденною реальністю.

Існує три головні причини, щоб привернути увагу до загальнолюдських прав жінок:

питання загальнолюдських прав жінок.

Ґендер – соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким біологічні відмінності статей перекладають на мову соціальної культурної диференціації.

Поняття «ґендер» походить від грецького «генос» («походження», «матеріальний носій спадковості», «той, що народжує»). До наукового обігу термін «ґендер» ввела Енн Оклей в 70-ті роки ХХ століття.

Соціологи проводять різницю між чоловіком і жінкою за такими ознаками: а) біологічна стать; б) ґендерна ідентифікація; в) ґендерні ролі.

Ґендер має соціальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний стан людини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки.

Ґендерна рівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством.

Таким чином, ґендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Законодавство з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні складається з Конституції України, Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який набув чинності 1 січня 2006 року. Відповідно до основних принципів захисту прав людини діють Цивільний та Кримінальний кодекси України, Кодекс законів про працю, Сімейний кодекс, закони про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, охорону здоров’я, Декларація «Про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок», Концепція

державної сімейної політики тощо.

В Україні немає жодного законодавчого документу, який містив би статті чи норми

149

дискримінаційного змісту щодо жінок. В Україні 54% населення становлять жінки. Спостерігається консолідація жіночих сил у суспільстві, залучення до політичної та суспільної діяльності для розв’язання загальнодержавних проблем.

Українське законодавство створене відповідно до міжнародних стандартів: Загальна декларація прав людини (1948 р.) стала основою для закріплення прав людини. Крім цього, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), використала Конвенцію №156 про працівників із сімейними обов’язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Декларацію про ліквідацію насильства щодо жінок, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про соціальні, політичні та культурні права (1966 р.), Декларацію тисячоліття ООН, за якою Україна має розв’язати проблему ґендерної рівності до 2015 року.

Якою мірою ці нормативні акти вплинули на розвиток ґендерної рівності в нашій країні?

По-перше, вони мають здебільшого декларативний характер.

По-друге, їм бракує механізмів реалізації, тобто фінансових та організаційними ресурсів для забезпечення зобов’язань.

По-третє, сьогодні громадянське суспільство в Україні не є силою, здатною вплинути на ґендерну ситуацію.

Отже, законодавче закріплення ґендерної рівності не допомогло жінкам відчути себе рівноправними. Реальне життя українських жінок ще далеке від ідеалів рівноправ’я.

Запитання до учнів класу

Яким же сьогодні є становище жінок в Україні? Яким чином порушують права жінки? Підсумовуємо висловлювання учнів:

•домашнє насильство;

•проституція;

•торгівля жінками;

•наркоманія, алкоголізм;

•проблема сексуальних зазіхань, які вважаються нормою у взаєминах між керівника- ми-чоловіками та підлеглими жінками.

Які ж чинники стоять на заваді встановленню ґендерної рівності в нашому суспільстві:

II. Робота з нормативно-правовим актом. cтаття 24 Конституції України (додаток № 3)

Коментоване читання тексту учнями

Конституція України проголошує, що рівні права жінки і чоловіка забезпечуються

наданням їм однакових з чоловіками можливостей у громадсько-політичній діяльності. Про брак рівних можливостей для участі українок у політичному житті промовис-

то свідчить той факт, що на виборах 2006 року до Верховної Ради України потрапило лише 39 жінок, або 8,7% від загального числа депутатів – 450. За цим показником Україна посідає 106-те місце у світі й одне з останніх місць в Європі, де середній показник становить 19,8%. Брак рівноваги між жінками й чоловіками в політичній сфері – характерна ознака всіх країн. Але варто зазначити, що кількість жінок-депу- татів у законодавчому органі України поступово збільшується: 1994 рік – 19 жінок; 1998 рік – 37 жінок, 2006 рік – 39 жінок.

Розглянемо таблицю «Ґендер і політика» (додаток № 4).

Ґендерний аналіз списків кандидатів політичних партій – учасників виборів до Верховної Ради України у вересні 2006 року дозволяє з’ясувати, чому показник представництва жінок у законодавчому органі є саме таким.

У нашій країні не забезпечено ґендерний баланс серед членів Кабінету Міністрів України, вищих державних службовців, а також серед депутатів місцевих органів влади (обласних, районних, міських, селищних, сільських). В Україні – в єдиній державі в Європі

– у складі уряду немає жодної жінки-міністра.

Декларація «Цілі розвитку тисячоліття» закликає уряди забезпечити ґендерне співвідношення на рівні від 30% до 70% для будь-якої статі у виборних органах і вищих органах виконавчої влади до 2015 року.

Резолюція Ради Європи, Європейського парламенту щодо жінок у процесі ухвалення рішень встановлює, що недостатнє представництво жінок у політичному житті є неприйнятним для демократичного способу управління, закликає до виконання квот як тимчасового засобу збалансованого представництва і на рівні партії, і на рівні виборчої системи. Найкращими країнами з погляду забезпечення збалансованого представництва є Австралія, Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція та інші. Хронологія ухвалення законів із рівних прав і можливостей у цих країнах підтверджує, що влада активно втілює в життя ґендерну політику, починаючи з 70-х років ХХ століття (додаток № 5).

Розглянемо становище жінки в економічному житті України. З розвитком ринкових відносин усі громадяни отримали можливість відкрити власну справу. Доля жінок

взагальній кількості підприємців складає 30%. Найчастіше вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу відбувається завдяки ініціативі самих жінок, а не внаслідок спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтовано загалом на торгівлю, медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки в бізнесі демонструють схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, враховують моральні та етичні принципи. Проте жінки-підпри-

ємці – лише незначна частка жінок-працівниць.

Серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної платні. Назагал рівень заробітної платні жінок складає 2/3 від заробітної платні чоловіків. Майже

вусіх галузях народного господарства жінки обіймають низькооплачувані посади. Протягом останніх років на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витискають жінок із перспективних, добре оплачуваних посад.

Однак частина жінок працює в депутатському корпусі місцевих органів влади – 38%,

151

серед працівників районних і міських судів жінок – 37,8%; серед нотаріусів – 90,4%; серед працівників РАЦС – 100%; у сфері культури – 64%; у системі охорони здоров’я – 83,9%; серед державних службовців – 68%.

За умов масового безробіття багато жінок у пошуках роботи виїхали за кордон, залишаючи своїх дітей у родичів і знайомих, а іноді кидаючи їх напризволяще, що має негативні наслідки у формуванні й вихованні молодих людей. За кордоном українські жінки можуть піддаватися приниженню, буди об’єктом торгівлі.

Сьогодні помітне відчуження жінки від системи ухвалення рішень, дискримінація в економічній сфері є логічним результатом попереднього розвитку суспільства. У свідомості населення стійкими залишаються стереотипи, які укорінилися протягом багатьох століть, – пов’язувати «чоловіче» з культурним, а «жіноче» – з природним началом, вважати нормальним виконання чоловіком загальноцивілізованих функцій, а жінкою – дітородної функції, тобто функції відтворення людської природи. Щоб утвердити ґендерну рівність, треба змінити менталітет жінок і чоловіків.

Це особливо стосується сфери сім’ї. Аналізуємо таблицю «Дослідження рольових очікувань від шлюбного партнера» (додаток № 6).

Інколи надії молодих жінок не справджуються в сім’ї, у якій її чекають: домашнє насильство поєднує психологічні, фізичні, економічні, сексуальні та протиправні діяння. Це призводить до нерівності в сімейних стосунках.

Наслідки цього явища:

•кількість розлучень збільшується;

•демографічна ситуація незадовільна;

•зростають масштаби однодітності;

•зростає смертність серед молодих людей за останні роки;

•низький рівень збереження репродуктивного і сексуального здоров’я;

•недостатня захищеність дітей у неповних сім’ях.

•Є й інші сфери ґендерної нерівності в нашому суспільстві, які потребують негайного втручання.

III. У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» закріплено механізм захисту рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Зокрема, указано органи, установи та організації, наділені повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Верховна Рада України, Уповноважений ВР України з прав людини, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, організації, установи, правоохоронні органи.

Для забезпечення ґендерної рівності в Україні діють: Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна», обласні та міські «жіночі центри», центри соціальних служб тощо. Протягом 2008–2010 рр. спільно з Радою Європи та Європейським Союзом упроваджувався проект «Із зміцнення прав жінок та дітей в Україні», програма «Демократизація України: програма малих проектів» запроваджувалася за фінансової підтримки Міністерства міжнародного розвитку уряду Великої Британії. З’явилося чимало гострих публікацій, наукових статей, в яких висвітлюють стан ґендерного роз-