Файл: 018_endern_standarti_suchasno_osv_ti._Zb_rka_rekomendats_y._Chastina_2_2011_.pdf

221

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» Стаття 3

Основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

-утвердження ґендерної рівності;

-недопущення дискримінації за ознакою статі;

-застосування позитивних дій;

-забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

-забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;

-підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;

-виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

-захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Слайд 15 Анімаційний ефект:

слова «Визначте основні функції відповідних установ» на дошці автоматично блимають, щоб привернути увагу учнів.

В Україні для впровадження й дотримання ґендерного законодавства створено відповідну систему державного захисту, складовими частинами якої є і державні, і громадські структури.

Пропоную провести гру-дослідження.

Аудиторія поділена на відповідні групи (на столах – таблички з назвами рольових груп: «Верховна Рада України», «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини», «Кабінет Міністрів України», «Органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду-

вання», «Об’єднання громадян»). Учасникам пропонують визначити основні функції цих

установ у галузі захисту ґендерної рівності в Україні.

Отримані результати дослідження звіряємо з контрольним слайдом:

Слайд 16 Напис «Перевірте себе: А – 5; Б – 1; В – 3; Г – 2; Д – 4» без анімаційних ефектів.

Сьогоднішня розмова про ґендер і ґендерну рівність – початок великої роботи для кожного з вас, і сподіваюся, що вона стане запорукою усвідомлення ВАШОГО рівного з усіма місця в сім’ї, навчальному чи виробничому колективі та в суспільстві.

Запам’ятайте: Жінка і чоловік мають бути різними, але рівними!

ІV. Закріплення.

Слайд 17 Анімаційний ефект:

слова «Оголошується конкурс „Ґендер у малюнках”» на дошці автоматично блимають, щоб привернути увагу учнів.

Щоб кожний із вас міг висловити власну думку про почуте й побачене, пропоную взяти участь у конкурсі «Ґендер у малюнках», де ви зможете відобразити розуміння понять ҐЕНДЕР, ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ.

Примітки Час проведення конкурсу. За наявності часу конкурс проводять як складову части-

ну уроку. В іншому разі це завдання можна запропонувати до виконання вдома, чітко оголосивши дату збирання малюнків, оформлення виставки, а також умови проведення конкурсу.

До участі в журі конкурсу малюнків можна запросити:

•представника неурядових жіночих організацій;

•представника органу місцевого самоврядування;

•директора навчального закладу;

•заступника директора з питань виховної роботи;

•шкільного психолога;

•голову органу учнівського самоврядування навчального закладу;

•активних і свідомих учнів, що зацікавилися проблемою захисту ґендерної рівності.

Умови конкурсу малюнків організаційна група має заздалегідь визначити (взявши за основу ті, що вже застосовували) й оголосити перед початком проведення конкурсу.

Використані джерела

1.Конституція України.

2.Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

3.Методичні рекомендації Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

4.Прислів’я та приказки. Людина. Родинне життя. Риси характеру. – К.: Наукова думка, 1990.

5.http://ru.wikipedia.org/wiki/гендер

6.http://uk.wikipedia.org/wiki/ґендер

223

7.http://www.gender.cawater-info.net/what_is/chronology.htm

8.http://www.gender.cawater-info.net/what_is/index.htm

9.http://www.mi-rivni.ammu.org.ua/disukr

10.http://www.mi-rivni.ammu.org.ua/ruh

11.http://www.mi-rivni.ammu.org.ua/world

12.www.shsd.ru

Стельмашенко Ольга Володимирівна, учитель Канівської ЗОШ І–ІІІ ст.

№ 4 (м. Канів, Черкаська область)

Предмет: Людина і суспільство, 11-й клас.

Тема уроку: «Ґендерна рівність в роки Великої Вітчизняної війни»

Мета:

1)на основі власного дослідження розкрити ґендерну рівність у роки Великої Вітчизняної війни;

2)показати велич духовних цінностей української жінки, яка голосом материнської любові, святим материнським словом не тільки підняла своїх синів і дочок на боротьбу з ворогом, а й сама нарівні з ними стала на захист рідної землі;

3)навчати старшокласників аналізувати ґендерну рівність у контексті європейських цінностей; виховувати почуття відповідальності та причетності до утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві.

Тип уроку: підсумково-узагальнюючий. Форма проведення: презентації дослідження.

Обладнання: тексти Декларації прав людини та Державної програми з утвердження

ґендерної рівності в українському суспільстві, плакати, фото, документи, мемуари, особисті щоденники.

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети уроку.

Учитель. 9 травня 2010 року виповнилося 65 років із Дня Великої Перемоги. Дорогою ціною завойоване наше щастя.

Ми звикли, що ветерани, в основному, – чоловіки. Так уже сталося: образ воїна зі спідни-

цею і косами навряд чи постає в нашій уяві. «У війни не жіноче обличчя», – так назвала свій твір письменниця Світлана Алексієвич. Та обличчя у війни можуть бути різними...

Ви народилися і виросли в мирний час. Ви добре знаєте, як шумлять весняні грози, проте вам випало щастя ніколи не чути гарматного грому. Ви бачите, як споруджуються нові будівлі, але, на щастя, навіть не уявляєте, як легко вони руйнуються під зливою бомб і снарядів.

Наш урок «Ґендерної рівністі в роки Великої Вітчизняної війни» проходить у дні святкування 65-ої річниці заснування ООН, яка в 1948 році проголосила Загальну декларацію прав людини та принципи ґендерної рівності, на основі яких розроблено Державну програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві.

ІІ. Актуалізація теми дослідження.

Учитель надає слово соціологу, який знайомить присутніх із висновками соціологічного дослідження.

Соціолог. Серед найактуальніших та найгостріших проблем, які «подарували» Україні останні два десятиліття ХХ століття, – питання фемінізму й ґендерних стосунків. Разом із проблемами в сфері економіки, політики, культури сьогодні на перший план виходить

225

проблема ґендерної рівності. Із опитаних нами 450 канівчан 420 уважають це питання одним із головних в українському суспільстві. Отже, ставлення суспільства до жінки, а через неї до свого майбутнього є одним з основних на сучасному етапі.

1-й учень. Письменник Євген Сверстюк про становище української жінки писав: «Над її головою проходили і вкопувалися зморшками на чоло війни, революції, репресії, братовбивства, колективізація, голод, людоїдство, пожежі, окупації – і могили, могили, могили без хрестів!».

Виснажена болем утрат і працею, вона, українська жінка, голосом материнської любові до життя і мудрістю продовження роду, своїм святим материнським словом не тільки підняла своїх синів і дочок на боротьбу з ворогом, а й сама нарівні з ними стала на захист рідної землі.

ІІІ. Презентація результатів дослідження.

2-й учень. У лавах Червоної армії несли службу понад 800 тисяч жінок з усіх регіонів СРСР, зокрема 127 тисяч жінок з України. Вони змінили ошатні сукні на військовий одяг й пройшли сувору школу бойового і громадсько-політичного загартування, мужньо долали виснажливі фронтові шляхи.

А як нещадно, не знаючи втоми, боролися вони з ворогом у партизанських загонах, антифашистському підпіллі, додаючи свій відчутний внесок у всенародну війну з окупантами!

Трудівниці України перші кинули клич: «Усе для фронту! Усе для перемоги!», замінивши своїх чоловіків за верстатами, у вибоях, біля мартенів, за кермом автомашин. Патріотки були в перших рядах масового руху, допомагаючи фронтові у створенні фонду оборони, передаючи особисті заощадження на будівництво літаків, танків та іншої бойової техніки.

Непоодинокими були випадки, коли жінки надихали й благословляли на героїзм наших воїнів особистим прикладом, вели в бій. У тяжких умовах тимчасової окупації жінки відстоювали духовні підвалини народу, зберігали тепло сердець і ніжність душ, на яких споконвіків трималося людське життя.

3-й учень. Більш як 100 тисяч жінок нагороджено орденами й медалями. 91-й жінці присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 27 із них – уродженки України, 53 брали

участь у боях за Україну. Серед них – 28 росіянок, 21 українка, 2 татарки, карелка та

єврейка. Це свідчить про те, що найголовнішим джерелом перемоги були єднання й дружба народів СРСР.

Усі героїні були дівчатками, молодими жінками – їм було не більше двадцяти п’яти років. Вони воювали в різних родах військ. Найбільше їх було у військово-повітряних силах – 32 героїні.

4-й учень. У боях за Україну смертю хоробрих полягло 17 жінок – Героїв Радянського Союзу: Н. Т. Волкова, В. Й. Гнаровська, Н. Т. Гнелицька, У. Н. Громова, Д. П. Дяченко, К. І. Зелененько, Н. Т. Кисляк, Т. Г. Костиріна, Л. В. Литвяк, Н. А. Онілова, Г. К. Петрова, Ф. А. Пушина, Л. С. Ратушна, Є. Н. Руднєва, Н. І. Сосніна, О. К. Убийвовк, Л. Г. Шевцова.

5-й учень.

Ми ставили перед собою завдання дослідити, про що думали жінки на війні, описати їхній моральний стан. Говорить жінка-ветеран Софія Філімонівна Семенюк, старша операційна сестра: «Жінка від жалю дорослішає. Я була дівчинкою, мене б саму ще

пожаліти, але я стільки пережила вже в перший рік війни, що почувалася дорослою!

Привезли пораненого, повністю забинтованого. Я йому напевно когось нагадувала, і він

повернувся до мене: „Ларис. Ларисо, Ларочко...” Це звернення було, мабуть, до дівчини, яку він кохав. Я підійшла до нього, приглядаюся. „Ти прийшла?” За руку його взяла, по голові погладила. (І зараз не можу розповідати без сліз.) Нахилилася ближче й почула: „Я, коли йшов на фронт, не встиг тебе поцілувати. Поцілуй мене”. Я пригорнула хлопця до себе, поцілувала. А в нього сльози з очей потекли і в бинти заховалися. І все. Він помер... Ми рятували поранених, але більшість медичних працівників шкодували, що вони тільки перев’язують рани, а не стріляють у ворога».

6-й учень. Про героїнь Великої Вітчизняної війни пишуть книги та вірші, їм промовляють слова подяки зі сцени. Ми дивимося на тих, хто ще залишився в живих – сухеньких бабусь з орденами, які стали легендою свого часу. І майже ніхто не може уявити, якими вони були колись. Але вдумайтеся: коли тримали штурвал бомбардувальника чи винищувача, бинтували поранених і підривали німецькі танки, більшості з них не було й двадцяти п’яти.

Жінки... Та які жінки? Дівчатка! За кожну з них у 1945 на стіні рейхстагу одна українка розписалася: «Я, Софія Кунцевич, прийшла в Берлін, щоб убити війну!».

7-й учень. Говорить Ольга Яківна Омельченко, санінструктор: «Найстрашнішим для мене був перший бій. Небо гуде, земля гуде, здається, серце розірветься, шкіра на тобі трісне. Я просто не могла. Як це все мені пережити? Думала, що не витримаю. Тоді взяла свій комсомольський квиток, умочила в кров пораненого, поклала його собі в кишеню, застебнула її. Дала клятву: „Витримати!”. Після бою мене викликав начальник штабу: „Ось дивлюсь я на тебе й думаю, що змусило тебе піти в це пекло? Уб’ють, як муху. Це ж війна! Давай переведу тебе в санітарну частину? Ну добре, якщо вб’ють, а якщо залишишся без рук, без ніг? Ти подумала про це?”.Я відповіла: „Товаришу полковнику, я подумала. Прошу, не виганяйте мене з роти”».

8-й учень. Наша мужня канівчанка Олександра Іванівна Колчанова – ветеран двох воєн: фінської і Вітчизняної. У військово-польовому госпіталі працювала операційною сестрою. Через її руки пройшли не десятки, не сотні, – тисячі поранених. У 1944 році її, як спеціаліста високої кваліфікації, відряджають у 1-шу Польську армію ім. Костюшка. За проявлений героїзм лейтенант медичної служби О. І. Колчанова відзначена орденом Великої Вітчизняної війни і шістьма медалями. Вона також нагороджена польським орденом «Срібний хрест», медаллю «За мужність» та нагрудним знаком «Грюнвальд».

9-й учень. Добровільно пішла на фронт вихованка дитячого будинку м. Канева Любов Чайка. Досконало оволоділа професією телеграфістки. Воювала на 1-му Українському, 1-му Білоруському фронтах. Війну закінчила в Берліні.

Раїса Павлівна Пластун, учитель географії, поетеса, воювала на фронті; Ніна Іванівна Письменна, учитель історії, лейтенант медичної служби, дійшла до Берліна; Ніна Ничипорівна Пугачова, яка з 1965 по 1985 рік була головою батьківського комітету школи, під час Великої Вітчизняної війни воювала з ворогом у партизанському

загоні в Білорусії.

22 червня 1941 року в школах Канівщини святкували випускний вечір. Серед випускників була і Марія Блажевська, яка першою пішла на фронт. Вона звільняла Сталінград, Кенігсберг, Прибалтику. Свої вірші «Сталінградська сюїта», «Я почуваю себе солдатом», «Мамо, жди», «Прощай, товаришу», «Пам’ять серця» були написані нею на фронті в окопах.

10-й учень. Хочу підкреслити, що в танкових військах було небагато жінок, десь 25 відсотків. Проте дівчата та жінки різними шляхами намагалися потрапити на фронт