Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

Серед політичних сил, що прагнули цього, були партія кадетів, Союз земельних власників, Всеросійський союз торгівлі і промисловості, військові.

На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою.

У серпні в Москві проходила нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Корнілов надіслав проект пропозицій по наведенню порядку в Росії: встановлення військового стану і введення смертної кари в тилу.

Керенський розумів, що такі дії уряду можуть призвести до розриву з Петроградською радою. Тому він не поспішав виконувати рекомендацій генерала.

10 серпня 1917 р. відбулась зустріч між Керенським і Корніло-вим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і віддав наказ військам наступати на Петроград. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав всі революційні сили на захист революції.

Для оборони міста створювались ревкоми, робітничі дружини (Червона гвардія), в яких провідну роль відігравали більшовики. На захист столиці виступив гарнізон міста і кронштадтські моряки. В результаті проведених заходів заколот було придушено, а його керівників заарештовано.

Підготовка і здійснення більшовицького перевороту. Придушення заколоту військових не стабілізувало становище в країні. В цей час почала наростати загроза лівого перевороту.

З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців.

Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталась страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію (''Раду п'яти'') на чолі з О.Керенським.

14 вересня 1917 р. розпочала свою роботу нарада, на якій було створено Тимчасову раду республіки - Передпарламент - представницький орган з усіх партій Росії, йому був підзвітний уряд до скликання Установчих зборів. Був обраний новий склад уряду на чолі з Керенським.

Соціалістичні партії розкололись у своєму ставленні до новоутвореного органу. Частина більшовиків на чолі з Леніним, Тро-цький і його прихильники оголосили бойкот рішенням нарад. Ставши 25 вересня головою Петроградської ради, Троцький отримав змогу широко пропагувати свої ідеї про передачу влади радам.

Ленін, знаходячись у підпіллі, звернувся до керівництва і членів партії з листами про необхідність негайної підготовки збройного повстання: ''Беріть владу негайно!'', ''Зволікання смерті подібне!''.

З 5 по 18 жовтня 1917 р. відбулося кілька засідань ЦК РСДРП(б) на яких обговорювалися конкретні питання підготовки повстання. Для політичного керівництва повстанням було створено спеціальний орган - Політичне бюро. Проте члени ЦК Каменев і Зінов'єв виступили проти рішення про збройне захоплення більшовиками влади і передачі її Радам. Свою незгоду вони висловили через газету ''Новая жизнь''. Тим самим Тимчасовий уряд було поставлено до відома про підготовку збройного виступу.

16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроградській раді було створено Військово-революційний комітет. До його складу ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП(б). Поступово ВРК встановив свій контроль над військовими частинами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду своїми представниками. На бік ВРК перейшов гарнізон Петропавлівсь-кої фортеці.

Повідомлення про підготовку більшовиками перевороту переконали Керенського в необхідності перехопити ініціативу більшовиків. Вірні уряду війська намагалися взяти під контроль ключові райони міста. Проте сил не вистачало. Вимога Керенського до Передпарламенту надати йому необмежені повноваження була відхилена.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК перейшли у наступ і зайняли важливі об'єкти в столиці. Керенський залишив Петроград і виїхав до Пскова.

Вранці 25 жовтня 1917 р. відбулося засідання ЦК РСДРП(б) за участю Леніна. Він вимагав рішучих дій по захопленню Зимового палацу та поваленню Тимчасового уряду. Ленін написав відозву ''До громадян Росії'', в якій говорилось: ''Тимчасовий уряд скинуто, влада в руках Рад!'' Ленін хотів поставити II з'їзд рад перед фактом переходу влади до більшовиків.

25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. Хоча деякі делегати з'їзди виступали за мирне вирішення питання про владу і були проти збройного повстання, загони ВРК близько другої години ночі 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд.

Між тим робота II з'їзду рад продовжувалась. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було зачитано написану Леніним відозву про перехід влади до II з'їзду рад.

На вечірньому засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про землю.

Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю містив такі положення:

- націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель та передача їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу (150 млн. десятин землі);

- передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб (на суму 3 млн. крб.);

- скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.

З'їзд обрав вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет, до якого ввійшли більшовики таліві есери, Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Ліві есери відмовились ввійти до уряду. Головою ВЦВК обрано Л.Каменева.

Меншовики в знак протесту організували страйк залізничників, який очолив Вікжель (їхня профспілка). Основна вимога страйкарів - створення уряду коаліції соціалістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою, на яких вдалося досягти компромісу. 10 грудня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли 5 лівих есерів. Підтримка лівими есерами більшовиків врятувала їх від втрати влади.

Таким чином, підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. Жовтневий переворот став початком революції, яка докорінно змінила соціально-економічне життя країни і справила величезний вплив на розвиток світу в подальші десятиліття.

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

Причини і особливості революційного руху. У 1918-1923 pp. Європу охопив могутній революційний рух, який був викликаний:

- втомою народів Європи від безглуздої війни, що несла лише втрати, страждання і падіння життєвого рівня;

- загостренням всіх соціальних проблем, масовим невдоволенням;

- розчаруванням в існуючих структурах влади, що не змогли усунути загрозу війни і забезпечити справедливий демократичний устрій;

- ослабленням і, зрештою, розвалом Російської, Австро-Угор-ської, Османської, Німецької імперій;

- могутнім національно-визвольним рухом пригноблених народів;

- післявоєнним спадом виробництва і структурною перебудовою економік;

- несправедливістю Версальсько-Вашингтонської системи договорів;

- впливом революційних подій в Росії;

- спробою більшовиків розпалити полум'я світової революції.

Всі ці причини по різному вплинули на країни Європи. В одних вибухнули революції, в інших були здійснені серйозні реформи, в третіх встановились диктаторські, фашистські режими.

Революції охопили в основному країни Центральної та Східної Європи. Це пояснюється тим, що країни саме цього регіону потерпіли поразку у війні і тут вкрай загострились національні проблеми.

Під час революцій домінувало прагнення створити демократичні республіки з справедливим соціальним устроєм. Разом з тим у всіх країнах, крім Австрії, були сильними тенденції на користь кардинального зламу не тільки існуючого ладу, а й самого суспільства. Під сильним впливом жовтневих подій в Росії стали висуватись вимоги здійснення соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату в формі влади рад. Але ця тенденція не стала домінуючою.

Крім вказаних тенденцій, важливим стало прагнення домогтися національного визволення і створити власну державу.

Таким чином революції 1917-1919 pp. в Європі можна охарактеризувати як національні (для Фінляндії, країн Прибалтики, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, південнослов'янських народів, України), соціальні і демократичні (крім вказаних держав, ще для Австрії, Німеччини, Болгарії).

Особливістю революцій стало поєднання їх з міждержавними конфліктами (польсько-українська, радянсько-польська, угорсь-ко-румунсько-чеська війни та ін.) та громадянськими війнами (в Росії та Угорщині).

У революційному русі 1918-1923 pp. можна виділити два етапи. На першому етапі (1918-1920 pp.) революції були викликані впливом Першої світової війни і боротьбою поневолених народів за національне визволення. На другому етапі (1921-1923 pp.) революційні рухи в основному були інспіровані Комінтерном, який прагнув розпалити світову революцію.

Революція в Фінляндії. Революція в Фінляндії проходила під безпосереднім впливом подій в Росії. Фінляндія ще з початку XIX ст. входила до складу Російської імперії і користувалась широкою автономією. Під час Лютневої революції тут було створено коаліційний уряд на чолі з П.Е.Свінхувудом. Цей уряд домігся незалежності для країни після жовтневих подій і був визнаний радянською Росією. Проте більшовицький переворот надихнув прихильників соціалістичної революції на радикальні дії. Робітничий виконавчий комітет в січні 1918 р. здійснив спробу захопити владу. 28 січня він встановив контроль над столицею Гель-сінкі і створив революційний уряд, який уклав договір про дружбу з радянською Росією. У відповідь уряд Свінхувуда, що відмовився скласти свої повноваження, звернувся за допомогою до Німеччини. 5 березня 1918 р. німецькі війська висадились в Фінляндії і до кінця квітня ліквідували радянську владу.

Розпад Австро-Угорщини. Національно-визвольні революції народів імперії. Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. У такому становищі 5-6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче (Народна рада) словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою ''об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу''. 29 жовтня 1918 р. оголошено про розрив усіх відносин з Габсбурзькою монархією і про створення суверенної держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не лише південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію.

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка направила свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об'єднання всіх південнослов'янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські і словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свій суверенітет і змушена була піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. була підписана угода про створення єдиної південнослов'янської держави -Королівства сербів, хорватів і словенців - Королівства СХС. До його складу згодом увійшла Чорногорія.