Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

Для розв'язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних зборів. На основі звернення Народних зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей - Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську й Дрогобицьку, яку в 1959 р. було об'єднано з Львівською. Аналогічно вирішилась доля Західної Білорусії, яка була включена до складу Білоруської РСР.

Наступним об'єктом експансії СРСР стали країни Прибалтики. 28 вересня 1939 р. у Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також з Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов'язання не втручатися у внутрішні справи Прибалтійських держав.

Влітку 1940 р. СРСР приступив до другого етапу територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред'явивши їхнім урядам необгрунтовані ультиматуми про порушення зобов'язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів - Жданова в Естонію, Деканозова в Литву та Вишинського в Латвію. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли радянські війська. Під наглядом окупаційних властей у країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. Прибалтійські республіки включено до складу СРСР.

У 1940 р. ускладнилися відносини й з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту перебували на заході, радянські війська у червні зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територія Буковини не значилася в таємному протоколі як зона впливу СРСР.

Напад СРСР на Фінляндію. Тривалий час між Фінляндією й СРСР велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі, що ніяк не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої ''лінії Маннергейма'' - системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939 pp.

Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію. На світанку ЗО листопада 1939 р. великі сили радянських військ перейшли в наступ на фінську армію, що займала прикордонні укріплення.

Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. чоловік, 1915 гармат різних калібрів, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Похапцем розроблений план агресії і шапко-закидацькі настрої призвели до того, що окремі радянські дивізії потрапили в оточення.

30 грудня наступ радянських військ припинився. Зазнав поразки й Балтійський флот. Сталін ужив жорстоких методів для наведення порядку у військах.

Безперервним потоком на фронт надходило озброєння та спорядження. Маленька Фінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія й Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір і обіцянками висадити на півночі десант. Проти цього була Норвегія. її уряд не бажав порушувати нейтралітет і пропускати через свою територію війська союзників. На допомогу Фінляндії озброєнням і добровольцями прийшла Швеція. Німеччина висловила готовність надати допомогу СРСР і навіть стала на перешкоді Італії, яка хотіла направити до Фінляндії ешелони зі зброєю. США також усунулися від надання Фінляндії прямої військової допомоги. 11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ. Він завершився проривом ''лінії Маннергейма''. В наступальних діях брали участь 1,5 тис. танків і 3 тис. літаків. Ціною великих втрат ( 234 тис. чол. убито, поранено, обморожено та взято в полон ) радянські війська домоглися перемоги і головнокомандуючий фінською армією К.Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорів.

12 березня за посередництвом і під тиском німецької дипл матії СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким же~ ва агресії втрачала значну частину своєї території, де до вій мешкало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими бу міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга націй виключ СРСР зі своїх членів, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. В листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної ''осі'' Берлін-Рим-Токіо. Значної шкоди престижу СРСР завдав той факт, що на території Росії було сформовано маріонетковий уряд О.Куусінена (так званий ''уряд Теріокі''), з яким Сталін уклав договір про взаємодопомогу, прикриваючи цим протиправним актом агресію проти незалежної країни. Ці маневри не врятували сталінський режим від міжнародної ізоляції. З нападом Німеччини на СРСР у червні 1941 р. усі здобуті такою великою ціною території знову були відвойовані військами гітлерівської Німеччини та Фінляндії.

Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Після поразки Франції Англія залишилась віч-на-віч з Німеччиною. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план операції ''Морський лев'', яка передбачала завоювання Англії. Як показували підрахунки, можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови у Німеччини не було. У неї не вистачало потрібної кількості плавучих засобів.

Тоді Німеччина вдалась до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Великобританію капітулювати. У бомбардуваннях взяли участь майже 2,5 тис. літаків. Повітряний наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Бомбардування продовжувались і далі, але вже не мали такого розмаху. Британія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат. Так, місто Ковентрі було стерто з лиця землі. Важливу роль у боротьбі відіграли мужність англійських льотчиків та створення в Англії мережі радіолокаційних постів.

Другим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Отримуючи водними шляхами 50% стратегічної сировини і продовольства, Англія могла опинитись у скрутному становищі, якби Німеччині вдалося перерізати атлантичні комунікації.

Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти у рішучий наступ. Згідно з концепцією головнокомандуючого німецьким флотом гросадмірала Редера вирішальна роль у цій боротьбі відводилась лінкорам ''Бісмарк'', ''Тірпіц'' та іншим. Але ця армада зазнала поразки, не завдавши значних втрат Англії.

Результативніше діяли німецькі підводні човни, якими командував адмірал Деніц. Влітку 1940 р. Англія змушена була використовувати свої стратегічні резерви. Недооцінка їхньої ролі напередодні війни не дала можливості Німеччині мати необхідну кількість підводних човнів і блокувати Британські острови. Навесні1 1941 р. німецькі підводники застосували тактику ''вовчих зграй'' для боротьби з англійськими конвоями. Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.

Фашистська агресія на Балканах. Ще 28 жовтня 1940 р. у розпал битви над Англією Муссоліні без попередніх консультацій з Гітлером розпочав наступ двох своїх армій з території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення середземноморської імперії. Прем'єр-міністр Греції Метаксас оголосив загальну мобілізацію й звернувся за допомогою до Великобританії. Хоч Англія була стурбована становищем у Єгипті і переживала не найкращі часи, все ж вона перекинула у Грецію та на острів Кріт деякі сухопутні й авіаційні частини і надіслала на допомогу грекам кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко захлинувся і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за албанський кордон.

Гітлер у січні 1941 р. мав намір надати Муссоліні допомогу в Греції. Болгарський уряд не поспішав погоджуватись на розгортання на території Болгарії німецьких військ. Тоді Гітлер вдався до дипломатичних маневрів. Під тиском з боку Німеччини Югославія підписала 25 березня 1941 р. договір про приєднання до Антикомінтернівського пакту, а також Троїстої угоди. Патріотично настроєні офіцери на чолі з генералом Д.Сімовичем здійснили державний переворот і звернулися з проханням до Москви підписати у Белграді договір про взаємодопомогу. У відповідь на Югославію напали німецькі війська. Спільно з ними діяли армії Болгарії та Угорщини, до агресії проти Югославії приєдналась Італія. Лідер хорватських усташів А.Павелич проголосив утворення Незалежної Хорватської держави (НХД), що згодом приєдналася до держав ''осі''. Королівство Югославія припинило своє існування.

Без затримки з території Югославії німецька армія почала наступ на територію Греції з метою оточити грецькі дивізії й англійські експедиційні сили. Грецькі армії капітулювали перед німецькими військами. Під тиском переважаючих німецьких сил англійські експедиційні сили відкочувалися до Афін. Згодом довелось залишити і їх. Рештки англійських військ зосередились на острові Кріт. Проти англійців німецьке командування провело небачену повітряно-десантну операцію, в результаті якої острів було захоплено. Обидві сторони понесли значні втрати. Німецькі повітряно-десантні війська так і не відновили своєї колишньої чисельності і боєздатності й надалі не застосовувались як самостійна бойова одиниця.

Перевагами, що їх здобула Німеччина після захоплення Бал-канського півострова й острова Кріт, Гітлер не зміг скористатися, так само як і успіхами генерала Роммеля в Єгипті. На черзі був . напад на СРСР, а новий театр воєнних дій вимагав напруження й концентрації усіх сил рейху.

38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву

22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану ''Барбаросса'' (відомий ще як директива №21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни - ''бліцкрігу''. За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск-Астрахань.

Група армій Північ (командуючий генерал-фельдмаршал фон Леєб) одержала завдання розгромити радянські війська в Прибалтиці, захопити Ленінград і північні порти. Група армій ''Центр'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Бок) повинна була оточити і знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву.

На київському напрямку була розгорнута група армій ''Південь'' (командуючий генерал-фельдмаршал фон Рундштедт). На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія ''Норвегія'' і 2-а фінська армія. Армія ''Норвегія'' повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська - сприяти групі армій ''Північ'' в захопленні Ленінграду. Загальна кількість німецьких військ та військ її союзників нараховувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, 4300 танків, 5000 бойових літаків, 47 тис. польових гармат і мінометів. їм протистояло на території західних прикордонних округів 2680 тис. солдат і офіцерів, 1475 танків нових конструкцій (KB та Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, 37 500 гармат і мінометів. Внаслідок важких боїв з переважаючими силами ворога радянські війська, зазнавши великих втрат, відступили. Німецько-фашистські війська за кілька тижнів боїв просунулись на різних ділянках фронту на 300-600 км. Особливо тяжких втрат зазнав Західний фронт (командуючий генерал Д.Павлов), внаслідок чого вже 28 червня гітлерівці захопили Мінськ.

Найбільший опір гітлерівці зустріли на південно-західному напрямку (командуючий генерал-полковник М.Кирпонос). В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Могутні контрудари радянських механізованих корпусів, героїчні зусилля всіх військ Південно-Західного фронту дали досить вагомі оперативні результати: вони загальмували наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку.