Файл: Конспект лекцій Всесвітня історія ХХ століття.doc

42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)

Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великобританії становила не тільки Німеччина, а й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили. Влітку 1940 р. італійці розпочали військові дії проти англійців в Східній Африці, де мали в Ефіопії 300 тис. солдат і офіцерів проти ЗО тис. англійців у Сомалі, Кенії та Судані. В липні італійці зайняли частину

Кенії, ряд пунктів в Судані і захопили Британське Сомалі. Однак в Судані і Кенії італійцям не вдалося досягти успіху і вони вимушені були перейти до оборони. Головні сили італійців кинули на захоплення Єгипту та Суецького каналу, розраховуючи встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська нанесли удар із Лівії в Єгипет і просунулись вглиб країни на 90 км, але були зупинені англійцями. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійці оточили італійські війська в районі Кіренаїки і змусили їх капітулювати. Інша частина італійських сил була повністю деморалізована і ледве стримувала наступ британців в Триполітанії.

Щоб врятувати свого союзника, Гітлер направив в Африку Е.Роммеля, який очолював Африканський корпус. Африканська кампанія почалась для Роммеля дуже успішно, вона принесла йому прізвисько ''Лис пустелі''. В березні італо-німецькі війська почали наступ в Єгипті і були з великими труднощами зупинені в 100 км від Александра'. В червні 1941 р. війська Роммеля захопили Табрук - ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. За це Гітлер присвоїв йому звання генерал-фельдмаршала. Влітку 1942 р. італо-німецькі війська знаходились біля Ель-Аламейну, але наступне їх просування було зупинено британськими військами.

В жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу (230 тис. чол., 1440 танків, 2311 гармат, 1500 літаків проти 80 тис. чол., 540 танків, 1219 гармат, 350 літаків Е.Роммеля), під керівництвом генерала Б.Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. В листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко) почалась висадка американських військ під командуванням Д.Ейзенхауера. Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі і 13 травня 1943 р. капітулювали.

Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції - Лаос, В'єтнам, Камбоджу. Успіхи німецьких військ на східному фронті, битва за Англію дали можливість Японії зосередити значні військові сили проти США та Великобританії.

7 грудня 1941 р. японська ескадра раптово напала на американську військову базу в Тихому океані Перл-Харбор (Гавайські острови) і майже повністю знищила американські кораблі. В той же день японці почали просуватися в Таїланді, Англійській Малайї та Бірмі. Одночасно почалась висадка японського десанту в Індонезії, в Малайї та на Філіппінах.

Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював.

Навесні 1942 р. японці вийшли до кордонів Індонезії. В люто- \ му 1942 р. капітулював Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з'єднану англо-1 американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадились в Новій Гвінеї і підійшли до Австралії.

Не дивлячись на поразки, потужна економіка США швидко відновила військовий потенціал. 4-6 червня 1942 р. поблизу атола Мідуей відбулась грандіозна морська битва між японським флотом (адмірал І.Ямамото) і американською ескадрою (адмірал Ч.Німіц). Японці зазнали поразки. Після цього Японія відмовилась від наступальних дій на Тихому океані. Американці в свою чергу перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої розгорнулися на морі, в повітрі і на суші. Вони продовжувались до лютого 1943 р. і завершились повною поразкою Японії. Перемога американців означала загалом у боротьбі на Тихому океані перехід ініціативи до США. Японія змушена була вдатись до стратегічної оборони.

На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Мар-шалловими островами, а з часом - над Маріанськими островами та Філіппінами. До літа 1945 р. японці повністю втратили контроль над Індонезією та частиною Індокитаю. Остаточний розгром Японії вимагав значної підтримки сил із Європи, допомоги США та Англії з боку СРСР.

43. Визволення країн Центральної та Східної Європи (1944-1945 pp.)

Передумови. Після корінного перелому в Другій світовій війні ініціатива повністю належала Червоній армії. Фашистські війська відкочувались на захід. Упертий опір вони чинили завдяки додатковим мобілізаціям і в надії на чудо-зброю, яку обіцяв Гітлер. На 1944 р. антигітлерівська коаліція значно зміцніла. Червона армія мала сучасне ефективне озброєння і бойовий досвід, а в поневоленій фашистами Європі розгорнувся могутній рух Опору. Німеччина була приречена на поразку і лідери країн-переможців все більшу увагу зосереджували на умовах остаточного розгрому Німеччини і її союзників та післявоєнного устрою. Різниця в суспільному ладі й економічному становищі країн антигітлеровської коаліції диктувала різне бачення завершального етапу Другої світової війни. Кожна сторона прагнула посилити свій вплив у післявоєнній Європі. Слід звернути увагу, що Другий фронт у Європі було відкрито лише в червні 1944 p., тобто тоді, коли основні сили гітлерівців були виснажені і потрібно було активно втрутитись у розподіл плодів перемоги.

СРСР при всьому бажанні його лідерів теж не міг включити в свою орбіту всі визволені від фашистів народи. Таким чином, ще до завершення Другої світової війни в Європі назрівав розкол. Картину боротьби за вплив у європейських країнах ускладнювало існування в Лондоні уряду ЧСР на вигнанні Е.Бенеша і польського уряду С.Миколайчика, який керував діями Армії Крайової в Польщі.

Визволення Польщі. На територію Польщі Червона армія вступила у липні 1944 р. Радянський Союз дав згоду на те, щоб органи місцевої влади формував щойно створений Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Еміграційний уряд 1 серпня 1944 р. підняв повстання проти фашистів у Варшаві. Повсталі сподівались на допомогу Червоної армії. Проте Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська зупинились і варшавське повстання захлинулось; столиця зазнала жахливого руйнування. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави.

Визволення Румунії. На території Румунії активні бойові дії розгорнулись в серпні 1944 р. Після завершення Яссько-Киши-нівської операції фашистські війська не здатні були чинити тут серйозного опору. Ще до підходу Червоної армії в столиці Румунії відбулося повстання, яке закінчилось перемогою над диктатурою генерала Антонеску. Країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні територію Румунії було визволено.

Визволення Болгарії. Болгарія не воювала проти Радянського Союзу, хоч і виступила на боці Німеччини, оголосивши війну США і Великобританії. СРСР заявив, що оскільки Болгарія була в стані війни з ним і з його союзниками, то тепер вважає своїм обов'язком вступити у війну з Болгарією, яка сприяла агресору. 8 вересня 1944 р. Червона армія перейшла кордон і не зустріла ніякого опору. Наступного дня 9 вересня у Софії відбулось антифашистське повстання і до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту. Протягом вересня Болгарію було звільнено.

Визволення Югославії. У Югославії з 1942 р. вела активні бойові дії Народно-визвольна армія (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії - Антифашистське віче на чолі з Й.Броз Тіто. НВАЮ нараховувала близько 400 тис. бійців. 20 жовтня столиця Югославії була визволена від фашистських окупантів. На цвинтарі в Белграді поруч поховано сотні радянських і югославських воїнів. Спільними зусиллями частин 3-го Українського фронту і НВАЮ країна була визволена, зазнавши тяжких матеріальних і людських втрат.

Визволення Угорщини. Разом з Болгарією і Румунією Угорщина під час Другої світової війни входила до гітлерівського блоку. У 1938 р. і 1940 р. при підтримці Німеччини вона захопила Південну Словаччину, Закарпатську Україну і Північну Трансільванію. Ці обставини змушували уряд Хорті вперто триматися свого союзника. Однак Гітлер наказав окупувати Угорщину і привів до влади свого ставленика Салаші. Опір наступаючій Червоній армії на території Угорщини був запеклим. Найтяжчі бої відбувались у районі Будапешта та озера Балатон. Територію Угорщини повністю було визволено лише в квітні 1945 р.

Визволення Чехословаччини. У бойових діях Чехословаччини брали участь чехословацькі війська під командуванням Л. Свободи. На території СРСР він організував бригаду, в якій билися проти гітлерівців чимало вихідців із Закарпатської України. Червона армія підтримала Словацьке національне повстання проти фашистів 1944 р. На початку травня 1945 р. розпочалось антифашистське повстання у Празі. Його підтримали частини Російської визвольної армії (РОА) колишнього радянського генерала Власова, який у 1942 р. перейшов на бік німців. Власівці сподівались, що першими до Праги підійдуть американські війська. Однак вони помилились і змушені були залишити місто. 9 травня 1945 р. радянські війська ввійшли до Праги. Відповідно до угоди між Чехословаччиною і СРСР від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна була передана Радянському Союзу і ввійшла до складу України.

Підсумки. Радянський Союз зробив вирішальний внесок у розгром фашистських загарбників. У країнах Центральної та Східної Європи після їх визволення формувались демократичні режими. Однак Радянський Союз ''забув'' вивести свої війська із визволених територій і нав'язав ряду європейських держав сталінську модель соціалізму. Тоталітарні режими за радянським зразком проіснували до кінця 1980-х років. Після їхнього краху уже діти і внуки визволителів повертались додому з території Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехословаччини.

44. Висадка союзницьких військ у Нормандії. Звільнення країн Західної Європи. Капітуляція Німеччини та Японії

Другий фронт у Європі. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ у Європі, своєрідну ''розвідку боєм'' було здійснено англійським командуванням обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдат 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового містечка Дьєпп. Десант було скинуто в море.

Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона набрала затяжного характеру.

Після Квебекської конференції у квітні 1943 р. Об'єднана рада начальників штабів Англії й США утворила штаб верховного командування союзними силами в Британії на чолі з англійським генералом Ф.Морганом. Розроблений ним план дій у Північно-Західній Франції було відхилено. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. розглянула нову доповідь Об'єднаної ради і визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі (''Оверлорд'') і на півдні (''Енвіл'') Франції. Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ей-зенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері і схваленим Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.

Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об'єднати зусилля з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист ''Атлантичного валу''. Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма військами на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчо-му місці Ла-Маншу - між Кале й Дьєппом, тому треба надати їм можливість здійснити висадку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море.

Німецька система оборони ''Атлантичний вал'' простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км.). Проти неї союзники зосередили могутні авіаційні сили - винищувачі, важкі, середні і легкі бомбардувальники, транспортні літаки - всього близько 15 тис. Німці змогли зібрати на летовищах Франції й Бельгії 500 літаків, причому у повній бойовій готовності було лише 90 бомбардувальників і 70 винищувачів.