Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру на­дано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання "фюрер" та "рейхсканцлер". Зна­ряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору — державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД).

Нацизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів держав­ного регулювання економіки. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто ке­рівники підприємств і галузей господарства проголошува­лись "фюрерами" відповідного рангу й їх наділяли повно­важеннями представників державної влади.

На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками (підприємець мав змогу встанов­лювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова по­винність). З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. Для стимулювання економічного зростання запроваджено по­даткові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшу­вали масштаби державного регулювання економіки.

У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття.

У самому пожвавленні економіки не було нічого фено­менального — з 1933 р. всі країни Заходу вступили до смуги економічного пожвавлення. Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояс­нювалися мілітаризацією її економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів.

Встановлення і зміцнення гітлерівського режиму, не­щадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, жорстка централізація держави, концент­рація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду й загальної підозри стали передумо­вами для підготовки і ведення тотальної війни за світове панування.

Насильство у нацистській Німеччині стало масовим яви­щем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами пере­бувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували, в тому числі цвіт наукової й творчої інтелігенції — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас Манн і Генріх Манн, Леон Фейхтвангер, Бертольт Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт та ін.

Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німець­кого громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. їм було заборонено з'яв­лятися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада органі­зувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано фунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни: 6 млн. євреїв стали жертвами расового безумства .нацистів.

Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом — одним з головних паліїв Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Бюджетні асигнування мі­ністерству Геббельса складали: 1934 р. — 21,6 млн. марок, 1935 р. — 40,8 млн., 1938 р. — 70,7 млн. Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так сформулював головне завдання пропаганди: "Тотальний вплив на народ, забезпечення єдиної реакції на події". Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути спрямована "головним чином на почуття і тільки дуже обмеженою мірою розрахована на так званий розум... Чим скромніший її науковий баласт, тим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, тим вагоміший її успіх".

Контроль над масовою свідомістю здійснювався й че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація "Гітлер-Югенд" нараховувала понад 8 млн. Членство в них було практично обов'язковим.

Зовнішня політика "третього рейху" була відкрито спрямована на розв'я­зування великомасштабної війни.

Запитання і завдання:

1. Схарактеризуйте економічну і суспільно-політичну об­становку в Німеччині після Першої світової війни.

2. Назвіть партії, що відіграли вирішальну роль у Листопа­довій революції 1918 р.

3. Які етапи розвитку революції можна виділити ?

4. Проаналізуйте підсумки революції 1918 р.

5. На карті покажіть території, що були відторгнуті у Німеччини й перейшли до країн-переможниць за Версальським договором.

6. Дайте характеристику головним положенням Веймарської конституції. Яке значення мало для Німеччини прийняття цієї конституції?

7. Поясніть, чому в Німеччині не вдалося запобігти вста­новленню фашистської диктатури.

8. Розкрийте головні риси гітлерівського режиму.

9. Визначте цілі зовнішньої політики гітлерівського режи­му.

10. Як ви вважаєте, чи була в Німеччині альтернатива фашистському режимові?

11. Чому навчає історичний досвід Німеччини 20-30-хрр.?

Документи і матеріали Програмні цілі НСДАП (витяг)

"1. Ми вимагаємо об'єднання всіх німців у Великій Німеч­чині на основі права самовизначення народів.

2. Ми вимагаємо рівноправності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського і Сен-Жерменського мирних договорів.

3. Ми вимагаємо територій та земель для прогодування нашого народу і для поселення нашого надлишкового населення.

4. Громадянином держави може бути тільки той, хто належить до німецького народу. Належати до німецького народу може тільки той, у чиїх жилах тече тільки німецька кров, без різниці віросповідання. Тому євреї не можуть нале­жати до німецького народу.

5. Хто не є громадянином держави, може жити в Німеч­чині тільки на правах гостя і підлягає законам про чужозем­ців.

8. Необхідно перешкодити всякій подальшій імміграції осіб не німецького походження. Ми вимагаємо, щоб усіх осіб не німецького походження, що оселилися в Німеччині з 2 серпня 1914року, зобов'язали негайно залишити країну.

23. Ми вимагаємо законодавчої боротьби проти свідомого політичного обману і розповсюдження його через пресу. Щоб зробити можливим створення справжньої німецької преси, ми вимагаємо:

а) всі редактори і співробітники газет, що виходять німецькою мовою, повинні належати німецькому народові;

б) не німецькі газети потребують особливого дозволу з боку держави; вони повинні виходити німецькою мовою.

24. Ми вимагаємо свободи всіх віросповідань у державі, оскільки вони не погрожують її існуванню й не порушують моральні почуття німецької раси.

25. Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної, центральної державної влади, необмеженої влади центрального політичного парламенту над усією імперією і над всіма її організаціями, створення станових і професійних палат для проведення загальнонімецьких законів в окремих союзних державах Німеччини. Вожді партії обіцяють завзя­то боротися за здійснення наведених вище вимог і в разі необхідності офірувати за них власним життям. Мюнхен. 24 лютого 1920 р.".

Запитання до документа

1. Які принципи покладено в основу діяльності НСДАП?

2. Що об'єднує програму НСДАП з іншими тоталітарними режимами?

Запам'ятайте дати:

• 3 листопада 1918 р.— повстання моряків і солдатів Кілі, початок революції.

• 31 липня 1919 р. — прийняття Веймарської конституції.

• 11 січня 1923 р. — окупація франко-бельгійськими , військами Рура.

• жовтень 1923 р. — збройне повстання робітників у Гамбурзі.

• листопад 1923 р. — "пивний" путч в Мюнхені.

• листопад 1932 р. — НСДАП отримала 11,7 млн. голосів.

• ЗО січня 1933 р. — президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

Словникові слова: нацизм, фашизм, репресії, геноцид, диктатура, тоталітаризм.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Канун Второй мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема: Італія у 1919 – 1939 роках..

План:

1. Причини встановлення фашистської диктатури.

2. Внутрішня та зовнішня політика урядів Б.Муссоліні.

1. Італія вийшла з Першої світової війни настільки по­слабленою, що на її територіальні претензії мало зважали. За Лондонською угодою між Італією й Антантою, що була підписана перед вступом Італії у війну, остання розрахову­вала отримати Трентіно і Південний Тироль на Півночі, Трієст, Істрію та Далмацію на Сході. Італія також розрахо­вувала отримати малоазійські володіння за рахунок Туреч­чини. Однак Велика Британія та Франція не були зацікавлені у посиленні Італії в Середземномор'ї, а у стані переможців Італія виявилася одним із найслабших партнерів. На Па­ризькій мирній конференції колишні союзники зробили все можливе, щоб урізати територіальні домагання Італії. Зрештою Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Ав­стрією. Вона не отримала ані Далмації, ані Фіуме, що було однією з головних цілей у війні. Італія, за висловом, що був розповсюджений у той час, почувала себе "переможеною в таборі переможців". Країна втратила у війні 635 тис. уби­тими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоне­ними. 65,5 млрд. лір золотом поглинули витрати. Італія багато заборгувала союзникам, головним чином США та Великій Британії. Правлячим колам Італії не вдалося добитися здійснен­ня своїх територіальних вимог.

Разом з тим перебудова економіки на військовий лад зумовила значне зростання важкої промисловості. За роки війни Італія з країни аграрної перетворилася на аграрно-індустріальну. Особливо сильного розвитку набули мета­лургійна, машинобудівна та хімічна галузі промисловості. З'явилися й зміцнили свої позиції за рахунок державних кредитів такі гіганти, як концерни "Ансальдо", "Ільва" у важкій індустрії, "Фіат" в автомобілебудуванні, "Бреда" у виробництві військового спорядження. Водночас середні й особливо дрібні підприємці розорювалися. Відразу ж після закінчення війни, зіткнувшись з відсутністю достатньо місткого внутрішнього ринку внаслідок порушення тради­ційних зовнішньоторговельних зв'язків, - італійська про­мисловість опинилась у скрутному становищі. |Почалося різке падіння виробництва, що спричинило економічну кризу 1920 р. В сільському господарстві почався процес скорочення посівних площ, основна маса селянських господарств зубожіла та розорялася. Зарплата робітників у 1918 р. не перевищувала 76% довоєнної. Інфляція різко погіршила становище службовців і чиновників.