ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 188
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився 1929 р. кризою. Сама по собі криза не була чимось незвичайним, вони виникали в середньому кожні 10 років. Однак криза, що почалася 1929 р., виявилась великою мірою винятковою. Насамперед — за глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, його було буквально відкинуто до рівня початку сторіччя. Таке значне скорочення виробництва призвело до такого ж значного безробіття: кількість безробітних лише у країнах Заходу становила майже ЗО млн. чол., тобто 1/5-1/3 робочої сили. Другою особливістю кризи був її масштаб — вона стала глобальною. Єдиною країною, що уникла удару, був СРСР, де саме у ці роки почалася реалізація першого п'ятирічного плану. Третьою особливістю кризи була її тривалість. Вона почалася 1929 р. і тривала до 1932 р. Однак й після того, як спад припинився і з'явилися ознаки пожвавлення, економіка так і не відновилася повною мірою аж до початку Другої світової війни. Жодна криза не мала таких масштабних економічних наслідків. Не випадково 30-ті роки увійшли до історії під назвою "Велика Депресія".
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Налякані розмахом кризи правлячі кола західних країн вдалися до засобів державного регулювання економіки. Ці роки відзначалися розвитком фашистських тенденцій у багатьох країнах, що було прямим наслідком війни, криз, загострення соціальних проблем. Прихід нацистської партії до влади в Німеччині у січні 1933 р. став потужним стимулом до активізації фашистських рухів в інших державах Близько половини фашистських організацій виникло після встановлення гітлерівської диктатури. Фашисти підвели голову у Франції, Великій Британії. США, Ірландії, Данії, Греції, Болгарії, Бразилії. 1936 р. тільки в 20 європейських країнах існувало 40 фашистських партій та угруповань. В Австрії, Угорщині, Румунії, Фінляндії й деяких інших країнах фашизм став впливовою силою.
У другій половині 30-х років на світовій політичній арені виникло нове явище — у Франції, Іспанії, Чилі до влади прийшли уряди Народних фронтів, що представляли ліві політичні партії. Поява самої ідеї Народного фронту — наслідок наступу фашизму та усвідомлення його значною мірою як загрози демократичному рухові. Незважаючи на поразки, уряди Народних фронтів стали помітним явищем у політичному житті своїх країн.
Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві стали реформи американського президента Ф. Д. Рузвельта 1933-1941 рр., що увійшли до історії під назвою "новий курс". Ці реформи мали на меті державне регулювання промисловості та сільського господарства, захисну політику щодо підприємців, встановлення державного контролю за випуском цінних паперів, надання можливості брати участь у громадських роботах різноманітного призначення мільйонам трудящих, що залишалися без роботи та засобів до існування, тощо. Даний період визначався створенням блоку агресивних держав — Німеччини, Італії та Японії, з одного боку, а з іншого — безплідними спробами створити систему колективної безпеки для запобігання світовій війні.
Користуючись з неспроможності Ліги Націй впливати на хід міжнародних відносин, з вузькокорисливої політики "невтручання" та "вмиротворення" західних країн, фашистські та мілітаристські держави розв'язали собі руки. 1935 р. Італія розпочинає агресію проти Ефіопії. 1936 р. Німеччина та Італія, на підтримку режимові Франко, беруть участь у війні проти республіканської Іспанії. 1937 р. Японія розв'язує великомасштабну війну в Китаї.
З мовчазної згоди Заходу відбулися "аншлюс" Австрії, роздроблення Чехословаччини. Спроби укласти угоду між Великою Британією, Францією та СРСР виявилися марними: переговори 1939 р були зірвані подвійною позицією західних держав та самого Радянського Союзу.
Натомість, СРСР, прагнучи підпорядкувати своєму впливові Східну Європу й запобігти нападові Німеччини, 1939 р. пішов на укладення безпрецедентних договорів з нацистською державою, що прискорили розв'язання Другої світової війни.
Запитання і завдання:
-
На чию користь змінилося співвідношення сил на в світі після Першої світової війни ?
-
Які, з вашої точки зору, уроки можна отримати з наслідків Першої світової війни?
-
Назвіть імперії, що припинили існування після Першої світової війни.
-
Визначте основні ознаки тоталітаризму.
-
Покажіть на карті нові держави, утворені на руїнах колишніх імперій.
-
Яким чином виявлялася нерівномірність розвитку держав у повоєнні (міжвоєнні) роки ?
-
Назвіть характерні ознаки періодів світового розвитку 1914-1939 рр.
Словникові слова: індустріальна країна, аграрно – індустріальна країна, колонія.
Рекомендована література:
Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Всемирная история: Первая мировая война / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000
Новая история стран Европы и Америки (1870 – 1918 г.). М, 1987.
Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Тема: Перша світова війна (1914 – 1918 рр.)
План:
-
Причини війни.
-
Учасники, їх мета. Характер війни.
-
Хід воєнних дій.
-
Наслідки війни.
1. Боротьба за захоплення нових територій, ринків збуту, джерел сировини, за контроль над торговими шляхами, встановлення світового лідерства.
2. Напередодні Першої світової війни в Європі існувало два військово-політичних союзи: Троїста угода між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією та Антанта, до якої входили Франція, Велика Британія та Росія. Між учасниками союзів існували гострі суперечності в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX — на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка в світовому промисловому виробництві перевищила частку Британії. Якщо останній 1870 р. належало 31,8% світового обсягу промислового виробництва, то 1914 р. — лише 14%; частка Німеччини збільшилася за цей час з 13,2 до 14,3%. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових кораблів Німеччини збільшився з 1880 по 1914 рр. у 15 разів, а Великої Британії — в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась. За п'ять передвоєнних років (1909-1913 рр.) Німеччина збільшила свої військові витрати майже на 33% і на 1914 р. довела їх до 2 млрд. марок, що становило половину всіх бюджетних витрат. На 1914 р. Німеччина разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мала добре озброєну восьмимільйонну армію. Ще 1900 р. німецький рейхстаг ухвалює нову програму морських озброєнь з метою досягти перемоги над володаркою морів Британією. На 1915 р. Німеччина розраховувала мати 34 лінкори, 45 крейсерів і близько 100 есмінців.
Загострювались протиріччя між цими державами і в колоніальній сфері, особливо у Східній та Південно-Схід-ній Африці, Китаї.
Німеччина мала також територіальні претензії до Франції, прагнула відібрати у неї промислово розвинені північно-східні провінції; у Росії відторгнути Прибалтику, "Донську область", Крим і Кавказ. Правлячі кола Великої Британії, в свою чергу, хотіли відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас і Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) і балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини
Росія прагнула приєднати Галичину й оволодіти чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли. 1914 р. Італія почала відходити від Австро-Німецького блоку й вступила у переговори з Антантою. Уряди держав Антанти пообіцяли італійському королю значні території (Трентіно, Трієст і Валона) за рахунок Австрії, а також певні території за рахунок Туреччини. Крім того, всі провідні країни світу вже тривалий час готувалися до війни. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше 2 млрд. марок, тобто половину всього державного бюджету. Військові витрати Австро-Угорщини з 1900 по 1913 рр. зросли більше ніж на 70% і досягли 1913 р. 583 млн. крон. В Італії військові асигнування становили у 1911-1912 рр. 396,1 млн. лір. У Франції на військові потреби 1914 р. було виділено 1,5 млрд. франків, що становило 38% всіх бюджетних витрат. У Великій Британії військові витрати також досягли величезної суми — 77,1 млн. ф. ст. Посилено готувалася до війни і Росія.
Формальним приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним студентом Гаврилою Принципом в столиці Боснії Сараєво наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини. Гаврилу Принципа було схоплено на місці. Він виявився членом таємної організації "Молода Боснія", до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, — австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза. У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Боснію та Герцеговину, значну частину населення яких становили серби. В Сербії набув розвитку рух за об'єднання всіх балканських слов'ян в єдину державу під егідою Сербії.
Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього, її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися воєнні приготування, проте Росію в той момент не підтримали її союзники Франція та Велика Британія. Росія змушена була відступити, оскільки не була готова до війни.
1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу балканських воєн 1912-1913 рр., Німеччина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розраховували, що конфлікт із Сербією не залишиться локальним, до нього обов'язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.
Напередодні сараєвських подій німецький імператор Вільгельм II зустрічався з Францем-Фердинандом, відомим своєю ворожістю до Сербії. Це сталося 12 червня 1914 р у замку Конопіште. На цій зустрічі узгоджувалися плани війни проти Сербії, створення проти неї коаліції за участю Туреччини, Румунії, Болгарії. Поблизу сербського кордону було призначено військові маневри. Проте життя внесло свої корективи.
Урочистий в'їзд до Сараєво було призначено на день загальнонаціональної жалоби "Видовдан", яку щорічно відмічав сербський народ Це було розцінено в Сербії й слов'янських землях Австрійської монархії як свідому провокацію з боку Австрії.
На другий день після вбивства Франца-Фердинанда начальник генерального штабу австро угорської армії Конрад заявив міністрові закордонних справ Берхтольду про необхідність приступити до мобілізації армії. На це Берхтольд відповів, що настав час для "вирішення сербського питання".
Розуміючи, що до конфлікту з Сербією може втрутитися Росія, престарілий імператор Франції Йосип надіслав 4 липня особисте послання Вільгельму II і меморандум уряду про балканську політику, які були вручені Вільгельму 5 липня. Вільгельм заявив, що у разі війни Австрії з Росією Німеччина виконає свої зобов'язання перед союзниками.
Отримавши такі запевнення Німеччини, Австрія 23 липня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум, який зачіпав суверенітет останньої й означав відверте втручання до її внутрішніх справ. На відповідь давалося лише 48 годин. Неприйняття цього ультиматуму в цілому означало розрив дипломатичних відносин і початок воєнного конфлікту Час для вручення ультиматуму (6 година вечора) було обрано не випадково. Цього дня об 11 годині вечора з Петербурга вирушав додому президент Франції Пуанкаре, котрий перебував у Росії з візитом. Про ультиматум Сербії у Петербурзі мали дізнатися вже після від'їзду гостя, й таким чином союзники — Росія та Франція — не могли б швидко домовитися про спільні дії.