Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.09.2024

Просмотров: 145

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Страници истории Советского общества. М, 1991.

Тема: Громадянська війна та іноземна інтервенція в Радянській Росії.

План:

  1. Причини війни, її учасники.

  2. Громадянська війна та іноземна інтервенція.

  3. Політика „воєнного комунізму”.

1. Громадянська війна — це велика трагедія народу, яка полягає в самій постановці силами, що ведуть боротьбу, безкомпромісного питання: життя або смерть? Йшлося не про те, хто з протиборствуючих сил буде переможцем, а хто переможеним, а про саме їхнє фізичне існування. Звідси й особливі гострота і жорстокість боротьби. Трагічними на­слідками цієї війни були розкол суспільства на "своїх" та "чужих", знецінювання людського життя, розвал економі­ки. Незалежно від того, хто переміг, головною жертвою громадянської війни був народ.

Глибинні причини громадянської війни треба шукати в найгострішому політичному протиборстві різних партій, груп, соціальних верств, у глибоких соціально-економіч­них і суспільно-політичних конфліктах і проблемах, що вразили Росію напр. XIX — на поч. XX ст. Серед інших причин можна назвати такі:

1. Помилкова економічна політика більшовицького керівництва, коли навесні 1918 р. останні зробили вибір на користь ужорсточення економічної політики, ввели продо­вольчу диктатуру, продзагони й перейшли до політики "військового комунізму".

  1. Політичний екстремізм більшовиків, які розігнали в січні 1918 р. Установчі збори й уклали в березні 1918 р. сепаратний мир з Німеччиною.

  2. Насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі, ігнорування козацьких традицій і зви­чаїв, що спричинило незадоволення російського козац­тва, котре із зброєю в руках виступило проти радянської влади.

  3. Прагнення буржуазії і поміщиків повернути втрачені багатства і політичний вплив.


5. Російські традиції "пугачовщини" й "разінщини", низький рівень політичної культури, відсутність демокра­тичних традицій, що проявилися в прагненні вирішувати проблеми не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фі­зичного знищення свого класового ворога.

Причинами іноземної інтервенції з боку держав Ан­танти були насамперед прагнення повернути борги цар­ського й Тимчасового урядів, продовжити участь Росії у Першій світовій війні, не допустити світової революції.

У літературі найчастіше зустрічається така періодизація громадянської війни й військової інтервенції Антанти.

  1. Літо 1918 р. — жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

  2. Листопад 1918 р. — квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

  3. 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутріш­ніх супротивників радянської влади та іноземних інтервен­тів (розгром Колчака і Денікіна).

  4. 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­ гвардійських військ Врангеля.

Трагедія громадянської війни полягала саме у тому, що співвітчизники з люттю знищували один одного, вважаю­чи, що кожна сторона б'ється за праве діло. Різні політичні партії Росії, з'єднавшись, відносно легко змели царське самодержавство. Проте подальші цілі у всіх були різними, й лише деякі з них, насамперед більшовики, й надалі вели боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату. Скинуті сили, а також учорашні союзники більшовиків, з'єднав­шись, виступили проти радянської влади.

2. Ще наприкінці 1917р. колишні союзники Росії- країни Антанти запропонували радянському керівництву допомогу в боротьбі проти німців. Троцький схилявся до того, щоб дозволити висадку в портах радянської Росії десантів Антанти, але ЦК і РКП (б) відхилив цю пропозицію. Проте, після підписання Брестського миру під приводом охорони від німців військових вантажів, наданих Росії союзниками в 1916-1917 pp., в Мурманськ та 1 Архангельськ у березні 1918 р. прибули англійські, французькі та американські війська.В Архангельську вони скинули радянську владу. Тут утворився уряд з есерів та кадетів. Тут же інтервенти влаштували перші концтабори.У квітні 1918 р. на Далекому Сході висадився японський десант, але після рішучих протестів радянського уряду він повернувся на свої кораблі. У Сибіру англійці зробили ставку на козачого отамана Г. Семенова, який проголосив себе головнокомандуючим російською армією на Далекому Сході. Його загони вторгли-ся в Забайкалля, де й встановили режим найжорстокішого терору. В травні радянські війська під командуванням Сергія Лазо відкинули їх в Маньчжурію. Але у вересні семенівці з японцями вступили в Читу. Інтервенція різко активізувала внутрішні антибільшовицькі сили. У Москві, Ярославлі, Рибінську, Володимирі, Коврові, Муромі, в містах Поволжя, Уралу, Сибіру спалахнули заколоти. У травні 1918 р. повстав чехословацький корпус. На Дону формувалась армія отамана Краснова, на Кубані - Добровольча армія. Англійці вступили в Закавказзя та Туркестан. Була ліквідована радянська влада в Баку. З захопленням Баку замкнулось кільце фронтів навколо радянської республіки. Бої на Східному фронті у 1918-1919 pp. Влітку 1918 р. радянський уряд вважав серйозною загрозою для долі революції заколот чеського корпусу. Ще в березні 1918 р. уряд дав дозвіл на переміщення 60-тисячного чеського корпусу, що складався з військовополонених австро-угорської армії, через Далекий Схід у Францію. Корпус був озброєний. Командування Антанти планувало використати ці війська на Західному фронті проти німців. Корпус розтягнувся по залізниці від Пензи до Владивостоку. Приводом до заколоту корпусу проти радянського уряду були чутки, що після укладення Брестського миру всіх збираються ув'язнити в концтаборах. Чехи вирішили пробиватись до Владивостоку. На шляху пересування корпусу в Пензі, Самарі, Сизрані, Златоусті, Челябінську, Омську, Новомиколаївську, Владивостоці була скинута радянська влада. Він розпочав наступ на Захід до Волги, тим самим відрізавши Сибір від центральної Росії. В таких умовах з різних антибільшовицьких сил на звільненій території утворюються уряди, які претендують стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд (КОМУЧ). У липні 1918 р. був створений Сибірський уряд. У вересні 1918 р. ці уряди разом з Казахським, Тюрко-Татарським, Башкирським та іншими утворили Всеросійський Тимчасовий уряд - Директорію. Місцем її перебування став Омськ. Але Директорія не мала достатньої підтримки і адмірал Колчак здійснив переворот. Тим часом антибільшовицькі сили терпіли поразку на Сході. Вони були відкинуті за Урал. Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідерами білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська.-Колчак був заарештований і розстріляний. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом. Влітку 1918 р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але невдало. Весною 1919 р. бої на Південному фронті розгорілись з новою силою. Денікін, який зумів об'єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили в Крим.В той час, коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не пускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. Радянсько-польська війна. На рубежі 1917-1918 pp. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції у Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918 р. Ленін підписав Декрет РНК, який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника у боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772р. У квітні 1920 р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться на Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра. Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців.До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почалися бої з Врангелем. Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно-Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевского. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500 км, відірвались від своїх резервів і тилів. Трапилось непередбачене - польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що "ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту... Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування."На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн. осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну. Поразка Врангеля. У квітні 1920 р. А.Денікін передав владу генералу П.Врангелю, який до початку червня зумів реорганізувати залишки Добровольчої армії і перейшов у наступ у Північному Причорномор'ї. Проти нього був утворений Південний фронт (командуючий М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон, Кубань, Правобережну Україну не мали успіху. Наступ його було зупинено і Червона армія перейшла у контрнаступ. Залишки військ Врангеля відступили в Крим, за Перекопсь-кі укріплення ("турецький вал": висота 8 метрів, ширина- 15, перед ним рів глибиною 10 метрів і шириною - ЗО; перед укріпленнями була рівна місцевість.) Командування Червоної армії розробило план взяття цих укріплень: частина військ наступала в лоб, а інша здійснювала обхідний маневр через затоку Сиваш. Вирішальні бої розгорнулися 11 листопада. Укріплення були взяті. Червона армія розгорнула наступ на Керч і Севастополь. Залишки армії Врангеля (145 тис. чоловік) і Чорноморський флот були евакуйовані в Туреччину. 15 тис. офіцерів, які потрапили в полон, були розстріляні більшовиками. Війна на Далекому Сході. До весни 1920 р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишились тільки японці. З метою віддалити війну з Японією було прийнято рішення про утворення Далекосхідної республіки (ДСР).Тим часом у тилу японських військ йшла справжня партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, однак він був схоплений і страчений японцями. У травні 1921 р. у Примор'ї при підтримці японських військ до влади прийшов новий уряд. У відповідь комуністами створюється військова рада ДСР. Головнокомандуючим військами був призначений В.Блюхер. Розпочались запеклі бої. Наприкінці 1921 р. білогвардійці і японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів і білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922 р. під Волочаєвкою. Червона Армія заволоділа Хабаровськом і згодом вступила у Владивосток. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили в Маньчжурію. У жовтні 1922 р. ДСР об'єдналась з РРФСР. Громадянська війна закінчилася. Ведучи боротьбу з японцями і залишками білогвардійців, Червона армія вступила у Зовнішню Монголію, яка знаходилась під зверхністю Китаю, але користувалась автономними правами після російсько-китайської угоди 1912 р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку. Агресія Радянської Росії в Закавказзі. В умовах початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азербайджанської націоналістичної партії "Мусават" (рівність), вірменського революційного "Дашнакцутюна" і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків. Партія "Мусават" намагалась перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу, або об'єднатися з Туреччиною.Вірменська партія "Дашнакцупон" будувала свою політику на національних гаслах. Вірменській державі весь час доводилось вести запеклу боротьбу з Туреччиною. За період 1915-1918 pp. загинуло 2 млн. вірмен. Меншовики Грузії, прийшовши до влади в листопаді 1917 р., опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручались Туреччина, Німеччина і згодом держави Антанти. Умови, які вони ставили за "допомогу" грузинському уряду, були надзвичайно тяжкими. У 1918 р. в Грузію ввійшли німецькі, турецькі й англійські війська. З цього приводу один з грузинських меншовиків говорив: "Як бачите, шляхи Грузії і Росії розійшлись. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії - в Азію..." Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації планів світової революції. Жертвами цієї політики стали новоутворені держави Закавказзя. У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів в Баку. Слідом за цим в країну вдерлась Червона армія. В результаті була проголошена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики при підтримці Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши при активній участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Закавказькі республіки уклали воєнно-політичний союз з Росією. У березні 1922 р. Азербайджан, Вірменія і Грузія об'єднались у Закавказьку Федерацію, яка існувала до кінця 1936 р. Встановлення радянської влади в Середній Азії. Під час розгрому основних сил Колчака Червона армія приступила до встановлення радянської влади в Казахстані та Середній Азії. Там діяли білогвардійці і різні групи під національними і релігійними гаслами. Частина з них була зв'язана з кадетськимиорганізаціями. У середині 1920 р. в Киргизії була встановлена радянська влада, і утворилась Киргизька автономна Радянська Соціалістична Республіка в складі РРФСР. В цілому ж Туркестанський край (сучасна Середня Азія) опинився надовго відрізаним від Центральної Росії. Тут склалося своєрідне становище. Поряд з незалежними ханствами Хіва і Бухара існували уряди більшовиків (Ташкент) і білогвардійців. Місцеві органи влади навіть друкували власні гроші, використовуючи для цього обгортковий папір і малярські фарби. Становище ускладнювалось тим, що у Туркестані діяли загони інтервентів (англійці прагнули розширити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) і місцевих противників радянської влади. В середині 1919 р. Східний фронт був розділений на дві частини: Східний і Туркестанський. Командуючим Туркестанським фронтом був затверджений Фрунзе. Війська Фрунзе розбили козачі частини отаманів Дутова та Аненкова. Для боротьби з місцевими противниками радянської влади (басмачами) створювались так звані летючі загони червоної кінноти. Крім того, укладалися угоди з окремими керівниками повстанських загонів, які виявили бажання визнати радянську владу. Проте боротьба з басмачами тривала до 1932р. У лютому 1920 р. радянські війська оволоділи опорним пунктом білогвардійців в Середній Азії - Красноводськом. Після цього білі були витіснені за межі Середньої Азії. IX з'їзд рад Туркестану прийняв Конституцію, в якій проголошувалось утворення Туркестанської Радянської СоціалістичноїРеспубліки. Кульмінацією боротьби в Туркестані стало повстання в Бухарі, підтримане Червоною армією. Режим бухарського еміра, який спирався на допомогу англійців, впав влітку 1920 р. Того ж року була скинута влада хівінського хана. Радянське керівництво визнало Бухарську і Хорезмську (колишнє Хівінське ханство) народні республіки. Народи Середньої Азії залишились у сфері впливу Росії, правда, вже радянської.


Причини перемоги більшовиків у громадянській війні: - політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення; - прорахунки опозиції у національному питанні, відмова у підтримці національних рухів; - неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроба спиратися на сили інтервентів, вузькість соціальної бази руху опозиції; - інтервенція 14 держав дала змогу більшовикам використати патріотичне піднесення населення; - стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії в центрі Росії, що давало можливість використовувати всі економічні та стратегічні переваги при організації військових дій, залучення до служби в Червону армію талановитих офіцерів царської армії з бойовим досвідом; - широка більшовицька пропаганда серед населення радикальної програми перетворень у суспільстві (побудова соціалізму); - втома населення від безвладдя, його байдужість до подій в країні, прагнення спокою та порядку.

3. Термін "воєнний комунізм" вперше був використаний Леніним як сукупність соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни.Приводом до надзвичайних заходів було те, що в результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою до Росії перестав надходити хліб.У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати хліб у селянських господарствах.Для забезпечення примусового вилучення хліба створювались спеціальні продовольчі загони. їм надавалось право використовувати зброю при вилученні хлібних надлишків. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів. Поряд з цими заходами, в червні 1918 р. були створені комітети бідноти - комбіди, що складались в основному з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалось, що частину вилученого буде поділено між членами'комбідів.Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Фактично це було відмовою від політики, проголошеної більшовиками в Декреті про землю. Процес "комунізації" села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але в основному це були малоефективні господарства, соціальною базою котрих були найбідніші верстви населення.Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили свою тактику і перейшли до співробітництва із селянином-середняком.Проведення політики "воєнного комунізму" в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію не тільки великої, а й всієї - середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників в 5 осіб, при наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб, без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.Політика "воєнного комунізму" означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).Характерною рисою політики "воєнного комунізму" було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення "мілітаризації праці". Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводились мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо так званих "буржуазних елементів". Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд.крб. Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до виникнення "комуністичних суботників" (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою така добровільна форма праці починає набирати обов'язкового характеру. У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами "червоного терору" за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік. Поступово різними засобами з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти (в результаті ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні). Таким чином, політика "воєнного комунізму" виступала не тільки як тимчасова політика, викликана громадянською війною та кризою, але і як цілеспрямована "лобова атака на капіталізм" (за словами лідера більшовиків Леніна). Це була спроба реорганізувати державну економіку на комуністичних засадах примусовими методами. Внаслідок політики "воєнного комунізму" відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали "чорний ринок" та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися.Великий вплив політика "воєнного комунізму" мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з "воєнним комунізмом". Встановлення політичної диктатури - ще один найсуттєвіший наслідок періоду "воєнного комунізму", який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Тим самим були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку. Все це супроводжувалось політикою терору, яку сповідували всі сторони.Жахи білого терору супроводжували 16-денний заколот, піднятий під керівництвом "Союзу захисту батьківщини та свободи" в Ярославлі. Більше 200 радянських робітників, приречені на голод та муки, були поміщені на баржу, що стояла серед Волги. В липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола II та члени царської сім'ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили І В.Володарського, М.Урицького, вчинили напад на М.Подвойсь- І кого. ЗО серпня Ф.Каплан поранила В. Леніна.5 вересня 1918 р. Раднарком прийняв постанову про червоний І терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. Похорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом: "Вони вбивають особистості, ми вб'ємо класи!", "За кожного нашого вож- 1 дя - тисячі ваших голів!" Зінов'єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду.Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази: "Не шукайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі зброєю чи на словах. Першим обов'язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у нього освіта і яка його професія". Це була повсякденна практика. В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки 1 заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської партій. Головна мета терору - зламати волю до опору у супротивнка.


Запитання та завдання:

  1. Причини громадянської війни.

  2. Учасники та їх мета у війні.

  3. Показати по карті найважливіші военні події.

  4. Причини перемого більшовиків.

  5. Наслідки громадянської війни.

  6. Мета та суть політики «военного комунізму».

  7. Наслідки політики «военного комунізму».

Словникові слова: громадянська війна; інтервенція, диктатура, продрозкладка.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Страници истории Советского общества. М, 1991.

Тема: Нова економічна політика ( 1921 – 1927 роки).

План:

  1. Необхідність переходу до НЕПа.

  2. Нові економічні перетворення.

  3. Наслідки Нової економічної політики.

1. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі. Промисловість перебувала в стані розрухи. Через нестачу сировини й палива майже третина заводів і фабрик не діяла, інші працювали з неповним навантажен­ням. Обсяг промислової продукції порівняно з 1913 р. зменшився у 7 разів. Чавуну виплавлялося лише 3% від рівня 1913 р., сталі — 5%, вугілля видобувалося 30%. У 1921 р. на одну людину вироблявся 1 метр ситцю на рік, на одне селянське господарство вироблялося сто грамів металевих виробів. Виробництво цукру зменшилося в 45 разів. У країні буяла цілковита інфляція: коробочка сірників коштувала кілька мільйонів, кусок мила став коштовністю. Посівні площі скоротилися з 110 млн. десятин до 75 млн. 1921 р. розпочався жахливий голод, що охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, південь України. Голодувало біля ЗО млн. чол. Вимирали цілі села. Незва­жаючи на допомогу світового товариства, загинуло понад З млн. чоловік, 2 млн. дітей стали сиротами.

2. Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП (б), що прийняв резолюцію "Про заміну прод­розверстки продподатком". Сутність непу полягала в прове­денні принципово нової економічної політики, заснованої на ринкових відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним господарством. НЕП повинен був підготувати економічну базу для будівниц­тва соціалізму в радянській державі. В сільському господар­стві неп передбачав: заміну продрозверстки продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної і був удвічі менший, ніж розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з використанням найма­ної праці. Скасовувалася кругова порука і вводилася відпові­дальність кожного селянина за виконання податку. Таким чином, селянин дістав змогу вільно обирати спосіб обробки землі та гарантії землекористування, що стимулювало розви­ток сільськогосподарського виробництва й сприяло віднов­ленню сільського господарства в найкоротший термін. Внаслідок непу обсяг сільськогосподарського виробництва 1925 р. майже досяг рівня 1913 р.


НЕП сприяв кардинальним змінам у промисловості. З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізова­них дрібних, середніх і великих промислових підприємств колишнім господарям. Оскільки було неможливо поєд­нувати приватновласницьке сільське господарство з дер­жавною централізованою промисловістю в рамках однієї економіки, 6 серпня 1921 р. було проведено децентраліза­цію управління промисловістю. Багато підприємств було визволено від прямого адміністративного контролю ВСНГ, об'єднано в трести й переведено на госпрозрахунок.

Створений у лютому 1921 р. Держплан розпочав поточне планування економічного розвитку. Скасовано загальну тру­дову повинність, на зміну їй прийшла процедура добровіль­ного найму і звільнення робочої сили. Створювався ринок робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати за результатами праці. Почалося залучення інозем­ного капіталу шляхом створення концесій і спільних під­приємств. У торговельно-фінансовій сфері відновлювалися товарно-грошові відносини, було дозволено приватну торгів­лю, створювалися умови для діяльності трьох форм торгів­лі — приватної, державної й кооперативної, набирали сили кредитна, збутова й продовольча кооперації, провадилися ярмарки. До обігу вводилися цінні папери. Для стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці — червінця (1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям). Було організовано діяльність Ощад­ного банку, провадилися регулярні держпозики й випуски цінних паперів.

НЕП істотно зм інював вигляд країни, пожвавив її еко­номіку, змінив психологію людей.

3. Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби упартійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна- прихильників військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому; було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн. Зросло на деякий час промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.