Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився 1929 р. кризою. Сама по собі криза не була чимось незвичайним, вони виникали в середньому кожні 10 років. Однак криза, що почалася 1929 р., виявилась великою мірою винятковою. Насамперед — за глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, його було буквально відкинуто до рівня початку сторіччя. Таке значне скорочення виробництва призвело до такого ж значного безробіття: кількість безробітних лише у країнах Заходу ста­новила майже ЗО млн. чол., тобто 1/5-1/3 робочої сили. Другою особливістю кризи був її масштаб — вона стала глобальною. Єдиною країною, що уникла удару, був СРСР, де саме у ці роки почалася реалізація першого п'ятирічного плану. Третьою особливістю кризи була її тривалість. Вона почалася 1929 р. і тривала до 1932 р. Однак й після того, як спад припинився і з'явилися ознаки пожвавлення, економіка так і не відновилася повною мірою аж до початку Другої світової війни. Жодна криза не мала таких масштабних економічних наслідків. Не випадково 30-ті роки увійшли до історії під назвою "Велика Депресія".

5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)

Налякані розмахом кризи правлячі кола західних країн вдалися до засобів державного регулювання економіки. Ці роки відзначалися розвитком фашистських тенденцій у багатьох країнах, що було прямим наслідком війни, криз, загострення соціальних проблем. Прихід нацистської пар­тії до влади в Німеччині у січні 1933 р. став потужним стимулом до активізації фашистських рухів в інших державах Близько половини фашистських організацій виникло після встановлення гітлерівської диктатури. Фашисти під­вели голову у Франції, Великій Британії. США, Ірландії, Данії, Греції, Болгарії, Бразилії. 1936 р. тільки в 20 єв­ропейських країнах існувало 40 фашистських партій та угруповань. В Австрії, Угорщині, Румунії, Фінляндії й деяких інших країнах фашизм став впливовою силою.

У другій половині 30-х років на світовій політичній арені виникло нове явище — у Франції, Іспанії, Чилі до влади прийшли уряди Народних фронтів, що представляли ліві політичні партії. Поява самої ідеї Народного фронту — наслідок наступу фашизму та усвідомлення його значною мірою як загрози демократичному рухові. Незважаючи на поразки, уряди Народних фронтів стали помітним явищем у політичному житті своїх країн.

---

Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної на­пруженості в суспільстві стали реформи американського президента Ф. Д. Рузвельта 1933-1941 рр., що увійшли до історії під назвою "новий курс". Ці реформи мали на меті державне регулювання промисловості та сільського госпо­дарства, захисну політику щодо підприємців, встановлення державного контролю за випуском цінних паперів, надання можливості брати участь у громадських роботах різнома­нітного призначення мільйонам трудящих, що залишалися без роботи та засобів до існування, тощо. Даний період визначався створенням блоку агресивних держав — Німеч­чини, Італії та Японії, з одного боку, а з іншого — безплід­ними спробами створити систему колективної безпеки для запобігання світовій війні.

Користуючись з неспроможності Ліги Націй впливати на хід міжнародних відносин, з вузькокорисливої політики "невтручання" та "вмиротворення" західних країн, фашист­ські та мілітаристські держави розв'язали собі руки. 1935 р. Італія розпочинає агресію проти Ефіопії. 1936 р. Німеччи­на та Італія, на підтримку режимові Франко, беруть участь у війні проти республіканської Іспанії. 1937 р. Японія розв'язує великомасштабну війну в Китаї.

З мовчазної згоди Заходу відбулися "аншлюс" Австрії, роздроблення Чехословаччини. Спроби укласти угоду між Великою Британією, Францією та СРСР виявилися мар­ними: переговори 1939 р були зірвані подвійною позицією західних держав та самого Радянського Союзу.

Натомість, СРСР, прагнучи підпорядкувати своєму впливові Східну Європу й запобігти нападові Німеччини, 1939 р. пішов на укладення безпрецедентних договорів з нацистською державою, що прискорили розв'язання Дру­гої світової війни.

Запитання і завдання:

1. На чию користь змінилося співвідношення сил на в світі після Першої світової війни ?

2. Які, з вашої точки зору, уроки можна отримати з наслідків Першої світової війни?

3. Назвіть імперії, що припинили існування після Першої світової війни.

1. Визначте основні ознаки тоталітаризму.

4. Покажіть на карті нові держави, утворені на руїнах колишніх імперій.

5. Яким чином виявлялася нерівномірність розвитку держав у повоєнні (міжвоєнні) роки ?

6. Назвіть характерні ознаки періодів світового розвитку 1914-1939 рр.

---

Словникові слова: індустріальна країна, аграрно – індустріальна країна, колонія.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Первая мировая война / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Новая история стран Европы и Америки (1870 – 1918 г.). М, 1987.

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Тема: Перша світова війна (1914 – 1918 рр.)

План:

1. Причини війни.

2. Учасники, їх мета. Характер війни.

3. Хід воєнних дій.

4. Наслідки війни.

1. Боротьба за захоплення нових територій, ринків збуту, джерел сировини, за контроль над торговими шляхами, встановлення світового лідерства.

2. Напередодні Першої світової війни в Європі існувало два військово-політичних союзи: Троїста угода між Німеч­чиною, Австро-Угорщиною та Італією та Антанта, до якої входили Франція, Велика Британія та Росія. Між учасни­ками союзів існували гострі суперечності в економічній, військовій і колоніальній сферах. Особливо гостре еконо­мічне суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною, яка наприкінці XIX — на початку XX ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалізації, а її частка в світовому промисловому виробництві переви­щила частку Британії. Якщо останній 1870 р. належало 31,8% світового обсягу промислового виробництва, то 1914 р. — лише 14%; частка Німеччини збільшилася за цей час з 13,2 до 14,3%. Між ними також існувало гостре військово-морське суперництво. Тоннаж військових ко­раблів Німеччини збільшився з 1880 по 1914 рр. у 15 разів, а Великої Британії — в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась. За п'ять перед­воєнних років (1909-1913 рр.) Німеччина збільшила свої військові витрати майже на 33% і на 1914 р. довела їх до 2 млрд. марок, що становило половину всіх бюджетних витрат. На 1914 р. Німеччина разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мала добре озброєну восьмимільйонну армію. Ще 1900 р. німецький рейхстаг ухвалює нову про­граму морських озброєнь з метою досягти перемоги над володаркою морів Британією. На 1915 р. Німеччина розра­ховувала мати 34 лінкори, 45 крейсерів і близько 100 ес­мінців.

---

Загострювались протиріччя між цими державами і в колоніальній сфері, особливо у Східній та Південно-Схід-ній Африці, Китаї.

Німеччина мала також територіальні претензії до Франції, прагнула відібрати у неї промислово розвинені північно-східні провінції; у Росії відторгнути Прибалтику, "Донську область", Крим і Кавказ. Правлячі кола Великої Британії, в свою чергу, хотіли відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція розраховувала повернути собі Ельзас і Лотарин­гію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн. Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії (Волинь, Поділля) і балканських країн — Сербії, Боснії, Герцеговини

Росія прагнула приєднати Галичину й оволодіти чор­номорськими протоками Босфор і Дарданелли. 1914 р. Італія почала відходити від Австро-Німецького блоку й вступила у переговори з Антантою. Уряди держав Антанти пообіцяли італійському королю значні території (Трентіно, Трієст і Валона) за рахунок Австрії, а також певні території за рахунок Туреччини. Крім того, всі провідні країни світу вже тривалий час готувалися до війни. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше 2 млрд. марок, тобто половину всього державного бюджету. Військові витрати Австро-Угорщини з 1900 по 1913 рр. зросли більше ніж на 70% і досягли 1913 р. 583 млн. крон. В Італії військові асигнування становили у 1911-1912 рр. 396,1 млн. лір. У Франції на військові потреби 1914 р. було виділено 1,5 млрд. франків, що становило 38% всіх бюджетних витрат. У Великій Британії військові витрати також досягли величез­ної суми — 77,1 млн. ф. ст. Посилено готувалася до війни і Росія.

Формальним приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним студентом Гаврилою Принципом в столиці Боснії Сараєво наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружини. Гаврилу Принципа було схоплено на місці. Він виявився членом таємної організації "Молода Боснія", до якої входили й вищі офіцери сербської армії. Ця організація боролася за приєднання Боснії до Сербії. Легко зрозуміти, як у монархічній Європі сприйняли цю подію, — австрійці пережили шок. Виникла чергова балканська криза. У Сербії існував конфлікт з Австро-Угорщиною з 1908 р., коли остання в жовтні того ж року захопила провінції Бос­нію та Герцеговину, значну частину населення яких стано­вили серби. В Сербії набув розвитку рух за об'єднання всіх балканських слов'ян в єдину державу під егідою Сербії.

---

Це призвело до боснійської кризи. Сербія категорично виступила проти цього, її підтримала Росія, яка прагнула впливу на православне населення Балкан. Розпочалися воєнні приготування, проте Росію в той момент не підтри­мали її союзники Франція та Велика Британія. Росія зму­шена була відступити, оскільки не була готова до війни.

1914 р. ситуація була іншою. Сербія зміцнила свої позиції в перебігу балканських воєн 1912-1913 рр., Німеч­чина й Австро-Угорщина були готові до війни. Вони розра­ховували, що конфлікт із Сербією не залишиться ло­кальним, до нього обов'язково втрутяться Росія і Франція, які ще не були готові до війни, і це принесе Німеччині та її союзникам легку перемогу.

Напередодні сараєвських подій німецький імператор Вільгельм II зустрічався з Францем-Фердинандом, відо­мим своєю ворожістю до Сербії. Це сталося 12 червня 1914 р у замку Конопіште. На цій зустрічі узгоджувалися плани війни проти Сербії, створення проти неї коаліції за участю Туреччини, Румунії, Болгарії. Поблизу сербського кордону було призначено військові маневри. Проте життя внесло свої корективи.

Урочистий в'їзд до Сараєво було призначено на день загальнонаціональної жалоби "Видовдан", яку щорічно відмічав сербський народ Це було розцінено в Сербії й слов'янських землях Австрійської монархії як свідому про­вокацію з боку Австрії.

На другий день після вбивства Франца-Фердинанда начальник генерального штабу австро угорської армії Конрад заявив міністрові закордонних справ Берхтольду про необхідність приступити до мобілізації армії. На це Берхтольд відповів, що настав час для "вирішення серб­ського питання".

Розуміючи, що до конфлікту з Сербією може втрутити­ся Росія, престарілий імператор Франції Йосип надіслав 4 липня особисте послання Вільгельму II і меморандум уряду про балканську політику, які були вручені Вільгель­му 5 липня. Вільгельм заявив, що у разі війни Австрії з Росією Німеччина виконає свої зобов'язання перед союз­никами.

Отримавши такі запевнення Німеччини, Австрія 23 лип­ня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум, який зачіпав суверенітет останньої й означав відверте втручання до її внутрішніх справ. На відповідь давалося лише 48 годин. Неприйняття цього ультиматуму в цілому означало розрив дипломатичних відносин і початок воєнного конфлікту Час для вручення ультиматуму (6 година вечора) було обрано не випадково. Цього дня об 11 годині вечора з Петербурга вирушав додому президент Франції Пуанкаре, котрий перебував у Росії з візитом. Про ультиматум Сербії у Петербурзі мали дізнатися вже після від'їзду гостя, й таким чином союзники — Росія та Франція — не могли б швидко домовитися про спільні дії.

---