Файл: Філософія.pdf

біомів (тварин, рослинних організмів) на рівні популяції, біологічних видів тощо. Сьогодні її об'єктами стали екосистеми, біосистеми, вся біосфера в цілому. Відтак з'явилися різноманітні підходи в екологічних роздумах.

Так, розгортаючи ідею В. Вернадського про живу речовину як сукупність організмів, що є основою біосфери ( до неї - явища космічного, входить і людина), американець Джеймс Лавлок висунув цікаву гіпотезу. На його думку, всі земні сфери (атмо, гідро, літо та ін.) разом з біосферою складають дуже злагоджений механізм. Ноосфера ж, проникнувши в усі пори цього механізму, заносить в нього людську агресію, руйнуючи його. Особливо це стало характерним для цивілізації XX ст., що поглиблює проблеми, пов'язані з виживанням людства. Це точка зору екоалар місті» (французькою "аларм" - "тривога").

Сьогодні формується екосоціологія - свого роду синтез екології і соціології, яка займається пошуком виходу як з екологічної кризи, так і вирішення багатьох глобальних проблем взагалі. В ній виділяють окремі напрями:

-теорія біоцентризму, концепції якої спрямовані на охорону дикої природи;

-концепція консерваціолізму, формування продуктивної діяльності людей без екологічної загрози;

-теорія екологістів, попередження екокатастрофи на підставі об'єктивних вимог природознавства;

-вимоги еколого-економістів щодо значного обмеження економічного росту споживання соціуму та ін.

Центральною категорією екофілософії є життя, що розуміється як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні та душевні характеристики, інтуїція і чуттєвість, завдяки чому руйнується межа між світом людей і світом природи. Так розглядав проблему людини і життя французький релігійний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він у своїй праці "Феномен людини" співвідносить людську природу зі Всесвітом, підкреслюючи, що культура підпорядкована універсальній еволюції і космогенезу. Людська культура, за Тейяром де Шарденом, не штучне утворення, а необхідний етап розвитку Космосу,

алюдина - згусток усіх етапів його розвитку, регулятор, початок і кінець Всесвіту. Нова культура людей без сучасного егоїзму можлива лише на підставі любові, а для цього слід об'єднати зусилля науки і релігії.

Німецько-французький філософ Альберт Швейцер (1875-1965) створив етичну концепцію благоговіння перед життям, у якій стверджується, що добро зберігає і розвиває життя, а зло - знищує його.

Суттєво розгорнули екологічні проблеми учасники Римського клубу (крупні вчені, політики, бізнесмени), який очолював італійський вчений Ауреліо Печчеї (1908-1984). Під егідою клубу відбувалися і відбуваються різноманітні міжнародні теоретичні і практичні акції (конференції, ведеться радіо і телепропаганда, спрямовуються дії Грінпісу тощо).

Новий гуманізм, запропонований А. Печчеї, сповідує розвиток відчуття глобальної відповідальності, любові до справедливості і нетерпимості до насилля. Наявні і багато інших концепцій: культурної еволюції, повернення людини до "природного начала" - відречення від сучасної цивілізації і т.п. Всі вони, безперечно, повинні принести благодатні плоди для безпечного існування людства.

35

3. Що чекає філософію

Коротка характеристика сучасної західної філософії звичайно не розкриває всю палітру її вчень, течій та шкіл. Проте вона дає можливість уявити їх розмаїття. При намаганні модернізації філософії здійснюються і спроби повернення її класичного "обличчя". Одночасно вперто доводиться і неспроможність філософії до існування. Хто ж. має рацію? Де істина?

Мабуть, слід виходити з того, що філософія виникла як сутнісна потреба людей зрозуміти світ, осмислити своє місце в ньому і свій зв'язок з навколишнім середовищем та з іншими людьми. Відповіді на ці запитання у кожну епоху, навіть

утой самий час, але у різних народів, різна. І скільки існуватиме людство, стільки

йіснуватимуть ці питання і виникатимуть різні відповіді на них. А це вже філософія - пошук відповідей на "вічні" запитання: "хто ти є, людино?", "для чого живеш?", "що тебе чекає у майбутньому?" тощо.

Єрізні прогнози щодо предмета філософії (кола проблем, що вона вивчає), й структури, методики викладання і т.п. Але при всіх модернізаціях, найновітніших тлумаченнях суті та призначення філософії, на наді погляд, й" осередком залишиться дослідження системи "людина - світ". А цей процес, як і філософія, нескінченний.

Контрольні запитання:

1.Що таке постмодерн, до чого він прагне?

2.Яка сутність деконструктивізму?

3.Які проблеми розглядає філософія діалогу?

4.Розкрийте зміст екофілософії.

5.Що чекає філософію в майбутньому?

Тема VI. Філософське розуміння світу

1.Філософське розуміння буття.

2.Матерія.

3.Спосіб та форми існування матерії.

Література:

1.Алексеев П.В.,Панин А.В. Философия.-М.:Проспект,2000.-С.420-451.

2.Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. -М.: 1994. -Гл.2,5.

3.Жданов Г.Б. О физической реальности й зкспериментальной "невесомости" //

Вопросы философии. - 1998. - №2.- С.101-107.

4.Моисеев Н.Н. Быть или не быть...человечеству //Вопросы философии.-2000.- ,№.-С.З-28.

5.Філософія: Підручник (За редакцією Г.А.Заїченка та ін.) -К.:1995 С. 185 - 205.

6.Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999.-С. 195-210.

7.Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) -М.: Юристь, 2001. -С.218-245.

8.Спиркин А.Г Философия.-М.:Гардарики,1999.-С.242-285.

36

Знати основні поняття:

Буття, форми буття, субстрат, субстанція, матерія, рух, простір, час, картина світу, об'єктивна реальність, абсолютне, конкретне, абстрактне.

1. Філософське розуміння буття

Проблема буття відноситься до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя і, відповідно, й світогляду людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішувалося ще філософами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому, є небуття і омана. Геракліт започаткував іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття нема і його сутність у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Тому космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, і виражає буття як становлення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.

Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, що охоплює все існуюче:

як матеріальні, так і духовні та соціальні феномени.. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість е теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.

Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів, це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і процес "самотворення" людини.

Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одязі.

Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому вона живе. Нарешті, людина постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б вона

37

хотіла жити, стану, що гідний її. Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивнопроектуючими чинниками.

Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.

Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зрозуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він засвоїв і як він їх може відтворити.

Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне, ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, переживання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об'єктивоване ідеальне) - суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі основи колективної свідомості, як політика, мораль, релігія, право тощо. Ці форми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.

2. Матерія

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомом і т.д. Реальними властивостями матерії вважались просторові параметри і вага.

Наприкінці XIV ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину). Фундаментальні відкриття: відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності, вимагали відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність атомів, незмінність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.

Сучасний матеріалізм розглядає матерію як нескінченно різноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в багатоманітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. Матерія — це філософська категорія для позначення

об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.

Це визначення витікає з нескінченної різноманітності структурних особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не тільки ототожнюється з уже пізнаними і загальними й станами - речовиною, полем, енергією, їхніми властивостями, а й залишається відкритою для нового знання про неї. Матерія невичерпна у структурному плані, і й неможливо звести до одного певного стану, одного структурного рівня чи основних властивостей.

Матерія у чистому вигляді, у формі якоїсь "праматерії" не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. У категорії "матерія" ця безліч утворень

38

об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості - існувати незалежно від людських чуттів і відображатись у людській свідомості. Філософське поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будьяким речовинним субстратом.

Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнані наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти, можливо, будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття "матерія" виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного світу. Матерія нескінченна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу).

3. Спосіб та форми існування матерії

Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться в постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилася хоча б в якомусь русі, чи була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла би виявити жодних своїх властивостей, тобто вона стала би абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним стає висновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характеристика матерії. Ті всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існування матерії. Рух - це зміна загалом.

Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим матерія завжди існує у конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми (види) матерії. Рух взагалі - це абстракція, яка в дійсності реально не існує: реальне існування мають конкретні форми руху. При виділенні різних форм руху варто пам'ятати, що конкретні форми руху безпосередньо пов'язані з ієрархією структурних рівнів матерії.

В основу виділення форм руху покладені такі основні принципи:

а) субстратний, що пов'язує певну форму руху із специфічним матеріальним носієм, кожна форма руху має свою матеріальну основу;

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

У сучасній науковій картині світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, геологічний, біологічний, соціальний. Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою, їх взаємозв'язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе в

знятому виді.

Рух є способом існування матерії, а простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об'єкта дійсності і виступають формами існування матерії. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченного світу.

39