Файл: Філософія.pdf

Скачать файл (1,17Мб)

Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.09.2024

Просмотров: 84

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

казках, епосі тощо, спробував пояснити типічні утворення різноманітних культур. Крім того, він ввів в теорію психоаналізу поняття "колективного несвідомого", що розширювало підхід до цієї сфери людського існування. Юнг в цілому підтримував вчення Фрейда, але критично відносився до перебільшення в ньому ролі сексуальних потягів та сексуального досвіду в житті людей. Проте вчення Фрейда досить популярне і в наші дні. Так, в час молодіжних заворушень в Європі в 60-70 рр. XX ст., дехто з філософів, наприклад Г.Маркузе, намагався пояснити антисоціальний рух серед молоді "сексуальною революцією".

Ірраціональний напрям у філософії поч. XX ст. доповнювала також містика (з грецької - "таємничість"). Вона сповідує можливість безпосереднього спілкування, контакту з потойбічними силами. Криза віри в розум привела, на думку багатьох філософів, до падіння авторитету християнських цінностей (добра, милосердя, справедливості). "Бог помер", - констатував Ф.Ніцше. Натомість розпочалися пошуки безпосередніх контактів з надприродним. Виникали відповідні вчення та теорії, утворювалися товариства, пов'язані з містикою.

Наприклад, в 10-30-х роках XX ст. була розповсюдженою теорія_психотрансмутації. Один з її авторів Г.Гюрджієв створив систему фізичних і психічних вправ, що нібито приводять до контактів з космічними силами через досягнення "психотрансмутації". Російська письменниця О.Блаватська організувала теософське товариство, яке існувало за концепцією "містичного комізму". На початку XX ст. активно діяв „Мюнхенський гурток", котрий пропагував повернення до "темної старовини", "сили екстазу", щоб пробудити "одкровення крові", "масову самосвідомість". Багато з цих думок використали німецькі нацисти. Пізніше нацистський ідеолог А.Розенберг у книзі "Міф XX століття" застосував їх для обґрунтування зверхності арійської раси, "нордичних героїв" тощо. На їх підставі гітлерівські поплічники здійснювали злочини проти людства. Але це не означає, що всі містичні вчення були антигу манними.

Цікавий за змістом був спалах містики в 60-ті роки. Він пов'язаний з виникненням "контркультури" в молодіжному русі. Йому притаманний анархізм, несприйняття цінностей "суспільства ситих". Ввійшли в моду вчення Гюрджієва, Блаватської та Штейнера. Останній у першій половині XX ст. заснував антропософське товариство, де серед містичних тлумачень проблем буття мала місце критика негативних наслідків сучасної цивілізації. В результаті, у 60-ті роки серед молоді на Заході, виникли різні течії протесту проти суспільних цінностей. Стало популярним блукання по світу, відмова від існуючих правил життя, моральних устоїв ("хіппізм"). Для досягнення "містичного стану" поширеним було вживання наркотичних речовин.

Елементи містицизму в західній філософії наявні й тепер. Вони проникають і в нашу країну у вигляді віровчень різних релігійних сект, астрологічних теорій, моди на поведінку молодих людей тощо.

2. Філософська проблема сцієнтизму і антисцієнтизму. Після другої світової війни широко розгорнулася науково-технічна революція. Це привело до суттєвих соціальних змін, росту наукових знань, удосконалення техніки. Виникли різні погляди на наслідки наукових і технічних досягнень. Одні з захопленням писали і

говорили про кібернетику, автоматику, генну інженерію, комп'ютеризацію тощо. Інші категорично виступали проти них, застерігаючи від негативних наслідків "засилля" науки і техніки.

Культ наукових знань і техніки був високим і в епоху Відродження, у Новий час, але незвичайної сили він набрав у 50-60 роки XX ст. У цей час сцієнтизм (з грецької - "науковий") і техніцизм набули оптимістичного звучання, трактувалися як умова майбутнього розквіту суспільства. Американські філософи і соціологи (У.Ростоу, Д.Белл та ін.) будували теоретичну

модель "суспільства спільного благоденства", загального щастя на підставі чудодійних сил науково-технічних досягнень. Навіть була розроблена теорія технократизму ("кратос" - з грецької "влада") - необмеженої влади компетентних науково-технічних фахівців.

Одним із сучасних напрямів сцієнтизму став напрям інформаційний. Інформація про наукові знання і досягнення поставлена на чільне місце в розбудові "постіндустріального суспільства" - суспільства, де всі життєві потреби забезпечуються наукою і технікою. Автори концепції "інформаційного суспільства» - японець Е.Масуда, згаданий вже Д.Белл, американець О.Тофлер та ін., виходять з того, що інформація (знання) - категорія вічна. Якщо її розумно накопичувати, систематизувати й використовувати, чого не було раніше, то людство досягне небувалого злету.

Проте техногенний вплив на природу, екологічна криза, тотальне забруднення оточуючого середовища породили інші думки про науково-технічний прогрес. Негативною реакцією на філософію сцієнтизму став антисцієнтизм, представники якого доводять згубність впливу науки та техніки на людське буття. "Машинізація" майбутнього приведе до тоталітарної державності, позбавлення індивідуальності особи, писали в своїх художніх творах Є.Зам'ятін ("Ми"), О.Хакслі ("О дивний новий світ"), Дж. Оруел ("1984") та ін. В них машини повністю контролюють людське життя, конструюючи його за власним бажанням.

Новий сплеск антисцієнтизму викликали великі технічні катастрофи, особливо чорнобильська. В таких випадках здіймаються хвилі не лише теоретичного (як діяльність Римського клубу, Пагуошського руху), а й практичного протесту: посилюються виступи захисників природи - "зелених", організації "Грінпіс" тощо.

В нації дні з'явилися застереження щодо повальної комп'ютеризації всіх сфер людського існування. Воно, на думку деяких філософів, відчужує людей від того найціннішого, що в них є - безпосереднього спілкування а подібними собі. А це може привести до виникнення "глобального села", фелахства, тобто такого низького рівня духовності людей і занепаду їх потреб, як це було в давньому Єгипті.

3. Екзистенціальна філософія. Критика класичної філософії привела і до зміни поглядів на саму людину. Посилилося прагнення пізнати її внутрішній світ, розвинулося бажання розкрити потаємні, глибинні, підсвідомі, духовні та психічні прояви людської сутності. Важливою особливістю такого підходу став аналіз людського існування окремо від суспільного буття.

Чітко ця позиція виявилася в екзистенціалізмі ("екзистенція" латиною - "існування"). З часом філософія екзистенціалізму набула такої ваги, що перетворилася на ідейний рух, згуртований навколо проблеми людини та її місця в

суспільстві.

Засновником цієї філософської течії вважається німецький філософ Мартін Хайдеггер (1889-1976), який у книзі "Буття і час" виклав філософію існування. Інший німецький філософ Карл Ясперс (1883-1969) прийшов у своїх працях до тих самих висновків. Вони обидва обґрунтовували дещо песимістичне уявлення про екзистенцію людини і вважаються представниками релігійного крила екзистенціалізму.

Так, Хайдеггер вбачав причину відчуження людини від суспільства в технічній цивілізації, яка псує мораль, обрублює людське життя, через що людина страждає. Жорстокі умови сучасного світу роблять її самотньою. У той же час наука й існуюча філософія не здатні проникнути в глибокий внутрішній світ людини. Для дійсного пізнання людського існування слід абстрагуватися від повсякденного буття і прислухатися до "голосу з глибин самої людини". Але найпотаємнішу суть людського існування розкриває лише кризова ситуація, особливо загроза життю. Лише на межі життя і смерті людина проявляє свою сутність.

Певна частина прибічників екзистенціалізму підтримує подібну песимістичну лінію. Проте значна їх кількість виступає проти. Найбільш відомими представниками більш оптимістичної лінії екзистенціалізму стали французи ЖанПоль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), іспанець Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955) та інші, що знаходяться на атеїстичних позиціях.

Сартр, наприклад, у своїх численних філософських і художніх творах стверджував, що кожна людина у своїх характеристиках - тілесних, професійних, соціальних тощо, подібна до

інших людей. Але матеріальний світ, у якому вона діє, є абсурдним і загрозливим для її життя. Спроба людини злитися зі світом у гармонійну цілісність закінчується для неї трагічно. Вихід з даної ситуації полягає в гуманізації людської ситуації в світі.

Слід зважати на те, твердив Сартр, що людина завжди перебуває у стані вибору (вона вибирає навіть тоді, коли відмовляється від вибору). Це єдина для всіх "людська ситуація". Множина можливостей вибору є людською свободою і тим самим людина "приречена на свободу". Такою є загальна характеристика людського існування. Але ця свобода не звільняє людину, а закріпачує її у відносинах із зовнішнім світом. Про це Сартр писав у своїх творах "Буття і Ніщо", "Дороги свободи", "Диявол і господь бог" та ін. Головне для філософії екзистенціалізму - захищати людину від світу речей.

Патріотом своєї батьківщини, як і Сартр, антифашистом і гуманістом був лауреат Нобелівської премії Альбер Камю. Показовим для його екзистенціалістських поглядів є роман "Чума". У ньому він пише про відповідальність людини перед суспільством і про необхідність внутрішньої свободи людського існування. Ніякі зовнішні обставини не можуть виправдати легкодухість, зраду, підлість. Нетерпимість до них формується у внутрішньому світі людини, адже вона сама вибирає, якою їй бути. Таким чином, екзистенціалізм суттєво збагатив підходи до виміру буття людини, її внутрішньої визначеності.

4. Сучасна релігійна філософія. Релігія в усі часи здійснювала значний вплив на людство, його культуру. В суспільному житті, в існуванні окремої людини буває

багато колізій, які однозначно і повністю пояснити важко, а то й неможливо (страхіття війн, епідемій, природних катастроф, трагедії смерті тощо). Тоді люди звертаються до релігії, до пошуків тих сил, що визначають усе неясне та незрозуміле, розпочинаючи релігійне життя.

В основі сучасної релігійної філософії залишається традиціоналізм - тобто

теоцентризм, пріоритет віри над розумом.. Одночасно дуже тонко йде переорієнтація на пояснення сучасного стану світу, природи людини та речей. Переорієнтація полягає у висуванні на перший план соціальних та етичних проблем буття людей. Дуже специфічно проявляється проблема людини в діяльності католицької церкви (центр — Ватикан). У 1965 році відбувся II Ватиканський собор, де було прийнято конституцію (правила) під назвою "Церква в сучасному світі". В ній оновлення церкви вбачається у зміні її ставлення до людських знань, науки й техніки. Вони загалом визнаються католицькою церквою як засіб покращення умов людського існування. Видатних учених-віруючих Ватикан навіть заохочує матеріально. Одночасно сильно критикуються негуманні методи використання науково-технічних досягнень, ворожнеча між народами, насилля тощо. Робиться висновок, що всі негаразди йдуть від того, що сучасне людство "забуло про бога" і згадує про нього не так часто, як це слід робити.

Сильно звучать у сучасній релігійній філософії (Й представляють учення католиків Ж.Марітена, Є.Жільсона, Г.Марселя, Тейяра де Шардена; філософа іудаїзму М.Бубера; ісламу - М.Ікбала та ін.) заклики до миру, соціальної справедливості, взаємодопомоги та високої моралі. Особливо яскраво це виявляється в діяльності папи Іоанна Павла II — філософа за освітою, що виклав свої дійсно глибоко гуманістичні погляди в книзі "Дійова особа", в ряді п'єс, статей, інших творів. Це все в наші суворі дні навертає значну кількість людей у релігійне лоно.

5. Впливовою течією в західній філософії є неопозитивізм (латиною

"позитивний"). Позитивізм виник ще в 30-ті роки XIX ст. Його засновник Огюст Конт (1798-1857) доводив, що філософія з її пошуками відповідей на віковічні запитання (а на них точної відповіді немає) застаріла. Необхідні лише конкретні, точні (позитивні) знання. Їх дає лише наука. Слід шукати не причину і сутність явищ і відповідати на запитання: "як воно відбувається?", а в усьому шукати структуру і зміст. Другий етап позитивізму - суб'єктивно-ідеалістичний. Його започаткував австрієць Е. Мах ідеєю "чисто описувальної науки" замість філософії.

У XX ст. позитивізм відродився на третьому етапі у вигляді нео (нового) позитивізму. У 20-30-ті роки неопозитивісти Віденського гуртка вбачали своє завдання у виробленні логіки розмежування "осмислених" наукових тверджень і тих, що позбавлені смислу (філософських). Неопозитивіст Г.Рейнбах вважав, що під таким кутом зору філософія стає "музеєм помилок" і тому не має права на існування.

Пізніше виник семантичний неопозитивізм ("семантика" - з грецької "смисловий"), який вважав філософським завданням визначення реальності як "сукупності значень". Тобто реальним є те, що відповідає твердженню про нього. В середині XX ст. абсолютизація цінності наукових знань, при відкиданні вчення про людину і людські стосунки, знизила інтерес до неопозитивізму. Останнім часом

з'явилися більш модерні неопозитивістські вчення (постпозитивізм), що ближче стоять до суспільних запитів (К.Попер, І. Лакотош, П.Фейерабенд та ін.), але й вони заперечують життєвість філософських поглядів, пропагуючи лише ті знання, що "корисні" для людей. Найновішим етапом позитивізму є постмодерн в філософії, про який піде мова в наступній темі.

Набирає сили в наш час і герменевтика - теорія і практика тлумачення текстів. На думку її представників, це дасть можливість дійсно зрозуміти не лише частини певних знань, а їх зміст у цілому. Тут головною дійовою силою виступає мова. При цьому вона розглядається як особлива реальність, всередині якої перебуває людина

іяку не можна осягнути за допомогою зовнішніх засобів. Через мову людина розуміє світ і себе в ньому, і мова є діалогом між поколіннями.

Таким чином, в XX ст. виникла велика кількість філософських течій, шкіл та вчень. На зламі тисячоліть постійно виникають ще й інші філософські теорії і концепції. Їх називають модерністськими чи постмодерністськими. Але всі вони пов'язані з пошуками відповіді на віковічні запитання: "хто ти є, людино?", "звідки

ікуди йдеш у безмежному та вічному світі?"

Контрольні запитання:

1.В чому полягає "криза" класичної філософії?

2.Поясніть сутність і зміст:

-філософії ірраціоналізму та містицизму;

-сцієнтизму та антисціентизму;

-екзистенціалізму;

-сучасної релігійної філософії;

-неопозитивізму та герменевтики.

3.Чому так багато течій та шкіл у сучасній західній філософії?

Тема V. Новітні сфери філософування

1.Філософія постмодерну та діалогу.