Файл: Філософія.pdf

Кожне матеріальне тіло має об'ємні характеристики: довжину, ширину, висоту. Воно співіснує також з оточуючими його іншими тілами, займає своє місце у відповідній більш широкій системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображаються у понятті "простір". Отже, простір - це об'єктивна

форма існування матерії, яка характеризує місцезнаходження і співіснування об'єкта з іншими об'єктами.

Разом з тим, в дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни. Окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту прояву матерії у філософії вироблено поняття часу. Час - це об'єктивна форма існування матерії, яка характеризує

послідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність процесів. Час, отже, відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об'єктивність, всезагальність і нескінченність.

Разом з тим, простір і час мають відмінності. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану об'єктів; він є одномірним, асиметричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю.

Простір і час, як форми існування матерії, взаємопов'язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов'язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір - це пустота, вмістилище тіл; час - це рівномірна тривалість. XX ст. внесло принципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємозв'язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно - структурних особливостей об'єктів, виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об'єкт, тим складніших властивостей набувають форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.

Контрольні запитання:

1.Що таке онтологія?

2.Яка структура буття?

3.Які форми має людське буття?

4.Розкрийте філософський зміст понять "матерія", "простір", "час", "рух".

5.Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

Тема VII. Свідомість

40

1992. - № 7.

3. Кузин А.М. Духовное начало во Вселенной //Вопросы фило-софии.-1998. - №

8

4.Жданов Г.Б. Информация й сознание //Вопросы философии.-2000. - №11. -

С.97-104.

5.Філософія: Підручник (За ред. Г.А.Заїченко та ін.) - К., 1995. - С. 283-312.

6.Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. - К.:

Вікар. - 1999. - С. 211-233.

7.Философия (Под ред. Лавриненко В. Н.) - М.: Юристь. 2001. - С. 246-261.

8.Фрейд 3. Психология бессознательного. - М.:Просвеще-ние,1989.

9.Фромм З. Душа человека. - М.: 1992.

10.Спиркин А. Г. Философия. - М.: Гардарики, 1999. - С.368-414.

11.Руткевич А.М. Научный статус психоанализа //Вопросы философии.-2000. -

№10. - С.9-15.

Знати основні поняття:

Суб'єктивна реальність, духовне життя, дух, душа, свідомість, мислення, підсвідомість, самосвідомість, мова, ідеальне, відображення, творчість.

1. Виникнення і природа свідомості

Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості - відображення. Ось тут і постає необхідність послідовного історичного дослідження характеру відображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомості як найвищої форми відображення.

За останні 15-20 років філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася, Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набула більш емпіричного, натуралістичного вигляду.

Сьогодні дослідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичного і психічного аспекту людини тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії та мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій

притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.

Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

41

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідальності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення людей, їх пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування, то усвідомлення дійсності вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Духовний світ людини - це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві форми ідеального відношення до світу - і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).

Сутність людського духу, походження свідомості містять в собі багато таємничого, і навряд чи коли-небудь людство знайде остаточне вирішення цих проблем. Загадка людського духу завжди буде викликати надзвичайний інтерес і спробу нових варіантів її розкриття. Але певний досвід в пізнанні свідомості вже є. В історії людської думки сформувалися і набули певного теоретичного обґрунтування різні підходи до цієї проблеми. Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соціології, психології, фізіології, генетики, медицини. Очевидним є той факт, що людська свідомість має певні біологічні передумови, вона нерозривно пов'язана з матеріальним носієм — головним мозком. Очевидне і те, що біологічні закони і генетична програма є невід'ємною умовою життя і діяльності кожної людини. Психічне життя як відображення дійсності притаманне не лише людині, але й тваринам. Але тільки у людини виникає вища, специфічна форма психічного відображення об'єктивної реальності - мислення, свідомість.

Якщо розглядати свідомість з суто психологічної точки зору (як вищий рівень організації психічного життя і відображення дійсності у формі психічних образів), то в складі свідомості можна виділити такі форми психічного відображення:

підсвідоме, форми чуттєвого споглядання, емоцїі. почуття, воля, мислення,

самосвідомість. Сфера підсвідомого включає в себе сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від самоспостереження, не представлених в явній усвідомленій формі. Вона охоплює широке коло явищ - від елементарних (інстинктів, навичок, автоматизмів, типових емоційних станів) до найскладніших процесів, що впливають на художню творчість, на інтуїтивні акти пізнання тощо. Формами

безпосереднього чуттєвого споглядання виступають відчуття, сприйняття і уявлення. Більш складним елементом психічного відображення дійсності є емоції і почуття. Вони обумовлюють вольові процеси людської психіки. Вищою формою психічного відображення дійсності є логічне мислення як засіб понятійного осягнення сутності речей і розкриття закономірностей оточуючого світу. Мислення притаманне і тваринам (процеси аналізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, експериментальна діяльність).У людей воно є вищою формою

42

понятійного пізнання дійсності, її творчого образного сприйняття.. Ці психологічні особливості індивіда впливають і на самосвідомість. Людина в своєму розвитку спирається на певні форми духовності, які існують незалежно від її індивідуальної свідомості. Філософські системи по-різному визначали факт об'єктивного існування духовних формоутворень. Релігійні концепції апелюють до Бога, що наділив людину духовністю. Системи об'єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючи об'єктивність форм

духовності, факт їх існування в просторі людської культури, пояснюють це наявністю поза - і надлюдської духовної субстанції - абсолютного духу, світу ідей, духовної космічної енергії тощо. Сучасний матеріалізм, на відміну від релігійних і ідеалістичних концепцій, основи духовності вбачає саме в людському суспільстві, в особливостях соціально-практичного і культурно-історичного буття людини у світі. Згідно з матеріалістичною концепцією, свідомість породжується всім розвитком матеріального світу, його революцією. Але людська духовність виникає не шляхом стихійного розвитку матерії взагалі, а внаслідок розвитку такої форми матеріальності, як людська практична діяльність, що відбувається за певних соціальних умов.

Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Особливість людського способу буття полягає в тому, що людина діє не за біологічною програмою, інстинктивною схемою поведінки, вона не пристосовується до навколишнього середовища, а активно перетворює його в процесі суспільної практики, предметної діяльності. Причому перетворення, зміна зовнішньої діяльності можливі лише у відповідності з власними закономірностями природи. Тому в процесі суспільної практики людина відображає ці закономірності, сутності речей і явищ. На цьому ґрунтується здатність людського мислення до об'єктивності відображення. До того ж людська діяльність не обмежується відтворенням, реконструкцією наявного стану речей. Вона є активною, творчою діяльністю. Людина здатна створювати щось нове, змінювати природні речі (але дотримуватись законів природи), продукувати нові форми, відсутні в природі. Тому практиці притаманна і така риса, як універсальність, тобто потенційна можливість діяти за логікою нескінченної природи. Активність, творчість, універсальність притаманні і свідомості, як ідеальному аналогу відображення практичної діяльності. Людина потенційно, в принципі здатна пізнати і відтворити будь-який предмет природи, бо ставиться до існуючого з точки зору всього людського суспільства.

В процесі суспільної життєдіяльності формується соціальний тип спадковості. Суспільний досвід акумулюється не лише у формах спілкування, в суспільних відносинах, не лише у засобах і знаряддях праці, але також і в мові. Мова виступає зовнішньою оболонкою думки, засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі суспільного досвіду та інформації. Незважаючи на те, що не всі елементи духовного життя можуть мати мовний вираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідомі явища), свідомість як продукт суспільного життя нерозривно пов'язана з мовою, опосередкована нею.

Таким чином, будучи функцією мозку, свідомість знаходиться поза сферою біологічних закономірностей, вона є суто соціальною за своїм походженням і змістом. Більш того, вищі прояви людської духовності - безкорисливий пошук

43