Файл: Опорні конспекти з філософії.doc

У період зрілого Середньовіччя відбулися зміни в долі платонізму та арістотелізму. Коли на першому плані стояли питання про сутність Бога, ієрархію світобудови, платонізм досить органічно поєднувався з колом цих питань. У зрілому Середньовіччі наголос було перенесено на питання про будову та використання знань у теоретичному і практичному аспектах, на розширення меж пізнання, на класифікацію та структурування наук - для такої мети більше підходить спадщина Аристотеля.

Спираючись на аристотелізм, Тома Аквінський створив всеохоплюючу філософсько-теологічну концепцію, що ввібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання. Тома Аквінський культивував синтетичний стиль мислення, тобто він не відкидав уже існуючі позиції, а намагався чітко визначити їх місце в загальній панорамі розуміння певного питання. Прикладом може служити його вирішення питання про співвідношення ідей та речей. Ідеї можуть існувати «до речей» , "у речах " (як їх сутність та необхідність - позиція "концептуалістів "), "після речей " (як результат людського пізнання - позиція "номіналістів"). В питанні про божественну визначеність долі та свободу людської волі він стверджував, що у людські душі при створенні закладено потяг до добра, але не кожна людина здатна в реальних умовах життя витримати цей орієнтир. У такому разі Бог допомагає людині об'явленням, словом Святого Письма, прозріннями святих. Якщо й це не допомагає, Бог ускладнює шлях гріха і полегшує просування шляхом істини. За такого поєднання дій Бога з діями людини остання здатна активно впливати на свою долю, на результати свого життєвого шляху.

Йоган Дунс Скотт (1265 - 1308) у своїх творах на перший план у сутності Бога виводив не розум, а волю, оскільки вона здатна визначати себе не лише ідеально, а й реально. Тому теологія, за Скоттом, є наукою практичною (дає настанови для життя), а філософія - теоретичною.

У часи пізньої схоластики Вільям Оккам (1285 - 1349) наголошував на неможливості розумового осягнення суті Бога: головне тут - творіння, а це акт волі. Звідси випливає теза що знанню відкриті лише окремі речі. Міркування та обґрунтування не повинні надмірно віддалятися від речей - "бритва Оккама": не слід збільшувати сутностей без потреби.

3. Характерні риси філософії епохи відродження

Криза середньовічного світобачення, а також соціокультурні процеси пізнього Середньовіччя призвели до зрушень у європейській культурі. Вони пов'язані зі зростанням значення та авторитету міст, збільшенням їх значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. У XIV - XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Посилювалася критика релігійної догматики. Усі ці процеси проявилися в Італії XIV - XV ст., де й виникло явище Відродження Зовнішньою ознакою послужило масове захоплення античною культурою та літературою. Певною мірою відроджували античну культуру, але ще більше - погляд па світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви.

Піднесення людини до рівня титанічного змагання з Богом мало своїм зворотним боком наближення Бога до людини. Присутність Бога була повсюдна і повсякчасна. Задум Бога пронизував усю світобудову і давав людині можливість сприймати й оцінювати велич божественної мудрості як у спогляданні великого світу, так і у спогляданні малого. Сама людина також мусила явити своїми діями силу й мудрість, від початку закладені в неї - природа просякнута Богом. Але вона постає для людини як об'єкт; хоч останній має свою утаємничену глибину, його можна «загнати» у формули й розрахунки. Міркування Данте Аліг'єрі (1265 – 1321) спрямовані на обґрунтування цінності і значущості життя людини, поет визнає подвійну природу людини - тілесну і духовну, він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Франческо Петрарка (1304-1374) постає проти схоластичної, формалізованої освіченості. Він називає себе невігласом у справах титулованих докторів і виставляє комплекс учень і роздумів про людину. І хоча першим предметом міркувань є Бог, головне - уславити себе земними вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю.

Гуманістична антропологія була спрямована на обґрунтування центрального місця людини в ієрархії світових сутностей прирівняння її у чомусь до Бога. Микола Кузанський (1401 -1464) вважав Бога єдиним початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна. Виявлення цієї сутності можуть бути лише символічними: через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму, через ступінь причетності всіх речей до єдиного. Як сутність, Бог постає можливістю усього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, є розгорнута сутність Бога. Микола Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Можна читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Розум апріорно здатний творити судження, але ця здатність реалізується лише у взаємодії людини зі світом. З допомогою розсудку розум утворює поняття, а сам він здатний до охоплення тотожностей за допомогою інтелектуальної інтуїції, що наближає розум до істини.

Ще один напрям ренесансної філософії - натурфілософія, був для Відродження закономірним: якщо цінність природи стає визнаною, тоді вона стає об'єктом пізнання та осмислення. Леонардо да Вінчі (1452 - 1519) - архітектор, фортифікатор, математик, механік, інженер, живописець, мислитель. Оскільки математика та геометрія не знають якостей, то можуть бути застосовані до пізнання будь-яких речей. У пізнанні ж завдання полягає в осягненні необхідності, що їх визначає закон. Серед засобів науки мислитель називає і розумовий експеримент; одним із перших відкинув арістотелівський поділ світобудови на "підмісячний" і "надмісячний" світи, за Леонардо Всесвіт однорідний. Для науки ця думка була передумовою визнання загального характеру наукових висновків і принципів.

Микола Коперник (1473 - 1543) "Про кругообіг небесних сфер". Філософія, шукає істину в міру досяжності її людським розумом. Світ природи є першим об'єктом пізнання, тому слід займатися не схоластичними сперечаннями, а пізнаванням світу.

На зламі XV - XVI ст. центр активності гуманістичного руху пересунувся на північ Європи. Еразм Роттердамський написав багато творів енциклопедичного характеру. В Ісусі Христі гуманіст підкреслював його людську природу і вважав, що треба дотримуватися не канонів чи догм релігії, а справжньої "філософії Христа". Тут на першому плані - етика, розв'язання проблем земного життя. Бо подвиг Христа виправдовує цінність та благо природи. Отже, природа – мати для людини. Через споглядання природи людина осягає мудрість Творця.

Ніколо Макіавеллі (1469 - 1527) - християнські моральні норми добрі, але неможливі для виконання за реальних умов життя. Тому слід зрозуміти, що доля, обставини й умови життя є невблаганні; їм можна протиставити лише відважність, могутність, натиск. У суспільстві треба діяти, випереджуючи хід подій, треба вміти бути недобрим. Тут головне — кінцева мета. Якщо вона спрямована на загальне благо, то всі засоби для її здійснення справедливі.

Джордано Бруно (1548 - 1600). Вихідна категорія міркувань Бруно - Єдине, котре тотожне Буттю як збігу сутності та існування. Єдине є незмінним і всеохоплюючим, єдністю максимуму та мінімуму, збігом усіх протилежностей. Світова душа все пронизує й одухотворює, стаючії початком життя; останнє знаходить свій прояв у формах рослин, тварин, розумних істот. Умовою існування Всесвіту є нескінченна порожнеча, тому Всесвіт не має центру й однорідний за складом і будовою. А оскільки душа, рух, відчуття притаманні всьому Всесвітові, то зірки в Космосі можуть бути сонцями з планетами, на яких можуть жити розумні істоти. Бог тотожний природі і являє себе як сукупність законів Всесвіту. У людині Бруно висував на перший план душу, але душа не відділена від тіла, а користується ним. Шлях до людської могутності відкриває так звана "практична магія" - наслідування творіння. Якщо потойбічне життя існує, то воно не схоже на земне життя, а наше життя - єдине й неповторне. Тому його треба цінувати, долати мужньо всі негаразди і прикрощі заради сходження до вищого розуміння світу. Бруно прославляє також людське співжиття, підпорядковане законові загальної корисності. А релігія радше потрібна, для управління варварськими народами.

В добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх її якостей, в її земних вимірах. Унаслідок того світогляд набував пантеїстичних і панпсихічних рис. У спеціально продуманому й осмисленому сприйнятті світу в добу Відродження домінували антропоцентризм, пантеїзм (щоправда, у специфічних формах платонізму), панпсихізм та гілозоїзм. Тобто світ сприймали й розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.

Закріплення вивченого матеріалу.

1. Вміти давати відповіді на питання:

Особливості середньовічного світогляду.

Особливості періоду патристики. Августин Блажений.

Особливості періоду схоластики. Фома Аквінський.

Реалізм та номіналізм.

Пізня схоластика. «Бритва Оккама».

Зміна людського світогляду в добу Відродження.

2. Вміти аналізувати:

Особливості схоластичного мислення.

Спор між реалістами та номіналістами.

Формування передумов наукового світогляду в добу Відродження.

3. Підготувати доповіді:

Августин Блажений.

Ф. Аквінський.

Д. Бруно.

Н. Кузанський.

Н. Макіавеллі.

Література:

1. Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.

2. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

3. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

4. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

5. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.

6. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації (автор Сморж Л.О.). – К., 2006.

7. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

8. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

Додаткова:

1. История философии в кратком изложении. – М.,1991.

2. Краткий очерк истории философии. – М.,1981.

3. Соколов В.В. Средневековая философия. - М.,1984.

Тема. Західноєвропейська філософія XVII-XIX ст.

Основні поняття: емпіризм, раціоналізм, метод, діалетика, відчуження, субстанція,с истема, антиномія, абстрактне, конкретне, суб’єкт, об’єкт, категоричний імператив, антропологічний матеріалізм