Файл: Опорні конспекти з філософії.doc

Філософські категорії: буття – не буття, час, простір, субстанція – акциденція, необхідність – випадковість – можливість, рух, розвиток, прогрес – регрес, форма – зміст, одиничне – загальне, сутність – явище.

Обєктивна та суб’єктивна реальність, віртуальна реальність.

Підготувати доповіді: Сучасна наукова картина світу.

Література:

Основна:

1. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

2. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

3. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

4. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації (автор Сморж Л.О.). – К., 2006.

5. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

Додаткова:

1. Діалектика и научное мышление. –М.,1988.

2. Категории диалектики их развитие и функции. – К.,1980.

3. Современные зарубежные концепции диалектики. – М., 1987.

Тема: Гносеологія як теорія пізнання.

Основні поняття: пізнання, суб’єкт, об’єкт, ідея, істина, почуття, розум, емпіричне, раціональне, методи і форми пізнання, наука, практика

План:

1.Сутність пізнавальної діяльності людини.

2. Проблема істини у філософії.

3.Методи наукового пізнання.

1. Сутність пізнавальної діяльності людини

Проблему пізнання досліджує розділ філософії - "гносеологія" ("гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука). Пізнання - процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю.

Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.

Об'єкт пізнання - фрагмент будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та іи.) та на який спрямована пізнавальна активність.

Сучасні гносеологія та епістемологія вважають, що поняття пізнання має принаймні три основні змістові наголоси: пізнання - це:

процес вироблення знань, створення образів, моделей теорій реаль-ності(це інформативний аспект пізнання);
прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (це активістський або вольовий аспект пізнання);
бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (це смисловий аспект пізнання).

Можливості людського пізнання:

гностицизм (людське пізнання не знає меле і спроможне продукувати надійні, грунтовні, достовірні знання);

агностицизм (заперечення принципової можливості для людини мати виправдані достовірні знання);

скептицизм (висловлення сумніву у позитивних можливостях пізнання).

Джерела пізнання: відчуття, розум, Бог.

Види пізнання:

- життєво-досвідне;

- мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї.;

- наукове;

- релігійно-містичпе пізнання часто окреслює свої джерела як божественне об'явлення, особливе просвітлення;

Рівні пізнання:

Першим рівнем пізнання є чуттєве пізнання: це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання, але дає пізнанню такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах:

- відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.);

- сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей;

- уявлення є відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Чуттєве пізнання має низку очевидних недоліків: відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати й т.ін.; відчуття мінливі, нестійкі, відносні; самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого.

Недоліки надолужуються раціонально-логічним мисленням. Форми абстрактного мислення:

- поняття - це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно предметів;

- судження - це речення, які зв'язують між собою поняття;

- умовиводи - сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення.

При переході до абстрактного мислення (раціонального пізнання) відбувається зміна об'єкту пізнання: якщо чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предметів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та дослідження закономірних зв 'язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей).

Постає завдання: поєднати поняття і теорії з наочно даним. Звідси - синтезувальний рівень пізнання, на якому умовиводи, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. Особливості третього рівня пізнання виразно проявляються у його формах:

-досвід - особисте свідоме виявлення умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового конструювання з реальним ходом речей і процесів;

- експеримент - дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників, факторів і т. ін.;

- практика - свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій і т. ін.

Отже, пізнання розвивається від чуття до абстрактного мислення та до їх синтезу, V процесі якого людина знову отримує чуттєві враження, переходить до нових міркувань.

2. Проблема істини у філософії

Із самого початку перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності?

Основні концепції істини:

відповідності знань та уявлень дійсності (кореспондентська);

конвенціональна - істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким;

прагматична - тлумачення істини як вищого ступеня корисності;

регулятивна - знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом;

когерентна.

Істина --це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності, істина - це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.

У науці істинність знань визначають максимальним ступенем їх відповідності критеріям та нормам науковості: підтвердження фактами, підтвердження експериментальними перевірками, узгодженість із принципами наукової теорії, коректність і точність застосування термінології, логічна та концептуальна несуперечливість.

3. Форми і методи наукового пізнання

Методи емпіричного пізнання: вимірювання, описування (описування як класифікація зібраних даних та описування теоретичних положень), експеримент (пошуковий, перевірочний, здійснюючий)

Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність їх подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання:

аналіз: розкладання фактів на їх елементарні складники

синтез: поєднання елементарних складників у складне цілісне явище

індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень)

дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень)

ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранична можливих меж: для виявлення певної якості в найповнішому варіанті (вигляді)

формалізація: застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів

Теоретичний рівень. Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії - система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності.

аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв 'язків цієї сфери;

теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.;

гіпотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення;

Закріплення вивченого матеріалу.