Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

сму́гиодна́ковогона́хилу(рос. полосы равного наклона; англ. equal slope bands) – темні та світлі почережні смуги (інтерференційні смуги), які виникають при падінні світла на плоскопаралельну пластину в результаті інтерференції променів, які відбиті від верхньої та нижньої її поверхонь і виходять паралельно один одному під певним кутом до поверхні пластинки, різним для різних смуг.

смуги́ одна́кового хромати́чного поря́дку(рос. полосыравногохроматическогопорядка; англ. equalchromatic order bands) – інтерференційні смуги, що спостерігаються в спектрі світла після проходження паралельним світловим пучком тонкого шару (див. також о́птика тонких́ шарів́) і відповідають незмінності величини nt/λ, де t – товщинашару,

n – показник заламу речовини шару, λ – довжина хвилі. Смуги однакового хроматичного порядку виникають за тих самих умов, що й с муги однакової товщини, і так само локалізовані поблизу поверхні шару, але спостерігаються крізь спектроскоп.

сму́ги одна́кової товщини́ (рос. полосы равной толщины; англ. equal thicknessbands) – інтерференційні смуги, що спостерігаються при освітленні тонких оптично прозорих шарів (плівок) змінної товщини пучком паралельних променів і окреслюють лінії однакової оптичної товщини.

сму́ги поглина́ння(в атмосфері) (рос. полосы поглощения (в атмосфере); англ. absorption bands [ і n atmosphere]) – області спектру, в яких атмосфера поглинає випромінювання, що проходить крізь неї. С. п. атмосфери зумовлені поглинанням газами, кількість яких в атмосфері практично не змінюється з висотою (O2, N2 та ін.), а також змінними складовими атмосфери (водянапара, CO2, O3), причому останні відіграютьосновну роль.

сму́ги пропуска́ння(рос. полосы пропускания; англ. passband,passband, bandpass,transmissionband) – область

589

частот, у якій коливання, що проходять через радіотехнічні, акустичні, оптичні й інші пристрої, змінюють свою амплітуду та іншіпараметриу встановлених межах.

СОЛІДУС́ , -у (рос. солидус; англ. solidus [line]) – крива (у двокомпонентних системах), поверхня (у трикомпонентних) або гіперповерхня (у багатокомпонентних), що відокремлює на діаграмі стану область рівноважної кристалізації розчину (розплаву) від області, у якій система перебуває у твердому стані. С. – графічне зображення залежності температур кінця рівноважної кристалізаціїрозчинів від їх складу.

СОЛЮБІЛІЗАЦІЯ́ (рос.

солюбилизация; англ. solubilization) – явище колоїдного розчинення, яке являє собою самочинний перехід у розчин нерозчинних або малорозчинних речовин (наприклад, вуглеводнів у воді) під дією поверхневоактивних речовин, які вводяться у вигляді малих добавок у розчинник.

СОЛЯРИЗАЦІЯ́ (рос. соляризация;

англ. solarization) – фотографічний ефект, який полягає в тому, що при великій засвіченості фотографічного матеріалу почорніння, яке відбувається на ньому після проявлення, має тим меншу оптичну густину, чим більша кількість освітлення, а не навпаки, як це має місце при помірних кількостях освітлення, що зазвичайзастосовуються у фотографії.

СОЛЬВАТАЦІЯ́ (рос. сольватация;

англ. solvation) – приєднаннярозчинника до речовини; розрізняють с. йонів, молекул, макромолекул, частинок у дисперсних системах, с. з утворенням твердих сольватів. Окремий випадок с. – гідратація, тобто приєднання молекул води.

СОН, -а в акустиці (рос. сон в акустике; англ. son) – одиниця умовної шкали гучності звуку, яка виражаєбезпосередню суб'єктивну оцінку порівняльної гучності чистого тону.1 сон відповідає рівню гучності 40 фонів при частоті 1000 Гц.

СОНЦЕ́ (рос. Солнце; англ. Sun) – центральне тіло сонячної системи, у якому зосереджено 99,866% усієї маси сонячної системи; найближча до Землі

зоря. Радіус С. 6,96×105 км (у 109 разів

більше радіуса Землі); маса С. 1,99×1030 кг (у 333 тисячі разів більше маси Землі). Розподіл енергії в спектрі випромінювання С. близький до випромінюванняцілковито чорного тіла з ефективною температурою 5770 К.

с.неспра́вжнє[паргелій́ ] (рос. солнце ложное,паргелий; англ. parhelion) – ряд атмосферно-оптичних явищ, які належать до групи гало і полягають у появі на небесному зводі невеликої округлої світлової плями, що інодімає значну яскравість і тому нагадує сонячний диск.

СОПЛО́ (рос. сопло; англ. nozzle, snout, jet, orifice, bleed, head) – канал змінного перерізу, у якому відбувається прискорення газу або рідини. Сопла застосовуються для одержання швидкості потоку заданої величини (в аеродинамічних трубах, реактивних двигунах, інжекторах, турбінах і т.п.), для вимірювання й регулюваннявитратигазу або рідини (у дро-сельних пристроях, регуляторах і т.п.) та для інших цілей.

СОРБЦІЯ́ (рос. сорбция; англ. sorption) – фізико-хімічний процес, у результаті якого відбувається поглинання яким-небудь тілом газів, пари або розчинених речовин із навколишнього середовища.С. включає як адсорбцію

– поглинання речовини на поверхні розділу фаз, так і абсорбцію – поглинання речовини всім об'ємом поглинача.

590

СПА́ЙНІСТЬ, -ості (рос. спайность; англ. cleavability;(крист.) cleavage).

с. мінера́лів (рос. спайность минералов; англ. mineral cleavage) – здатність багатьох монокристальних мінералів розколюватися або розщеплюватися вздовж найщільнішіх вузлових площин кристалічної решітки.

СПАЛАХ́ , -у (рос. вспышка; англ. flare, flash, burst, explosion, outburst, scintillation;(займання) inflammation).

с. ге́лієвий астрофізиці (рос. вспышкагелиеваяв астрофизике;

англ. helium flare) – процес на зорях, зумовлений виділенням за короткий час значної енергії при термоядерному горінні гелію; викликає зміну хімічного складу зірок, а іноді і їхньої структури. С. г. розглядаютьу теорії еволюції зірок, зокремаеволюціїтіснихподвійнихзір.

с. на Со́нці(рос. вспышка на Солнце; англ. Solarflare) – нестаціонарний процес в атмосфері Сонця, що являє собою наймогутніший з усіх проявів сонячної активності. У великих спалахах на Сонці виділення енергії досягає (1-

3)×1032 ерг за час приблизно 103 с, що відповідає середній потужності (1–3)×1029

ерг×с–1. Основна частина енергії спалаху виділяється у вигляді викидів плазми, що рухаються в сонячній короні і міжпланетному просторі зі швидкостями до 1000

км×с–1, потоків прискорених до гігантських енергій частинок, жорсткого електромагнітного випромінювання.

с-хи хромосфе́рні(рос. вспышки хромосферные; англ. chromosphere flares) – те саме, що флокули́ .

СПЕ́КЛИ, -ів, мн. (рос. спеклы; англ. speckles; від англ. speckle – плямка, крапинка) – плямиста структура розподілу інтенсивності когерентного світла, відбитого від шорсткої поверхні, нерівності якої співмірні з довжиною світлової хвилі, або світла, що пройшло через середовище з ви-

падковими флуктуаціями показника заламу.

СПЕКТР, -у 1 (рос. спектр; англ. spectrum; від лат. spectrum – представлення, образ) – сукупність усіх значень якої-небудь фізичної величини, що описує систему або процес. Найчастіше розглядають частотний розподіл даної фізи-

чної величини.

с.акусти́чний(рос. спектр акустический; англ. acousticspectrum) – те саме, що спектрзву́ка.

с.дугови́й(рос. спектр дуговой; англ. arcspectrum) – спектр, характерний для світіння якого-небудь газу при дуговому розряді.

с. зву́ка(рос. спектр звука; англ. sound spectrum, acoustic spectrum, audiblefrequencyspectrum) – характеристика звука, яка виражаєйого частотний (спектральний) склад. Спектри можуть бути лінійчастими, коли вони містять окремі частоти, суцільними, коли вони мають неперервну сукупність частот, і комбінованими, тобто мати як суцільні ділянки, так і окремі частоти.

с. колива́нь(рос. спектр колебаний; англ. oscillation spectrum, vibration(al) spectrum) – сукупність простих гармонічних коливань, на які може бути розкладено даний складнийколивальнийрух.

с. магніт́ ний(рос. спектр магнитный; англ. magnetic field pattern) – залежність магнітної проникності тіла чи речовини (або їхньої магнітної сприйнятливості) від частоти змінного магнітного поля.

с. непере́рвний(рос. спектр непрерывный; англ. continuous spectrum) – те саме, що спектрсуціл́ ьний.

с.опера́тора(рос. спектр оператора; англ. operator spectrum) – сукупність власних значень, на які може бути розкладено оператор, що здійснює перетворення функції в n-вимірному просторі.

с. суціл́ ьний[спектр неперервний] (рос. спектр сплошной, спектр непре-

591

рывный; англ. continuous spectrum) – спектр випромінювання або поглинання, в якому присутня неперервнасукупність частот (довжин хвиль). С. с. виникає внаслідок внутрішньоатомних або внутрішньомолекулярних переходів між двома станами, з яких принаймні один характеризується неперервним рядом енергії. С. с. випромінюється в таких процесах, як іонізація, рекомбінація, гальмівне випромінювання та поглинання тощо. Прикладом с. с. є випромінювання нагрітих тіл, що утворюється внаслідок сильної взаємодії окремих випромінювачів один із одним, розширення енергетичних рівнів і великої оптичної густини речовини.

спектри́ а́томні(рос. спектры атомные;англ. atomicspectra) – спектри поглинаннята випромінюваннявільних атомів або атомів зі слабкою взаємодією, які виникають при випромінювальних квантових переходах між їхніми рівнями енергії. Спостерігаються у розріджених газах або парах та у плазмі. С. а. лінійчасті, тобто складаються з окремих спектральних ліній, кожна з який відповідає переходу між двома електронними рівнями енергії атома Еі та Еk і характеризується значенням частоти ν електромагнітного випромінювання, що поглинаєтьсяй випромінюється:hν = Еі – Еk. Поряд із частотою ν [с–1], спектральна лінія характеризується хвильовим числом ν/с [см–1] (с – швидкість світла) і довжиною хвиліλ = с/ν [нмабо мкм].Для даного елементу можуть спостерігатися спектральні лінії нейтрального атома (прийнято ставити цифру І біля символа хімічного елементу лінії, наприклад NaІ для Na) і спектральні лінії йонізованого атома (цифри ІІ, ІІІ …, наприклад, NaІІ, NaІІІ … для Na+, Na++ …).

спе́ктривидимого́ випромінювання́

(рос. спектры видимого излучения;

англ. visible(-light) spectra) – те саме, що

спектри́ оптичні́ .

спе́ктри випромін́ ювання (рос. спектры испускания; англ. emission

spectra) – залежність інтенсивності випромінювання, висланого тілом, від частоти або довжинихвилі.

спе́ктридискре́тні(рос. спектры дискретные; англ. discontinuousspectra, discretespectra) – те саме, що спе́ктри ліні́йча(с)ті.

спе́ктридифракцій́ ні(рос. спектры дифракционные; англ. diffractionspectra)

– спектри, які отримують за допомогою дифракційної решітки як дисперсійної системи в результаті інтерференції дифрагованогона нійсвітла.

спе́ктриколива́льні(рос. спектры колебательные; англ. oscillationspectra, vibration(al) spectra) – див.спе́ктримо-

лекуля́рні.

спе́ктрикристалів́ (рос. спектры кристаллов; англ. crystal spectra) –

спектри поглинання, люмінесценції, розсіяння та фотопровідності кристалів, зумовлені квантовими переходами між рівнями енергії, що належать як основній речовині, так і її домішкам. Див. також

спектроскопія́ кристалів,́ поляриметрі́ -

́я. спе́ктриліній́ ча(с)ті [спе́ктридискре́- тні] (рос. спектры линейчатые, спектры дискретные; англ. linespectra, discontinuousspectra,discretespectra) – оптичні спектри висилання та поглинання, що складаються з окремих спектральних ліній. Лінійчастими є атомні спектри, спектри зоряних атмосфер (див. також лін́ ії фраунго́ферові), спектри органічних молекул при низьких температурах у спеціальних умовах (див. також ефе́ктШпо́льського). Див. також лін́ іяспектра́льна.

спе́ктримолекуля́рні(рос. спектры молекулярные; англ. molecular spectra)

– спектри поглинання, висилання або розсіяння, що виникають при квантових переходахмолекул зодного енергетичного стану в інший. Складаються з сукупності електронних, коливальних і обертальних спектрів відповідно до трьох систем рівнів енергії в молекулі. С. м. визначаються складом молекули, її

592

структурою, характером хімічних зв'язків і взаємодією з зовнішніми полями (а отже, з атомами та молекулами, які її оточують).

спе́ктриоберта́льні(рос. спектры вращательные; англ. rotational spectra)

– молекулярні спектри, зумовлені обертанням молекули як цілого. Суто обертальні спектри спостерігаються в розріджених молекулярних газах у далекій ІЧ області, у спектрах комбінаційного розсіяння світла. Частіше спостерігається обертальна структура коливальних смуг (див. також спе́ктримолекуля́рні).

спе́ктриоптичні́ [спе́ктривидимого́

випромінювання́ , спе́ктри опти́чного випромінювання́ ] (рос. спектры опти-

ческие, спектры видимого излучения,

спектры оптического излучения; англ. light spectra, visible(-light) spectra,

opticalspectra) – спектри електромагнітного випромінювання в ІЧ, видимому та УФ діапазонах шкали електромагнітних хвиль; поділяються на спектри випромінювання, поглинання, розсіяння та відбивання. С. о. одержують за допомо-

гою спектральних приладів.

спе́ктриоптичного́ випромінювання́

(рос. спектры оптического излучения;

англ. visible(-light) spectra, optical spectra) – те саме, що спектри́ оптичні́ .

спе́ктрирентге́нівські(рос. спектры рентгеновские; англ. X-ray spectra) –

залежність інтенсивності випромінювання рентгенівського діапазону від частоти або довжини хвилі. Залежно від механізму збудження рентгенівського випромінювання та від випромінювальної системи, розрізняють неперервні та лінійчасті (характеристичні) с. р. випромінювання (емісійні рентгенівські спектри) і поглинання(адсорбційні рентгенівські спектри). Неперервний с. р. виникає при випромінювальних переходах зарядженої частинки, що має додатну енергію та масу, між двома станами неперервного енергетичного спектру. Неперервним є гальмівний с. р. (див. також випромін́ юванняга-