Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

variables) – характеристики стану атмосфери: температура, тиск і вологість повітря, швидкість і напрямок вітру, хмарність, опади, видимість (прозорість атмосфери), а також випаровування з поверхні грунту і води, сонячна радіація, теплове випромінювання Землі й атмосфери, різні явища погоди: грози, заметілі і т.п.

е-нти перехідні́(рос. элементы переходные; англ. transitional elements) – хімічні елементи побічних підгруп (b- підгруп) періодичної системи елементів. До них належать елементи, у яких відбувається заповнення 3d-, 4d-, 5d- оболонки (перехідні метали) або 4f-, 5f-оболонки (лантаноїди й актиноїди відповідно). Загальна кількість е. п. дорівнює 61. Усі е. п.

– метали. Особливості будови електронних оболонок е. п. визначають такі їхні властивості, як феромагнетизм і антиферомагнетизм, аномалію в зміні пружних констант, зміну теплот сублімації і температури плавлення при збільшенні номера елементу. До е. п. зазвичай відносять також Cu, Ag і Au, тому що властивості відповідних іонів аналогічні властивостям іонів е. п.

е-нти рідкісноземельні́ (рос. элементы редкоземельные; англ. rare earths, rare earth elements) – елементи

ІІІ групи періодичної системи елементів Менделєєва: лантан (атомний номер 57) і наступні за ним 14 лантаноїдів (атомні номери 58-71), а також ітрій і скандій. Усі е. р. є металами.

е-нти трансуранові́ [елементи́ заура́- нові] (рос. элементы трансурановые, элементы заурановые; англ. transuranium elements) – радіоактивні хімічні елементи з атомними номерами Z

>93, що перевищують атомний номер

урану. Відомо 12 е. т.: Np, Pu, Am, Cm, Bk, Cf, Es, Fm, Md, елемент 102, Lw і елемент 104. З них перші одинадцять належать до числа актиноїдів. Е. т., за винятком Np і Pu, відсутні у природі і їх одержують лише шляхом ядерних реакцій.

161

е-нти хімічні́ (рос. элементы химические; англ. chemical elements) – сукупність атомів з однаковим зарядом атомних ядер. Всі е. х. мають ізотопи. Систематику е. х. на основі електронної структури їх атомів дає періодична система хімічних елементів.

ЕЛІНВА́Р, -у (рос. элинвар; англ. elinvar) – сплав, що містить 36% Nі, 12% Cr, решту – Fe і має у певному температурному інтервалі аномально низький температурний коефіцієнт модуля пружності (див. також магнітні́ сплави́ інва́- рні).

ЕЛІПСО́ЇД, -а (рос. эллипсоид; англ. ellipsoid).

е. інерції́ (рос. эллипсоид инерции; англ. ellipsoid of inertia) – поверхня, яка характеризує розподіл моментів інерції тіла відносно пучка осей, що проходять через фіксовану точку О. Е. і. будується як геометричне місце кінців відрізків, відкладених від точки О вздовж будь-якої осі Оl, довжина яких дорівнює І-1/2, де І – момент інерції відносно цієї осі.

е. показників́ ́заламу́ [еліпсоїд́ Френе́ля] (рос. эллипсоид показателей преломления, эллипсоид Френеля; англ. index ellipsoid, Fresnel's (index) ellipsoid)

– характеристика анізотропної речовини, яка представлена еліпсоїдом, осі якого у певному масштабі дорівнюють значенням головних швидкостей світла у кристалі.

За допомогою е. п. з. можна знаходити величину швидкості в будь-якому напрямку в кристалі. Див. також кристалоо́- птика, променезалам́ подвійний́ .

е. поляризації́ (рос. эллипсоид поляризации; англ. polarization ellipsoid) – див. поляризація́ світла́ .

е. Френе́ля (рос. эллипсоид Френеля; англ. Fresnel's (index) ellipsoid) – те саме,

що еліпсоїд́ показників́ ́заламу́ .

ЕМАГРА́МА (рос. эмаграмма; англ. emagram) – один із видів аерологічних діаграм для дослідження вертикального розподілу температури та вологості пові-

тря, запасів енергії у різних шарах атмосфери тощо.

Е́МАН, -а (рос. эман; англ. eman), Е – одиниця концентрації радіоактивної речовини у воді й повітрі, що дорівнює

1×10-10 Кюрі/л. Застосовується рідко.

ЕМАНА́ЦІЯ (рос. эманация; англ. emanation), Em – див. радон́.

ЕМІС́ІЯ (рос. эмиссия; англ. emission).

е. автоелектронна́ [автоемісія,́ емі́-

сія польова,́ емісія́ холодна,́ емісія́ електростатична,́ емісія́ тунельна́ ] (рос. автоэмиссия, эмиссия автоэле-

ктронная, эмиссия полевая, эмиссия холодная, эмиссия электростатическая, эмиссия туннельная; англ. field emission, autoemission, autoelectronic emission, cold emission) – висилання електронів провідними твердими та рідкими тілами під дією зовнішнього електричного поля досить високої напруженості (Е ~ 10 В/см) (В. Вуд, 1929). У закордонній літературі частіше використовується термін емісія польова.

е. електронна́ вибухова́ (рос. эмиссия электронная взрывная; англ. explosive electron emission, explosive electron radiation) – виникнення електронного струму з металевого емітера внаслідок переходу матеріалу емітера з конденсованої фази в густу плазму в результаті розігріву локальних мікроскопічних областей емітера струмом автоелектронної емісії. При цьому досягаються потоки електронів потужністю до 1013 Вт із густиною струму до 109 А/см2. На базі е. е. в. створені т. зв. в е л и - к о с т р у м н і в а к у у м н і д і о д и , що генерують потужні імпульси електронного струму.

е. електронна́ вторинна́ (рос. эмиссия электронная вторичная; англ. secondary electron emission) – висилання електронів (вторинних) твердими та рідкими тілами при їх бомбардуванні первинними електронами. Інерційність

162

вторинної електронної емісії (проміжок часу між входом у мішень первинних і виходом вторинних електронів) не перевищує 10–14 – 10–12 с. Якщо товщина емітера менша за пробіг первинних електронів, то вторинні електрони спостерігаються по обидва боки емітера (вторинна електронна емісія "на відбивання" і вторинна електронна емісія "на простріл"). Вторинні електрони мають неперервний енергетичний спектр. Потік вторинних електронів складається із пружно, квазіпружно, непружно відбитих

первинних електронів (енергія Е > 50 еВ) та істинно вторинних електронів (Е £ 50 еВ; для металів Е ~ 12–15 еВ, для діелектриків – Е ~ 1,5–3 еВ). Кількісно е. е.

в. характеризується коефіцієнтом s = і1 /

і2, де і1, і2 – струми первинних і всіх вторинних електронів. Е. е. в. використовується у фотоелектронних помножувачах, електроннопроменевих приладах та ін.

е. електростатична́ (рос. эмиссия электростатическая; англ. field emission, autoelectronic emission, cold emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. іонна́ (е. йонна́ ) (рос. эмиссия ионная; англ. ionic emission) – висилання позитивних і негативних іонів поверхнею конденсованого середовища під впливом якого-небудь ініціювального збудження. Відбувається в результаті одержання атомами або молекулами емітера енергії, достатньої для подолання сил, що утримують їх на поверхні, і набуття заряду (див. також іонізація́ поверхнева́, бомбардування́ іонне́ , емісія́ іонно́ -йонна́ ).

е. іонна́ вторинна́ (е. йонна́ вторин́- на) (рос. эмиссия ионная вторичная; англ. secondary ion emission) – те саме, що емісія́ іонно́ -йонна́ .

е. іонно́ -електронна́ (е. йонно́ - електронна́ ) (рос. эмиссия ионно-эле- ктронная; англ. ion-electron emission) – висилання електронів твердим тілом при бомбардуванні його йонами. Розрізняють потенціальне виривання електронів (по-

тенціальна е. й.-е.) і їх кінетичне вибивання. Потенціальне виривання пов'язане з передачею електронам мішені енергії, що виділяється при переході бомбардувального йона в основний стан атома. Кінетичне вибивання зумовлене ударною йонізацією атомів поверхневого шару мішені і бомбардувальних частинок. У вакуум виходять як електрони атомів мішені, так і електрони самих бомбардувальних частинок.

е. іонно́ -йонна́ (е. йонно́ -йонна́ ) [емі́- сія іонна́ вторинна́ (емісія́ йонна́ втори- ́нна)] (рос. эмиссия ионно-ионная, эмиссия ионная вторичная; англ. ion-ion emission, secondary ion emission) – висилання йонів конденсованим середовищем при бомбардуванні його йонами. У результаті передачі частинкам кінетичної енергії та імпульсу від первинних бомбардувальних йонів відбувається розпилення (див. також бомбардування́ іон́- не).

е. іонно́ -фотонна́ (е. йонно́ -фотон́- на) (рос. эмиссия ионно-фотонная; англ. ion-photon emission) – висилання фотонів при йонному бомбардуванні твердого тіла (мішені). Відбувається в результаті зняття електронного збудження в атомах і молекулах, яке виникло при гальмуванні йонів або їх нейтралізації. Випромінювати можуть як частинки в об'ємі твердого тіла (йонолюмінесценція), так і збуджені атоми, що залишають поверхню, молекули та йони мішені (е. й.-ф.). В останньому випадку над поверхнею утворюється світний ореол, що дозволяє легко відділити це світіння від іонолюмінесценції.

е. польова́ (рос. эмиссия полевая; англ. field emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. термоелектронна́ (рос. эмиссия термоэлектронная; англ. thermal electron emission, Edison effect, Richardson effect, filament emission) – випромінювання електронів нагрітими твердими (рідше рідкими) тілами при тепловому збужденні електронів у цих тілах. Для отримання

163

помітної е. т. більшість емітерів необхідно нагрівати до високих температур

(2000–2500°К). Е. т. найбільш просто здійснити, пропускаючи електричний струм по дротинці з чистого металу або металу, вкритого емітувальною речовиною. Е. т. розглядають як випаровування електронів з емітера, коли затрачувана на випаровування теплота йде на виконання роботи виходу електрона з матеріалу.

е. термойонна́ (рос. эмиссия термоионная; англ. thermionic emission) – випромінювання йонів розжареними тілами.

е. тунельна́ (рос. эмиссия туннельная; англ. field emission, autoelectronic emission, cold emission) –

те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

е. фотоелектро́нна(рос. эмиссия фотоэлектронная; англ. photoemission, photoelectric emission, photoelectron emission) – те саме, що фотоеміс́ .ія

е. холодна́ (рос. эмиссия холодная; англ. cold emission) – те саме, що емісія́ автоелектронна́ .

ЕМІТ́ЕР, -а [динод,́ катод́ вторинно-

електронний,́ електрод́ помножу́ - вальний] (рос. эмиттер, динод, катод

вторичноэлектронный, электрод умножительный; англ. emitter, dynode, secondary-electron cathode, multiplying electrode) – електрод, який застосовується в фотоелектронних помножувачах, деяких типах електронних ламп та інших електровакуумних приладах, основним призначенням якого є збільшення інтенсивності електронного потоку, що падає на нього від первинного джерела (фотокатода, термокатода тощо) за рахунок явища

вторинної електронної емісії.

ЕМУ́ЛЬСІЯ (рос. эмульсия; англ. emulsion, dispersoid solution) – мікрогетерогенна дисперсна система, що складається з 2 рідких фаз, одна з яких утворює ізольовані крапельки розміром 10-5 – 10-3 см.

е. фотографічна́ (рос. эмульсия фотографическая; англ. emulsion) – полі-

дисперсна система, що складається з мікрокристалів галогенідів срібла, диспергованих у желатині або у синтетичних полімерах, і яка застосовується для одержання світлочутливих фотографічних шарів.

е. фотографічна́ ядерна́ (рос. эмульсия фотографическая ядерная; англ. nuclear emulsion) – вид фотографічних матеріалів, який призначено для реєстрації високоенергетичних частинок у ядерній фізиці. Заряджена частинка, проходячи через е. ф. я., поступово втрачає енергію, йонізуючи атоми та молекули речовин емульсії, зокрема руйнуючи кристали галоїдного срібла і створюючи умови для їх проявлення. При розгляданні проявленої емульсії під мікроскопом слід частинки видно у вигляді ланцюжка окремих чорних зерен металічного срібла на фоні прозорої желатини.

ЕНАНТІОМЕ́РИ, -ів, мн. (рос.

энантиомеры; англ. enantiomers) – див. ізомери́ оптичні́ .

ЕНАНТІОМОРФІЗ́М, -у у к р и - с т а л о г р а ф і ї (рос. энантиоморфизм

деяких кристалів, які не мають елементів симетрії 2-го роду, існувати у правій і лівій модифікаціях.

ЕНДОВІБРА́ТОР, -а (рос. эндовибратор; англ. endovibrator) – див. резонатор́ об'ємний́ .

ЕНЕРГІЯ́ (рос. энергия; англ. energy)

– загальна міра різних процесів і видів взаємодії, яка дозволяє вимірювати всілякі фізичні форми руху та взаємодії. Розрізняють різні види е.: механічну, гравітаційну, ядерну, електричну і т. д., хоча це розрізнення дещо умовне. Е. вимірюється: в системі СГС – в ергах, в системі МКС і

164

СІ – у джоулях, у технічній системі – у кілограм-сила-метрах; уживається також позасистемна одиниця – електронвольт.

е. вільна́ [енергія́ Гельмгольца,́ потенціал́ ізохорно́ -ізотермічний́ ] (рос.

энергия свободная, энергия Гельмгольца, потенциал изохорно-изотермиче- ский; англ. free energy, Helmholtz (free) energy) – один із термодинамічних потенціалів, характеристична функція при виборі об'єму V і температури Т як незалежних термодинамічних змінних. Введена Дж.В. Гіббсом (J.W. Gіbbs), 1875; її використовував Г. Гельмгольц у 1882, якому належить термін "вільна енергія" (у статистичній фізиці цей термін більш поширений). Е. в. F визначається виразом F = U – TS, де U – внутрішня енергія, Т – абсолютна температура, S – ентропія системи. При ізотермічному процесі зменшення енергії Гельмгольца дорівнює повній роботі, виконаній системою. Існування ізохорно-ізотермічно- го потенціалу є наслідком першої та другої засад термодинаміки.

е. внутрішня́ (рос. энергия внутренняя; англ. internal energy, intrinsic energy) – функція термодинамічних параметрів системи (наприклад, об'єму V і температури T), зміна якої визначається роботою, яка виконується над однорідною системою за умови її адіабатичної ізоляції. Існування такої функції U(V, T) є наслідком першої засади термодинаміки, згідно з якою повний диференціал внутрішньої енергії дорівнює кількості тепла, що надається системі (dQ), і роботі, яку виконує система (P dV, де P – тиск): dU = dQ + P dV.

е. Гельмгольца́ (рос. энергия Гельмгольца; англ. Helmholtz (free)

energy) – див. енергія́ вільна́ .

е. Гіббса́ [потенціа́лГі́ббса термоди-

наміч́ ний,потенціал́ ізобарно́ -ізотермі- ́

чний, ентальпія́ вільна́ ] (рос. энергия

Гиббса, потенциал Гиббса термодинамический, потенциал изобарно-изо-

термический, энтальпия свободная;

англ. Gibbs energy, Gibbs

thermodynamicpotential, freeenthalpy)

– один із термодинамічних потенціалів,

характеристична функція при виборі тиску Р і температури Т, а також інших макроскопічних сумірників – наприклад, електричної індукції – як незалежних те-

рмодинамічних параметрів (Дж.В. Гіббс [J.W. Gіbbs], 1875). Е. Г., як правило, позначається G, і пов'язана з внутрішньою енергією U, ентропією S і об'ємом V співвідношенням G = U – TS + PV. Е. Г. по- в'язана з ентальпією H співвідношенням G = H – TS, із вільною енергією F – співвідношенням G = F + PV. У статистичній фізиці енергія Гельмгольца, а отже, й енергія Гіббса виражається через статистичний інтеграл (статистичну суму).

е. зв'язку́(рос. энергия связи; англ. bond(ing) energy, binding energy, cohesive energy, bond(ing) strength) – різниця між енергією зв'язаного стану деякої сукупності частинок і енергією такого стану, коли ці частинки розділені та нескінченно віддалені одна від одної.

е. кінетична́ (рос. энергия кинетическая; англ. kinetic energy) – енергія механічної системи, що залежить від швидкостей її точок. Е. к. матеріальної точки вимірюється половиною добутку маси т цієї точки на квадрат її швидкості v, тобто

Т = mv2/2. Е. к. механічної системи дорівнює арифметичній сумі е. к. усіх її точок. Е. к. твердого тіла, що рухається поступально, обчислюється так само, як і е. к. точки, яка має масу, рівну масі всього тіла. Про обчислення е. к. тіла, що обертається навколо нерухомої осі, див. також рух обертальний́ .

е. кореляційна́ (рос. энергия корреляционная; англ. correlation energy) – енергія нижнього енергетичного стану газу електронів (Фермі-газу) за вирахуванням їх середньої кінетичної енергії (Фе- рмі-енергії) та енергії обмінної взаємодії. У загальному випадку е. к. являє собою різницю енергії основного стану системи Фермі-частинок і її значення, визначено-

го в наближенні Хартрі-Фока (див. також метод́ самоузгодженого́ поля́ ).

е. магнітна́ (рос. энергия магнитная;

англ. magnetic energy) – енергія магнітного поля. У загальному випадку густина е.

м. визначається виразом: wм = (1/(4π)) HdB (межі інтегрування визначаються

початковими та кінцевими значеннями магнітної індукції B, що в загальному ви-

падку є складною функцією напруженості магнітного поля H).

magnetostatic energy) – частина енергії магнетика Wm, зумовлена магнітною ди- поль-дипольною взаємодією елементарних атомних магнітних моментів (диполів). Е. м. відіграє визначальну роль при утворенні доменної структури, а також магнітостатичних хвиль у ферота феримагнетиках і при фор-муванні структури доменних стінок у тонких магнітних плівках (див. також

стінка́ Неєля́ ).

е. межова́ферміївська́ (рос. энергия граничная фермиевская; англ. Fermi boundary energy) – те саме, що енергія́ Фермі́ .

е. нульова́[енергія́ нульових́коливань́ ] (рос. энергия нулевая, энергия нулевых колебаний; англ. zero-point energy) – різниця між енергією основного стану квантовомеханічної системи (наприклад, молекули) та енергією, що відповідає мінімуму потенціальної енергії системи. Існування е. н. є наслідком співвідношення невизначеностей. Наявність е. н. – загальна властивість квантовомеханічних систем, які мають нульові коливання.

е. нестійкості́ атмосфери́ (рос. энергия неустойчивости атмосферы; англ. energy of atmosphere instability) – потенціальна енергія атмосфери, яка визначається вертикальним розподілом температури, а значить і густини повітря.

Див. також cтратифікація́ атмосфери́.