Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

мікростанів, якими може бути реалізований даний макростан фізичної системи. У статистичній фізиці показано, що й. т. w стану пов'язана з його

ентропією s співвідношенням s = k×ln w + c, де k – стала Больцмана.

ІМПЕДАНС́ , -у [опір́ повний,́ опір́ комплексний́ ] (рос. импеданс, сопро-

тивление полное, сопротивление комплексное; англ. impedance, total resistance, overall resistance; від лат. іmpedіo – перешкоджаю) – аналог електричного опору для гармонічних процесів. Розрізняють і. елемента кола змінного струму (і. двополюсника) та і. якої-небудь поверхні в монохроматичному електромагнітному полі (польовий і., поверхневий і.). У теорії електричних кіл будь-яку частину кола, що складається з пасивних лінійних елементів (опори, індуктивності L, ємності С, трансформатори) і має дві точки (полюси) підключення до решти кола, у випадку квазістаціонарних гармонічних процесів із залежністю від часу ~exp(іωt) можна розглядати як пасивний двополюсник, всі зовнішні властивості якого описуються однією комплексною величиною Z, яку називають і. двополюсника і яка дорівнює Z = V/І = R(ω) + іX(ω). Тут V – комплексна амплітуда напруги між полюсами 1 і 2, І – комплексна амплітуда струму в напрямку від полюса 1 до полюса 2, R – дійсна частина імпедансу (активний опір), X – уявна частина (реактивний опір). У випадку суто індуктивного двополюсника (індуктивний опір) X = XL = Lω, а для суто ємнісного (ємнісний опір) X = XС = –(Сω)–1. І. – величина, обернена повній провідності. Імпедансні характеристики використовують не тільки в електродинаміці, їх вводять для опису ліній передачі хвильових збурень будь-якої природи (див., напр., імпеданс́ акустичний́ ).

і. акустичний́ (рос. импеданс акустический; англ. acoustic impedance)

221

– комплексний опір, який вводиться при розгляді коливань акустичних систем (випромінювачів, приймачів звуку, рупорів, труб і т. п.) за аналогією з

звукового тиску до коливальної об'ємної швидкості. Дійсна його частина (т. зв. активний акустичний опір) пов'язана з дисипацією енергії в самій акустичній системі і втратами енергії на випромінювання звуку, а уявна частина (реактивний акустичний опір) зумовлена реакцією сил інерції (мас) або сил

співвідношення, яке визначає зв'язок між тангенціальними компонентами комплексних амплітуд гармонічного електричного E(r)exp(іωt) та магнітного H(r)exp(іωt) полів на деякій поверхні S.

Якщо тангенціальні складові полів Eτ і Hτ перпендикулярні, вводять скалярний і. п. Zs = Eτ /Hτ, що має багато схожих властивостей з імпедансом ділянки кола змінного струму.

ІМПЛАНТАЦІЯ́ (рос. имплантация; англ. implantation).

і. іонна́ (і. йонна́ ) [легування́ іонне́ (легування́ йонне́ )] (рос. имплантация ионная, легирование ионное; англ. ion implantation doping, implant(ation) doping, implant, implantation, ion(- beam) implantation, implantation process, ion-implantation process) – введення домішкових атомів у тверде тіло бомбардуванням його поверхні прискореними йонами. При йонному бомбардуванні мішені поряд із процесами розпилення поверхні, йонно-йонної емісії, утворення радіаційних дефектів та ін. відбувається проникнення йонів у глибину

мішені. Імплантація йонів стає істотною при їх енергії, більшій 1 кеВ.

ІМПУЛЬС́ , -у [кількість́ руху́ ] (рос. импульс, количество движения; англ. impulse, pulse, (linear) momentum; від лат. іmpulsus – удар, поштовх) – у нерелятивістській механіці Ньютона – міра механічного руху, що являє собою векторну величину, яка дорівнює для матеріальної точки добуткові маси m цієї точки на вектор її швидкості v: p = mv. І. механічної системи називається величина P, що дорівнює головному векторові (геометричній сумі) і. усіх точок системи або добуткові маси М усієї системи на

швидкість vc її центра мас: P = Sі mі vі =

M×vc. У релятивістській механіці

Ейнштейна і. вільної частинки маси m пов'язаний зі швидкістю v

співвідношенням p = mv(1 – b2)-1/2, де

b = v / c, c – швидкість світла у вакуумі.

π-імпульс́ (рос. π-импульс; англ. pi impulse) – див. пі-імпульс́ .

і. акустичний́ (рос. импульс акустический; англ. sound impulse) – 1) рухома звукова хвиля, яка має характер різкої короткочасної зміни тиску (напр., звукова хвиля, створювана вибухом). 2) звукова хвиля, близька за формою до ділянки синусоїди тієї чи іншої частоти, тобто цуг (валка) квазігармонічних коливань, який включає приблизно від десяти до декількох сотень періодів (т. зв. заповнений і. а. – аналог радіоімпульсу;

див. також сигнал́ імпульсний́ ).

і. електромагнітного́ поля́ (рос. импульс электромагнитного поля; англ. electromagnetic field momentum) – динамічна характеристика поля, аналогічна імпульсу в механіці. Вектор густини і. е. п. у вакуумі визначається виразом g = [EH], де Е та Н – напруженості електричного і магнітного полів. І. е. п. може передаватися матеріальним тілам, змінюючи їхній механічний імпульс (напр., у результаті поглинання, випромінювання або

рефракції електромагнітних хвиль). У середовищі з лінійними матеріальними

співвідношеннями (D = eE, B = mH, e, m – діелектрична та магнітна проникності середовища) густина і. е. п. визначається виразом у формі Мінковського: gМ = [DB].

і. звукової́ хвилі́ (рос. импульс звуковой волны; англ. sound-wave impulse) – кількість руху, яку має звукове поле в заданому об'ємі. І. з. х. має сенс для хвилі, що займає скінченну область простору. Густина і. з. х. j, тобто імпульс

одиниці об'єму, дорівнює j = rv, де v –

коливальна швидкість частинок, r – густина середовища в даній точці простору в даний момент часу. Законом збереження і. з. х. зумовлені тиск звукового випромінювання, акустичні течії та інші ефекти (див. також

акустика́ нелінійна́ ).

і. нервовий́ (рос. импульс нервный;

англ. nerve impulse) – хвиля збудження, що поширюється вздовж нервового волокна і слугує для передачі інформації від периферійних рецепторних (чуттєвих) закінчень до нервових центрів, усередині центральної нервової системи та від неї до виконавчих апаратів – м'язів і залоз. Проходження і. н. супроводжується перехідними електричними процесами, які можна зареєструвати як позаклітинними, так і внутрішньоклітинними електродами. Генерацію, передачу та переробку і. н. здійснює нервова система.

і. обертальний́ (рос. импульс вращательный; англ. moment of momentum, angular momentum, angular impulse) – те саме, що момент́ імпульсу́ .

і. сили́ (рос. импульс силы; англ. impulse of force) – величина, що характеризує дію, яку справляє на тіло сила F за деякий проміжок часу t1; дорівнює добуткові середнього значення

Fср цієї сили на час її дії: S = Fсрt1. І. с. – величина векторна і напрямлена так само,

222

як Fср. Більш точно і. с. визначається

t1

інтегралом S F dt .

0

і. ударний́ (рос. импульс ударный;

англ. shock pulse) – імпульс ударної сили, який діє на кожне зі співударних тіл при

ударі.

і-льси узагальнені́ (рос. импульсы обобщённые; англ. generalized momenta)

– фізичні величини pі, які визначаються формулами pі = ¶ T/¶ q&і, T – кінетична енергія, або pі = ¶L/¶ q&і, тут L – функція Лагранжа, q&і – узагальнені швидкості. Т і

L, які належать до класичної механічної системи, залежать від узагальнених координат qі, узагальнених швидкостей

¶qі /¶t і часу t. Розмірність і. у. залежить

від розмірності узагальненої координати.

пі-імпульс́ [π-імпульс́ ] (рос. пиимпульс, π-импульс; англ. pi impulse) – імпульс електромагнітного випромінювання резонансної дворівневої квантової системи, площа якого дорівнює π. Поняття площі можна застосовувати до імпульсів, тривалість яких істотно менше тривалостей поздовжньої та поперечної релаксації, коли їхня взаємодія з ансамблем дворівневих систем має когерентний характер.

ІНВАРІАНТ́ , -а (рос. инвариант;

англ. invariant) – величина, що зберігається при певних перетвореннях.

і. матриці́ (рос. инвариант матрицы;

англ. matrix invariant) – характеристика квадратної матриці А, що зберігається при перетворенні подібності А'=S–1АS, де

S – невироджена матриця (det S ¹ 0). Матриці А і А' називаються подібними. І. м. є її власні значення lі, слід (шпур) і

визначник: Sp A= i i , Det A i λi .

і-нти адіабатичні́ (рос. инварианты адиабатические; англ. adiabatic invariants) – фізичні величини, що залишаються практично незмінними при повільній (адіабатичній), але не

223

обов'язково малій, зміні зовнішніх умов (за час τ), в яких перебуває система (з характерним періодом руху Т), або самих характеристик системи (внутрішній стан системи, маса, електричний заряд і ін.),

причому τ >> Т. І. а. зберігаються з

більшою точністю, ніж будь-який степінь малого параметра Т/τ, при умові, що в залежності зовнішніх умов від часу немає частот, кратних частотам самої системи (параметричний резонанс).

і-нти електромагнітного́ поля́ (рос. инварианты электромагнитного поля; англ. electromagnetic field invariants) – величини, що характеризують електромагнітне поле і не змінюють свого значення (є інваріантними) при переході від однієї інерційної системи відліку до іншої. У вакуумі існують 2 незалежних і. е. п.: І1 = B2–E2 та І2 = (E∙B). Для електромагнітного поля в середовищі додаються ще два: І3 = H2–D2 і І4 = (D∙H). Тут E, H і D, B – вектори напруженості й індукції електричного та магнітного полів.

ІНВАРІАНТНІСТЬ́ , -ості (рос. инвариантность; англ. invariance) – фундаментальне фізичне поняття, що виражає незалежність фізичних закономірностей від конкретних ситуацій, в яких вони встановлюються, і від способу опису цих ситуацій. Поняття і. застосовується також до фізичних величин, значення яких не залежать від способу опису.

і. градієнтна́ (рос. инвариантность градиентная; англ. gradient invariance) – збереження електромагнітних полів при градієнтному перетворенні потенціалів. Один із видів калібрувальної інваріантності. Найчастіше використовують калібрування двох типів: кулонівське калібрування та лоренцове калібрування.

і. ізотопічна́ (рос. инвариантность изотопическая; англ. isotopic invariance) – властивість симетрії сильних взаємодій, яка зумовлює існування особливих родин

адронів – т. зв. ізотопічних мультиплетів, що складаються з частинок з однаковими квантовими числами (баріонним числом, спіном, внутрішньою парністю, дивністю і т. д.), близькими за значенням масами,

інваріантність релятивістських безмасових полів, що не містять розмірних́ параметрів, відносно групи конформних перетворень (див. також

відображення́ конформне́ ). Лоренц́ -інваріантність́ (рос. Лоренц-

инвариантность; англ. Lorentz invariance)

– те саме, що інваріантність́ релятивістська́ .

і. масштабна́ [скейлінґ́ ] (рос. инвариантность масштабная, скейлинг; англ. scale invariance, scaling) – властивість незмінності рівнянь, що описують деяку фізичну теорію або який-небудь фізичний процес, при зміні всіх відстаней і проміжків часу в однакову кількість разів (напр., рівняння Максвелла). Такі зміни утворюють групу

незалежність фізичних законів і явищ від швидкості руху спостерігача (чи, точніше, від вибору інерційної системи відліку). І. р. законів фундаментальних фізичних взаємодій означає неможливість ввести виділену систему відліку та

инвариантность ренормализационная; англ. renormalization invariance) – вимога самоузгодженості процедури перенормування, яка полягає в тому, що спостережувані фізичні величини,

224

обчислені за допомогою первинних і змінених – ренормованих – параметрів теорії (мас, констант взаємодії), повинні збігатися.

і. ядерних́ сил ізотопічна́ (рос.

инвариантность ядерных сил изотопическая; англ. isotopic invariance o f n u c l e a r f o r c e s ) – полягає в тому, що в ядерних взаємодіях протон і нейтрон можна розглядати як два стани однієї частинки (нуклона), що відрізняються проєкцією Тz ізотопічного спіна Т (Tz = +1/2 і Tz = –1/2). І. я. с. і. – окремий випадок загальної властивості ізотопічної інваріантності сильної взаємодії.

ІНВЕРСІЯ́ (рос. инверсия; англ. inversion; від лат. іnversіo – перевертання, перестановка).

і. заселеності́ [інверсія́ населеності́ ] (рос. инверсия заселённости, инверсия населённости; англ. population inversion)

– нерівноважний стан речовини, при якому для його складових частинок (атомів, молекул та ін.) для якої-небудь пари рівнів енергії виконується нерівність: N2/g2>N1/g1, де N2 і N1 – заселеності верхнього та нижнього рівнів енергії, g2 і

inversion) – операція дзеркального відображення (віддзеркалення) просторових координатних осей.

ІНДЕКС,́ -а (рос. индекс; англ. index (mark), identification (mark), number).

і́-кси кристалографічні́ (рос. индексы кристаллографические; англ. crystallographic indices) – три цілих